Загальна теорія народжуваності

Перші спроби цілеспрямованого вивчення чинників народжуваності були здійснені у Франції в кінці ХІХ ст. й пов’язані з іменем доктора статистики Жака Бертільйона. Дослідження проблеми зниження народжуваності були продиктовані в першу чергу військово-стратегічними цілями в контексті поразки Франції у франко-прусській війні. В 1896 році з ініціативи Бертільйона було створено Національний Альянс Зростання Французького Населення, метою якого було привернути увагу влади до проблеми депопуляції. Причини зниження народжуваності Бертільйон вбачав в погіршенні економічного становища сімей з великою кількістю дітей, а також зі зміною сімейних цінностей під впливом розвитку грошових відносин у суспільстві. На основі проведених досліджень було розроблено систему рекомендацій для державної політики, які були покликані сприяти народжуваності через покращення економічного становища сімей з дітьми. З того часу проведені численні дослідження зрушень народжуваності на національному та наднаціональному рівнях. Результатом їх можна вважати глобальне усвідомлення, що природа процесу зниження народжуваності багатогранна і неоднозначна, і це криє в собі небезпеку непередбачуваності й невідворотності майбутніх тенденцій цього демографічного процесу. Також привертає увагу те, що у ХІХ ст. Франція була чи не єдиною країною Європи, де констатувалось зниження народжуваності до критично низького рівня й де зайнялись дослідженням цієї проблеми. Принагідно зазначимо, що зниження народжуваності у Франції відбувалось паралельно з еволюцією держави і суспільства, що носила передовий характер для того часу.

У ХХ ст. зниження народжуваності стає помітним уже для цілого ряду розвинутих країн. Дослідження зрушень у народжуваності відбуваються у руслі досліджень відтворення населення у цілому – оскільки більш помітним на той час був значний природний приріст населення, як наслідок зниження смертності, що мало місце починаючи з 19 ст. Як результат – до середини ХХ століття формується концепція демографічного переходу (або ж демографічної революції), яка констатує загальний перехід від високих значень народжуваності та смертності до низьких. Засновниками цієї теорії є французький демограф Адольф Ландрі та американський – Френк Ноутсейн. Причини зрушень у народжуваності Ландрі бачились насамперед у світоглядно-психологічній сфері, хоча й економічні чинники не заперечувались повністю. Також слід згадати внесок Леона Рабиновича, який при характеристиці чинників зрушень у народжуваності вказує на зміни в системі розселення, переміщення людей в промислові центри і створення передумов для формування нових репродуктивних установок під впливом урбанізованого способу життя.

Серед радянських (пострадянських) учених – дослідників демографічного переходу, слід відзначити Антона Вишневського. У ранніх його роботах робиться наголос як на економічних передумовах демографічної революції, що можуть бути порівнюваними поміж окремими країнами, так і на соціальних обставинах, у яких відбуваються зрушення (які сприяють різному характеру перебігу зрушень у країнах різного типу). Проте останніми роками позиція Вишневського зводиться до критики концепції демографічного переходу, оскільки рівень народжуваності багатьох країн знаходиться нижче рівня заміщення поколінь, що означає депопуляцію, а тому не може вважатись новим типом розширеного відтворення населення при низьких рівнях народжуваності та смертності. Пояснення даним зрушенням дається у руслі концепції Другого демографічного переходу.

Загалом теорії, що пояснюють глобальні зміни в перебігу сучасних процесів народжуваності, можна розподілити на узагальнюючі та факторні. Якщо узагальнюючі теорії намагаються дати комплексну картину впливу на народжуваність, то факторні здійснюють опис певного чинника, зміна якого вважається основоположною в структурі впливу на генеративну активність населення.

Серед узагальнюючих теорій в першу чергу варто виділити теорії вже згаданого першого та другого демографічних переходів. Якщо теорія Першого демографічного переходу пояснює зниження народжуваності як наслідок свідомого обмеження кількості новонароджених під впливом тих чи інших факторів при досить високому рівні репродуктивних установок, то концепція Другого демографічного переходу характеризує зниження вже власне репродуктивних установок, тобто скорочення потреби в дітях під впливом принципово нових чинників. Авторами концепції у 80-х роках були демографи Рон Лестег та Ван де Каа. Основним чинником скорочення репродуктивних установок і відповідних зрушень є перехід до нової системи цінностей й нового суспільного середовища існування людини. Визначальними рисами нової системи цінностей є егоцентризм та поширення індивідуалізованого способу життя. Досягненням теорії є привертання уваги до ролі цінностей та важливості суспільного середовища для формування засад дітородної активності.