Історичні типи взаємин людини і суспільства

Багатство і складність соціального змісту особистості обумов­лені різноманітними її зв'язками із суспільним цілим, ступенем пе­ретворення в її свідомості і діяльності різних сфер життя суспіль­ства. Ось чому рівень розвитку особистості є показником рівня роз­витку суспільства і навпаки. Але особистість не розчиняється в суспільстві. Вона зберігає значення неповторної і самостійної інди­відуальності, що формує суспільне ціле.

У кожну історичну епоху формується сукупність умов — матері­альних, соціальних, духовних, — які визначають соціальний тип людини і характер її взаємин із суспільством, що в соціальній філо­софії називається історичним типом соціальності. Основи вчення про історичні типи соціальності були закладені ще Карпом Марксом, який на основі формаційного підходу до історії виділив три основ­них типи соціальності: відносини особистої залежності, відносини речової залежності при особистій незалежності і відносини вільних індивідуальностей. Пізніше ідеї Маркса розвинули і доповнили у своїх роботах соціологи Чейз Рейч, Еріх Фромм, Джон Рісмен.

Так, на думку американського соціолога ЧейзаРісмена (1909 — 1950), можна виокремити такі соціальні характери особистості на різних історичних етапах розвитку суспільства:

1)особистість «традиційно орієнтована» (архаїчне суспільство);

2)особистість, «орієнтована зсередини» (активний суб'єкт кон­курентної боротьби епохи вільного підприємництва);

3)особистість, «орієнтована ззовні» (суб'єкт підлеглий бюрок­ратичній організації, пов'язаний з ускладненням промислового ви­робництва й урбанізацією суспільства);

^автономну особистість, (суб'єкт відкидає конформізм в ім'я незалежності своїх суджень, свого покликання й усвідомлення своєї відповідальності перед суспільством).

За основу своєї типології відносин між особистістю і суспіль­ством Еріх Фромм (1900 — 1980) бере різні історичні типи само-відчуження людини. Відповідно до цього підходу він вирізняє чоти­ри типи соціального характеру: накопичувальний, експлуата­торський, «рецептивний» (пасивний),ринковий.

Розглянемо більш докладно типи відносинміж особистістю і суспільством, Грунтуючись на формаційному підході до історії

(схема 134)-

Першим історичним типом відносин між особистістю і суспіль­ством є відносини особистої залежності. Такий тип характерний для всіх доіндустріальних видів суспільств, як докласових, так і кла­сових. Для індивідів цього типу притаманна повна залежність від жорстко регламентованої системи суспільних зв'язків, що може приймати вид роду, громади, стану, касти і т. д. Розходження ж між докласовими і класовими суспільствами знаходять свій вияв у тому, що в докласових суспільствах ще відсутні експлуатація людини людиною, а особиста залежність виявляється як безпосередня за­лежність людини від первісного роду, який був у ті часи єдиним суб'­єктом права. Через скупченість суспільних функцій інтереси осо­бисті ще не були відокремлені від інтересів колективу. Людина, ста­новлячи одне ціле з родом, не вирізняє себе з нього. Усі її права й обов'язки є не особистими, а родовими.

Отже, особистості в архаїчному суспільстві не існувало.

У процесі розвитку праці і збагачення на її основі суспільних відносин відбувається диференціація соціальних функцій людей. Здобуваючи особисті права й обов'язки, усвідомлюючи певну сту­пінь особистої відповідальності, людина все більше починає ві­докремлюватися від роду і розвиває в собі якості суб'єкта. Так посту­пово людина стає особистістю.

Другий історичний тип відносин між особистістю і суспільством пов'язаний з розвитком капіталістичного товарного виробництва і ліквідацією системи позаекономічного примусу до праці (цей пері­од у сучасному суспільствознавстві називають індустріальним су­спільством). Наслідком цього стала руйнація відсталих соціальних структур, станових та інших перешкод між людьми. Це, у свою чергу, приводить до своєрідної атомізації суспільства, тобто його поділу на безліч незалежних індивідів, вже не пов'язаних відносинами особи­стої залежності. Формальна рівність між людьми, у яких різний май­новий статок, приводить до того, що одні з них змушені продавати, а другі зацікавлені купувати робочу силу. У зв'язку з цим відносини між людьми у своїй основі стають відносинами товаровиробників, приватних власників, тобто речовими відносинами. Виникає зовсім новий тип соціальних відносин, у яких головною формою соціаль­них зв'язків виступає мінова вартість і капітал. Це відносини речової залежності людей при їхній особистій незалежності.

Розвиток особистості і її відносини із суспільством у цей пері­од являють собою суперечливий процес. З одного боку, індустріа­лізація суспільства сприяє подоланню містечкової замкнутості, лю­дина звільняється від станових зв'язків і перед нею відкриваються небачені раніше можливості спілкування і саморозвитку. З другого боку, усі ці можливості визначає приватна власність, що робить лю­дей нерівними, різні форми відчуження особистостей від суспіль­ства і один від одного.

Перехід розвинених країн у стадію постіндустріального суспіль­ства створив умови для формування третього типу відносин між особистістю і суспільством. Це — відносини вільної особистості.

Характерними рисами постіндустріального суспільства є те, що в ньому визначальними стають знання й інформація, класовий роз­поділ поступається місцем професійній диференціації, сфера по­слуг Поступово-починає переважати над сферою виробництва. Роз­виваючи могутні продуктивні сили і всесвітні суспільні зв'язки, ця епоха формує матеріальні і духовні передумови для використання всіх надбань культури, набутих людством упродовж усієї історії, в інтересах розвитку особистості. Таке відкрите, вільне суспільство вперше в історії створює умови для появи справді вільної особис­тості, яка має право і, головне, економічні і правові можливості вільно вибирати відповідно до своїх здібностей і покликання про­фесію, місце і спосіб життя.

Отже, особистість може бути вільною тільки у вільному су­спільстві. Тільки високоорганізоване суспільство) створює умови для формування активної, всебічно розвиненої, самостійної особистості, і саме ці якості робить мірою оцінки людських чеснот. При­кладом такого суспільства є правове суспільство, де кожна людина являє собою самоціль і вищу цінність. Саме в такому суспільстві пе­реборюється відчуження людини від власності і влади, повною мірою реалізуються принципи демократизації і гуманізму у взаєми­нах між його суб'єктами, забезпечується чіткий баланс між волею і відповідальністю особистості.