Загальні закони розвитку

Центральне місце в системі законів діалектики посідає закон діалектичної протилежності. Для з'ясування суттєвих моментів за­кону необхідно розглянути основні його категорії. Почнемо з по­няття «протилежність». Протилежність — філософська категорія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, проце­си в предметах і явищах, що взаємозумовлюють і взаємо-виключають одне одне(асиміляція — дисиміляція, змінність — спадкоємність, виробництво — споживання, добро — зло та ін.).

Між протилежностями існує два види відношень: відношення едності і відношення протидії. Що являє собою відношення єдності?

По-перше, єдність протилежностей — це їх нероздільність. Кож­на протилежність є умовою існування іншої. Окремо вони існува­ти не можуть (якщо зникає одна з протилежностей, перестає існу­вати й інша). По-друге, єдність протилежностей має сенс тоді, коли вони зумовлюють і проникають одна в одну. Кожна з протилежно­стей має потребу в тому, чого в неї немає, але є в іншій. Вони всту­пають у взаємодію. Впливаючи одна на одну, протилежності взає-мопроникають одна в одну. Це означає, що протилежності не існу­ють як однорідні, розділені у просторі, а кожна з них має в собі іншу (наприклад, навчальний процес, що передбачає наявність виклада­ча та студентів).

Що ж являє собою відношення взаємодії («боротьби») проти­лежностей?

Перебуваючи у взаємообумовленості й розвитку, протилежності не «байдужі» одна до одної, вони взаємно впливають одна на одну. Між ними йде протиборство. Його сутність полягає в тому, щоб ро­зірвати єдність. Кожна з протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне звільнитися від неї. Таким чином, протиборство протилеж­ностей має місце тоді, коли протилежності взаємозаперечують, взаємовиштовхують, взаємовиключають одна одну.

Єдність протилежностей виражає стійкість речі і є відносною, перехідною. Протидія протилежностей абсолютна, вона не припи­няється. Відношення, яке характеризується єдністю протилежнос­тей і водночас є постійним протиборством між ними, називається суперечністю. Суперечності притаманні всім явищам і процесам ре­альності і виступають рушійною силою, джерелом зміни і розвит­ку. Саме тому суперечність є центральною категорією, що розкри­ває суть закону діалектичної протилежності. Суперечності — це не тільки відношення протилежностей, але й процес їх розгортання. У зв'язку з цим розрізняють такі ступені суперечностей, як то­тожність, відмінність, протилежність. У такій формі буття, як су­спільство, виокремлюють ще таку ступінь суперечності, як конфлікт.

Поняття «тотожність» означає початковий ступінь розвитку су­перечності. Це є відношенням однаковості, подібності речі, сторо­ни з самою собою або з іншими речами, сторонами. Відмінність же — це відношення неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими реча­ми, сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєння єдиного, як самодиференціація єдиного на протилежності. У мо­мент роздвоєння одночасно в тому ж відношенні виникає і проти­дія протилежностей. У ході становлення суперечності протидія протилежностей все більше виходить на передній план і стає внутрішнім глибинним джерелом розвитку. У самій протидії проти­лежності відіграють різну роль. Провідною стороною протидії є більш динамічна, імпульсивна протилежність. Протидія протилеж­ностей веде, зрештою, до нового якісного стану. Нові явища, що ви­никають, мають нові притаманні їм суперечності, які є рушійною силою їхнього розвитку.

Суперечності в навколишньому світі дуже багатогранні; їх кла­сифікують (схема 7.3):

1) за формою прояву — внутрішні і зовнішні;

2) за роллю в розвитку — внутрішні і зовнішні;

3) стосовно сутності — суттєві і несуттєві;

4) за типом у суспільстві — антагоністичні і неантагоністичні.
Види суперечностей ґрунтовно описані в навчальній літературі

і немає необхідності давати їх розгорнуту характеристику.

Отже, можна зробити висновок, що закон діалектичної проти­лежності — це закон, в силу якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, протиборство між якими виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей, що вирішуєть­ся на певному етапі зникненням старого і виникненням нового.

Чим же визначається центральне положення цього закону у всій системі діалектики? По-перше, цей закон розкриває джерело будь-якого руху і розвитку, тобто дає відповідь на найважливіше і найсут­тєвіше питання теорії розвитку. По-друге, цей закон утворює осно­ву всіх інших законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми знаходимо протилежності, пов'язані відношенням єдності та про­тидії. По-третє, закон діалектичної протилежності визначає голов­ний зміст діалектичного методу пізнання, вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим синтезом.

На відміну від закону діалектичної протилежності, що розкри­ває джерело розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змінрозкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Щоб з'ясувати специфіку цього за­кону, його прояви та дію, слід розкрити зміст основних понять, зав­дяки яким він реалізується: якість, кількість, міра, стрибок тощо.

