ВЗАЄМОДІЮТЬ

Схема 7.7. Причинно-наслідковий зв'язок

3) причина і наслідок взаємодіють між собою. В цій взаємодії
активна не тільки причина, але і наслідок. Він здійснює зворотний
вплив на причину. Наприклад, ідеї відображають буття, але, виник­
нувши, активно впливають на зміни суспільного буття через прак­
тичну діяльність людей;

4) одне й те саме явище з одного боку виступає як причина, а з
другого — як наслідок. Наприклад, дощ — наслідок певних метерео-
логічних умов, але він сам стає причиною великого врожаю; врожай
приводить (стає причиною) до зміцнення економічної могутності
держави. Таким чином, виникає причинно-наслідковий ланцюг
явищ. Однак, якщо ми розглядаємо тільки два окремих явища, то
вони не можуть мінятися місцями;

5) на взаємодію причини і наслідку впливають відповідні умо­
ви. Умови — це такі явища, які необхідні для виникнення певної
події, але самі по собі її не зумовлюють. Серед умов можуть бути такі,
які сприяють виникненню наслідку, а можуть бути й такі, що запо­
бігають діям причини. Одна й та сама причина за певних умов ви­
кликає різні форми наслідків;

6) причину не слід ототожнювати з приводом. Привід — це
подія, яка безпосередньо передує іншій події, робить можливим її
виникнення, але не породжує і не визначає її. Привід швидше про­
вокує дію, ніж створює її.

Поняття причинно-наслідкового зв'язку виконує важливу мето­дологічну функцію. Знаючи причини і умови, за яких виникає пев­ний наслідок, людина не тільки передбачає виникнення його, але й здатна породжувати той наслідок, що для неї більш необхідний. Це дозволяє людині пізнати минуле і передбачити майбутнє.

Необхідність і випадковість.Ці філософські категорії відобра­жають різні типи зв'язків речей і явищ одне з одним. Необхідність — це внутрішні, стійкі, суттєві зв'язки явищ, які визначають їх зако­номірні зміни і розвиток. Необхідність випливає з сутності явища, процесу і неминуче відбувається в даних умовах. Так, смерть будь-якого живого організму неминуча, оскільки вона обумовлена його природою і внутрішніми процесами, які в ньому відбуваються.

Але чи все, що з'являється у світі, виникає як необхідне? Ні, у світі є й випадкові явища, події. Випадковість — категорія, яка визначає проблематичність, або необов'язковість виникнення, або існуван­ня об'єктів; випадковим є те, що за певних умов може бути, а може і не бути. Випадковість відображає моменти дійсності, які виплива­ють переважно з зовнішніх умов, поверхових, нестійких зв'язків і побічних для даного явища обставин.

На проблему необхідності або випадковості існування речей склалися дві точки зору. Одна з них абсолютизує необхідність: нія­кої випадковості у світі немає, все здійснюється з невідворотною неминучістю. Скасовуючи випадковість, ця точка зору відкриває дорогу фаталізму. Фаталізм — це віра в долю, в приречення. Інша точка зору гіпертрофує випадковість. Тут, навпаки, із дійсності ви­ключаються будь-які внутрішні залежності, об'єктивна зумовленість явищ — усе зводиться до випадковості.

Науковий світогляд не визнає ні першої, ні другої точки зору. Необхідність і випадковість не існують окремо. їх взаємозв'язок полягає в тому, що випадковість виступає як форма прояву необхід­ності і як її доповнення. Наприклад, реформи, які проводяться в Україні, мають необхідний характер. Випадковим елементом у них є конкретні політичні діячі, які направляють ці реформи.

Діалектика необхідності і випадковості припускає два суттєвих моменти. По-перше, випадковість у ході розвитку може перетворю­ватися на необхідність. Так, закономірні ознаки того чи іншого біо­логічного виду спочатку з'являються як випадкові відхилення і на­громаджуються, а на їх основі формуються необхідні якості живо­го організму. По-друге, необхідність прокладає собі шлях через велику кількість випадковостей. Наприклад, розвиток суспільства складається із діяльності багатьох людей, які мають різні цілі, харак­тери. Переплетіння, схрещування і зіткнення усіх цих прагнень призводить у результаті до певної лінії розвитку, яка має строго не­обхідний, обов'язковий характер.

Як і всі закони і категорії діалектики, необхідність і випадковість є вузловими пунктами пізнання об'єктивної дійсності. Функції цих категорій не є рівноцінними. Випадкове в пізнанні завжди виступає

як початкова інстанція, необхідність — як мета. Пізнавальна діяль­ність розгортається як рух від випадкового до необхідного.

Можливість і дійсність.Ці категорії підкреслюють процесу-альність, тобто виражають становлення буття. Як відомо, з нічого не виникає щось нове, воно може виникнути тільки за певних переду­мов, закладених у лоні старого. Буття нового в його потенційному стані і є можливістю. Можливість — це філософське поняття, яке відображає об'єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан предмета в його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсність є філософська категорія, яка характеризує реалізоване, актуалізова­не буття: дійсність є реалізованою можливістю.

В кожній наявній ситуації існує певний набір можливостей, реалі­зація однієї з яких означає усунення інших. На «протиборство» і харак­тер реалізації можливостей накладають відбиток умови, які є зовніш­німи й випадковими щодо внутрішньо необхідних тенденцій. Тому дійсність завжди являє собою діалектичну єдність зовнішнього і внут­рішнього, сутності і явища, необхідного і випадкового. У сфері су­спільного розвитку й підкорення природи перетворення можливості на дійсність упорядковується свідомим вибором і діяльністю людей.

Зрілість можливості може змінюватись у межах від неможливості до дійсності. Характеристику можливості в цьому плані можна зро­бити з урахуванням її якісної і кількісної міри. Якісно можливості поділяться на формальні і реальні. Формальна — це можливість з низькою ймовірністю здійснення, яка наближається до нуля. А втім ця можливість допускається законами природного і соціального розвитку. У цьому розумінні вона докорінно відрізняється від не­можливості, яка йде врозріз із законами природного і соціального буття; неможливим є те, що суперечить законам об'єктивного світу. Неможливо, наприклад, збудувати вічний двигун, неможливе вічне життя для людини тощо. Найвищу міру здійснення має реальна можливість, для реалізації якої склалися всі необхідні умови. На­приклад, можливість польоту людини в космос була колись тільки формальною, а тепер вона стала реальною.

Набагато точнішою буде кількісна характеристика можливості. Якщо неможливість визначити через «0», а «дійсність» через«1», то всі проміжні значення від «0» до «Ь будуть характеризувати ступінь мож­ливості. Міра можливості називається ймовірністю. Навколо умовної осі ймовірності можна показати увесь спектр можливості (схема 7.8).