Історичні форми і особливості діалектики

Слово «діалектика» (від грец. dialektike — мистецтво вести бе­сіду) має багато спільного зі словом «діалог» (від грец.dialogos — розмова між двома або кількома особами). Спочатку діалектику ро­зуміли як мистецтво вести дискусію, маючи на увазі дискусію, спря­мовану на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Вважало­ся, що діалектик — це людина, яка вміє запитувати й відповідати.

Потім стародавні мислителі помітили, що суперечність і мін­ливість має місце не тільки в думках, але й у реальному бутті. Одним із першовідкривачів цього був Геракліт із Ефеса. Світ уявлявся йому в образі «живого вогню» або потоку річки, в яку неможливо «увійти двічі». У рухомому світі з часом все втрачає колишні риси, перехо­дить у свою протилежність: вологе висихає, а сухе стає вологим, переходить одне в одне холодне й гаряче, живе і мертве. У цих дум­ках сформульовані основи діалектики в сучасному її розумінні. Тому вважають, що історично першою формою діалектики є стихійна діалектика стародавніх філософів— наївна діалектика буття й пізнання без проникнення в сутність процесів.

В епоху середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику і схоластику, які активно використову­вались панівними верствами для насадження і закріплення у свідо­мості людей релігійного світогляду.

Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійс­нено у філософії Нового часу (РенеДекарт,Бенедикт Спіноза, Дені Дідро та ін.). Проте найбільш ґрунтовно концепція діалектики була сформульована в німецькій класичній філософії Регелем. її назива­ють другою формою діалектики.

Гегель вперше уявив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку — боротьбу про­тилежностей, сформулював основні закони та категорії діалекти­ки. Проте діалектика Гегелямала ідеалістичний характер. Мо­деллю гегелівської діалектики була не об'єктивна реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє відображення. Діалектика Гегеля суперечила даним природознавства, в межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології (Ч.Лойель), еволюційні ідеї Ламарка, космологічні ідеї Канта — Яапласа та ін.

Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступ­ної форми діалектики, в якій німецькі філософи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс спробували зробити новийлсрок — поєднати мате­ріалізм з діалектичною логікою. Внаслідок цього в другій половині XIX століття з'явилася третя історична форма діалектики, що було об'єктивно зумовлено розвитком наукового пізнання. До 40-х років XIX століття були зроблені нові відкриття в різних галузях науки, що дали природничонаукове обґрунтування діалектико-матері-алістичного погляду на природу.Серед них.- відкриття закону збереження та перетворення енергії у фізиці, який обґрунтував взаємозв'язок багатоманітних форм руху матерії; створення клі­тинної теорії — у біології, що розкрила структурну єдність всієї живої природи (як рослинного, так і тваринного світу), а також еволюційна теорія Дарвіна, яка обґрунтувала ідею розвитку стосов­но всієї живої природи. За цих умов матеріалістична діалектика ви­явилась формою філософського мислення, найбільш адекватною до науки, являючи собою аналог самої дійсності, тобто даючи змо­гу мислити і пізнавати її відповідно до неї самої.

У створенні цієї форми діалектики істотну роль відіграло від­криття Марксом матеріалістичного розуміння історії, завдяки чому було здійснено синтез діалектики не лише з матеріалізмом, а й з гуманізмом. Діалектика почала розглядатись не сама по собі, а з точки зору вирішення конкретно-історичних проблем люд­ської життєдіяльності.

Що ж характерно для такої діалектики?

По-перше, діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв'яз­ках, взаємообумовленості і в постійній зміні. Проте слід пам'ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, будь-якого руху, а лише однієї форми змін — розвитку. Матеріалістична діалектика дає най­глибшу, всебічну й найбагатшу за змістом теорію розвитку. Вона вчить, що ні в природі, ні в суспільстві, ні в мисленні немає нічого, що не перебувало б у стані змін, бо все, що існує, має свої внутрішні суперечності, які неминуче змушують його змінюватись, набирати нових форм, розвиватись.

