Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Структура та функції свідомості

Читайте также:
  1. Foreign Office – структура, функции…..
  2. I. Сущность и структура финансового рынка.
  3. VII.1.2) Правовая структура вещи.
  4. Агрегат-структура
  5. Администрация Президента РФ: понятие, правовы основы, внутренняя структура.
  6. Б) структура работы
  7. Банк, його види, операції та функції
  8. Банки як провідні фінансові посередники, їх призначення і функції.
  9. Банківський маркетинг: суть, функції та об’єкти досліджень
  10. Банковская систем и ее структура.

Свідомість як внутрішній світ людини має свою структуру. Щоб її розглянути, слід, щонайперше, звернути увагу на таку обставину. Нерідко поняття «свідомість» ототожнюється з поняттям «психіка людини». Це робиться помилково. Психіка більш складне утворен­ня (схема 6.6). Воно включає дві сфери відображення — свідомість та несвідоме. Вважається, що несвідоме — це сукупність психіч­них явищ, станів і дій, які перебувають поза сферою розу­му.До несвідомого належать, в першу чергу, інстинкти — су­купність природжених актів поведінки людини, які створюються

Схема 6.6. Структура психіки людини

внаслідок тривалої еволюції і спрямовані на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти. До структури несвідомо­го належить також інтуїція та автоматизми, які можуть зароджу­ватися у сфері свідомості і з часом поринати у сферу несвідомого. Інтуїція — це знання, яке виникає без усвідомлення шляхів і умов його отримування, через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд. Автоматизми — це складні дії людини, які, первинно утво­рюючись під контролем свідомості, внаслідок довгого тренування й багаторазового повторювання набувають несвідомого характеру. Несвідомими також є сновидіння, гіпнотичні стани, явища сом­намбулізму, стани неосудності тощо. Завдяки включенню несвідо­мого до психічної діяльності навантаження на свідомість зменшуєть­ся, а це, у свою чергу, розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує й поняттям підсвідомого. Підсвідоме — це особливий пласт або рівень несвідомого.До нього належать Психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами

единої психічної реальності людини; між ними виникають досить

часто суперечності, іноді конфлікти, але вони взаємопов'язані, взає-

модіють між собою і здатні досягти гармонійної єдності. У несвідо-

мому закладені широкі можливості для раціоналізації людської

життєдіяльності, особливо це стосується творчої діяльності суб'єк-

та. Ця обставина служить основою формування ірраціоналістич-

них філософських вчень. У цих вченнях основним у людській по­ведінці вважаються різні форми несвідомого: інстинкти, інтуїція та інше. Відомими представниками ірраціоналізму вважаютьАртура Шопенгауера (Німеччина), Сьорена К'єркегора (Данія), Фрідріха Ніцше (Німеччина),Едуарда Гартмана (Німеччина), АнріБергсона (Франція), Зигмунда Фрейда (Австрія),МартінаХайдеггера (Німеч­чина). Зигмунд Фрейд, зокрема, будував своє розуміння поведінки людини на уявленні про панування в людській психіці статевих потягів, які вступають у конфлікт із свідомістю і в результаті підпо­рядковують її собі. Однак багато філософських шкіл займають іншу позицію. Вони вважають, що первинним у людській психіці є сві­домість, яка, «живлячи» і значною мірою формуючи несвідоме, в цілому здатна його контролювати, а також визначати загальну стра­тегію поведінки людини.



Яку ж структуру має сама свідомість? Структурність свідомості значною мірою має досить умовний характер. Річ у тім, що елемен­ти свідомості тісно взаємопов'язані один з одним. Однак за всієї умовності у свідомості можна вирізнити такі три елементи.

Першим елементом є знання. Це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Знання — це розуміння людиною дійс­ності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів. Завдяки знанням людина може «охопити», осмис­лити все те, що її оточує і становить предмет пізнання. Знання зумов­лює такі властивості свідомості, як спроможність через предметну діяльність цілеспрямовано «творити світ», передбачати хід подій, проявляти творчу активність. Іншими словами, свідомість — це став­лення до дійсності у формі знань з урахуванням потреб людини.



Другим важливим елементом структури свідомості є емоції. Лю­дина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю автомата, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Вона переживає те, що відображає. Емоції або стимулю­ють, або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Те, що тішить око, легше запам'ятовується. Але інколи над­мірно «райдужне» сприйняття світу може осліпити, породити ілюзії, видати бажане за дійсне. Деякі, особливо негативні, емоції чинять опір збереженню ясності розуму. Почуття страху, наприклад, стає пе­решкодою на шляху усвідомлення людиною того, що відбувається. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, почуття лю­бові), які формуються внаслідок усвідомлення зв'язків особи з най­суттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почут­тя характеризуються предметним змістом, постійністю, незалежні­стю від наявної ситуації. Емоційна сфера має значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію основ діяльності.

Третім структурним елементом свідомості є воля. Воля — це усві­домлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяль­ності.Це здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв'язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів та перешкод. Виготовлення знарядь людиною — це перша і найголовніша школа формування волі. Воля й мета взаємодоповнюють одна одну. Без волі не можна досягти мети; без доцільної діяльності немає волі. Воля — це усвідом­лені прагнення та спонукання до дії. Однак для людини характерні і неусвідомлені спонукання. Іноді буває так, що людина кудись пори­вається, а куди і навіщо — сама не знає. Така підсвідома регуляція за­лишилася від тварин.

Слід також наголосити і на такому елементі, що входить до структури свідомості, як мислення. Мислення — це процес пізна­вальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Цей процес завер­шується створенням абстрактних понять, суджень, які являють собою відображення суттєвих, закономірних відношень речей на основі відомого, відчутного на дотик, почутого і т. ін. Завдяки ро­зумовій діяльності ми проникаємо в невидиме, в те, що не сприй­мається на дотик і що не можна почути. Мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв'язки і відношення. За допомогою мислен­ня ми здійснюємо перехід від зовнішнього до внутрішнього, від яви­ща до сутності речей, процесів.

До структури свідомості належать також увага та пам'ять. Увага — це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямо­ваності та зосередженості на певних об'єктах. Пам'ять — це пси­хічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку індивіда його минулого досвіду. Основними елементами па­м'яті є запам'ятовування, збереження, відтворення й забування. Фізіо­логічною основою запам'ятовування є утворення й закріплення тим­часових нервових зв'язків у корі головного мозку. Подальше ожив­лення нервових зв'язків зумовлює відтворення запам'ятовування матеріалу, а гальмування цих зв'язків веде до забування.

У суб'єктивній реальності людини має місце така важлива під-структура як самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлення людиною себе як особистості, усвідомлення своєї здатності прий­мати самостійні рішення і вступати на цьому Грунті у свідомі відно­сини з людьми та природою, нести відповідальність за прийняті рішення та дії. Іншими словами, це цілісна оцінка самого себе, свого морального обличчя, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою само­свідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює влас­ну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання для суб'єкта є він сам і його свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти своє місце в житті.

Звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: «Пізнай самого себе». Із становлення філософії як специфічного знання про світ і людину склався погляд на діяльний, неспокійний характер душі, діалогічність і критичність розуму щодо самого себе. За Платоном діяльність душі — це внутрішня праця, яка має харак­тер бесіди з самим собою. Розмірковуючи, душа постійно розмов­ляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджує і заперечує.

Таким чином, самосвідомість — важлива умова постійного само­вдосконалення людини. У структурі самосвідомості можна виокреми­ти такі структурні елементи: самопочуття, самопізнання, самооцін­ка, самоконтроль. Самосвідомість в цілому тісно пов'язана з рефлек­сією. У філософській літературі рефлексію визначають як принцип мислення, за допомогою якого вона здійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності. Ось чому, на наш по­гляд, рефлексію можна розглядати як діяльність самосвідомості, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини.

Розуміння людиною свого внутрішнього стану, її здатність до са­моконтролю приходить не одразу. Самосвідомість, поряд з такими духовними елементами особистості, як світогляд, здібності, харак­тер, інтереси, формується під впливом соціального середовища. Се­редовище потребує від особистості контролю над своїми діями і відповідальності за їх результат. Рівень свідомості значною мірою залежить від того, які вимоги ставляться перед особою і які соці­альні цінності культивуються в даному середовищі. Основною ви­могою тут виступає те, що людина сама повинна контролювати свої дії і відповідати за їх наслідки.

Структурні елементи свідомості перебувають у взаємозв'язку та взаємодії і забезпечують свідомості ряд життєво важливих для лю­дини функцій (схема 6.7).

Головною функцією свідомості є пізнавальна, або відображаль-на функція, тобто здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе. Як пізнавальна діяльність свідомість починається з чуттєвого образного пізнання і сягає аж до абстракт­ного мислення. На етапі чуттєвого (емпіричного) пізнання накопи­чується різноманітний фактичний матеріал, який пізніше узагаль­нюється за допомогою абстрактного мислення, проникаючи таким чином у суть найскладніших явищ і встановлюючи об'єктивні зако­номірності, яким вони підлягають. Ця функція є всеохоплюючою, і з неї випливають всі інші. Пізнавальна функція має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості є властивість випереджального відображення дійсності.

Пізнавальна функція свідомості обумовлює акумулятивну (на­копичувальну) функцію. Вона полягає в тому, що в пам'яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й такі, що здобуті її сучасниками або поперед­німи поколіннями людей. Ці знання в міру необхідності актуалізу­ються, відтворюються і служать засобом реалізації інших функцій свідомості. Що багатша пам'ять людини, то легше їй прийняти оп­тимальне рішення.

Ще однією функцією свідомості є функція аксіологічна (оціноч­на). Людина не тільки дістає дані про зовнішній світ, але й оцінює їх з точки зору своїх потреб і інтересів. Свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного відображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і ме­тою її як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, свідомість вбирає в себе прояв суб'єктивно­го до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою ціннісного ставлення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребує здебільшого ясно­го вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то ціннісне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особи­стих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Оціночна функція безпосередньо переходить у функцію цілепо­кладання (формуваннямети). Здатність до цілепокладання — це спе­цифічно людська здатність, що становить кардинальну характеристи­ку свідомості. Ціль — це ідеалізована потреба людини, яка зна­йшла свій предмет; це такий суб'єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат діяльності людини.Цілі формуються на базі всього сукупного дос­віду людства і сягають вищих форм прояву у вигляді соціальних, етич­них, естетичних та інших ідеалів. Цілеспрямована діяльність людини обґрунтована невдоволеністю людини світом і потребою змінити його, надати йому такої форми, яка необхідна людині, суспільству.

Вищі можливості свідомості виявляються у творчій (конструк­тивній) функції. Цілепокладання, тобто усвідомлення того, «для чого» і «заради чого» людина здійснює свої дії, — необхідна умова будь-якого свідомого вчинку. Проте, як зазначав ще Гегель, суть спра­ви вичерпується не своєю ціллю, а своїм здійсненням. Реалізація цілі передбачає застосування певних засобів, тобто того, що створюєть­ся і існує заради досягнення цілі. Людина створює те, що природа до неї не породжувала. Вона створює принципово нове, будує новий світ. Поет Микола Заболоцький з цього приводу пише так:

Два мира єсть у человека — Один, которьій нас творил, Друтой, которнй мьі от века Творим по мере наших сил.

Масштаби, форми і властивості перетворених і створених людь­ми речей продиктовані потребами людей, їх цілями; у них втілені людські задуми, ідеї.

Дуже важливою функцією є функція комунікативна (зв'язку). Вона зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потре­бують постійного спілкування. Цей зв'язок думок здійснюється че­рез мову (звукову), технічні засоби (тексти, закодовану інформа­цію). Слід мати на увазі, що в письмових текстах (книгах, журналах, газетах і т. ін.) викладені не знання, а лише інформація. Щоб інфор­мація стала знаннями, вона повинна бути суб'єктивованою. Ось чому поширення газет, журналів є лише умовою, але не гарантією того, що викладена в них інформація стане знаннями. Необхідні додаткові зусилля, спрямовані на перетворення інформації на знан­ня — суб'єктивне надбання.

Завершує логічний цикл свідомості особисгості регулятивна (уп­равлінська) функція. На підставі оцінки факторів і відповідно до по­ставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини, а потім і дії людських колективів. Регулятивна функція свідомості вплетена у взаємодію людини з навколишнім середовищем і виступає у двох фор­мах: спонукальної та виконавчої регуляції. Ідейний зміст спонукаль­них мотивів поведінки та діяльності людей має дуже важливе значен­ня. В міру того як ідеї набувають спонукальної сили, людина здійснює вчинки свідомо, цілеспрямовано, за своїми переконаннями. Виконав­ча регуляція приводить діяльність людей у відповідність з їх потреба­ми, забезпечує розміреність мети й реальних засобів її регуляції.

Такі головні функції свідомості. Лише гармонійний їх розвиток фор­мує справді цілісну в інтелектуальному та духовному плані особистість. На початок XXI століття вчені багато зробили для того, щоб пе­редати окремі функції інтелекту інформаційним машинам. Вже сьо­годні комп'ютери виконують складну роботу: перекладають з однієї мови на іншу, керують літаками, ведуть потяги, грають у шахи і т. ін., вони здійснюють деякі логічні операції, властиві людському мозку. Виникає питання: чи не можна створити таку машину, яка б могла повністю замінити людський розум?

З точки зору технічних можливостей і справді не слід встановл ю-Г вати межу вдосконалення інформаційних машин. Проте аналогія між тими операціями, що їх здійснюють машини, і тими, що відбува­ються в мозку людини, не дає підстав для визнання за машинами здатності мислити. По суті, машина відтворює тільки один аспект нашого мислення — формально-логічний, тоді як реальне мислен­ня людини — це і воля, і емоції, і інтуїція, мрія, фантазія та інші скла­дові. Багатство внутрішнього світу людини є наслідком багатства і різнобічності її суспільних зв'язків. Отже, щоб повністю змоделюва-;■ ти свідомість людини, її структури і всі її функції, не досить відтворен-: ня тільки структури мозку. Для цього треба було б відтворити весь і. історичний шлях розвитку людини, забезпечити її всіма потребами, і, р тому числі і потребами політичними, моральними, естетичними. :■ Все це свідчить про обмеженість можливостей сучасних кібернетич-і них пристроїв у вирішенні складних пізнавальних завдань. Вони є | чимось більшим, ніж засіб механізації та автоматизації тих сторін г інтелектуальної діяльності, що пов'язані з чіткими правилами пере-ї . робки інформації. І саме в цьому полягає їх значення.

 

Розділ 7


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 25; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Проблема свідомості у філософії. Генезис свідомості і її сутність | Історичні форми і особливості діалектики
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты