Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Альтернативи діалектики




Читайте также:
  1. Діалектика і її альтернативи
  2. Діалектика та її альтернативи 1 страница
  3. Діалектика та її альтернативи 2 страница
  4. Діалектика та її альтернативи 3 страница
  5. Діалектика та її альтернативи 4 страница
  6. Історичні форми і особливості діалектики
  7. Категорії діалектики

Коли мова йде про альтернативу діалектики, маємо на увазі про­тилежний діалектиці метод пізнання, теорію розвитку, спосіб духов­ного освоєння світу, тобто протилежні діалектиці світоглядні та ме­тодологічні настанови. Такою альтернативою діалектики є мета­фізичний метод мислення. В цьому плані метафізика розглядається як антидіалектика. В значенні «антидіалектика» термін «метафізи­ка» запровадив у філософію в XIX столітті Гегель.

Альтернативність діалектики і метафізики як двох концепцій розвитку і методів пізнання знаходить свій вияв (схема 7.9):

а) у розумінні зв'язків предметів та явищ. Діалектика визнає взає­мозв'язок і взаємообумовленість явищ, а метафізиці властиві роз'єд­нання, розмежування окремих елементів, властивостей предмета і
предметів один від одного та їх осмислення як ізольованих. Внаслі­док цього в метафізиці відображаються лише безпосередні, зовнішньоочевидні взаємозв'язки, тоді як глибинні, внутрішні зв'язки за­лишаються поза увагою;

б) у розумінні спрямованості розвитку. Діалектика вбачає дже­рело руху і розвитку у внутрішній суперечності речей і явищ, в

Схема 7-9- Протилежність діалектики і метафізики ~ .

єдності та протидії протилежностей. Метафізика заперечує внут­рішнє джерело розвитку — саморозвиток. Причину розвитку при­роди і суспільства вона вбачає у якомусь зовнішньому поштовху, тобто знаходить його поза самими предметами і явищами;

в) у розумінні характеру розвитку, «механізму» переходу від ста­рої до нової якості: 3 точки зору діалектики таким «механізмом» є єдність поступового, кількісного і стрибкоподібного, якісного роз­витку. Метафізика розглядає розвиток або як «стрибок» якості, або тільки як просте, кількісне зростання одного і того ж, тільки як зменшення або збільшення, як повторення одних і тих же станів;

г) у розумінні спрямованості розвитку. Розвиток сутнього відбувається по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Діалек­тика, як відомо, виходить з того, що розвиток відбувається за ана­логією за спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повер­нення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі. Ме­тафізика і тут займає односторонню позицію, абсолютизуючи або всезагальне піднесення, або всезагальний занепад, регрес, або кру­говий, застійний характер усякого розвитку, таким чином фактич­но заперечуючи його.



ґ) у розумінні методу пізнання. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторо­ни, всі зв'язки і опосередкування. Треба розглядати предмет у його розвитку, саморусі, зміні. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість.

Отже, метафізика — це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому ігноруються або спрощено розгляда­ються взаємозв'язки і взаємодії явищ та предметів, а процес розвитку тлумачиться як кількісне збільшення об'єктів без їх якісної зміни.

Хочеться ще раз підкреслити, що метафізика як метод пізнання є відображенням певних особливостей процесу пізнання: його по­чатку, емпіризму, поверховості, абсолютизації відносної істинності таких знань, їх неповноти, тобто відображенням таких характери­стик буття та його пізнання, які охоплюються діалектикою або ста­новлять її деякі елементи. Метафізика — це історично неминуча філософська теорія розвитку, метод пізнання, що посідають певне місце в розвитку філософії.



Один з негативних виявів метафізичного способу мислення, якому властива підміна аналізу живої дійсності закостенілими, не­змінними формулами є догматизм. Це спосіб засвоєння і застосу­вання знань, в якому те чи інше вчення або положення сприймають­ся як закінчена вічна істина, як догма, використовуються без ураху­вання конкретних умов життя. Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, які не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона згідно з дог­матизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Відомо, яку негативну роль відіграв догматизм на зламі XIX і XX століть, коли фізика зіткнулась з принципово новою при-родничонауковою картиною світу, але намагалась чіплятись за класичну механіку, з позиції якої нову картину світу зрозуміти було неможливо. Великої шкоди догматичні стереотипи завдають сьо­годні при спробах пояснення складних процесів соціально-полі­тичного життя нашої країни з позицій учорашнього дня.

