Закон — це об'єктивний, суттєвий, необхідний, стійкий, загальний зв'язок матеріальних та духовних явищ, який визначає характер і напрямок їхнього руху та розвитку.

Слід взяти до уваги, що в науковій літературі, крім поняття «закон», вживається і поняття «закономірність». Це — не тотяжні поняття. Вони є однопорядковими, бо в них відображені необхідні, об'єктивні, за­гальні зв'язки, що існують в об'єктивній дійсності. Але закономірність є ширшим поняттям, ніж закон. Якщо закон проявляє себе твердо, нев­благанно в конкретних умбвах, то закономірність проявляється як взаємозв'язок, взаємодія низки законів. Так, при аналізі суспільних явищ може йтися про конкретні прояви закону вартості чи закону відповідності продуктивних сил певному ступеню розвитку виробни­чих відносин, але може також йтися і про загальний поступальний розвиток суспільства як об'єктивної закономірності.

Наведене вище визначення стосується всіх законів. Але закони бувають різні. Вони класифікуються на основні та неосновні, ди­намічні та статичні, природи і суспільства, специфічні, загальні та всезагальні. Діалектику як вчення про закони буття цікавлять всеза-гальні (універсальні) закони, оскільки вони, по-перше, притаманні усім сферам діяльності, тобто діють у природі, суспільстві й пізнанні; по-друге, вони розкривають глибинні основи руху й розвитку, а саме, послідовно відповідають на найважливіші запитання: чому, яким чином, у якому напрямі відбувається розвиток?

Діалектика як вчення про загальні закони буття виходить з того, що об'єктивний світ перебуває в постійному русі, зміні та розвитку. Це положення діалектики фіксується у другому її принципі — прин­ципі розвитку. Проте бачити розвиток і визнавати його існування недостатньо. Необхідно розібратися в самому понятті «розвиток».

Що ж таке розвиток? Як це поняття трактується у філософії?

Визначити поняття «розвиток» можна шляхом його співвідно­шення з іншими уже відомими поняттями — «зміна» і «рух». Зміна — це перехід предметів, явищ з одного стану в інший. Вона протилеж­на «стійкості» і має спрямований характер — прогресивний чи рег­ресивний. Прогрес — це поступова зміна до вищої організації, від простого до складного. Процес, який іде у зворотному напрямку, називають регресом.

Поняття «рух» по відношенню до матерії діалектика визначає як ♦зміна взагалі», тобто рух охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Рух за своїм обсягом значно ширший ніж розвиток, але розвиток за своїм конкретним змістом багатший ніж рух. Розвитку притаманні такі риси (саме вони і відрізняють його від феномена руху):

а) скерованість у часі — від минулого через сучасність до май­
бутнього;

б) незворотність процесу, тобто реальні предмети, явища, що
змінюються, є неповторними у своїх індивідуальних рисах;

. в) поява в процесі розвитку нового, тобто того, що не існувало раніше;

г) закономірний характер розвитку, підпорядкованість його певним законам.

Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об'єктів.

Однак це аж ніяк не означає, що розвиток має однонаправлений характер і є тріумфальним рухом вперед. Щоб переконатися в тому, що не можна ототожнювати поняття «розвиток» і «прогрес», спів­віднесемо їх.

Як уже йшлося, розвиток призводить до виникнення нового, І тобто того, чого не було раніше. Постає питання: чи завжди нове, те, що виникає, є більш досконалим, ніж старе? У 30-х роках XX сто­ліття в Німеччині виник фашизм як нове явище в житті країни. Чи було це прогресом у житті суспільства? Безумовно, ні. Отже, не все нове єпрогресивним. Звідси висновок.- нове може перевершувати старе за рівнем розвитку і, навпаки, воно може бути кроком назад у розвитку. Тому в процесі розвитку слід розрізняти дві тенденції — прогресивну і регресивну. Так, у таких складних матеріальних сис­темах, як суспільство, елементи прогресу і регресу йдуть поряд. В епоху перебудови це особливо помітно. Отже, розвиток має складний, діалектично заперечливий характер.

Діалектико-матеріалістична концепція розвитку звертає велику увагу на такі моменти.

По-перше, джерелом розвитку є внутрішні суперечності пред­метів, явищ, процесів. Це означає, що без винятку всім явищам дійсності властиві внутрішні протилежності, відносини між якими називаються суперечностями. Протилежності всередині кожного предмета, явища, процесу, перебувають у єдності, у взаємозв'язку і в протидії. Ця протидія є джерелом розвитку. Вона відбувається всю­ди: і в неживій, і в живій природі, і в суспільному житті, і у сфері свідомості. Це діє всезагальний закон буття — закон діалектичної протилежності.

По-друге, формою розвитку є взаємне перетворення кількісних та якісних змін. Аналіз процесів, що відбуваються в природі, су­спільстві та мисленні, дає підставу зробити висновок про те, що кожному предмету, явищу, процесу властиві кількісна та якісна ви­значеність, які перебувають у нерозривному зв'язку та постійній зміні. Сутність цих змін проявляється в тому, що поступові кількісні змінювання нагромаджуються, порушують міру предмета і призво­дять до переміни його якісного стану. Вона відбувається у формі стрибка, перерви поступальності в розвитку. Це діє всезагальний закон буття — закон взаємного переходу кількісних та якісних змін.

По-третє, в процесі розвитку неминуче присутній момент спад­коємності. Внаслідок цього постійне нагромадження всього багат­ства попередніх ступенів розвитку надає йому поступального харак­теру. Проте саме ця поступальність суперечлива, тому що розвиток містить фази циклічності, коли відбувається «ніби-то» повернення до старого і розвиток набуває спіралевидної форми. Це проявляє себе загальний закон буття — закон заперечення заперечення.