Аналіз господарської діяльністї

· Аналіз фінансової незалежності;

· Аналіз платоспроможності;

· Аналіз ліквідності платоспроможності;

· Аналіз критичної ліквідності;

· Аналіз оборотності запасів;

· Аналіз оборотності дебіторської заборгованості;

· Аналіз тривалості оборотів оборотності дебіторської заборгованості;

· Аналіз показників прибутковості.

При проведенні аналізу перш за все необхідно звернути увагу на зміну валюти (підсумку) балансу. Зростання валюти балансу є пози­тивним показником, але у випадках, коли це зростання відбувається не за рахунок збільшення боргових зобов'язань, а внаслідок збільшен­ня власного капіталу. Зменшення валюти балансу сповіщає про зву­ження діяльності підприємства. У даному випадку необхідно детально розглянути кожну причину такого звуження. Негативним явищем в балансі є зростання дебіторської та кредиторської заборгованості звітного періоду.

Для оцінки фінансового стану фірми необхідно знати, яким чином формуються її активи: за рахунок власних коштів чи за рахунок зовнішніх зобов'язань. Тому важливою аналітичною характеристикою фірми є її фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел. Така незалежність характеризується коефіцієнтом фінансової неза­лежності (автономності) Кф.н, який визначається відношенням суми власних коштів підприємства до підсумку балансу:

Важливим показником при аналізі фінансового стану є плато­спроможність підприємства, яку визначають шляхом розрахунку ко­ефіцієнтів ліквідності. Ліквідність характеризує здатність підприєм­ства швидко мобілізувати активи для погашення своїх зобов'язань.

Всі активи підприємства мають різну ліквідність — здатність швид­ко перетворюватись на грошові засоби. Найбільш ліквідними активами є грошові кошти та їх еквіваленти, а також поточна дебіторська заборгованість. До високоліквідних ак­тивів належать також цінні папери, що відносяться до поточних фінансових інвестицій. Менш ліквідними активами є товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво. Враховуючи рівень ліквідності активів, виділяють такі види плато­спроможності: грошову;

розрахункову; фінансову.

Коефіцієнт грошової платоспроможності Кг.п (коефіцієнт абсо­лютної ліквідності) визначається відношенням суми залишків грошо­вих коштів, їх еквівалентів та поточних фінансових інвестицій до по­точних зобов'язань:

*По рядку 630 пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів» включається сума, яка стосується періодів, що не перевищують 12 календарних місяців з дати складання балансу.

Значення цього коефіцієнта повинно бути в межах 0,2-0,35.

Ко­ефіцієнт розрахункової платоспроможності Кр.п (проміжний ко­ефіцієнт ліквідності) визначається відношенням суми залишків гро­шових інвестицій, дебіторської заборгованості, товарів та готової продукції до поточної кредиторської заборгованості:

До чисельника та знаменника можуть бути включені відповідно витрати та доходи майбутніх періодів, які не перевищують 12 кален­дарних місяців з дати складання балансу. Даний показник повинен бути вище попереднього.

Коефіцієнт ліквідності платоспроможності (Кл.п) визначається відношенням загальної суми оборотних активів та витрат майбутніх періодів до загальної суми зобов'язань та доходів майбутніх періодів:

Цей показник характеризує здатність підприємства погасити всі свої зобов'язання і повинен перевищувати одиницю.

Досить поширеним є середній коефіцієнт ліквідності (Клікв,(сер.) ) та коефіцієнт критичної ліквідності (Клікв (крит.)). Перший з них не вра­ховує рівнів ліквідності активів і тому буде не завжди правдивим, оскільки запаси і продукція на стадії незавершеного виробництва не скоро перетворюються на гроші. Тому реальнішим є коефіцієнт кри­тичної ліквідності:

Дуже добре, коли Клікв (крит.) дорівнює 1, але в дійсності такого до­сягти важко. Тому цілком достатньо для Клікв (крит) значення 0,8-0,9.

Рекомендується розраховувати коефіцієнт ліквідності на початок і на кінець звітного періоду та порівнювати їх між собою. Зменшення значення показників порівняно з попередньою звітною датою свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.

Для більш детального аналізу фінансового стану необхідно розра­хувати показники оборотності запасів, дебіторської заборгованості, прибутковості тощо. Це вимагає залучення даних не лише балансу, а й інших форм звітності.

Коефіцієнт оборотності запасів (Ко.з) визначається відношенням виручки від реалізації без врахування непрямих податків до середньої суми негрошових оборотних активів:

Середній залишок негрошових оборотних активів визначається як середньоарифметична величина залишків по рядках 100, ПО, 120, 130, 140, 150 балансу підприємства (ф.№1) на початок і на кінець звітного періоду.

Даний показник не має оптимального значення і тому його слід порівнювати із середньогалузевим показником.

Для внутрішнього використання цей показник рекомендується визначати іншим шляхом: замість величини виручки від реалізації ви­користати собівартість реалізованої продукції:

Таке значення не придатне для порівняння із середньогалузевим, але може надати інформацію про середню норму запасів у днях. Для цього необхідно кількість місяців у календарному році (звітному періоді) поділити на коефіцієнт оборотності запасів, визначений з ви­користанням собівартості реалізованої продукції.

Оборотність дебіторської заборгованості (Од.з) визначається відно­шенням доходів від продажу (без ПДВ і акцизів) до середньої величи­ни дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо на початок і на кінець звітного періоду:

Цей показник показує, скільки разів за звітний період обертають­ся кошти, вкладені у розрахунки, і визначає ефективність кредитного контролю, оскільки, надаючи товар іншим суб'єктам з відстрочкою платежу, підприємство фактично їх кредитує.

Тривалість оборотів дебіторської заборгованості (термін кредиту покупцям — Тк.п) можна визначити, скориставшись зворотною формулою:

В результаті визначається середній термін (в днях), через який надійде оплата за відвантажені товари.

Показники прибутковості (рентабельності) показують, наскільки ефективно використовувались всі ресурси, які забезпечили отриман­ня фірмою прибутку.

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недо­статність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-госпо­дарську діяльність підприємства. При визначенні показника рента­бельності прибуток співвідноситься з чинниками, які мають най­більший вплив на його отримання. До таких чинників належать інвестиції, активи, витрати.

Відношення прибутку до власного капіталу характеризує прибут­ковість власного капіталу (рентабельність інвестицій):

Середній розмір власного капіталу визначається як середньоариф­метичне значення статутного капіталу (р.300 ф.№1), пайового капіта­лу (р.310 ф.№1), додаткового вкладеного капіталу (р.320 ф.№1), іншо­го додаткового капіталу (р.330 ф.№1), резервного капіталу (р.340 ф.№1), нерозподіленого прибутку (р.350 ф.№1), нарахованих учасни­ками дивідендів (р.590 ф.№1) на початок та кінець звітного періоду.

Вимірювачем ефективності використання всіх активів підприємства (рентабельність виробництва) є співвідношення чисто­го прибутку і середньої суми активів:

Цей показник показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, вкладена в актив. Рентабельність продукції визначається відношен­ням величини прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції:

Цей показник дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була вкладена у виробництво кінце­вого продукту.

Рентабельність реалізації визначається співвідношенням прибутку під реалізації до виручки від реалізації (без ПДВ і акцизів).

Можливий також розрахунок показників рентабельності окремих видів продукції, виробничих фондів тощо.

Рекомендований перелік додатків до пункту 1.2:

· Баланс (форма №1)

· Звіт про фінансові результати (форма №2)

· Розшифровки окремих рахунків

1. ТАКТИЧНЕ ТА ОПЕРАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ

Планування у рішенні завдань підрозділу

• Встановлення цілей підрозділу
• Встановлення та вивчення планів, які розробляються в цілому на підприємстві
• Встановлення та вивчення планів, які розробляються структурним підрозділом, у якому студент проходить практику

Насамперед, студент повинний з’ясувати встановлені цілі перед підрозділом, у якому проходить практику. Причому, необхідно визначити цілі на довгостроковий період (більш 5 років), середньостроковий період (до 5 років) та на короткостроковий період (до 1 року).

Встановити, які види планів існують на підприємстві, хто їх розробляє та ким затверджуються. Крім цього, необхідно з’ясувати з якою ціллю кожний від плану розробляється та за яким методом складається (балансовим, нормативним, математико-статистичним); як організується облік і контроль виконання планів; регулювання процесу реалізації планів у разі виникнення змін зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства; яка існує мотивація виконання планів.

Наступним етапом студент повинен з’ясувати у яких планах підрозділ, у якому він проходить практику, приймає участь як розроблювач, а у яких як виконавець. У першому випадку необхідно встановити конкретних розроблювачів цього плану, з якою ціллю він розробляється, який використовується метод розробки, з якими витратами, хто буде його виконувати (виконавці), який це дає ефект (економічний, соціальний та ін.), як і де (місто) він буде реалізуватися, яка його процедура затвердження, у якої формі оформлюється плановий документ (програма, технічне завдання, план та ін.). У другому випадку необхідно з’ясувати процедуру доведення планових завдань до робітників підрозділу (видання приказу, розпорядження та ін.), організацію їх виконання робітниками підрозділу (хто і які завдання виконує, які для цього потребуються ресурси, яка форма їх виконання – відрядження, аналітична діяльність, збір інформації та ін.), як і хто веде облік і контроль їх виконання, яка мотивація та у яки строки необхідно виконати.

Рекомендований перелік додатків до пункту 2.1:

• Положення про відділ
• Фінансовий план
• Організаційний план
• Адміністративно-господарський план
• План росту продаж
• Бізнес-план
• План розвитку виробництва
• План розвитку та реалізації продукції
• План забезпечення виробництва
• План оновлення продукції, яка виробляється
• Інші види планів

Планування у рішенні особистої роботи менеджера

• Вивчення плану особистої праці керівника
• Вивчення та аналіз денного плану роботи керівника

Вивчення плану особистої праці керівника потребує його складання на місяць, тиждень та на один день. Причому план на місяць відображають недокладним, зазначаючи в ньому лише невідкладені і найбільш важливі справи. А план роботи на день потребує відображення більш конкретних питань, наприклад, питань проведення нарад, прийомів, робіт з документацією, поїздки, контроль підлеглих, телефонні розмови та ін.

Після складання переліку справ студент повинен встановити витрати часу для виконання кожного виду робіт та занести дані до таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 – Витрати часу на виконання робіт

Далі студент повинен зробити висновок об ефективності використання робочого часу. По-перше, встановити кількість передбачених резервів часу та наскільки це відповідає нормі (20% на непередбачені роботи, 20% на творчу діяльність). По-друге, з’ясувати наскільки план особистої роботи керівника відповідає встановленому законодавством фонду робочого часу (із розрахунку 40 годин на тиждень).

Якщо спостерігається перевищення потрібних витрат часу над фондом планового періоду, студент повинен переглянути перелік планових робіт, та запропонувати особистий план справ на місяць, тиждень або день, тобто надати особисті пропозиції з погляду важливості і невідкладності справ, другорядності дій, перенесення їх на наступний період, делегування частини робіт підлеглим.

Щодо якісного аналізу денного плану особистої роботи менеджера студент повинен відповісти на таки запитання:

1. Скільки проблем включає денний план менеджера, чи відповідає це нормі (не більше 8-10 справ).

2. Чи плануються самі неприємні справи на ранкові години?

3. Чи групує керівник однорідні задачі у блоки?

4. Чи складає керівник свої денні плани у письмової формі?

5. Чи починає керівник складати свої денні плани у вечері на кануні поточного дня?

6. Чи передбачає керівник у своєму денному плані «вікна» на випадок необхідності вирішення несподіваних проблем і 10хвилин перерви після кожного часу роботи?

7. Чи уточнює керівник вранці напередодні складений денний план з референтом або секретарем, щоб врахувати нові обставини, які раптово з’явилися?

8. Встановити чи починає керівник свій день раніше своїх підлеглих до їх приходу на роботу, щоб можна було уточнити завдання та вжити заходи для подолання труднощів.

9. Встановити наскільки керівник уникає імпульсивних вчинків і не відволікається на знов виникаючи проблеми.

10. Чи фіксує керівник виникаючи проблеми щоб повернутися до них пізніше?

11. Встановити чи відкладає керівник справи «на потім» та як часто.

12. Встановити чи починає керівник свій день з позитивного настрою та як часто?

Наприкінці розглядання функції планування студент повинен зробити висновок і запропонувати оновлений відкоректований план роботи керівника підрозділу з урахуванням всіх встановлених недоліків та занести його у таблицю за формою таблиці 2.1.

Рекомендований перелік додатків до пункту 2.2:

· Документи, які надходять до керівника та потребують виконання ( телефонограми, ділові листи, накази та ін.)

· Робочі записи керівника.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ ДО РОЗДІЛУ 2:

1. Скласти денний план своєї особистої роботи у якості помічника керівника структурного підрозділу (цеху або відділу).
2. Скласти тижневий план своєї особистої роботи у якості помічника керівника структурного підрозділу (цеху або відділу).


3. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПІДРОЗДІЛІВ

3.1 Організація управління підрозділом (цехом або відділом)

· Схема організаційної структури підрозділу (цеху або відділу)

· Перелік робіт, які виконують робітники підрозділу (цеху або відділу)

· Делегування повноважень

Якщо підрозділ (цех або відділ) є дуже великим, у якому студент проходить практику, то доцільно у звіті надати його організаційну схему, зробити аналіз (встановити недоліки та переваги існуючої структури) та запропонувати свої пропозиції щодо оптимізації структури керування.

При ознайомлені з положення по відділу та посадовими інструкціями, студент-практикант повинен відобразити у звіті скорочений перелік робіт по кожному співробітнику підрозділу (або по основним спеціалістам, якщо підрозділ дуже великий).

Вивчаючи питання делегування повноважень студент-практикант повинен першочергово визначити перелік функцій і напрямків діяльності керівника, які він делегує або може делегувати своїм підлеглим (наприклад, ділове листування; тимчасове виконання якісь обов’язків керівника та ін.) та ті функцій і напрямки діяльності, які виконує самостійно (наприклад, прийняття рішень, рішення задач високої міри ризику; термінові справи та ін.). Наступним етапом, необхідно зробити аналіз, у яких ситуаціях керівник в більшої мірі використовує метод делегування. Цей аналіз необхідно відобразити у таблиці 3.1 на основі проведеного спостереження за керівником або особистої з ним співбесіди.

Таблиця 3.1 Ситуації, у яких керівник використовує делегування

Заключним етапом аналізу використання методу делегування студенту необхідно виділити фактори, що перешкоджають активному делегуванню повноважень (якщо такий факт існує). Данні занести до таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Фактори, які перешкоджають активному делегуванню

Рекомендований перелік додатків до пункту 3.1:

· Схема організаційної структури підрозділу (цеху або відділу)

· Положення по відділу

· Посадові інструкції