Культура як специфічна соціальна реальність

Термін «культура» є одним із найпоширеніших філософських понять. Він вживається в політичному лексиконі та публіцистиці, в галузі духовного життя і в побуті, при аналізі художніх явищ і у філо­софських дослідженнях. Фахівці займають різні, нерідко проти­лежні позиції щодо визначення змісту цього терміна. Перші його визначення відносять до 1871 року і пов'язують з ім'ям англійсько­го вченого Едуарда Тейлора. Нині таких визначень існує багато. У 50-і роки XX століття американські культурологи Анрі Кребер і Антоні Клакхом називали 164 визначення поняття культури і близь­ко 100 спроб теоретичного обгрунтування культури. Згодом, через двадцять років, французький культуролог Анрі Моль наводить вже 250 варіантів визначення культури. У сучасній філософії їх є близь­ко 500. Ця обставина свідчить про пильну увагу дослідників до проблем, пов'язаних з культурою, а водночас і про відсутність у них згоди стосовно трактування проблем культури.

Етимологічно термін «культура» походить від латинського сло­ва сиШглге — обробляти, опрацьовувати, вдосконалювати, поліпшу­вати. І спочатку воно означало «оброблення ґрунту, його культиву­вання». Звідси — «агрокультура». Пізніше слово «культура» дістало більш узагальнене визначення. Культура — це все те, що створене людством, тобто «друга природа», надбудована над природою нату­ральною. У цьому плані культуру і все розмаїття, що до неї належить, протиставляють природі, всі складові якої мають натуральне походження, тобто те, що людиною не створене і не може бути нею ство­реним, як от: моря і ріки, гори і ґрунти, повітря та вода тощо. Отже, слово «культура» формувалось у прямій опозиції до слова «натура». І таке розуміння культури на буденному рівні свідомості залишаєть­ся і сьогодні. Але воно потребує істотних уточнень.

По-перше, недолік наведеного визначення культури полягає в тому, що далеко не все, що створено людиною, можна віднести до культури. Заміна стріли вогнепальною зброєю, винахід газових ка­мер для знищення людей — не може бути культурою. Тож у понятті «культура» повинен бути присутнім ціннісний критерій. Що це за критерій? Що таке цінність? Етимологічно зміст цього слова дуже простий і цілком відповідає самому терміну: цінність — це все те, що люди цінують. Але таке розуміння слід уточнити. І зробити це кра- , ще за все через поняття «значущість». Значущість більш широке по- | няття, ніж цінність. Воно включає не тільки цінність, але й шкоду. | Війни, злочинства, хвороби дуже значущі для суспільства і особис­тості, але ніхто ці явища не називає цінностями. Цінність є позитив­на значущість. Таким чином, культура — це сукупність створених людиною цінностей. Світ культури — це світ цінностей. Світ анти-культури — це світ антицінностей.

По-друге, наведене трактування культури не придатне для філо­софського аналізу, оскільки культура при цьому ототожнюється з суспільством в цілому і не виявляє власної специфіки. Річ у тім, що суспільство є також тим, що створено людиною. Його в готовому вигляді в природі не існує. Ось чому поняття «культура» обмежують до сукупності матеріальних та духовних цінностей, які створені внаслідок людської діяльності. Розуміння культури як системи ма­теріальних та духовних цінностей відмежовує культуру від приро­ди і водночас не дозволяє ототожнювати її з суспільством. При та­кому підході культура виступає як певний аспект суспільства.

По-третє, розуміння культури як того, що створено людиною, сприймається однобічно, лише як щось зовнішнє щодо людини. Алеж сама людина, сума її знань, навичок — це також елемент культури. Один бік людської діяльності — це обробка природи людьми, другий бік — обробка людей людьми. Ще видатний римський філософ Марк Туллій Цицерон висловив думку про те, що дух, розум треба оброб­ляти так само, як селянин обробляє землю. Культурна людина на відміну від дикуна — це людина, у якої внутрішнє життя, поведінку манери і зовнішність «обтесані», «оброблені». Тому не буде пере­більшенням сказати, що культура є мірою людського в людині, харак­теристикою розвитку людини як суспільної істоти.

