Російська філософія XIX — початку XX століття

Російська філософія починає своє існування з XIX століття. Бу­дучи частиною світової філософської думки, вона водночас пред­ставляє цілком самостійний напрямок зі своєю тематикою і спе­цифічним підходом до рішення найістотніших філософських проблем. Про самобутність російської філософії засвідчили впер-} ше «Філософічні листи» Петра Чаадаєва ( 1794— 1856). Саме в них ; були поставлені такі проблеми, що були характерними для росій­ської філософії минулого століття. Своєрідність історії Росії Чаадаєв вбачав у її культурно-географічному положенні (між Сходом і Захо-:■ дом). Чаадаєв один з перших у Росії усвідомив необхідність синте-і зу східної і західної культур. Філософія Петра Чаадаєва дала поштовх |! розколу в російській філософській думці XIX століття і виникнен-I ню в ній в 30-40-х роках двох протилежних течій — західництва і | слов'янофільства. Між цими течіями точилася гостра суперечка 1 про історичну долю Росії, її минуле, сучасне і майбутнє, про її при-| значення у світі (схема 2.15).

| Представники західництва (західники) виступили за ліберальні | реформи, поступову ліквідацію кріпацтва, вважаючи за необхідний і неминучий для Росії західноєвропейський шлях розвитку. До західників належали Борис Чичерін (1828-1904), Тимофій Грановсь-кий (1813-1855), Василь Боткін(1812-18б9), Іван Тургенєв (1818-1883) та інші Теоретичними джерелами західників були філософія історії Шеллінга, Гегеля, Фейєрбаха, а також філософсько-соціо­логічні ідеї Петра Чаадаєва. Західництво створило раціоналістичну традицію в російській філософії, спрямовану на обґрунтування на-

укового знання, прав особистості, громадських свобод, соціальної еволюції. Політичним ідеалом представників західництва були кон­ституційні буржуазно-парламентарні держави Західної Європи.

До слов'янофілів належали ОлексійХам'яков (1804-1860),Іван Киреєвський (1806-1856), Костянтин Аксаков (1817-1860), Юрій Самарін (1819-1876), ОлександрКошелєв (1806-1883) та інші.

Вони виступили з обґрунтуванням самобутнього шляху істо­ричного розвитку Росії, що відрізнявся й у чомусь був протилежним західноєвропейському. Вони вважали, що плоди цивілізації в Європі в загальнолюдському вимірі обертаються скоріше втратами, ніж надбанням, бо вони оплачені дуже високою ціною — утратою цілісності особистості, перетворенням людини з «образу і подоби Божої» на просту статистичну одиницю буржуазного ринку.

Слов'янофільство є оригінальним російським філософсько-ідеа­лістичним плином. У його основі лежить ідея про месіанську роль російського народу, про його релігійну і культурну самобутність і навіть винятковість. Вихідну тезу вчення слов'янофілів становить твер­дження про вирішальну роль православ'я для розвитку усієї світової цивілізації, позаяк саме православ'я сформувало той «російський дух», що створив російську землю в її нескінченному обсязі. Слов'янофіли розглядали народ як певний постійний набір ідеальних якостей, ви­окремлюючи в ньому особливу незмінну духовну сутність. Призна­чення великих особистостей полягає в тому, щоб бути представника­ми цього народного духу. їхня велич насамперед залежить від того, наскільки вони зуміли виразити прагнення і бажання народу.

У другій половині XIX століття оформилися два напрямки в російській фиіософїі-.революцгйно-дємократичний ірелігійно-іде-алістичний. Найвидатнішими представниками першого напрямку булиМикала Чернишевський (1828-1889) і Георгій Плеханов (1856-1918). Чернишевський був одним із ідеологів російського селян­ського соціалізму. Він вважав, що Росія може поминути капіталізм і перейти безпосередньо до соціалізму. Однак общинний соціалізм Чернишевського припускав відкидання цивілізації й утримання Росії в первісному стані.

Філософія Миколи Чернишевського, яка започаткована на ант­ропологізмі, виходила з виробленої природничими науками ідеї про єдність людського організму. Для Чернишевського царина мо­рального — це тільки функціональний придаток фізіологічного процесу, який, у свою чергу, приводить у дію процес соціальний. Тому людина за одних обставин буває доброю, а за інших — злою. Щоб спрямувати людину в бік морального розвитку, необхідно на­самперед змінити реальні умови її життя, змінити її соціальне становище. Моральний світ, за Чернишевським, як і світ фізичний,
Підлеглий закону причинності. Усі явища, що відбуваються в ньому,
взаємозалежні і чітко визначені природою людини. Мислення по­
лягає в доборі відчуттів та уявлень, що відповідають потребам мис­
лячого організму в дану хвилину, а дії і вчинки зводяться до досяг­
нення результатів, намічених мисленням. Усі люди — егоїсти, ними
рухає бажання добра для себе. Добро — це велика користь, а поза-
як бажанняів усіх однакові, то звичайна ощадливість і розважливість
зобов'язують зменшувати егоїзм і надавати йому розумної форми
(теорія «розумного егоїзму»).

Георгій Плеханов, основоположник російського марксизму, був прихильником моністичного розуміння історії. Ідею Карла Марк­са про визначальну роль економічних відносин він корегував шля­хом виділення підстави цих відносин у вигляді географічного сере­довища. Геофафічне середовище, на його думку, визначає характер продуктивних сил, створює об'єктивні передумови для стрибкопо­дібного розвитку соціальної надбудови.

