Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Суспільство як саморозвинена система




Читайте также:
  1. ERP система
  2. GPSS World – общецелевая система имитационного моделирования
  3. I.2.3) Система римского права.
  4. II. Организм как целостная система. Возрастная периодизация развития. Общие закономерности роста и развития организма. Физическое развитие……………………………………………………………………………….с. 2
  5. II.5.1) Понятие и система магистратур.
  6. IV. УМСТВЕННЫЙ ТРУД КАК СИСТЕМА
  7. SCADA-система
  8. VI. Половая система
  9. А. Общество как динамическая равновесная система четырех динамических равновесных систем
  10. Абсолютный идеотизм и философская система Гегеля.

Ідея про те, що суспільство являє собою систему, джерело роз­витку якої знаходиться в ній самій, нині є загальновизнаною і не вимагає особливої аргументації. Отже, метою цього параграфу буде

розгляд таких проблем: у чому полягає специфіка соціальної сис­теми стосовно інших систем об'єктивної реальності; яка структура соціальної системи; які закони розвитку суспільства.

У чому ж полягає відмінність соціальної системи від систем, гцо діють у природи Ці відмінності полягають в тому, що:

1) суспільство на відміну від природи являє собою систему не
тільки матеріальних, але і духовних відносин, що складаються між
людьми в процесі їхньої спільної діяльності;

2) центральним елементом будь-якої соціальної системи є лю­дина, що має свідомість, діє у відповідності зі своїми бажаннями і
прагне до визначених цілей, що додає розвитку суспільства знач­ний ступінь невизначеності, а, отже, і непередбачуваності;

3) сама людина є складною системою й існує як система в сис­темі. Інші елементи суспільства також є системними формами й
утворюють певні автономні системи (держава, економіка, політи­
ка, право і т. д.);

4) розвиток суспільства підкоряється як загальним законам, так
і специфічним соціальним законам, що діють тільки в соціальному
середовищі;

5) соціальна система являє собою узгодженість елементів і вод­ночас їх неузгодженість, наявність гармонійних тенденцій і конф­ліктної взаємодії. Таким чином, суспільство — це жива суперечлива
система, що розвиває себе сама.

Отже суспільство, яке є підсистемою об'єктивної реальності, істотно відрізняється від інших, природних систем, як біологічних, так і фізичних. Соціальна система являє собою найскладнішу з відомих систем об'єктивної реальності, що охоплює су­купність соціальних об'єктів і суб'єктів, їхніх властивостей і відносин, що утворюють цілісний соціальний організм.Будь-яка соціальна система як цілісний організм характеризується такими ознаками, як самодіяльність, самоорганізація, саморозвиток.

У соціальній філософії залежно від рівня складності й організації вирізняють, як правило, п'ять рівнів соціальних систем. Перший рівень: фундаментальний рівень організації суспільства — людство в цілому, що усвідомлює свої інтереси як єдина цивілізація; другий рівень: держава чи група взаємозалежних держав; третій рівень: со­ціальні інститути, що забезпечують функціонування суспільних відно­син; четвертий рівень: класи, соціальні групи (спільноти), шари, стра­ти, а також інші види об'єднання людей; п'ятий рівень: окрема осо­бистість, яку також можна розглядати як соціальну систему.



Друга проблема, поставлена нами, припускає розкриття струк­тури соціальної системи. Що ж являє собою соціальна структура суспільства? Соціальна структура суспільства — це форма організації суспільства, що склалася історично і являє собою певну форму стійких зв'язків, відносин, які виникли на їх основі, соціальних груп і інститутів, які забезпечують ці­лісність суспільства, збереження його властивостей при впливі на нього різних внутрішніх і зовнішніх факторів.Структура суспільства містить безліч різноманітних елементів.

ОСНОВНИМИ Серед НИХ Є:

1) суб'єкти суспільства (людина, люди та їх об'єднання);

2) взаємини і зв'язки між людьми;

3) соціальні інститути;

4) діяльність (схема 11.2).


Схема 11.2. Соціальна структура суспільства

Характеризуючи суб'єкт суспільства— перший елемент його структури, слід зазначити, що кожна людина суспільства включена в певне співтовариство чи соціальну групу (або кілька груп). У про­цесі спільної життєдіяльності людей у суспільстві формується стійка структура соціальних спільнот, що включає такі групи, як родина, рід, плем'я, нації, класи, стани, касти і т. д. Утім, залежно від мети дослідження соціальні групи і співтовариства можуть дифе­ренціюватися і за іншими ознаками. Наприклад, за соціально-де­мографічними (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери); територіальними (жителі міста, жителі села); за родом заняття (робітни­ки, службовці, учні, творча інтелігенція); відношенням до власності (підприємці, наймані робітники), атакож за рівнем доходів, рівнем освіти і т.д.



Глибоко розкрити сутність суспільства дозволяє другий елемент його структури — суспільні відносини.

Суспільні відносини — це певний зв'язок, залежність між суб'­єктами, що складають суспільство. Відносини являють свого роду цементуючий матеріал, що поєднує людей у суспільство, перетво­рює на моноліт його окремі елементи. Що різноманітніші соціальні відносини, то високорозвиненішим є суспільство.

