Поняття методу. Класифікація методів наукового пізнання та їх характеристика

Цілеспрямована діяльність по формуванню і розвитку науково­го знання реалізується за допомогою історично вироблених за­собів, способів, методів. Роль методів у науковому пізнанні дуже важлива. Це помічено вже давно. Ще англійський філософ Френсіс Бекон, підкреслюючи величезне значення методу, порівнював його з ліхтарем, який освітлює мандрівникові шлях у темряві. А ось як оцінював значення методу відомий російський фізіолог Іван Пав-лов. Він писав: «Метод — найперша, основна річ. Від методу, від спо­собу дії залежить вся серйозність дослідження. Вся справа в хоро­шому методі. При хорошому методі і не досить талановита людина може зробити багато. А при поганому методі геніальна людина пра­цюватиме марно і не отримає цінних, точних даних» (Лекції. — М, 1952. — С. 4.). Отже, є добрий метод — будуть і вагомі результати.

Якщо методу пізнання притаманна така властивість, як здатність примножувати наші знання, виводити їх на нові рубежі, то що ж таке метод пізнання, звідки і як набуває його наука?

Метод у найзагальнішому значенні — це певний спосіб дослідження якоїсь проблеми чи завдання, тобто метод яв­ляє собою систему правил, принципів і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей розвитку природи, су­спільства і мислення або практичної перетворюючої діяльності людини.Близькою до методу за своїм значенням є катего­рія «методика». Методика— це сукупність, послідовність, поря­док використання різних прийомів та методів у дослідженні.

Це своєрідний тактичний план, що визначає спосіб і послідовність рішення конкретного наукового чи практичного завдання.

Певна система методів та форм, способів і видів пізнання стано­вить наукову методологію. Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання і перетворення дійс­ності. Разом з тим це і сукупність загальних і, в першу чергу, світоглядних принципів, які використовуються для вирішен­ня наукових та практичних завдань.Якщо методика являє собою своєрідний тактичний план вирішення конкретного завдання, то ме­тодологія розробляє стратегію пізнавальної і практичної діяльності.

З'ясуємо діалектику формування будь-якого наукового методу. Формується він людиною, суб'єктом (схема 9-3).

В об'єктивній реальності не існує готових методів пізнання. Але було б невірно вважати метод суб'єктивним за його природою. Зміст методу не довільно формується суб'єктом. Він передусім обу­мовлюється природою об'єкта, законами його побудови, функціо­нування та розвитку. Визначається він не безпосередньо об'єктом, а через практичну діяльність з ним суб'єкта. Метод — це ідеальна ко­пія взаємодії суб'єкта з об'єктом. Ця взаємодія дає відповідь на пи­тання: як підійти до об'єкта? З чого розпочати? Чим закінчити? Відповіді на ці питання вносять у метод певні правила та прийоми діяльності. Отже, метод за своїм змістом об'єктивний. І до успіху веде

тільки той метод, який обумовлюється характером об'єкта, що до­сліджується.

Але для отримання методу однієї «копії» взаємодії суб'єкта з об'єктом недостатньо. Для цього необхідні ще і достовірні знання. Вони з'являються внаслідок пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єк­том. Такі знання фіксуються в теорії і далі використовуються для формування методу. Теорія надає методу наукову обґрунтованість і забезпечує певними ідеями та принципами. Отже, зосереджені в теорії знання потрапляють до методу для набуття нового знання. Ось чому говорять: «Метод — це теорія в дії».

Взаємодія теорії та методу — не одноразовий акт, це складний, нескінченний, спіралеподібний процес.

Початкові знання перетворюються на метод, який сприяє суб'єк­ту пізнання в досягненні теорії. Вона, у свою чергу, сприяє формуван­ню більш сучасного методу і т. д. Але з цієї діалектики не слід робити висновок, що з теорії в готовому вигляді випливає метод подальшого пізнання. Метод, як ми визначили, формується суб'єктом. Він закладає в нього не тільки теоретичні знання, але й свої прагнення і цілі.

На основі зробленого аналізу метод пізнання можна характери­зувати таким чином. За своїм змістом він об'єктивний; формується метод суб'єктом пізнання; є результатом прояву його активності. В цілому ж науковий метод — це діалектична єдність об'єктивного та суб'єктивного. Метод тісно пов'язаний з теорією. Він виступає як зброя, засіб, а теорія — як результат пізнання. Але це такий резуль­тат, який сам впливає на засіб, розвиває його, надає йому наукову обумовленість. Призначення методу — посилити пізнавальні мож­ливості людини, направити та упорядкувати процес пізнання.

Отже, науковий метод, як своєрідна зброя пізнання, — це внутрішня закономірність руху думки до об'єкта, сукупність правил та прийомів, а також ідей та принципів, що лежать у їх основі і обумовлені об'єктивними законами відображу­ваної дійсності.

Сучасна система методів науки досить різноманітна, як і сама наука. Щоб легше було розібратись в багатогранності методів, їх класифікують. Усі наукові методи, залежно від того, у вузькій чи більш широкій сфері вони застосовуються, можна поділити на три основних види або групи (схема 9-4).

Загальнофілософський (універсальний) метод.Ним вчені користуються при дослідженні всіх областей дійсності і на всіх ета­пах кожного конкретного пізнавального процесу.

Загальнонаукові методи.Вони використовуються також усіма чи майже усіма науками, але, на відміну від загального ме-

Прийоми і операції, за допомогою яких вирішуються специфічні завдання конкретної науки

Схема 94- Класифікація методів за ступенем їх узагальнення

тоду, не на всіх етапах пізнавального процесу, а тільки на конк­ретно визначених для розкриття певних сторін чи властивостей предмета.

Окремі методи.Вони призначені для дослідження конкрет­них явищ дійсності і застосовуються, як правило, в межах однієї науки. До таких методів належать, наприклад, різні методи якісно­го аналізу в хімії, спектроскопія і спектрографія у фізиці; метод міче­них атомів у біології; лінійне і динамічне програмування в матема­тиці; анкетування в конкретних соціологічних дослідженнях тощо.

Важливу роль у всій системі методів виконує загальнофіло-софський метод. Який же метод може бути загальним?

На цю роль може претендувати метод, який, по-перше, не нав'я­зується науці іззовні, а є адекватним відображенням матеріальної дійсності; по-друге, оснований не на окремих законах, які відобра­жають розвиток тієї чи іншої галузі, а на законах загальних, які відображають розвиток усіх галузей природи, суспільного життя та мислення. Роль такого методу здійснює наука діалектика.

До основних вимог загального методу слід віднести: об'єк­тивність дослідження; всебічність розгляду; конкретно-історичний підхід; роздвоєння цілого і пізнання його протилежних сторін; єдність кількісного і якісного аналізу; сполучення критичного підходу і спадкоємності пізнання; пізнання від явища до сутності і від меншглибокої до більш глибокої сутності. Діалектичнийметод разом з тим є інтегруючою основою загальнонаукових і окремих методів, орієнтує їх на цілісне освоєння об'єктивної реальності.

До загальнонаукових методівналежать прийоми, які відпра­цьовані зусиллями усіх або деяких великих груп наук. Ці методи відповідно до логіки пізнавального процесу поділяють на три гру­пи: емпіричні, теоретичні і загальнологічні (схема 9-5).

Емпіричне дослідження об'єкта,як правило, починається із споспгереження. Спостереження являє собою цілеспрямований і планомірний процес сприйняття предметів і явищ об'єктивного світу, їх властивостей. Воно завжди включає такі етапи: а) вибір об'єкта і тем дослідження; б) опис результатів; в) аналіз; г) виснов­ки. Хоч спостереження належить до емпіричного рівня пізнання, мислення в ньому відіграє активну роль, визначаючи пізнавальну мету, забезпечуючи раціональне вираження результатів досліджен­ня у формі понять, знань, схем та ін. Спостереження може прово­дитись у природних або штучних умовах. Прикладом першого є метод космічного спостереження, яке, окрім вивчення екологічних, геологічних процесів, стало ефективним засобом інспекції еконо­мічно-господарської діяльності, інструментом боротьби з так зва­ною тіньовою економікою.

Спостереження об'єкта в навмисно створюваних, штучних умовах має таку особливість, яка дозволяє уникнути несуттєвих елементів, що забезпечує вивчення їх впливу на об'єкт у «чистому» вигляді. Такий спосіб пізнання називається експериментом. Експеримент — це на­уково поставлений дослід, при якому об'єкт або штучно відтворюєть­ся, або ставиться в штучні умови свого існування. Залежно від мети дослідження існують експерименти:

а) пошукові, метою яких є відкриття нових явищ, процесів і їх властивостей;

б) перевірочні, які проводяться з метою підтвердження або
спростування того чи іншого теоретичного положення, гіпотези;

в) конструктивні,у хощ яких створюються нові речовини, ма­
теріали, конструюються нові пристрої. У процесі експерименту за­
стосовуються такі методи, як спостереження, вимірювання, обсте­
ження та ін.

Окрім зазначених специфічних методів на емпіричному рівні наукового пізнання застосовуються також методи, які є загальними (загальнологічними) як для емпіричного, так і для теоретичного рівня. До них належать: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстра­гування, узагальнення, моделювання, аналогія та ін.

Аналіз і синтез є взаємообумовленими методами пізнання. Аналіз — це розчленування предмета на його складові частини з метою їхнього всебічного вивчення. Аналітичний метод спрямова­ний на визначення внутрішніх тенденцій і можливостей предмета. Він широко застосовується у всіх науках: в хімії — кількісний і якіс­ний аналіз речовини, в геології — фізико-хімічний аналіз ґрунту, в соціології — якісний аналіз економічних та інших суспільних явищ. Синтез — зворотний процес — це об'єднання, раніше виділених частин сторін (ознак, властивостей, відношень) у єдине ціле. Однак це не просте механічне сполучення раніше роз'єднаних елементів цілого, а такий процес пізнання, коли розкривається місце і роль кожного елемента в системі цілого.

До загальнологічних методівнаукового дослідження належать ітакі методи, як індукція і дедукція Індукція (від лат. ігиіисґіо — уведен­ня) — це один із методів, який безпосередньо опирається на дані спостереження та експерименту. Індукція спрямована на пізнання загального через дослідження одиничного і особливого. Передумо­вою індукції є ґрунтовне ознайомлення з фактами, які відобража­ють відповідні сторони і властивості предметів і явищ. На основі їх осмислення отримують загальні характеристики окремих пред­метів, які потім переносяться на всі предмети даного класу. Отже, індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедук­цією, органічно пов'язана з нею.Дедукція (від лат. сіесіисію — відве­дення) — це метод, за допомогою якого на основі знання загально­го пізнається часткове, одиничне. Дедуктивний умовивід — це виве­дення певного твердження із одного або кількох інших тверджень, істинність яких уже встановлена. Так, знаючи на основі теорії відносності, що час на всіх рухомих тілах сповільнюється, фізик робить висновок про те, що він сповільнюється на космічному кораблі, незважаючи на те, що за допомогою приладів таке сповільнення поки що не може бути виявлено.

До групи методів, що застосовуються на емпіричному і теоре­тичному рівнях дослідження, належить абстрагування. Абстрагу­вання — це метод відокремлення від певних властивостей та відно­шень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих вла­стивостях та відношеннях, які є безпосереднім об'єктом наукового дослідження. Використання прийомів абстрагування обумовлено тим, що реальним процесам дійсності притаманні різноманітні вла­стивості, охопити які в цілому практично неможливо.

Абстрагування існує в органічній єдності з методом узагальнен­
ня. Узагальнення — це логічне завершення абстрагування, поши­
рення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини.
Прикладом узагальнення є перехід думки від судження «тертя є дже­
рело теплоти» до судження «будь-який механічний рух здатний пе­
ретворюватися на теплоту». ...

Поряд з абстрагуванням і узагальненням існують методимоде-лювання і аналогії. Це методи, що ґрунтуються на перенесенні знань, отриманих при аналізі певного об'єкта (моделі), на подібний об'єкт, менш вивчений. Моделювання і аналогія відіграють важли­ву евристичну роль у наукових відкриттях, вони є джерелом науко­вих гіпотез, індуктивних міркувань.

Головними методами і засобами теоретичного дослідженняє метод сходження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний метод, метод формалізації та ін.

Логічним стержнем побудови наукової теорії, який інтегрує кожну частинку, єметод сходження від абстрактного до конкрет­ного. Конкретне в мисленні є найглибшим і змістовним знанням про явища дійсності, так як зміст його має відображати не зовнішні означення предмета, а різні існуючі сторони, зв'язки і відношення в їх внутрішньому необхідному зв'язку.

Відповідно до цього методу пізнання йде двома самостійними етапами: на першому етапі здійснюється перехід чуттєво-конкрет­ного до абстрактного означення. Єдиний об'єкт розчленовується і описується за допомогою множини понять, які відображають ок­ремі сторони і властивості об'єкта. Всякий процес мислення почи­нається з утворення хоча б елементарних питань та абстракцій, у яких узагальнюються окремі ознаки, властивості предметів мате­ріального світу. На другому етапі пізнання здійснюється процес пе­реходу від абстрактного до конкретного. Суть цього процесу полягає в тому, що проходить рух думки від абстрактних визначень об'єкта до всебічного, багатогранного знання об'єкта, що вивчаєть­ся. На цьому етапі проходить зв'язок окремих абстрактних понять у цілісність об'єкта.

Таким чином, метод сходження від абстрактного до конкретно­го являє собою закон пізнання, згідно з яким мислення переходить від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні, і від нього — до конкретного в мисленні.

Історичні і логічні методи дослідження використовуються в рамках сходження від абстрактного до конкретного. Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями. Це є пев­ним способом відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності. Логічний метод — це відображення історичного процесу в абстрактній і теоретичній послідовній формі. Тобто логічне — це по своїй суті теж історичне, але звільнене від випадковостей, деталей, зиґзаґів. Історичний і ло­гічний методи дослідження єдині, адже з їх допомогою вивчається один і той же об'єкт, генезис його виникнення і розвитку.

У теоретичному пізнанні широко застосовується також метод формалізації. Формалізація — це метод вивчення найрізноманіт­ніших об'єктів шляхом відображення їх змісту і структури у знаковій формі, за допомогою різноманітних «штучних мов» (математичної мови, математичної логіки, хімії, радіотехніки і т. ін.). Формалізація як засіб пізнання має величезне значення. Зокрема, вона прокладає шлях комп'ютеризації, передачі інформаційним машинам певних моментів інтелектуальної діяльності людини.