темі зв'язків. Якість речей органічно пов'язана з їх кінцем, так як зі зникненням даної якості зникає і сама річ, перетворюючись на іншу. Поряд з якістю всі речі, процеси, явища мають і кількісну ви­значеність. Вони обов'язково мають якийсь розмір, об'єм, масу та ін. Кількість — це об'єктивна визначеність якісно однорідних явищ, що характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в цілому чи окремих її сторін (схема 7.4).

Отже, ми з'ясували, що речі і явища мають якісні та кількісні особливості. Але може скластися враження, що між цими сторона­ми речей і явищ немає тісного зв'язку, що вони незалежні одні від одних. Але це не так. Якість і кількість перебувають у діалектично­му взаємозв'язку: немає кількості, яка б не виражала певної якості, і разом з тим немає якості без кількості. До того ж певній якості зав­жди відповідає не будь-яка, а певна кількість. Ми ніколи, наприклад, не бачили стола, який мав би довжину, яка дорівнювала б довжині мосту через Дніпро. Важко собі також уявити людину, у якої довжи­на ніг була б 5 м. Таким чином, будь-яка якість має кількісну межу. Ця межа називається у філософії мірою. Міра — це така єдність кількості і якості, у якій певна якість необхідно пов'язана тільки з певною кількістю. Міра — це і певний інтервал кількісних характе­ристик або змін, у межах якого може існувати належна якість. Зміна кількості в межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет перестає бути тим, чим він є. Можна навес­ти багато фактів такої взаємодії кількісних та якісних змін. Так, на­приклад, якщо тілу надати швидкості 1000,2000,7910 м на секунду, то воно впаде на землю. Якщо ж швидкість тіла збільшити лише на одну одиницю і довести її до 7911 м на секунду, то тіло відірветься від Землі і стане її супутником. Таким чином, кількісні зміни доко­рінно не впливають на якість, якщо вони відбуваються в межах міри. Але якщо ці зміни виходять за межі міри, виникає нова якість, яка має свою кількісну визначеність і свою міру.

Положення про взаємообумовленість кількісних і якісних змін має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалек­тичного закону. Його формулюють таким чином. Закон взаємно­го переходу кількісних і якісних змін виражає такий взаємозв'я­зок кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок якого кількісні зміни, виходячи за межі міри, обов'язково тягнуть за со­бою докорінні якісні зміни, які, у свою чергу, призводять до но­вих кількісних показників.

Згідно з цим законом, розвиток іде як єдність двох, відмінних одна від одної, але взаємопов'язаних стадій — безперервності і пе-рервності. Безперервність у розвитку — це стадія повільних, непомітних кількісних змін. Перервність у розвитку називають стриб­ком. Стрибок — це момент, форма, спосіб перетворення однієї якості на іншу, це перерва в поступовості, безперервності кількісних змін. Стрибком є виникнення життя на Землі, виокремлення людини зі.світу тварин, зміна одного суспільного ладу на інший, видатні нау­кові і технічні відкриття. Будь-який стрибок характеризує перехідний момент у розвитку. За своєю природою він завжди суперечливий, бо свідчить і про народження нового, і про опір йому старого.

Форми стрибків різноманітні і залежать від природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, в яких здійснюється його якісне перетворення. Стрибки розрізняються:

1) за тривалістю перетворення (швидкі, повільні);

2) за формою перетворення (одноактні, багатоактні);

3) за глибиною перетворення (часткові, повні);

4)за напрямком перетворення (прогресивні, регресивні, без-напрямкові).

При розгляданні стрибків важливі такі терміни, як «еволюція»,
«революція», «реформа». Поняття «еволюція» використовується в
широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні «еволюція» —
це весь процес поступового розвитку, який включає не тільки кіль­кісні, ал є й якісні зміни, в тому числі й революції. У вузькому значенні
слово «еволюція» виступає як період, який передує революції, її підго­товці. Поняття «революція» використовується для характеристики
суспільних явищ. Це якісний стрибок, який ламає суспільство в самій
його основі, а не переробляє його повільно, поступово. Реформа —
це зміна якої-небудь істотної сторони життя суспільства при збере­женні основ її економічного і державного ладу. ,:

Таким чином, закон взаємопереходу кількісних змін у якісні конкретизується через низку категорій: якість, кількість, міра, стри­бок, котрі дають цілісне уявлення про його зміст як загальний закон розвитку. Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості в будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сутнього.

Якщо розглянуті закони розкривають джерело розвитку і його механізм, то закон заперечення запереченнярозкриває загаль­ну тенденцію розвитку, його направленість. Цей закон певною мірою узагальнює, синтезує дію інших законів діалектики.

Що ж являє собою закон заперечення заперечення, яка його суть?