Залежно від сфери життєдіяльності суспільства виокремлюють економічні політичні, правові, соціальні, релігійні відносини і т.д. Залежно від суб'єктів, між якими виникають відносини, виокремлю­ють сімейні (сімейно-побутові), родові, класові, національні, між­державні відносини і тд. Можуть також розглядатися відносини як між сферами життєдіяльності суспільства, так і всередині цих сфер. Необхідно також враховувати взаємозв'язки і взаємопроникнення суспільних відносин, а також те, що їх роль постійно змінюється.



Третій елемент структури суспільства — соціальні інститути.

Соціальний інститут являє собою історично визначені форми організації і регулювання громадського життя.

За допомогою соціальних інститутів впорядковуються відноси­ни між людьми, їхня діяльність і поведінка в суспільстві, забезпечуєть­ся стійкість суспільства. Соціальні інститути в сучасній соціальній філософії розглядаються як різноманітні організації, установи, що відповідають соціальній структурі суспільства; як сукупність соціаль­них норм і зразків, що визначають стійкі форми соціального повод­ження і дії; як системи поведінки відповідно до цих норм.

Залежно від сфери суспільних відносин, вирізняють, як правило, такі групи соціальних інститутів: 1) економічні (виробництво мате­ріальних благ, поділ праці, власність та ін.); 2) політичні (держава, партії, поліція, армія); 3) правові (законодавчі та судові органи, інсти­тути правозастосування, правового виховання та ін.); 4) культурні (наукові, художні об'єднання, що створюють культурні багатства); 5) релігійні; 6) інститути стратифікації (розподіл позицій і людських ресурсів); 7) інститут споріднення, шлюбу і родини та ін.

Діяльністьстановить четвертий елемент соціальної структури суспільства.

Проблема діяльності була предметом пильної уваги багатьох мислителів і філософів. Значний внесок у дослідження соціальної діяльності внесли такі філософи, як І. Кант, Г. В.Ф. Гегель, Й.-Г. Фіхтс,

К. Маркс, М. Вебер, які дійшли висновку, що соціальна діяльність у всіх її різновидах являє собою той знаменник, до якого можна зве­сти всю різноманітність форм громадського життя. До цієї думки, зокрема, прийшов Макс Вебер, який вбачав основу життя суспіль­ства в соціальній дії, яку він визначив як людську поведінку, спрямо­вану на іншу людину. Розвиваючи його ідеї, Толкотт Парсонс стверджував, що вся соціальна практика, по суті, являє собою су­купність «взаємин між виконуючими свої обов'язки людьми». Приб­лизно так вважав і Карп Маркс. Він зробив висновок про те, що су­спільство є «продуктом взаємодії людей».

Ґрунтуючись на цій традиції, сучасні соціальні філософи бачать у соціальній дії субстанцію всього соціального, вихідний пункт усієї системи суспільних відносин, а також засіб інтеграції соціальної системи і всіх її компонентів. Сьогодні не вимагає доказу ідея, що саме за допомогою діяльності людина набула відмінних від природ­них форм соціальні форми буття.

У філософській літературі діяльність як соціально-філософська категорія вживається для позначення того чи іншого прояву соціаль­ної активності, за допомогою якої створюються умови громадсько­го життя. На відміну від пристосувальноїдіяльності тварин діяльність людини являє собою єдність матеріального й ідеального. Соціальна діяльність перетворює зовнішню природу в «другу природу», тобто культуру. Таким чином, діяльність можна визначити як суто людську форму активного ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільне зміни його перетворення в інтересах людей.

Більш докладно проблема соціальної діяльності буде розгляну­та в розділі «Людина як предмет філософського аналізу».

Як складна саморегульована система суспільство має кілька підсистем, або сфер. До основних сфер громадського життя нале­жать: економічна (матеріальна), духовна, політична (управлінська) і соціальна (у вузькому змісті цього слова) або гуманітарна сфера, у якій здійснюється діяльність по обслуговуванню населення. Розгля­немо особливості і функції кожної з цих сфер громадського життя.

1. Економічна (матеріальна) сфера — охоплює процеси мате­ріального виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріаль­них благ, а також продуктивні сили і виробничі відносини суспіль­ства, науково-технічний прогрес і технологічну революцію.

У системі соціальної діяльності матеріальному виробництву належить провідна роль. Матеріальне виробництво спрямоване, насамперед, на задоволення матеріальних Потреб людей: потреб у їжі, одязі, житлі і т.д. Задоволення матеріальних потреб є основною умовою задоволення всіх інших потреб.

Визнаючи велику роль сфери матеріального виробництва в житті суспільства, сучасна соціальна філософія, проте, вважає, що її не можна абсолютизувати і зводити до неї все розмаїття людської діяльності. Тим більше, що в останні десятиліття XX століття в найбільш розвинених країнах світу спостерігалася тенденція від­носного зменшення частки матеріального виробництва за рахунок збільшення частки виробництва послуг.

2.Духовна сфера — це сфера діяльності, де здійснюється духов­не виробництво, в процесі якого створюються не речі і предмети, а ідеї, образи, наукові і художні цінності з метою задоволення духов­них потреб людини. Ці цінності також матеріалізуються у фізичних речах, носіях цих духовних цінностей, у книгах, картинах, скульп­турах і т. д. Та головне в цих предметах — нематеріальна, духовна цінність, виражені в них ідеї, образи і почуття.

Духовне виробництво є обов'язковою складовою виробництва в цілому, за його допомогою створюються умови для зростання людської духовності, без якої не може існувати людство.

3. Політична (управлінська) сфера — це сфера діяльності різно­
го роду адміністраторів, керуючих, політиків. її специфічне завдан­
ня — підтримка зв'язків між людьми, регулювання їхньої діяльності
і суспільних відносин. Така діяльність спрямована на забезпечення
узгодженості, упорядкованості різних сфер громадського життя.
Без цього, як і без матеріального чи духовного виробництва, воно
неможливе.

Структура управлінської діяльності містить: керування людьми з застосуванням різних способів, засобів, включаючи примус; керу­вання речами (функція законодавства про власність, землю).

Керування здійснюється на різних рівнях: від держави до під­приємства і родини. Ця діяльність відіграє величезну роль у розвит­ку суспільства, його долі, але її часто вражають численні хвороби: зловживання методами примусу, насильства, надмірне зростання чи­новницького апарату. Вищою формою управлінської діяльності є політична діяльність. Саме на цьому рівні вирішуються долі мільйо­нів людей. І саме через це ціна допущених помилок в управлінській сфері може бути особливо великою.

4. Соціальна (гуманітарна) сфера — забезпечує створення пере­
думов для життя, активності людей. До неї належить діяльність ліка­
ря, юриста, вчителя, артиста, працівників сфери обслуговування.
Звичайно, люди самі здатні до самолікування, самоосвіти, самі себе
розважають. Однак відтворення, збереження життя, стимулювання
активності, безпосереднє обслуговування людини — настільки важ­
лива суспільна справа, що суспільство включається в цей процес за

допомогою школи, вузів, шляхом створення системи охорони здо­ров'я та правозахисту.

Такими є основні підсистеми, або сфери громадського життя, на основі яких виникає суспільна структура.

Усі сфери соціального життя взаємозалежні, тому їх необхідно розглядати тільки в єдності. Абсолютизація однієї зі сфер у суспіль­ному житті призводить до деформування суспільства. У центрі кож­ної зі сфер, як і в суспільстві в цілому, знаходиться людина, що по­єднує всі сфери в єдину суспільну систему.

Розвиток суспільства і функціонування його основних сфер відбу­ваються за певними законами. Соціальний закон — це загальні, об'єктивні, необхідні, істотні, стійкі, повторювані зв'язки між процесами і явищами в різних сферах життя суспільства, що визначають його розвиток.Соціальні закони реалізуються через свщому діяльність людей, однак це не означає, що люди в процесі своєї діяльності можуть створювати чи скасовувати їх. Люди можуть тільки змінювати умови дії законів. Існування соціального закону визна­чається тими об'єктивними умовами, у яких живуть люди. Оскіль­ки ці умови в процесі людської життєдіяльності змінюються, то змінюються і закони суспільного розвитку: одні з них зникають, інші з'являються в зміненій формі. Отже, соціальні закони мають історичний характер, вони діють як тенденція, що знаходить свій вияв лише за певних обставин і у певний період часу.


Схема 113* Класифікація соціальних законів

Вивчення соціальних законів припускає і їх класифікацію. Кла­сифікація законів суспільства здійснюється, як правило, за кілько­ма критеріями (схема 11.4).

 

 

За сферою дії: а) соціологічні закони — це ті закони, що фіксу­ють істотні зв'язки і відносини суспільства як єдиного цілого. Ви­різняють такі соціологічні закони: закони структури, закони функ­ціонування, закони розвитку; б) закони окремих сфер життя су­спільства — економічні, політичні, соціальні і т.д.

За тимчасовою ознакою-, а) загальноісторичні (загальні зако­ни) — це ті закони, які поширюються на весь історичний період і об'єднують в єдине ціле всі сфери суспільного життя;

б) специфічні закони — закони суспільства, що поширюються на певні етапи розвитку.

За місцем у суспільному житті: а) основні — ті закони, що відіграють вирішальну роль у суспільному житті; б) неосновні — закони, які мають другорядне значення в суспільному розвитку.

Висновки

1. Суспільство, яке є підсистемою об'єктивної реальності, істот­
но відрізняється від інших природних систем, як біологічних, такі
соціальних.

2. Структура суспільства містить безліч різноманітних елементів,
серед яких основними є: суб'єкти суспільства (людина, люди і їх об'єд­
нання), взаємини між людьми, соціальні інститути і діяльність.

З- До основних сфер чи галузей громадського життя належать: економічна, духовна, політична і соціальна. Усі ці сфери громад­ського життя взаємозалежні, і їх необхідно розглядати в єдності.

З


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 40; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты