Органiзацiйний механiзм i структура управлiння

Органiзацiйний механiзм господарювання містить:

• правила, організаційно-правовi нормативи i стандарти, що визначають та регулюють структуру управлiння, обов’язки, права та вiдповiдальнiсть органiв управлiння й управлiнських працiвникiв, органiзацiю процесу їхньої дiяльностi;

• розподiл робiт мiж рiзними виконавцями;

• оснащення управлiнської працi засобами оргтехнiки, чисель- нiсть працiвникiв в управлiннi, матерiальне i моральне стимулю- вання їхньої працi. Отже, органiзацiйний механiзм охоплює органiзацiю структури управляючої системи (статики) i органi- зацiю процесу функцiонування системи, якою управляють (ди- намiки).

В економiчнiй лiтературi сформульовано емпiричнi правила органiзацiї управлiння: єдність мети; розумна iєрархiя; стiйкість; безперервне вдосконалення; пряме пiдпорядкування; обсяг контро- лю; порівнянність, вiдповiдність даним повноваженням; виклю- чення, прiоритет завдань; комбiнування.

Цi правила мають неоднакову актуальнiсть для рiзних трудових колективiв, i їх слiд застосовувати в рiзному поєднаннi.

Центральним елементом органiзацiйного механiзму є структу- ра управлiння, за допомогою якої поєднуються рiзнi сторони дiяльностi пiдприємства (технiчна, економiчна, виробнича, соцiальна), регламентуються внутрiшні виробничi зв’язки i дося- гається стiйка система службових взаємовiдносин мiж структур- ними пiдприємствами i працiвниками апарату управлiння. Отже, вiд структури управлiння значною мiрою залежить дiєвiсть усього господарського механiзму.

Структура управлiння – це упорядкована сукупнiсть взаємо- зв’язаних елементiв системи, що визначає подiл працi та службо- вих зв’язкiв мiж структурними пiдроздiлами i працiвниками апа- рату управлiння з пiдготовки, прийняття та реалiзацiї управ- лiнських рiшень. Вона органiзацiйно закрiплює функцiї за струк- турними пiдроздiлами й працiвниками i регламентує потоки iнформацiї у систему управлiнської структури, виражається в схемi й параметрах структури управлiння, штатному розкладi, певному спiввiдношеннi структурних пiдроздiлiв i працiвникiв апарату управлiння, положеннях про вiддiли та служби, у системi пiдпорядкування i функцiональних зв’язкiв мiж персоналом управ- лiння.

Структуру управлiння за горизонталлю подiляють на окремi ланки, а по вертикалi – на ступенi управлiння.

Ланки управлiння становлять організаційно-вiдособленi структурнi пiдроздiли (вiддiли, служби, групи), кожний з яких виконує визначену сукупнiсть завдань згiдно з вимогами функцiо- нального подiлу працi та її кооперацiї під час опрацювання, прийняття та реалiзацiї рiшень. Ланки управлiння взаємозв’язанi прямими i зворотними зв’язками за горизонталлю i вертикаллю.

Ступiнь (рiвень) управлiння – це сукупнiсть управлiнських ланок, якi перебувають на вiдповiдному iєрархiчному рiвнi управ- лiння та вiдображають послiдовнiсть їх пiдроздiлiв знизу доверху. Сукупнiсть ланок управлiння (структурних пiдроздiлiв), об’єдна- них за ознакою подiбностi виконуваних функцiй, утворює службу управлiння (економiчну, комерцiйну, інженерну тощо).

Для виконання функції управління виробництвом створюється апарат управління.

Структура апарату управління виробництвом – це кількість і склад ланок і ступенів управління, їх підлеглість і взаємозв’язок. Вона активно впливає на процес функціонування системи управ- ління розвитком виробництва.

На структуру апарату управління впливають такі фактори:

– характер виробництва та його галузеві особливості: склад продукції, яка виробляється, технологія виготовлення, тип вироб- ництва та рівень його технічної оснащеності;

– форми організації управління виробництвом (лінійна,

лінійно-функціональна, матрична);

– ступінь підлеглості структури апарату управління ієрархіч- ній структурі виробництва;

– співвідношення між централізованою і децентралізованою формами управління;

– співвідношення між галузевою і територіальною формами управління (за продуктом, за регіоном);

– рівень механізації та автоматизації управлінських робіт, кваліфікація працівників, ефективність їх праці.

Аналiз органiзацiйних схем управлiння показує, що управлiнськi зв’язки та вiдносини можуть мати вертикальний або горизонтальний характер. Основою вертикальних управлiнських вiдносин є вiдносини субординацiї мiж вищими i нижчими ланками системи управлiння (вертикальнi зв’язки вниз), нижчими ланками і вищими (вертикальнi зв’язки вгору) або функцiональнi вiдносини мiж спецiалістами вищого та нижчого рiвнiв управ- лiння, а також мiж функцiональними ланками управлiння i керiвниками середньої ланки. Як горизонтальнi зв’язки можуть розглядатися службовi (професiйнi) вiдносини мiж ланками (працiвниками) одного рiвня господарської iєрархiї. У цьому разi кожний структурний пiдроздiл (працiвник) має зв’язки з iншими пiдроздiлами, але дiстає розпорядження тiльки зверху.

На пiдприємствах складається рiзна комбiнацiя зв’язкiв мiж елементами управлiнської системи. Зв’язки по вертикалi вiдобра- жають пiдпорядкованiсть ланок i працiвникiв у апаратi управлін- ня, а за горизонталлю – координацiї, iнспекцiї i контролю, консультацiйнi i методичнi зв’язки тощо. Залежно вiд поєднання вiдповiдних функцiй з елементами субординацiї на пiдприємствах формуються лiнiйна, функцiональна та лiнiйно-штабна системи управлiнських вiдносин.

За лiнiйної системи подiл працi мiж керiвниками здiйснюється за принципом подiлу об’єктiв, а не функцiй управлiння. Вiдносини керiвникiв i пiдлеглих будуються так, що всi функцiї управлiння здiйснюють керiвники всiх ступенiв, кожний працiвник пiдпорядковується одному керiвникові й вiд нього одержує вказiвки. Наприклад, робiтник безпосередньо пiд- порядковується майстру, майстер, у свою чергу, – начальнику цеху, начальник цеху – директору, директор – генеральному директорові. За лiнiйної системи розпорядження i вказiвки пiдлеглим дає тiльки їхнiй безпосереднiй начальник.

Лiнiйна система вiдрiзняється простотою та чiткiстю у взаємозв’язках, вiдповiдальнiстю, швидкiстю реакцiї на прямi розпорядження. Проте ця система має недолiки: зволiкання у розв’язаннi невiдкладних завдань i спотвореннi iнформацiї через збiльшення рiвнiв iєрархiї, можливе перевантаження централь- ного апарату управлiння пiдприємства, велика потреба у спецiа- лiстах широкого профiлю.

Функцiональна система управлiння, на вiдмiну вiд лiнiйної, передбачає подiл функцiй управлiння не за об’єктами, а за спецiальностями. За цiєї системи кожний з квалiфiкованих спецiалiстiв керує дiяльнiстю всiх працiвникiв у межах своєї ком- петенцiї (планування, бухгалтерський облiк, технiчне обслугову- вання тощо).

Порiвняно з лiнiйною системою управлiння кiлькiсть вертикаль- них зв’язкiв (лiнiйних i функцiональних) за функцiональної сис- теми збiльшується у 2–3 рази. Отже, за функцiональної системи ускладнюються службовi зв’язки, мають мiсце множиннiсть у пiдпорядкуваннi, дублювання розпоряджень рiзними керiвниками, тенденцiя до централiзацiї в органiзацiї управлiнського процесу.

Як лiнiйна, так i функцiональна системи у “чистому” виглядi в управлiннi виробництвом практично не застосовуються, як правило, вони поєднуються в рiзних комбiнацiях.

Сьогоднi переважає лiнiйно-функцiональна (лiнiйно- штабна) система управлiння, за якої лiнiйне пiдпорядкування всiх питань, пов’язаних з управлiнням даним об’єктом, поєдну- ється з функцiональним управлiнням. Загальна кiлькiсть зв’язкiв залишається майже такою, як i за функцiональної системи, але змiнюється характер зв’язкiв. Лiнiйно-функцiональна система забезпечує ефективне поєднання лiнiйного управлiння з консуль- тацiйним обслуговуванням з боку функцiональних служб без порушення прав i обов’язкiв лiнiйних керiвникiв.

Кожний працiвник може одержати при цьому обов’язковi для нього вказiвки вiд iнших службових осiб однакового з ним або вищого рангу. Цi вказiвки стосуються тiльки технiки, технологiї чи органiзацiї працi, але нi в якому разi не можуть стосуватися всiєї дiяльностi працiвника, а також його адмiнiстративної (чисто управлiнської) дiяльностi. Проте за лiнiйно-штабних систем часто виникають проблеми взаємовiдносин лiнiйних керiвникiв i спецiалiстiв, зокрема безвiдповiдальностi пiд час прийняття та ви- конання управлiнських рiшень. Цi недолiки можна усунути за умов чiткого розмежування обов’язкiв, прав i вiдповiдностi керiвних працiвникiв, а також правильного налагодження нефор- мальних комунiкацiй.

Зв’язки вiдносин, що утворюють структуру управлiння, подiляють на формальнi (офiцiйнi) i неформальнi (неофiцiйнi).Пiд неформальними зв’язками розумiють такi доповнення до формальних структур управлiння, як конференцiї, збори, наради тощо, а також вiдносини, що виникають мiж неформальними лiдерами i членами колективу.

Неформальнi зв’язки забезпечують певну iнформацiйну надмiрнiсть, потрiбну в усiх елементах системи для досягнення її гнучкостi. Проте слiд враховувати, що основну частину завдань органiзацiї потрiбно розв’язувати на основi офiцiйних зв’язкiв i вiдносин. Переважання формальних комунiкацiй у системi зумов- лює високий рiвень невизначеностi i свiдчить про її недоско- налiсть.

Організаційні структури управління виробництвом орієнтова- ні на виконання таких завдань: створення умов для виробництва і збуту високоякісної продукції; забезпечення розробки, освоєння і поставки на ринок нових видів виробів.

Збільшення масштабів виробництва, складність його в умовах використання автоматизованих систем збору та обробки інформації обумовлюють розвиток нових організаційних структур. В основі цього розвитку лежить перехід до структур, які забезпечують швидку реакцію на зміни, що відбуваються на виробництві [10, с. 138–141].