По-друге, матеріалістична діалектика визнає існування діалек­тики об'єктивної та суб'єктивної.

Об'єктивна діалектика — це взаємозв'язок та розвиток природ­них і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб'єкта, від люди­ни та людства. Суб'єктивна діалектика — це діалектика мислення суб'єкта і пізнання ним об'єктивного світу. Яке ж їх співвідношення? Суб'єктивна діалектика відображає об'єктивну. Об'єктивна і суб'єк­тивна діалектика збігаються за змістом (в них загальним є зміст — єдина діалектична закономірність розвитку дійсності). Водночас вони розрізняються за формою, тому що мислення, у свою чергу, має свої особливості порівняно з іншими сферами дійсності, свою внутрішню логіку розвитку. Об'єктивна діалектика відображається в мисленні: суб'єктивній та ідеальній формах.

Об'єктивна і суб'єктивна діалектика — протилежності, але їх протилежність зникає у сфері суспільно-історичної практики. Оскільки суб'єктивна діалектика відображає об'єктивну, людина може пізнати об'єктивну діалектику і на основі цього будувати свою цілеспрямовану практичну діяльність, у ході якої змінювати об'єк­тивний світ і саму себе. У практиці людини, суспільства знання пе­ретворюються із форми відображення на форму діяльності.

По-третє, внутрішній зміст, логічний каркас діалектики як науки створюють її принципи, закони і категорії. Тоді діалектика визна­чається як система принципів, законів і категорій, що у своїй су­купності відображає цілісність об'єктивного світу та його пізнання в безперервній зміні та розвитку. При цьому під принципами ро­зуміють загальні й універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс і роль всіх інших елементів у системі. В сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль відводить­ся принципу зв'язку і принципу розвитку. Закони діалектики виража­ють всезагальні суттєві зв'язки в процесі розвитку. Вони виконують важливу методологічну функцію в побудові її теорії. Законів у діалек­тиці три: закон діалектичної протилежності, закон взаємного пере­ходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення. Ка­тегорії діалектики — це найбільш фундаментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення. Принципи, закони і категорії діалектики ми розглянемо далі.

По-четверте, діалектика як наукова система виконує три голов­них завдання. Засновуючись на аналізі і природи, і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онто­логією). Діалектика, застосована до логічного мислення, його за­конів і форм, виступає як діалектична логіка (теорія методу). Буду­чи спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Іншими словами, матеріалістична діалектика, як вчення про загальні закони розвит­ку, водночас є логікою і гносеологією. Це пов'язано з тим, що зако­ни об'єктивного світу після того, як вони пізнані, стають законами мислення, тобто законами логіки, а закони логіки є відображеними законами об'єктивного світу. Розкриваючи закони розвитку самої речі, ми осягаємо і закони розвитку пізнання, і навпаки, через ви­вчення пізнання і його законів виявляються закони об'єктивного світу. При такому способі розгляду матеріалістична діалектика як загальна теорія розвитку постає як цілісна система, як єдність трьох складових: теорії розвитку, теорії методу і теорії пізнання.

Нарешті, по-п'яте, особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку проце­су пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб'єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, правила, яких він змушений дотримуватись у питаннях пізнання і практичного перетворення дійсності. Методологічно вірні орієн­тири, які дає матеріалістична діалектика, допомагають обрати оп­тимальний шлях дослідження, уникнути багатьох помилок, відхи­лень, не витрачати даремно сили і засоби, а отже, і дорогоцінний час на безперспективні зусилля і непотрібні дії.

Таким чином, діалектика в сучасному розумінні це: а) об'єк­тивний процес розвитку явищ на підставі виникнення, бо­ротьби і розв'язання притаманних їм суперечностей; б) філо­софська наука про універсальні закони руху і розвитку при­роди, суспільства і мислення; метод пізнання і перетворення світу.Знання загальних законів розвитку, які надає діалектика, ство­рює можливість розібратися в минулому, правильно зрозуміти про­цеси, що відбуваються в наш час, передбачити майбутнє.

§2