Amp; Методичні вказівки. Для того, щоб встановити думку, виражену у реченні, необхідно з’ясувати судження, яке у ньому міститься.

Для того, щоб встановити думку, виражену у реченні, необхідно з’ясувати судження, яке у ньому міститься.

Якщо речення – це граматична категорія, то судження – це логічна категорія. Зазвичай вважається, що судження виражається у розповідному реченні. Проте, іноді судження зустрічається у питальному реченні, якщо це виключно риторичні питання («Навіщо ж він прийшов, якщо хворий»?), або (іноді) в окличному («Яким чудовим був сон»!). Основною логічною характеристикою судження (а також висловлювання, тобто судження, вираженого у реченні) є його істиннісне значення – кожне судження є або істинним, або хибним, цим воно відрізняється від усіх інших форм думки. Якщо про предмет щось стверджується або заперечується відповідно до дійсності, то судження є істинним, інакше воно є хибним. Наприклад, «Волга – найбільша європейська річка» – істинне висловлювання, оскільки предмет судження – Волга – дійсно має вказану властивість. А висловлювання «Запоріжжя старіше за Київ» – хибне, оскільки насправді Запоріжжя і Київ не знаходяться у вказаному відношенні.

Хоча думка, судження, не може існувати без матеріальної оболонки –речення, кожне судження не пов’язане однозначно з яким-небудь певним реченням, інакше кажучи, воно може бути виражене різними реченнями. Зокрема, одну і ту саму думку можна виразити різними мовах, або однією мовою, але різними словами.

У структурі простого (атрибутивного) судження виокремлюють три компоненти: суб’єкт (вказує на предмет думки, позначають латинською літерою S), предикат (вказує на ознаки предмета, позначають латинською літерою Р) та зв’язку (вказує на відношення між суб’єктом та предикатом). Суб’єкт і предикат називають термінами судження. Зв’язка може бути стверджувальною, що виражають за допомогою слова «є», або заперечною, що виражають за допомогою слова «не є». Логічна форма (схема) простого судження: S є (не є) P.

Різновиди суджень

За типом предиката судження зазвичай ділять на три види.

1) Судження властивості (атрибутивні) відображають те, що предмету або класу предметів притаманна або не притаманна деяка властивість. У цих судженнях предикат – думка про властивість, суб’єкт – одне поняття. Приклад: «Рослини при диханні виділяють кисень». Суб’єкт – поняття «рослина», предикат – властивість «виділяти при диханні кисень».

2) Судження із відношеннями, або про відношення, у яких стверджується або заперечується відношення між двома, трьома або більше предметами (класами предметів). Предикатом у них є думка про відношення, суб’єктом – два або більше понять, залежно від того, скільки учасників припускає це відношення. Наприклад, «Іван Іванович та Іван Петрович були друзями» – судження з двомісним відношенням, оскільки відношення «бути друзями» припускає у даному випадку двох учасників. «Були друзями» тут предикат, а пара понять «Іван Іванович», «Іван Петрович» – суб’єкт.

3) Судження існування (екзистенційні), у яких предикат відображає існування або неіснування певного предмету або класу предметів. Наприклад, «Не існує безвихідних ситуацій»! Тут заперечується існування такого класу предметів, як безвихідна ситуація. Таким чином, суб’єкт – поняття «безвихідна ситуація», предикат «існує» і перед ним заперечна частка «не».

За кількістю та якістю судження поділяють на:

- загальностверджувальні (позначають літерою А); логічна форма «Усі S є P»;

- загальнозаперечні (позначають літерою Е); «Усі S не є P»;

- частковостверджувальні (позначають літерою І); «Деякі S є P»;

- частковозаперечні (позначають літерою О); «Деякі S не є P».

Розподіленість термінів у судженні

Термін вважається розподіленим(позначається +), якщо його обсяг повністю включається або повністю виключається з обсягу іншого терміну.

Термін вважається нерозподіленим(позначається –), якщо його обсяг частково включається або частково виключається з обсягу іншого терміну.