Створена Плехановим модель історичного матеріалізму істот- но відрізнялася від марксистського вчення. Він навіть гадки не мав, що в Росії здійсниться революція до того, як капіталізм набере пов-ної сили і пролетаріат не становитиме більшу частину населення. Дяеханов не вніс нічого нового в методологію марксизму. З часом російський марксизм все тісніше почав зближатися з народни-давом і дістав своє остаточне завершення в більшовизмі.

Основи російської релігійної філософії заклав видатний росій­ський мислитель Володимир Сергійович Соловйов (1853 -1900). Син відомого історика Сергія Михайловича Соловйова, він навчав- ся в Московському університеті і духовній академії. Після захисту дакторської дисертації деякий час працювар професором в універ­ситетах обох столиць, але після публічного захисту вбивць царя вимушений був піти у відставку і до кінця життя займатися філосо­фією і публіцистикою. Перше уявлення про його філософську сис­тему можна скласти уже за назвами основних творів.- «Виправдан­ня добра» (1897); «Теоретична філософія»(1899); «Життєва драма Платона» (1898); «Смисл любові» (1894) та інші.

Центральна ідея філософії Соловйова — ідея всеєдності У своїй філософії всеєдності він намагався довести, що синтез філософії, І науки і богослов'я надасть можливість створення «цілісного знан-І ця», яке через «цілісне суспільство» приведе до «цілісного життя». Цілісне життя встановить живу й істинну єдність Творця і творіння, :редником між якими виступить так звана світова душа, або Со-Звідси виникає «вільна теократія», котра, за Соловйовим, повинна бути створеною на основі об'єднаного християнства в церков­но-монархічній державі. Етика її громадян має базуватись на основі загальних моральних цінностей «абсолютного добра», поширених у свій час Христом.

Ще одним представником цього напрямку є Микола Бердяєв (1874-1948). Коло його інтересів зосереджується на питанні пошу­ку засобів духовного оновлення та самоідентифікації суспільства і особистості, проблемах історіософії, антропософії та персоналіз­му. Джерелом філософських побудов він вважав християнське віровчення з акцентом на містичному світосприйнятті. Основні філософеми Бердяєва такі: укоріненість особистісного, історично­го та соціального буття в Бозі, примат свободи над Богом та буттям. Для Бердяєва важливими атрибутами відносин Бога й людини є творчість, екзистенція і свобода. Свої погляди він виклав у роботах: «Філософія свободи» (1911), «Смисл творчості» (1916), «Смисл історії» (1923) та інших.

Важливий вклад у розвиток російської релігійної філософії внесли ітакі філософи, як МикалаЛоський (1870-1965), Павло Фло-ренський (1882-1937), Семен Франк (1877-1950), Лев Карсавін (1882-1952),ІванІпьїн(1882-1954),ОлексійЛосєв (1893-1988) та інші. Це мислителі різних поглядів, але всіх їх єднає інтерес до ду­ховних цінностей, визнання теоретичної та практичної першості духовного життя над зовнішніми формами співжиття, моральності, пошук змістовних творчих основ людського буття. Спадкоємці ідей, і, зокрема, ідей всеєдності, до яких закликали видатні представни­ки російської інтелігенції Петро Чаадаєв та Володимир Соловйов, головне завдання філософії вони вбачали у формуванні теорії про світ як єдину цілісність з позиції морально-релігійного досвіду.

Релігійні та філософські ідеї знайшли своє відображення в літе­ратурі. Поети-декаденти і символісти — Олександр Блок, Андрій Бєлий, Валерій Брюсов, Дмитро Мережковський — оспівували лю­дину. Релігійний умонастрій демонстрували щомісячник «Русская мьісль» (редактор Петро Струве). У збірниках «Проблеми идеализ-ма» (1902) та «Вехи» (1909) Павло Новгородцев, брати Сергій та Євген Трубецькі, Сергій Булгаков, Микола Бердяєв та інші вели по­леміку з матеріалізмом та марксизмом.

Однією з філософських течій, орієнтованою на гуманістичний погляд на людину і світ став російський космізм. У руслі цієї філо­софії проблема людської солідарності майбутнього людства вирі­шується не так, як у філософії всеєдності, а з інших позицій. За світоглядну основу береться як релігія, так і наука: мрії про майбутнє стоять поряд з науковим аналізом, але зберігається постійна для російської філософії ідея єднання людей. У роботах основних пред­ставників філософії космізму Володимира Одоєвського (1803-1869), Миколи Федорова (1828-1903), Миколи Морозова (1854-1946), Костянтина Ціолковського (1857-1939), Володимира Вер-надського (1863-1945) та інших обґрунтовується необхідність єднання людей на основі ідей екологічного змісту. Людське суспіль­ство розглядалося не як випадкове явище у Всесвіті, воно мало ста­ти могутнім фактором у космічній протидії хаосу, у збільшенні ен­тропії. Науково-технічні проекти Костянтина Ціолковського стали фундаментом сучасної космонавтики, технічним доповненням до «космічної філософії». Космосу, заповненому різними формами життя, і людині, її розуму та творчості, відводилося в цих проектах основне місце. Виокремлення в російському космізмі глобально-екологічної проблематики привело згодом до розробки видатним українським ученим і філософом Володимиром Вернадським учен­ня про ноосферу і формування антропо-космічного світогляду.