Спочатку з'ясуємо зміст категорії «заперечення». Відносно неї існує дві точки зору: метафізична і діалектична. Метафізичне «заперечення* акцентує основну увагу на моменті зникнення старого і практично ігнорує процеси збереження і утворення нового. Отже, метафізичне заперечення виходить з того, що заперечити означає відкинути, знищити. Діалектичне заперечення — це насамперед такий перехід від старої якості до нової, за яким певні сторони, еле­менти змісту і функції старої якості входять у перетвореному ви­гляді в зміни нової якості. Діалектичне заперечення — це не голе, повне знищення речі, а її перетворення на нову річ із збереженням і перетворенням деяких рис старої якості, воно свідчить про те, що між новим і старим існує зв'язок (схема 7.5). Діалектичне заперечен­ня вбирає в себе три суттєві моменти:

1) руйнування, подолання старого;

2) збереження елементів старого (спадкоємність);

Схема 75- Закон заперечення заперечення

3) конструювання,утворення нового.

Ми з'ясували суть метафізичного і діалектичного тлумачення заперечення. Тепер розглянемо сутність подвійного заперечення.

Заперечення заперечення фіксує той факт, що процес розвит­ку розпочинається з першого заперечення старого, яке, у свою чер­гу через певний час заперечується іншим, новим. Але як відбуваєть­ся розвиток? По прямій чи по кривій лінії? Це питанняне риторич­не, а має суттєвийзміст. Бо якби не було зв'язкустарого і нового в процесі розвитку, не було б спадкоємності, а старе знищувалося б повністю, бо розвиток можна було б графічно зобразити якпряму лінію, де нове відмінневід старого, а старе не повторюється в ново­му. Однак річ саме в тім, що в новому зберігається старе, його еле­менти, вони повторюються в новому, хоча і на вищій основі. Повто­рювання рис, елементів старого на вищій основі і є особливістюза­кону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша його особливість. Оскільки має місце повторюваннясгарого на вищій основі, то ви­являється, що розвиток іде не по прямій, а мовби по спіралі, набли­жаючись з кожним циклом до старого, оскільки є повторюваність, і віддаляючисьвід нового, оскільки це нове.

Чому неминуча ця повторюваність?

Річ утім, що заперечення перебуває в тісному зв'язку з супереч­ністю, воно обумовлене його розв'язанням. Візьмемо будь-яку нову річ, що виниклаз притаманною їй суперечністю. В процесі розвит­ку цієї суперечності річ перетворюється на свою протилежність. Однак на цьому етапі заперечення відбуваєтьсялише частковероз­в'язання закладеної в початковій речі суперечності. Ця неповнота розв'язаннясуперечності має в собі умову подальшого власного за­перечення речі. На зміну першому запереченню приходить друге, виникає нова річ, третя,протилежна другій, яка є запереченнямдру­гої, тобто запереченням запереченняпершої речі. Та суперечність, яка була властива першій речі на етапі другого заперечення, розв'я­зується повністю. Внаслідок подвійного заперечення водночас з по­верненням до старого, початкового пункту, досягається більш висо­кий рівень розвитку, відбувається відновленняпочаткової, але збага­ченої форми розвитку. Лінія розвитку ніби утворює коло, «виток спіралі*, однак початок не збігається з кінцем. Розвиток, таким чи­ном, поєднує в собі риси поступовості і циклічності руху.

Цс положення має загальне значення. Воно справедливестосов­но всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону. Його можна сформулювати такимчином. Закон заперечення заперечення — це закон, в силу якого процес розвитку являє собою нескінченний ланцюг діалектичних заперечень старого новим при збереженні та утриманні (знятті) в ново­му всього характерного з попередніх етапів розвитку, що має в ціло­му поступальну, висхідну направленість. При цьому в процесі роз­витку на його вищих щаблях відбувається повторення деяких рис і сторін попередніх сходинок, але вже на якісно новій основі, що обумовлює сходження не по прямій, не по замкнутому колу, а по кривій, що наближається до спіралі. Спіралевидність руху виражає циклічність розвитку.

Основні закони діалектики, характеризуючи різні моменти єди­ного процесу розвитку, діють не всупереч, а в нерозривній діалек­тичній єдності. Так, процес переходу кількісних змін в якісні і навпа­ки містить і протиріччя, і діалектичне заперечення. Єдність і проти­дія протилежностей вбирає в себе кількісно-якісні відношення і заперечення заперечення. Аналогічно в процесі заперечення відбу­вається роздвоєння єдиного на старе і нове і боротьба між ними, перехід кількісних змін в якісні. Інакше кажучи, єдність матеріаль­ного світу обумовлює єдність дії законів. Разом з тим слід мати на увазі, що при одночасності дії законів діалектики кожний з них є відносною самостійністю, оскільки кожен з них виражає сутність розвитку в певному аспекті (джерело, механізм, напрямок).

Таким чином, закони діалектики виражають найсуттєвіші зв'яз­ки і відносини об'єктивного світу. Діючи в єдності і взаємозв'язку, вони характеризують складний багатогранний процес розвитку об'єктивної реальності. Глибоке знання механізму дії законів діалек­тики і вміле їх використання застерігає від омани і помилок, робить практичну діяльність людей цілеспрямованою і ефективною.