Сутність людини і сенс її життя

Тепер перейдемо до розгляду поняття «сутність людини». Але для того, щоб його розглянути, слід згадати, що таке категорія ♦сутність» взагалі.

Категорія «сутність» співвідноситься з категорією «явище». Обидві категорії виражають моменти, рівні руху пізнання двох різних, але взаємопов'язаних сторін дійсності. Категорія «явище» відображає зовнішні властивості, процеси, зв'язки предмета, які да­ються пізнанню безпосередньо у формі живого споглядання. Кате­горія «сутність» виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке, що зумовлено глибинними, необхідними, внутрішніми зв'яз­ками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутність завжди виступає як внутрішній зміст явищ, при­хований від безпосереднього сприйняття.

Сутність не однозначна. Залежно від глибини пізнання вона може бути першого рівня, другого рівня і т. д. Це положення придат­не і для аналізу сутності людини. Процес її пізнання починається з явища, тобто з почуттєвого сприймання конкретних індивідів, ре­альної життєдіяльності людей. Далі пізнається те загальне, спільне, що обумовлює їх існування й розвиток, тобто сутність.

У людині умовно виокремлюють сутність п'яти рівнів. Розгля­немо їх. Але перш ніж перейти до характеристики цих рівнів, слід з'ясувати, по-перше, що спільного між людиною як живою істотою і світом, і, по-друге, визначити те головне, що відрізняє людину від тварини.

Спільного між людиною і світом усього живого багато. Але голов­ним є те, що, як для людини, так і для всього живого, вихідним імпуль­сом їх життєдіяльності є потреба. Потреба — це становище живо­го як відкритої складної системи, обумовлене порушенням внутрішньої рівноваги організму, яке спрямовує і збуджуєдо дій, що відновляють цю рівновагу.Безумовно, що потреби тварин і людей неоднакові. Потреби тварин, які є суто біологічними, виника­ють на основі інстинктів і умовних рефлексів і задовольняються пред­метами, що їх дає природа в готовому вигляді. Потреби генетично обу­мовлюють активність тварин. Виникнення і задоволення людиною потреб має більш складний характер. Завдяки свідомості людина «ви­свічує» об'єкт потреби, від емоційного моменту відбувається перехід до раціонального — пошуку шляхів реалізації потягу, розв'язання су­перечності між наявними і необхідними умовами життєдіяльності. Ця суперечність розв'язується через цілеспрямовану діяльність.

Слід підкреслити, що людська діяльність не тотожна активності біологічних систем. Активність є відображенням біологічної ево­люції і функцією певних нервово-психічних систем організму, тоб­то біологічна активність однозначно детермінована генами, інстин­ктами, рефлексами (міграція птахів, полювання хижаків). Діяльності людини притаманний творчий характер, пошук більш могутніх та ефективних шляхів досягнення цілей, задоволення своїх потреб.

Людська діяльність — це:

1) принципово новий, властивий тільки людині спосіб взаємодії
з природним середовищем, який полягає у створенні людиною
умов свого існування у зв'язку з тим, що вона не знаходить їх гото­
вими у природі;

2) особливий спосіб існування та розвитку самої людини, її жит­
тєвих сил і здібностей;

3) це особлива властивість і здатність людини, специфічний вид і
і форма її життєвої активності, що істотно відрізняється від усіх процесів тим, що доцільно змінює й перетворює світ на основі освоєн­ня та розвитку наявних форм культури.

Таким чином, людську діяльність можна визначити так діяль­ність — це суттєва визначеність способу буття людини у світі, здатність її вносити в дійсність зміни, опосередковані іде­альним.Людська діяльність, як і активність тварини, здійснюється заради потреби. Потреба і діяльність — це те, що зближує людину зі світом живого. Саме в цьому полягає сутність людини як сутність пер­шого порядку. Людина, як жива істота, частина природи, задовольняє свої потреби за рахунок природного середовища. Це можна показа­ти наочно. Так Пж. —»Д -»її — потреба життєва (Пж) задовольняєть­ся діяльністю (Д.), що породжує нову потребу (П.) (схема 12.2).

На цій «формулі» базуватимуться наші подальші міркування. Річ у тім, що, хоч би яких висот досягла людина, її життєдіяльність у най-загальнішому вигляді завжди знаходитиме свій вияв у діяльності.

Сутність людини першого рівня не розкриває специфіки її життєдіяльності, її якісної відмінністі від життєдіяльності тварин. Нам же необхідно встановити межу, за якою людина стає власне люди­ною. Початком переходу від тварини до людини деякі вчені вважа­ють виготовлення найпростіших знарядь праці. Але безпосередньо важко погодитися з цією точкою зору, оскільки у тварин можна спо­стерігати елементи примітивної праці. Де ж тоді це начало? Справжнім людським началом слід вважати перетворення праці на головну умову буття людини, коли праця стає особливою потребою, без задоволення якої неможливе саме життя Таке розуміння праці ха­рактерне для багатьох філософських систем, зокрема для матеріаліс­тичної традиції. Так, Фрідріх Енгельс у своєму творі «Роль праці в про­цесі перетворення мавпи в людину» зробив висновок у межах теорії антропосоціогенезу про те, що певною мірою «праця створила людину». Пряме ходіння змінило анатомію передлюдини, звільни­ло від ходіння передні кінцівки, внаслідок чого вона могла з їх до­помогою поступово, крок за кроком, виготовляти знаряддя праці, тобто праця для людини стала джерелом і засобом виокремлення з природи. Людина свої потреби почала задовольняти не шляхом пристосування до природи як тварина, а через матеріально-вироб­ничу діяльність. Під впливом нового способу життєдіяльності відбу­вається зміна, оприлюднення потреб. Навіть біологічні потреби людини (в їжі, воді тощо) докорінно відрізняються за способом за­доволення від відповідних потреб тварин.

Отже, можна зробити висновок, що людина — істота діяльна, бо вона виготовляє засоби для існування, а це характеризує її як істоту більш глибокого рівня порівняно з іншими. Таким чином, сутність людини другого рівня полягає в тому, що потреба життєва опосе­редковується потребою в знаряддях праці (Пз. п.), а потребу в зна­ряддях праці можна задовольнити тільки через діяльність як працю (Дп.). Але праця, що виникла як наслідок та засіб, перетворюється на причину для відтворення нової потреби. А ця нова потреба об'єднує в собі й удосконалює життєву потребу і потребу в новому знарядді праці. (На схемі: Пж. —> Пз.п. -> Дп. —»Пж., з.п.) В сутності людини дру­гого порядку акцентується увага на тому, що людина — діяльна істо­та, адже вона виготовляє засоби для існування.

Ми встановили, що людина — не тільки жива, а й діяльна істота Однак сутність людини полягає і в тому, що її праця потребує праці інших людей. Люди можуть здійснювати виробництво тільки спільно, вступаючи в якісно нові, порівняно з тваринним світом, взаємозв'яз­ки і зв'язки з природою. Визначальними в системі суспільних відно­син є виробничі відносини. Але крім них до цієї системи входять ще, наприклад, шлюбно-сімейні, побутові, міжособові, між особою і суспільством та багато інших відносин. Через суспільні відносини налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від покоління до покоління. Вступаючи в суспільні відносини, люди, як фізично, так і духовно, творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного. Завдя­ки суспільним відносинам відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, на­строїв, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача і за­своєння звичок, з'являється згуртованість і солідарність. Без цих відносин людина просто не може існувати. Тому для людини важ­ливо не тільки задовольнити життєві потреби, але й мати систему суспільних відносин. Відтворення цих відносин згодом стає особ­ливою потребою життєдіяльності людей і перетворюється на від­носно самостійну сферу життєдіяльності.

Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що виникнен­ня і розвиток суспільних відносин великою мірою впливають на формування людини. А це дає нам право стверджувати, що станов­лення людини ніби поглиблюється від сутності другого до сутності третього рівня. Умовно цей процес можна сформулювати таю по­треба життєва, опосередкована потребою в знаряддях праці і діяль­ністю як праця, обумовлює потребу в суспільних відносинах (Псв.) і діяльністю по їх відтворюванню (Дв.в.), а це веде до народження нової потреби, яка включає потреби життєві, потреби в знаряддях праці і суспільних відносинах. (На схемі: Пж. -> Пз.п. -> Дп -» Псв. -» Дв.в. —> Пж., з.п., с.в.) З цього витікає: людина — суспільна істота, яка спілкується з подібними собі істотами.

Отже, ми встановили, що людина — діяльна, суспільна істота. Але і цього мало для розкриття її сутності. Необхідно звернути увагу ще на таку обставину. Поява матеріального виробництва й системи сус­пільних відносин обумовила потребу в новому типі поведінки. Пове­дінка — це зовнішній вияв діяльності, система дій біологічного інди­віда, спрямована на підтримання свого існування (схема 12.3).

Тваринний тип поведінки характеризується тим, що потреби за­довольняються тут шляхом пристосування до природи і збирання продуктів природи, які базуються на системі умовних і безумовних рефлексів, інстинктів. Тварини взаємодіють з природним середови­щем прямо, не опосередковано. Для людини такий тип поведінки став недостатнім ось чому. Відносини людини з природою і задово­лення її життєдіяльності опосередковані соціальними умовами, тоб­то процесом виробництва і системою суспільних відносин. За їх до­помогою людина не пристосовується до середовища, а перетворює його. Ускладнення взаємозв'язків між суспільством і природою ви­кликало необхідність усвідомлення людиною опосередкування своєї життєдіяльності соціальними умовами життя. З'являється мова як засіб спілкування з іншими людьми.

Залежність життєдіяльності людини від соціальних умов викли­кала до життя такий феномен, як інтерес (від лаг.рЬаіпотепоп — те, що має значення). Інтерес — це спосіб ставлення людинидо необхідних умов її існування і розвитку, що виражається

в прагненні створювати і використовувати ці умови.Якщо потреби орієнтують людину на об'єкт її задоволення, то інтерес орі­єнтує її на ті умови, що забезпечують можливість пошуку об'єкта і ви­значають спосіб задоволення потреби.

Усвідомлення людьми свого ставлення до природи й соціальних умов життя крізь призму інтересів знаходить своє вираження в цілях. Ціль — це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет; це такий суб'єктивний образ предмета діяль­ності, в ідеальній формі якого передбачається результат діяльності людини.Цілі формуються на базі сукупного досвіду людства і підіймаються до вищих форм свого прояву у вигляді со­ціальних, етичних, естетичних та інших ідеалів. Здатність до цілес­прямування — специфічно людська здатність, яка становить карди­нальну характеристику свідомості. Цілепокладання й реалізація цілей набувають відносно самостійної сфери життєдіяльності, сфе­ри, яка, з одного боку, постає як результат попередньої життєдіяль­ності, а з другого — як його передумова. На цій основі можна зро­бити висновок, що сутність людини четвертого рівня полягає в тому, що її життєдіяльність є процесом свідомої, доцільної діяль­ності, спрямованої на усвідомлення індивідом свого ставлення до світу й до себе, на пізнання та перетворення світу, для забезпечен­ня свого існування; процесом, в якому відтворення і виробництво нових цілей стає особливою соціальною потребою. Цей порядок сутності людини проявляє себе в діалектиці потреб, в цілях (Пц.) і діяльності у її реалізації (Др.ц.). А покладена нова потреба включає всі попередні. (На схемі: Пж. -> Пз.п. -> Дп. -» Пс.в. —»Дв.в. -» Пц. —» Др.ц. -> Пж., з.п., с.в., ц.) У сутності людини четвертого рівня акцен­тується увага на тому, що людина — мисляча істота, бо свідомо ста­виться до свого буття, пізнає світ.

Алелюдська думка нетільки відображає безпосередньо існуюче, а може і відриватися вщ нього. У свщомості людини виникають і вірні, і ймовірні уявлення. Думка рухається як по готових шаблонах, так і прокладає нові шяхи, руйнуючи старі норми. їй притаманна здатність до новаторства, творчості Творча активність свідомості тісно пов'язана з такою категорією, як «свобода»—здатність приймати рішення в межах можливого. Творчості не може бути там, де прояви свободи затиснугі. Свщома вільна діяльність— це спосіб самореалізації людини. Свобода розширює можливості творчо­го впливу на навколишній світ і на самого себе. Це положення приводить нас до розуміння сутності людини п'ятого рівня. На цьому рівні в людини з'яв­ляється нова потреба — потреба у свободі та творчій діяльності

Отже, сутність людини п'ятого рівня полягає в тому, що її життєді­яльність стає процесом вільного творчого впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, функціону­вання і розвитку; процесом, у якому потреба свободи (Пс.) — необ­хідна умова життєдіяльності. Цей процес реалізується в діалектиці свободи й творчої діяльності (Дт). Попередня діалектика потреб та діяльності обумовлює потреби у свободі і діяльності як творчості. А це веде до народження нової потреби, яка об'єднує в собі всі попе­редні (На схемі: Пж. —> Пз.п. —> Дп. —> Пс.в. -» Дв.в. -» Пц. -> Др.ц. -» Пс.