ТОРГОВЕЛЬНІ РАУНДИ ГАТТ

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів був найбільш конструктивним і багатостороннім з усіх, які мали міс­це. Він розглянув як традиційні сфери (зниження тарифів, уточ­нення правил і ліквідацію нетарифних перешкод), так і нові — торгівля послугами і торговельні аспекти, пов'язані з правами ін­телектуальної власності, а також сфери торгівлі товарами, які тривалий час не лібералізувалися (сільське господарство і легка промисловість). Усього це 45 угод і протоколів, які регулюють різні напрями торгівлі.

У рамках Уругвайського раунду для проведення багатосто­ронніх переговорів було створено складну організаційну струк­туру. До її складу увійшли: Комітет з нагляду — спеціальний ор­ган, призначений для спостереження за виконанням зобов'язань учасниками не вводити нових торговельних обмежень, що супе-

речать ГАТТ, та 15 переговорних робочих груп (з митних тари­фів; з нетарифних заходів; з тропічних товарів; з продукції, що виробляється на основі природних ресурсів; з текстилю та одягу;

з сільськогосподарської продукції; з субсидій та компенсаційних заходів; з торгових аспектів прав на інтелектуальну власність, включаючи торгівлю підробленими товарами; із захисних засте­режень; із функціонування системи ГАТТ; із торгових аспектів інвестиційної політики; із зміни статей ГАТТ; з угод і домовле­ностей ММТП; з врегулювання суперечок; з торгівлі послугами). Крім того, в рамках Уругвайського раунду працювали численні неофіційні робочі групи.

6.6.6. Результати Уругвайського раунду ГАТТ

За результатами переговорів 15 грудня 1993 р. були прийняті Заключний акт переговорів і Угода про створення Всесвітньої торговельної організації (ВТО). Підписання і ратифікація Заключ­ного акту (Final Act Embodying the Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations) відбулося 15 квітня 1994 р. в Марракеші (Марокко) 120-ма країнами — учасницями багатосто­ронніх торгових переговорів у межах ГАТТ.

Угода про створення ВТО складається із 16 статей і 4 додат­ків. Статті обмежуються тільки розглядом ВТО фундаментальних організаційних питань, а всі самостійні правила ВТО винесено у додатки. Склад статей такий: І — Заснування, II — Сфера діяль­ності, III — Функції, IV — Структура, V — Відносини з іншими організаціями, VI — Секретаріат, VII — Бюджет та внески, VIII — Статус ВТО, IX — Прийняття рішень, Х — Поправки, XI — Первісне членство, XII — Приєднання, XIII — Непоши­рення на багатосторонні торгові угоди, XIV — Прийняття, набут­тя чинності та первісний внесок, XV — Вихід, XVI — Додаткові положення. До Угоди «в пакеті» докладаються такі Додатки.

Додаток 1 включає:

—Додаток 1А (Багатосторонні угоди з торгівлі товарами), до складу якого входять ГАТТ — 1994 (переглянутий варіант ГАТТ— 1947), шість Домовленостей, один Протокол, 12 Угод, що стосуються або врегулювання торгівлі окремими категоріями товарів (по сільському господарству; текстилю і одягу), або регу­лювання застосування різних заходів, що впливають на торгівлю товарами (санітарні та фітосанітарні норми, технічні бар'єри, пе-редвідвантажувальна інспекція, правила походження, процедури

ліцензування імпорту, субсидії та компенсаційні заходи, захисні заходи) і торговельних аспектів інвестиційних заходів;

—Додаток 1В — Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС);

—Додаток 1C — Угода з торгових аспектів прав інтелекту­альної власності.

Додаток 2 — Домовленість про правила і процедури регулю­вання розв'язання суперечок.

Додаток 3 — Механізм нагляду за торговою політикою.

Додаток 4 — Багатосторонні торговельні угоди з обмеже­ною кількістю учасників (з торгівлі цивільними повітряними судами, з державних закупівель, з молочних продуктів, з яло­вичини).

Крім того, в Марракеші було прийнято 28 декларацій і рішень міністрів, які або уточнюють і конкретизують основні угоди, або мають самостійне значення (наприклад Декларація з питання про взаємовідносини ВТО з МВФ, Домовленість про зобов'язання в сфері фінансових послуг).

Усі перелічені документи були прийняті «в пакеті», за винят­ком Додатка 4. Вступаючи у ВТО, кожний її член зобов'язаний прийняти всі названі документи, крім Додатка 4.

Незважаючи на те, що всі угоди Уругвайського раунду стосу­ються різних питань, які виникають у процесі міжнародної торгі­влі, всі положення цих угод спрямовані на досягнення чотирьох основних цілей:

1. Досягти рівності в торгівлі для всіх держав-членів за допо­могою застосування норм режиму найбільшого сприяння, націо­нальний режим, заборони інших форм дискримінації.

2. Домогтися простоти в державному регулюванні міжнарод­ної торгівлі.

3. Послідовно проводити справедливу політику в торгівлі (на­приклад, використання митних тарифів як єдиного інструменту обмеження міжнародної торгової діяльності, застосування лише певних способів митної оцінки, справедливе використання стан­дартів тощо).

4. Забезпечити прозорість торгових процедур і практики їх за­стосування, широкий доступ до законодавчих актів.

Основні положення щодо торгівлі товарами згідно з угодами Уругвайського раунду полягають у такому:

1. Захист внутрішнього ринку повинен здійснюватися лише за допомогою митних тарифів.

2. Застосування режиму найбільшого сприяння (при ввезенні товарів тарифи для всіх країн повинні бути однаковими).

3. Застосування національного режиму в межах країни (інозе­мні товари після проходження митного оформлення повинні ко­ристуватись таким самим режимом, як і вітчизняні товари).

4. Митна оцінка (митні органи мають виходити з тієї ціни, за якою товар був придбаний у країні експорту: ціна за інвойсом).

5. Технічні бар'єри в торгівлі (угода стосується лише стандар­тів продукції і не стосується стандартів виробництва, за винятком тих випадків, коли вони впливають на якість продукції).

6. Санітарні та фітосанітарні заходи (стосуються продуктів харчування, тварин і рослин, угода дозволяє відходити від вимо­ги режиму найбільшого сприяння).

7. Субсидії:

—«Зелені субсидії» — субсидії, застосування яких дозволяє­ться і які не дають права на застосування дій у відповідь;

—«Жовті субсидії» — субсидії, застосування яких дозволяє­ться, але держава має право застосування дій у відповідь у ви­падку, коли їй завдано суттєвої шкоди внаслідок використання цих субсидій;

—«Червоні субсидії» — субсидії, застосування яких не допу­скається.

Однак країни-члени мають право захищати свій внутрішній ринок, якщо цей захист не суперечить цілям і принципам ВТО, за допомогою таких заходів:

а) застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів;

б) підвищення митних тарифів і встановлення кількісних об­межень у разі, коли обсяги ввезення іноземних товарів загрожу­ють платіжному балансу;

в) виняток з правил про режим найбільшого сприяння у разі загрози платіжному балансу;

г) обмеження імпорту у «надзвичайних ситуаціях», наприклад, коли ввезення певних товарів у великій кількості завдає суттєвої шкоди вітчизняним виробникам, країна має право тимчасово призупинити свої обов'язки по ГАТТ;

д) загальні винятки з правил торгівлі товарами у таких випадках:

— коли це необхідно для захисту суспільної моралі;

— коли це необхідно для захисту життя і здоров'я людей, тварин і рослинного світу;

— під час торгівлі товарами, що вироблені із застосуванням примусової праці;

— для захисту національних художніх, історичних або архео­логічних цінностей;

— для захисту природних ресурсів, що вичерпуються;

— допускаються обмеження експорту вітчизняної сировини або матеріалів, необхідних для переробних галузей промисловості.

е) винятки з міркувань безпеки.

Лібералізація торгівлі послугами в рамках Уругвайського ра­унду відрізняється від лібералізації торгівлі товарами. ГАТС ви­магає дотримання правил про найбільше сприяння і національ­ний режим для іноземних послуг і іноземних фізичних і юридич­них осіб, що надають ці послуги. Проте рішення про надання на­ціонального режиму для кожного виду послуг вирішується окре­мо. У ГАТС включені зобов'язання сторін не накладати такі види обмежень на міжнародну торгівлю послугами: на обсяг послуг, що надаються на вартість послуг, на загальне число організацій, що надають послуги, на число фізичних осіб, які надають послу­ги, на юридичні форми, в яких можуть бути зареєстровані органі­зації, що надають послуги, на участь іноземного капіталу в орга­нізаціях, що надають послуги. Планувалося, що лібералізація міжнародної торгівлі послугами розпочнеться не пізніше п'яти років після утворення ВТО, і здійснюватиметься, як і лібераліза­ція торгівлі на основі багатосторонніх переговорів, хоча з певних питань, як-от фінансові послуги і пересування фізичних осіб, ГАТС передбачала розпочати переговори раніше. Частиною уго­ди є додатки по автотранспортних послугах, послугах морського транспорту, фінансових послугах, телекомунікаційних послугах і пересуванню фізичних осіб, що надають послуги.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) ґрунтується на основних міжнародних конвенціях з прав ін­телектуальної власності і включає основні положення останніх. Дана Угода забезпечує таку систему, за якої різні країни можуть на основі виконання цих конвенцій гарантувати більш високий захист, ніж то­го вимагає Угода. Основні положення Угоди передбачають таке:

—надання режиму найбільшого сприяння представникам ін­ших національностей;

—мінімальні стандарти із захисту, включаючи період, на який цей захист застосовується; захисту підлягають: патенти, авторсь­кі та сумісні права, товарні знаки, промислові зразки (дизайни), розробки інтегральних мікросхем, закрита інформація, включаю­чи секрети торгового характеру, географічні позначення, вклю­чаючи визначення походження;

—контроль за практикою порушення правил чесної конкурен­ції під час використання ліцензій;

— країни-члени можуть вжити необхідних заходів, у тому чи­слі законодавчого характеру, для унеможливлення практики вла-

сників прав інтелектуальної власності щодо зловживання своїми правами власності та застосування практики безпідставного об­меження торгівлі або практики, яка негативно позначається на передачі технології.

—застосування процедур впровадження прав інтелектуаль­ної власності (рішення судових органів, дії митних служб то­що). У разі виявлення порушень прав інтелектуальної власнос­ті та доведення таких фактів, органи судової влади повинні мати повноваження примусити порушника сплатити власнико­ві прав відповідні збитки у розмірі, достатньому для адекват­ної компенсації. Органи судової влади повинні також мати право приймати рішення про знищення підроблених та пірат­ських товарів.

Для приведення національних законодавств, інструкцій та правил країн-учасниць у відповідність з положеннями Угоди ТРІПС були встановлені такі строки:

—для розвинутих країн—до 1 січня 1996 p.;

—для країн, що розвиваються, — 5 років, тобто до 1 січня 2000 p.;

—для країн з перехідною економікою — 5 років, тобто до 1 січня 2000 р., у випадку, коли такі країни стикаються з пробле­мами під час реформування свого законодавства щодо прав інте­лектуальної власності;

—для найменш розвинутих країн — 11 років, тобто до 1 січня 2006 року.

Що ж стосується відповідності українського законодавства положенням Угоди ТРІПС, то у переважній більшості поло­ження Угоди знаходять відповідні їм за змістом норми у зако­нодавстві України з питань інтелектуальної власності. Поряд з цим Угода містить деякі положення, які не узгоджуються з нормами національного законодавства України. Наприклад, по­ложення розділу 4 «Спеціальні вимоги щодо заходів на кордо­ні» (статті 51-56) не знаходять відображення у законодавстві України.

Одним із основних підсумків Уругвайського раунду було рі­шення щодо створення (з 1 січня 1995 p.) організаційного механіз­му забезпечення реалізації комплексу договорів системи ГАТТ — Всесвітньої торговельної організації (ВТО). З моменту створення ВТО і підписання комплексу конвенцій і договорів Уругвайсько­го раунду система ГАТТ — ВТО діє як торговельно-економічна ООН: договори — правова основа, а ВТО — інституційний меха­нізм забезпечення дії цієї системи.

6.7. ВСЕСВІТНЯ ТОРГОВЕЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ (ВТО) (World Trade Organization — WTO)

6.7.1. Загальна характеристика

ГАТТ планувалась як частина Міжнародної торговельної орга­нізації, але угода з МТО не була ратифікована, і ГАТТ усі роки ді­яла як тимчасовий орган. З метою підвищення статусу міжнарод­них торговельних правил і забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає пос­тійним органом, який займається загальною процедурою міжнарод­ної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної власності. Всесвітня ж торговельна організація втілюватиме в життя конкретні домовленості останнього раунду переговорів.

ВТО — це нова міжнародна організаційна структура, яка за­снована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду, інши­ми словами — це об'єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі. Чле­нами ВТО є 135 держав, на які припадає понад 90% обороту між­народної торгівлі. Заявки на приєднання до ВТО подали ще бли­зько ЗО країн.

Країни, що вступають до ВТО, визначаються як «члени», а члени ГАТТ — тільки як «договірні сторони», оскільки спочат­ку ГАТТ розглядалася як договір між державами, а не як міжна­родна організація. ВТО на відміну від ГАТТ має статус юридич­ної особи.

До членства у ВТО ставляться більші вимоги, ніж до членства в ГАТТ. Так, країни, що є договірними сторонами, мають вико­нувати домовленості цієї угоди, але на них не поширюються пра­вові наслідки, що випливають з ГАТТ (кодекс по субсидіях, ан­тидемпінговий кодекс, домовленість стосовно усунення техніч­них перешкод для торгівлі — кодекс по стандартах, домовленість щодо митних оцінок, домовленість про ліцензійні процедури). Дія цих документів поширюється тільки на ті країни, що їх під­писали. Крім цього, члени ГАТТ не зв'язані угодами з послуг (ГАТС) та торговельними аспектами прав інтелектуальної влас­ності (ТРІПС). Члени ж ВТО підлягають усім домовленостям ВТО, за винятком чотирьох «мультисторонніх» домовленостей, зазначених у додатку 4 заключного акта раунду.

Стаття 3 Марракешської угоди передбачає, що ВТО повинна виконувати чотири функції: сприяти реалізації угод Уругвайсь-

кого раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в межах ВТО; служити міжнародним форумом для обговорення питань тлумачення і застосування угод Уругвайського раунду; викону­вати функції арбітра; періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торго­вельної політики.

6.7.2. Організаційна структура ВТО

Вищим органом ВТО єКонференція міністрів, яка скликає­ться щонайменше раз у два роки. Вона приймає найважливіші рішення, наприклад, укладає нові міжнародні договори з питань торговельного режиму. Такі конференції вже проходили в Сін­гапурі — у 1996 р., Женеві — в 1998 р., Сієтлі (США) — у 1999 р. Так, на останній Конференції міністрів обговорювались такі питання:

—подальша лібералізація сільськогосподарського сектора;

— початок нових переговорів по послугах;

—вдосконалення антидемпінгового регулювання;

—розширення сфери застосування угоди про торгівлю това­рами інформаційних технологій (ІТА-2);

—транспарентність та ефективність діяльності ВТО;

—трудові стандарти;

—проблеми найбідніших країн.

У період між конференціями керуєГенеральна рада, що, як постійний орган, відповідає за політику ВТО. Крім того, саме во­на виступає як головний арбітр тоді, коли між державами — чле­нами ВТО виникають суперечки з приводу тлумачення або засто­сування норм угод Уругвайського раунду. Менш важливі питан­ня розглядають відповідні органи, а саме:

—Рада з торгівлі товарами (відповідає за рішення питань, що виникають під час застосування або тлумачення ГАТТ та асоці­йованих до нього угод);

—Рада з торгівлі послугами (відповідає за реалізацію ГАТС);

—Рада з аспектів інтелектуальної власності, що стосуються торгівлі.

Обидва органи (Конференція міністрів, Генеральна рада) складаються з представників усіх країн-членів.

Крім цього, у структурі ВТО функціонують ряд комітетів, ро­бочих груп тощо, які виконують поточну роботу. Організаційна структура ВТО подана на рис. 6.3.

Рішення в рамках ВТО повинні прийматися консенсусом, тобто коли жодна держава не має заперечень проти даного рі­шення. Проте іноді допускається можливість прийняття рішень кваліфікованою більшістю (дві третини) з таких питань:

а) тлумачення угод Уругвайського раунду;

б) затвердження прохання держави-члена тимчасово призупи­нити для неї дії окремих норм угод Уругвайського раунду;

в) внесення поправок в угоду.

Консенсус необхідний за зміни процедури прийняття рі­шень і встановлення винятків з правил про режим найбільшого сприяння.

У рамках ВТО постійно проводяться переговори з різних пи­тань міжнародної торгівлі. По деяких угодах тривають перегово­ри з метою їх розвитку і доповнення (наприклад Угода про сіль­ське господарство або Генеральна угода з торгівлі послугами). Розглядаються нові питання, наприклад електронна торгівля з використанням Internet.

6.7.3. Приєднання до системи ГАТТ—ВТО

На відміну від більшості міжнародних організацій до системи ГАТТ—ВТО приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна приєднується, власне, до системи угод, тобто бере на себе обов'язки їх виконувати, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність держави їх виконувати.

Угода ВТО не входить до структури ГАТТ (1947 р.). Тому країни можуть стати (або залишитися) договірними сторонами ГАТТ, не приєднуючись до ВТО. З іншого боку, країни не мо­жуть стати членами ВТО, поки вони не приєднаються до ГАТТ. Країни можуть також клопотатися перед підготовчим комітетом ВТО про поєднання процесу їхнього приєднання до ГАТТ з процесом приєднання до ВТО. Швидкість приєднання країни до ГАТТ (до системи ГАТТ—ВТО) залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ— ВТО. Приєднання відбувається поетапно у такій послідовності:

подання прохання щодо приєднання, розгляд прохання, прове­дення консультацій з країнами—членами ГАТТ, проведення серії засідань робочої комісії ГАТТ, подання меморандуму про зовнішньоекономічний режим країни, проведення багатосто­ронніх переговорів, розробка протоколу про приєднання, при­йняття країни в ГАТТ (ГАТТ—ВТО). Протокол про приєднан-

ня набирає чинності після того, як Генеральна рада (або Кон­ференція міністрів) схвалять доповідь робочої групи і при­ймуть рішення Генеральної ради (рішення міністрів) більшіс­тю в дві третини.

6.7.4. Україна і ВТО

Приєднання України до ВТО триває вже понад вісім років. У червні 1992 р. Україна отримала статус спостерігача при ГАТТ. 15 вересня 1993 р. Постановою Кабінету Міністрів № 730 ство­рена Міжвідомча комісія з питань приєднання до ГАТТ. До її складу увійшли голови або заступники голів тих відомств, які повинні взяти безпосередню участь у процесі приєднання. Функ­ції секретаріату цієї комісії виконує Управління багатосторон­нього економічного співробітництва Міністерства зовнішніх зв'язків України. ЗО листопада 1993 р. Україна направила до Се­кретаріату ГАТТ офіційну заявку з проханням про приєднання до цієї організації. 17 грудня ГАТТ створила офіційну Робочу групу з приєднання України до ГАТТ з представників зацікавлених держав. Першим кроком кожної країни, котра бажає приєднатися до ГАТТ, є підготовка Меморандуму про торговельний режим. У цьому документі повинна бути представлена повна інформація по законодавству, яка стосується зовнішньої торгівлі країни, що приєднується, і має значення для ГАТТ. Після підготовки Мемо­рандуму про свій торговельний режим з допомогою міжнародних спеціалістів 26 липня 1994 р. Україна представила його Робочій групі. З цього моменту розпочалася робота над питаннями, що надходили у Міжвідомчу комісію з приєднання від зацікавлених країн-членів. Ця робота значно ускладнилася після 1 січня 1995р., коли почали діяти пакет угод Уругвайського раунду і Всесвітня торговельна організація, які висували значно більше вимог до законодавства країн, що бажають вступити до ВТО. На цьому етапі для вступу у ВТО Україні необхідно було внести значні зміни в законодавство. На початок 2000 р. значна частина українського законодавства вже відповідала вимогам ВТО. Проте з деяких питань Робоча група відмічала відсутність ясності, од­нозначності тощо. Передусім це стосується таких аспектів зовні­шньоторговельного режиму: митних зборів, митної оцінки, стан­дартів і сертифікації, непрямих податків, обмеження імпорту сільськогосподарської продукції, субсидування у сільськогоспо­дарському секторі й промисловості, відсутності ефективної судо-

вої системи із забезпечення захисту прав інтелектуальної власно­сті. В своєму виступі на симпозіумі з питань приєднання голова Робочої групи з приєднання України до ВТО Ендрю Столер за­значив, що всі країни — члени ВТО ставляться до неї дружньо і бажають, щоб вона подолала ті перепони, які відділяють її від членства у ВТО. За прогнозом членів уряду, Україна зможе при­єднатися до ВТО в першій половині 2001 р. Після прийняття у ВТО Україна отримає статус країни з перехідною економікою і матиме 7 — 10 років для повної адаптації до системи.