Противагою догматизму є релятивізм (від лат. геіаіііпгз — від­носний). Релятивізм виходить з однобічного підкреслювання постійності, змінності дійсності і заперечення відповідної стійкості речей і явищ. Якщо догматизм ґрунтується на перебільшенні зна­чення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності, то ре­лятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкида-ючи момент її абсолютності. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьо­му виступає як її альтернатива.

Альтернативою діалектики є також софістика, оскільки вона виступає одним з негативних виявів метафізичного способу мис­лення. Софістика (від грец. зорЬізтаі — міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) проявляється у формі аргу­ментації, яка базується на суб'єктивістському тлумаченні фактів, подій заради збереження і утвердження існуючих теоретичних по­ложень чи виправданнях існуючого порядку речей. У своїх побудо­вах софістика використовує різні логічні помилки, підміну понять, невірні форми висновків, а також мовні виверти і хитрування, ба­гатозначність понять. Поширеним видом софістики є маніпулю­вання фактами, за допомогою яких можна довести що завгодно. У наш час софістика широко використовується для того, щоб довес­ти, що в історії радянського суспільства взагалі немає жодної світлої плями, а є лише помилки. Метафізичність такого підходу очевидна, тому що подібний підхід однобічний, а значить, антидіалектичний.



Критикуючи софістику, слід мати на увазі, що в історії розвитку науки вона виконує і позитивну роль, сприяючи виробленню нау­кової критики застарілих положень свідомості, бо виникає як відпо­відна реакція на загрозу системи знань, що склалась.

У процесі пізнання метафізика часто-густо проявляється у формі еклектики. Еклектика (від грец. екіеШікоз — той, що вибирає) — це механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несу­місних елементів, які безпринципно запозичують з протилежних кон­цепцій; використовування й підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо. Еклек­тика — це, образно кажучи, «мішанина», тому вона не є ані теорією роз­витку, ані теорією пізнання, ані методом, ані світоглядом. Небезпека ек­лектики полягає в тому, що вона нерідко маскується під діалектику.

Ми дали коротку характеристику традиційним (класичним) альтернативам діалектики. Але в XX столітті виникає цілий спектр некласичних концепцій діалектики. До них належать:

а) «трагічна діалектика». її автор французький філософ Рай-
монАрон
(1905 — 1983), аналізуючи діалектику сучасної епохи в
книзі з характерною назвою «Розчарування в прогресі», доходить
висновку, що сучасне суспільство не здатне використовувати про­
грес в інтересах людства;

б) «діалектична теологія», або «теологія кризи». Авторами її
були швейцарський протестантський теолог і філософ Карп Борт
(1886 — 1968) і німецько-американський християнський теолог Пауль Тілліх (1886 — 1965). їх креаціоністська доктрина виходить з
визнання того, що в основі розвитку світу знаходиться божественна
субстанція, яка створила цей світ з якогось доіснуючого будівельного
матеріалу — матерії. Тому світ «не співвічний з Богом»: він має поча­ток і кінець. Але це не означає, що створений світ не має абсолютно
нічого спільного з Богом. Між ними існує певна схожість, яка дозво­ляє зрозуміти шляхи розвитку кінцевих, створених речей;

в) «негативна діалектика». Відомими представниками цієї інтерпретації діалектики були ТеодорАдорно (1903 — 1969) і Жан-Поль
Сартр
(1905-1980). Т. Адорно — німецький філософ, соціолог, пред­ставник так званої франкфуртської школи. Автор низки праць з філософії, в тому числі такої, як «Негативна діалектика» (1966). Ж.-П. Сартр
—французький філософ>і'письменник, представник тзкзваною тгеї-
Стичного екзистенціалізму. Йому належить ряд праць з проблем
філософії, в тому числі праця «Критика діалектичного розуму» (1960).
В його розумінні діалектика можлива удвох формах — «критичній» і
«догматичній». Першою є «негативна діалектика». Це однобічна, суб'єк­тивна концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання
будь-якої позитивності, самозаперечення і тому не виходить за межі
метафізики. «Негативна діалектика» — це, по суті, антидіалектика.

Особливе місце серед альтернатив діалектики посідає синергетика.

Поняття «синергетика» ввів у науковий обіг наприкінці 60-х років німецький філософ Тане Хакен. Для становлення синергети­ки як області знань важливе значення мали проведені експеримен­ти вченими Борисом Білоусовим і Андрієм Жаботинським. Спира­ючись на них, бельгійська школа, очолювана Іллею Пригожиним, створила першу нелінійну Модель синергетики хімічних процесів, засновану на ідеях нерівновагомої термодинаміки.

Синергетика(від грец. вупещеіп — працювати разом) — це на­прямок міжгалузевих досліджень, об'єкт яких — процеси самоорганізації у відкритих системах фізичної, хімічної, біоло­гічної, екологічної й іншої природи.У таких системах, що є да­лекими від термодинамічної рівноваги, за рахунок потоку енергії і речовини з зовнішнього середовища, створюється і підтримується не-рівновагомість. Завдяки цьому взаємодіють елементи і підсистеми, що веде до їх узгодженого, кооперативного поводження і до створення нових стійких структур і самоорганізації. Висунута концепція самоор­ганізації є природничонауковим уточненням принципу саморуху і саморозвитку матерії. На противагу класичній механіці, що розгля­дає матерію як застиглу, мляву масу (приводиться в рух зовнішньою силою), у синергетиці виявляється, що за певних умов і системи не­органічної природи здатні до самоорганізації. На відміну від рівно-вагомої термодинаміки, що визнає еволюцію лише у бік збільшення ентропії системи (тобто хаосу, дезорганізації), синергетика вперше розкрила механізм виникнення порядку через флуктуації, тобто відхилення системи від деякого середнього стану. Флуктуації підси­люються за рахунок нерівновагомості, розхитують попередню структуру і приводять до нової: з безладдя виникає порядок.

Процеси, що самоорганізуються, характеризуються діалектич­но суперечливими тенденціями: нестійкість і стійкість, дезорганіза­ція й організація, безладдя і порядок. В міру виявлення загальних принципів самоорганізації стає можливим створити адекватніші моделі синергетики, що мають нелінійний характер, оскільки вра­ховують і якісні зміни. Синергетика уточнює уявлення про динаміч­ний характер реальних структур і систем та пов'язаних з ними про­цесів розвитку, розкриває зростання упорядкованості й ієрархічної складності систем, що самоорганізуються на кожному етапі ево­люції матерії, її результати мають велике значення для встановлен­ня зв'язків між живою і неживою матерією, а також для розкриття процесів виникнення життя на Землі.

Синергетика усе впевненіше прокладає шлях у методологію гу манітарних наук, зокрема у філософію. Все більше у філософію вхо­дять і поширюються поняття нерівновагомості, нестабільності, біфуркації, фазових переходів, нелінійності, маленьких впливів, аттракторів і деяких інших. Синергетика намагається виступити як новий світогляд, світосприйняття, що докорінно змінює розуміння необхідного (закономірного, визначеного) і випадкового в самих основах побудови світу. По-новому з'ясовуються причини і форми розвитку безжиттєвої матерії й історичних процесів в економічній, політико-соціальній, військовій та інших сферах життєдіяльності суспільства і людини. Формується нове розуміння випадку як само­стійного фактора біологічної і соціальної еволюції, визнання ролі випадку в самоорганізованих процесах. Один із засновників синер­гетичного світосприйняття Ілля Пригожин пише: «Детермінізм, що сприймався як неминучий наслідок раціональної моделі динаміки, зводиться нині до властивості, що виявляється лише в окремих ви­падках». Отже, йдеться, щонайменше, про зміну парадигми суспіль­них наук, про відмову від попереднього розуміння і визнання детер­мінізму і, можливо, про відкриття нових видів детермінізму, а у філо­софії ще й про переосмислення матеріалістичної діалектики.

Можливо, нова парадигма в методології суспільних наук, крім усього іншого, вбиратиме або поглинатиме діалектику як окремий метод синергетики (і лише у визначених сферах) чи взагалі замі­нить її принципово новими підходами до дійсності. Річ у тім, що синергетика по-іншому, не так, як діалектика, особливо в її матері­алістичній модифікації, вирішує проблему онтології і гносеології. Якщо для прихильників матеріалістичної модифікації і діалекти­ка, і теорія пізнання, і логіка є тим самим, а універсум живе також за діалектичними законами, то для синергетичного світосприй­няття ці постулати не є доказовими, та й діалектичної єдності он­тології і гносеології поки що не видно. Схематичне уявлення про відмінності розвитку діалектики і синергетики можна простежити за такою схемою (схема 7.10).

Звичайно, ці порівняння умовні і окремі позиції можна було б поповнити. Дискусійним є і рознесення тих чи інших положень діа­лектики і синергетики за характеристиками динамічних процесів розвитку. Та й самі характеристики суперечливі. Проте завдяки на­очності і структурованості таке порівняння має певну пізнавальну цінність, дає можливість побачити істотну відмінність між діалек­тикою і синергетикою. Синергетика розвіює безліч попередніх міфів, стереотипів.