По-четверте, недолік визначення культури як всього створено^ го людиною полягає і в тому, що науковці випускають з уваги ДІЯльність людини. Відомо, що людська діяльність відмінна від спо­собів тваринної життєдіяльності. Вона включає складну й багатома­нітну систему механізмів, вироблених поза біологічними формами, їх у природі не існує. Вони «оброблені» людиною Ось чому «пред­метне» розуміння культури необхідно доповнити «процесуальним». У такому разі культура розглядатиметься як спосіб організації й роз­витку людської життєдіяльності, представлений у предметах мате­ріальної й духовної праці. Проте такий підхід розгляду культури як способу діяльності породжує питання: чи всяка дія людини є куль­турною? Історія людства знає чимало жахливих дій, що виконува­лись людиною, але які неможливо віднести до культурних. Напри­клад, сталінський геноцид проти малих народів, фашистська полі­тика і практика Птлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Минуле й сучасне містить чимало актів некультурного змісту. Нині все настійніше постає необхідність {розмежування діяльності на таку, що є культурною, і їй протилежну.

Отже, культуру можна визначити як сукупність усіх видів творчої діяльності людини й суспільства, а також результатів цієї діяльності, втілених у матеріальних і духовних цінностях.

Оскільки до сфери культури належать результати людської діяльності (тобто певні матеріальні цінності, надзвичайно різно­манітні за своєю матеріальною формою) та способи, засоби, мето­ди самої людської діяльності, також дуже різноманітні, проте вже такі, що мають не матеріальну, а духовну форму, то розрізняють культуру матеріальну й культуру духовну (схема 14.4).

Матеріальна культура охоплює дуже різноманітне коло речей, у середовищі яких, власне, й протікає все життя як кожної окремої людини, так і суспільства в цілому. Під матеріальною культурою ро­зуміють сукупність будь-яких матеріальних цінностей, створених людством протягом історії, що збереглися донині. До матеріальної культури відносять: знаряддя і засоби виробництва, техніку, техно­логію; культуру праці й виробництва; матеріальний бік побуту; ма­теріальний бік навколишнього середовища.

До духовної культури належить сфера виробництва, розподілу й вжитку найрізноманітніших духовних цінностей. Галузь духовної культури включає всі результати духовної діяльності людства: науку, філософію, мистецтво, мораль, політику, право, освіту, релігію, сфе­ру керівництва суспільством і управління ним. До духовної культу­ри разом з цим належать також і відповідні установи, організації, заклади (як от — наукові інститути, ВУЗи, школи, театри, музеї, бібліотеки, концертні зали тощо), які у своїй сукупності забезпечу­ють функціонування духовної культури.

Схема 14-4- Структура культури

Поділ культури на духовну і матеріальну є відносним. Дуже часто неможливо однозначно віднести ті чи інші явища до галузі матері­альної чи духовної культури. Одними своїми гранями вони належать до культури матеріальної, іншими — до культури духовної. Так, зок­рема, виготовлення знарядь праці чи будь-яких предметів, що задо­вольняють матеріальні потреби людей і суспільства (а це елементи матеріальної культури), неможливі без участі людської думки, і, таким чином, цей процес належить до сфери духовної культури, одночас­но належачи й до матеріальної культури. З другого боку: продукти духовного життя — ідеї, художні твори, суспільні норми — знаходять своє вираження в певній речовій матеріалізованій формі, тобто в рукописах, книгах, картинах, нотах, кресленнях тощо. Вже через це їх включають у коло елементів матеріальної культури.

Духовна культура — важливий чинник суспільного прогресу. її рівень визначає ступінь інтелектуального, естетичного, художньо­го та морального розвитку суспільства. З поняттям »культура» по­в'язаний процес набуття знань та досвіду в тій чи іншій галузі діяль­ності, засвоєння людиною певної системи цінностей, визначення власної лінії поведінки.

Кожна людина вже з дитинства перебуває під впливом певної культури, а точніше — певного культурного середовища з тим або іншим (високим чи низьким) рівнем культури, опредмеченої у відповідних цінностях чи антицінностях. Виховання і навчання людини полягає в її прилученні до культури, у засвоєнні нею нако­пичених суспільством знань, умінь, навичок, а також духовних цінностей і норм поведінки тієї країни, в якій вона живе. Характер виховання й освіти, що притаманні суспільству на певному щаблі його розвитку, є показником рівня культури даного суспільства.

Існує певна типологія культур.Так, зокрема, виокремлюють культуру: національну (українську, російську, французьку, тощо); ре­гіональну (слов'янську, американську, африканську і т. д.); культуру певних соціальних суб'єктів. Вирізняють також певні культурні епо­хи: культура античної епохи, культура середньовіччя, культура епо­хи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, пра­вова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т. ін. куль­тури. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура тощо, а також офіційна культура.

Культура як суспільне явище виконує певні функції. Серед основ­них такі: перетворювальна, пізнавальна (гносеологічна), комунікатив­на, регулятивна, або нормативна, функція емоційного регулювання життєдіяльності людини, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взає­мопов'язані. Але, на думку багатьох культурологів, інтегруючою фун­кцією культури є людинотворча функція (схема 14.5).

Перетворювальна функція.Культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства. Ця функція здійснюється людьми за допомо­гою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо;

Пізнавальна, або гносеологічна функція.Культура, яка концентрує в собі кращий суспільний досвід багатьох поколінь людей, іманентно накопичує знання про світ, таким чином сприя­ючи його пізнанню і освоєнню;

Комунікативна функція.Культура — це єдиний механізм пе­редавання суспільного досвіду від одного покоління до другого, від епохи до епохи, від однієї держави до другої. Через це не випадко­во культуру вважають суспільною пам'яттю людства. Спадкоємність культурної традиції не повинна перериватися, бо це призводить до втрати суспільної пам'яті.

Регулятивна, або нормативна функція.У сфері праці, по­буту, міжособових відносин культура так чи інакше впливає на по­ведінку людей і регулює їх вчинки, дії і навіть вибір матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

Функція емоційного регулювання життєдіяльності лю­дини.Вона знаходить свій вияв у виробленні і застосуванні різно­манітних форм емоційного настрою і знімання психологічних на­пруг, які виникають у процесі розумової та фізичної праці, побуто­вих відносин людей. Засобами емоційного регулювання є співи, танці, ігри, кіно, телебачення тощо.

Ціннісно-орієнтаційна функція.Культура як система цінно­стей формує в людини певні ціннісні потреби й орієнтації. За рівнем і якостями знань, а також за моральними якостями оціню­ють рівень її культури. Моральний та інтелектуальний зміст, як пра­вило, виступає критерієм відповідної оцінки.

Людинотворча, або гуманістична функція.Це інтегруюча функція. Культура є способом і засобом саморозвитку індивіда, його матеріального і духовного світу. Вона є мірою «олюднення» самої лю­дини, мірою людяності її ставлення до природи, суспільства, інших людей, до самої себе. Культура є тим виміром людського буття, який відповідає за розвиток людини як людини. Усе, що створене, будь-який предмет цивілізації зберігає в собі здібності і властивості людини, відоб­ражує її історичний досвід, потреби, цінності. Саме в процесі предмет­ної діяльності, в історичному процесі соціального життя створюється тіло цивілізації і культури — світ людини, світ її сил, можливостей.

Отже, культура невіддільна від людини як соціальної істоти. Те повсякденне розуміння, з яким ми зустрічаємося, говорячи «це — некультурна людина», — невірне з філософської точки зору. Тут правильно було б сказати, що людина погано вихована або недостат­ньо освічена. З філософської точки зору, людина завжди культурна, тому що вона є соціальна істота, а суспільства без культури не існує. Ступінь же розвиненості культури може бути різним залежно від умов, у яких розвивається людство, від можливостей, які воно має. Таким чином, культура служить мірою розвитку людини.