По-перше, цілком очевидним є те, що складноорганізованим соціоприродним системам не можна нав'язувати шляхи їхнього роз­витку. Треба знати, як сприяти розкриттю їхніх власних тенденцій розвитку, як виводити системи на ці шляхи. Важливо також збагну­ти закони співжиття природи і людства, їхньої коеволюції. По-друге, синергетика свідчить про те, що будь-яка складноорганізована сис­тема має, як правило, не одиничний (окремий), а безліч власних, відповідних її природі шляхів розвитку. Відсутність твердої визначе­ності, наявність альтернатив звужують основу для позиції песимізму есхатологічного змісту. З'являється надія на можливість вибору шляхів подальшого розвитку, зокрема таких, що влаштували б люди­ну і водночас не були б руйнівними для природи. Хоча шляхів роз­витку може бути дуже багато, але їхня кількість обмежена. Можливо,

 

Розвиток (аинамічнй процес) Діалектика Синергетика
Причини Єдність і протидія протилежностей; суперечливість; заперечення заперечення; перехід кількості у якість Нерівноважність; нестабільність; кризи; еволюція та коеволюція
Форми Переривання поступовості; "стрибки"; "по спіралі" ("зняття"); від нижчого до вищого Накопичення флуктуацій (відхилень); біфуркація; фазові переходи; мимовільні переходи системи в новий стан; нелінійність, лавиноподібні процеси; самоорганізація
Властивості Детермінованість; випадок - форма виявлення необхідного Вірогідніша випадковість; можливий випадок (поява низки можливостей та їх відбір); детермінованість (окремі сфери універсуму)
Фактори Об'єктивні, суб'єктивні закономірності, тенденції Малі впливи, випадок, аттрактори; параметр порядку; вплив процесів на мікрорівні через мезорівні на макрорівні
Результати Необхідне у кінці; зворотний рух; зміна (у тому числі вплив середовища, що змінилося, на суб'єкта динамічного процесу) Прояв багаторівневого цілого, нерівного в сумі частин; нова нерівноважність, необоротність, невідповідність замислу, ускладнення
Способи пізнання і перевірки результатів Сходження від абстрактного до конкретного та від конкретного до абстрактного; практика - критерій істини Раціоналізм; редукціоналізм, коеволюціонізм; непередбачуваність

Схема 7-Ю. Співвідношення діалектики і синергетики

далеко не всі напрямки, що реалізуються в системі, є бажаними для суб'єкта конструкторських, реформаторських, творчих та інших схожих типів діяльності. Знання обмежень, того, чого в принципі неможливо здійснити в системі, знання свого роду еволюційних правил заборони надзвичайно важливі для людини. По-третє, синер­гетика демонструє, що хаос може виступати механізмом самоорга­нізації і самопобудови структур, позбавлення надлишкового, меха­нізмом виходу на відносно прості структури — аттрактори еволюції. Отже, проблема розвитку є однією з центральних у філософії, осмислення якої дозволяє людині краще зрозуміти навколишній світ,

своє місце у світі. За всю історію існування людства кращі уми виро­били чимало концепцій процесу розвитку. Найбільш розробленою з них є діалектика. Це зумовлено тим, що у вченні найглибше і найоб-ґрунтованіше розкривається зміст загальних зв'язків, загальні законо­мірності змін, що відбуваються у світі, джерела, механізм і спрямованість процесів розвитку, інші універсальні зв'язки буття. Усе це становить ос­нову формування світогляду і діалектичного методу мислення.

В умовах кризи, що охопила країни минулої постсоціалістичної системи, в нашій літературі виникла тенденція зневажливого став­лення до діалектики, спроба перенести власне на неї причини кри­зи, оскільки, мовляв, вона була головною методологією тоталітар­ного режиму.

Що можна сказати з цього приводу?

Очевидно, річ не в самій діалектиці, а в тому, як вона викорис­товувалася, в її схематизації, монополізації, тобто в тій заідео­логізованій формі, якої вона набула (що, до речі, аж ніяк не запере­чує досягнень вітчизняної філософії). Мабуть, правильніше було б ставити питання про творчий розвиток самої матеріалістичної діалектики, про необхідність нового погляду на діалектику, нового «тлумачення з урахуванням науки та практики при переосмисленні її принципів, законів і категорій.


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 87; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты