Суспільне буття

Схема 14.1. Структура суспільної свідомості

піричні знання, норми й зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнені і несистематизовані уявлення і знання про явища, що ле­жать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведен­ня. Теоретичнийжерівень суспільної свідомості виходить за межі ем­піричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи по­глядів. Він прагне проникнути в суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку функціонування. Тільки теоретична свідомість може виявляти закономірні тенденції і склад­ну діалектику розвитку суспільного життя у всій його складності і ба­гатогранності. Творцем теоретичних знань є відносно незначна про­фесійно підготовлена частина суспільства — наукова інтелігенція.

Чи потрібна буденна свідомість при наявності теоретичної? Так, потрібна. Теоретична свідомість здатна видозмінювати, модифіку­вати, окультурювати повсякденну свідомість. Але хоч як би розви­валися знання, наука, буденна свідомість завжди буде необхідна. Проте абсолютизація буденної свідомості веде до виникнення ілюзій і помилок у суспільній свідомості. Важливо, щоб науки, утому числі і суспільні, залишалися на теоретичному рівні, щоб наукові поняття не підмінювались буденними поняттями і уявленнями, оскільки в цьому разі система знань втрачає свій науковий статус.

Розглянемо тепер соціологічний аспект структури суспільної свідомості За цим аспектом у структурі суспільної свідомості ви­значають дві сфери — суспільну психологію і ідеологію. Суспільна психологія — це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій і громадської думки, які складаються сти­хійно, в процесі повсякденного життя суспільства.Суспільна психологія і емпіричні знання перебувають на одному рівні су­спільної свідомості. Але в суспільній психології домінуючим є не саме по собі знання про дійсність, а ставлення до цього знання, оцінка дійсності. Суспільна психологія здійснює регулятивну функ­цію безпосереднього життя людей. У ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства взагалі. Мож­на говорити про особливості національної, класової психології, психології релігійних груп тощо.

Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важ­ливу роль у суспільних рухах, спонукаючи їх до різноманітного роду дій. Тому державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їхню реакцію на ті чи інші події.

Ідеологія — це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, іде­алів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства.Ідеологія так само, як і суспільна психологія, спрямована на регулювання суспільних відносин. Між ними існує єдність і взаємодоповнення. Про­те ці сфери суспільної свідомості мають і певні відмінності, а саме:

1) суспільна психологія є безпосереднім і стихійно сформова­
ним виразом інтересів певного класу або соціальної спільноти, іде­
ологія ж створюється цілеспрямовано, певними групами людей,
зайнятих у сфері духовного виробництва;

2) на відміну від суспільної психології, ідеологія є упорядкова­
ною і теоретично оформленою системою, тобто в пізнавальному
плані виступає на рівні теоретичної свідомості;

3) суспільна психологія охоплює всю сукупність поглядів лю­
дей, які мають гомогенний, тобто нерозчленований характер. Іде­
ологія ж розпадається на окремі види — політичні, правові, есте­
тичні, релігійні та інші переконання людей;

4) суспільна психологія знаходить свій вияв при розв'язанні
практичних завдань буденного життя, ідеологія ж направлена на
рішення глобальних соціальних проблем.

Слід розрізняти ідеологію прогресивну й консервативну, реак­ційну і наукову, відносно істинну й ненаукову, ілюзорну. Характер іде­ології залежить від того, чиїм соціальним інтересам вона повинна відповідати і як співвідноситься з потребами суспільного розвитку.

Ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офі­ційної, примусової, мати монополістичний характер. Вона повин­на виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідео­логій. Практика свідчить, що сподівання на повну «деідеологізацію» суспільства, тобто позбавлення ідеології взагалі, не виправдалися.

У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Форми суспільної свідомості — це відносно са­мостійні, більш або менш систематизовані за рівнем ду­ховні утворення, що відображають певні сторони об'єк­тивного світу та суспільного буття.Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення. Визначають такі форми су­спільної свідомості, як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова тощо.

Якоїсь однієї ознаки, що за нею можна було б відрізнити одні форми суспільної свідомості від інших, не існує. Дослідники, які зай­маються вивченням форм суспільної свідомості, виокремлюють чотири основних принципи, що в сукупності могли б бути таким критерієм. Вони вважають, що форми суспільної свідомості відрізня­ються (схема 14.2.).-

а) за предметом відображення. їхнім предметом виступають так звані ідеологічні або надбудовні суспільні відносини, які складають

Схема 142. Основні ознаки розрізнення форм суспільної свідомості

ся за безпосередньої участі свідомості. У політичних поглядах, на­приклад, відображаються відносини суб'єктів політичних процесів, в моралі — ставлення людини до людини, до колективу, суспільства;

б) за формами відображення. Вони можуть бути теоретико-понятіиними, нормативно-оцінювальними, художньо-образними.Наука й філософія відображають буття у формі абстрактних логіч­них понять: матерія, свідомість, рух, маса, тяжіння, інерція, приско­рення, валентність і т. д. Моральні поняття і частково релігія корис­туються нормативними оцінювальними поняттями: добро, зло,справедливість, совість та інші. Мистецтво відображає дійсність у художніх образах;

в) за особливостями свого походження і розвитку. Виникнення і розвиток кожної із форм пов'язані з певними суспільними умова­ми і потребами. Першою нерозчленованою формою свідомості.
була міфологія. Вона виникла і була єдиною формою духовності на
початкових стадіях розвитку суспільства. Міфологія містила заро­док всіх майбутніх форм і способів духовного освоєння світу. З роз­поділом праці на матеріальну і духовну сталася диференціація
міфологічної свідомості. Виникає система моралі, релігія, мисте­цтво, філософія, політична і правова свідомість, наука;

г) за виконуваними ними соціальними функціями. Різні форми свідомості обслуговують різні форми соціальної діяльності, задовольняють різні соціальні потреби і тому виконують різні функції І Наука і філософія мають пізнавальне та світоглядне навантаження.Політична і правова свідомість виражає і захищає передусім інтернси певних соціальних груп в питанні про владу, державу і праве. Мораль виступає в ролі неофіційного регулятора відносин між і
людьми в нематеріальній сфері, спираючись при цьому не на силу

закону, а на авторитет громадської думки. Мистецтво задовольняє високі духовні та культурні потреби, властиві тільки людині.

Формам суспільної свідомості властиві не тільки відмінності, їм притаманні і спільні риси. Всі форми мають один об'єкт відображен­ня — матеріальне життя суспільства, суспільне буття; всі вони висту­пають як окремі види єдиного духовного комплексу — суспільної свідомості; всі складаються і функціонують на обох рівнях (за винят­ком наукової свідомості): і буденному і теоретичному (на теоретич­ному рівні вони виявляються більш виразно). Всі форми перебувають у взаємозв'язку, взаємопроникають і взаємозбагачуються.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою фор­мою суспільної свідомості є політична свідомість.Політична сві­домість — це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних установок, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспіль­стві, центром яких є певне ставлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості. Політична свідомість вклю­чає ідеологічний та психологічний аспекти. Ідеологічний аспект пов'язаний з ідеологією як системою поглядів, ідей, що відобража­ють корінні інтереси певних соціальних спільностей, верств, груп, страт тощо. Психологічний аспект пов'язаний з психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб'єктів політичних відносин.

З політичною свідомістю тісно взаємопов'язана правова сві­домість.Правосвідомість — це сукупність ідей і поглядів відносно пра­вомірності чи неправомірності дій, прав і обов'язків членів суспільства, справедливості чи несправедливості юридичних законів. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відно­сини, виходячи із сформульованих і утверджених правовими устано­вами і закладами вимог належної, з точки зору закону, поведінки. Пра­восвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав шляхом визначення і дотримання відповідних обов'язків.

Право не може регулювати всі без винятку суспільні відносини, юно регулює лише найважливіші, з точки зору держави, стосунки. ¹ Решта суспільних відносин регулюється мораллю(а також звичка-; ми, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково вхо-: дять у мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схва-I даної поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі мораль-I них норм — вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з | суспільством і власним уявленням добра і зла. Вимоги моралі не І мають підтвердження в певних установах чи закладах. Вони підтри-[ иуються громадською думкою, владою звичаїв, установленими нор-Імами, оцінками суспільства і соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства — це ті вимоги, які приписуються індивіду і які він повинен виконувати в силу соціального обов'язку. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільного середови­ща, сферою суспільної необхідності.

Потреби людей у сприйнятті і створенні досконалого, піднесе­ного, що давало б їм духовну насолоду, викликали до життя мисте­цтвоі естетичну свідомість.Вони виникли, як і інші відносини та форми свідомості, що їм відповідають, на основі суспільно-істо­ричної, передусім виробничої практики людей. Специфіка естетич­ної свідомості визначається її предметом, художньо-образним спо­собом відображення дійсності і функціями. Естетична свідомість включає смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди і теорії, які відоб­ражають естетичну цінність предметів і явищ об'єктивної дійсності, а також предметів і явищ, створених самою людиною. Відображен­ня дійсності в естетичній свідомості здійснюється через поняття прекрасного і потворного, піднесеного і підлого, комічного і тра­гічного. Це відображення здійснюється на ідеологічному і буденно-психологічному рівнях.

Важливу роль у духовному житті суспільства відіграє релігія і релі­гійна свідомість.Вона охоплює релігійну ідеологію і релігійну пси­хологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку сис­тему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, склада­ючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відобра­ження повсякденних умов життя людей, включає несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості посідає процес релігійного поклоніння або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. В процесі здій­снення такого поклоніння людина піддається значному і різнобічно­му духовно-емоційному, психологічному впливу.

Між релігійною і філософською свідомістює дещо спільне. І релігія, і філософія спрямовані на усвідомлення граничних смис­лів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини із світовим універсумом. Але це усвідомлення здійснюється різни* ми способами, різними шляхами. Так, філософія — це теоретичні, поняттєві роздуми над проблемами сенсу людського існування. Це наближує її до науки. Але, на відміну від науки, філософія служить не тільки цілям теоретичного пізнання, а й цілям, і це в першу чер­гу, людського самовизначення у світі, цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини, як особисте осягнення смислів і знань усього, що існує, шляхів творчого самороз­витку людини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійну віру, вказує на духовно-практичний шлях осягнення сенсу життя. Вона дає людині духовні орієнтири для досягнення безсмертя, маючи специфічні форми усвідомлення єдності людини і світу.

Наукаяк форма суспільної свідомості спрямована на відобра­ження об'єктивних закономірностей і зв'язків природного і со­ціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною її цінністю є істина. Наука має теоретичний і емпірич­ний (експериментально-дослідний) рівні дослідження і організації знання, спирається на спеціально розроблену систему наукових методів пізнання і доведення знань для людей. Як соціальний інсти­тут наука оформилася в ХVІІ-ХVШ століттях. За своїми видами на­ука поділяється на гуманітарні, технічні науки і природознавство.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить її но­сіям: масовій, колективній та індивідуальній свідомості. Масова свідомість— це рівень суспільної свідомості, суб'єктами якої ви­ступають великі людські спільноти, що становлять більшість насе­лення. Масова свідомість виникає на ґрунті єдності соціально-еко­номічних, ідейно-політичних і культурно-етнічних умов життя ба­гатьох людей і включає найпоширеніші, типові уявлення, погляди, прагнення, ідеали, настрої та емоції, звичаї і традиції, що формують­ся в процесі духовно-практичного освоєння світу і безпосередньо вплетені в повсякденну практичну діяльність. Масова свідомість є інтегруючим виявом взаємодії індивідуального і групового рівнів суспільної свідомості. Вона формується під впливом науково-теоре­тичної і буденної свідомості, ідеології й соціальної психології. Ма­сова свідомість виступає безпосередньо спонукальною силою со­ціальних дій мас, 'їхньої соціально-перетворюючої діяльності.

Індивідуальна свідомість—це духовний світ кожної особистості.

Людина як суспільна істота бачить світ скрізь призму певного соціуму — суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, віруван­ня, що народжуються й існують у соціальному середовищі. Сві­домість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди знаходить свій вияв у суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює своє буття у формі міфологічної свідо­мості, в другому — філософської, наукової свідомості, у третьому — художньої, релігійної тощо. Свідомості як такої, незалежно від кон­кретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є існуванням свідомості в суспільній формі у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання,

надбань суспільства (схема 143)-

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, про­низуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об'єктив­ної, незалежно від індивідів їх свідомості, форми існування. Вона втілюється в різноманітних об'єктивних формах духовної культури людства — в мові, в науці, філософії, в мистецтві, в політиці і праві, мо­ралі, релігії і міфах, в народній мудрості, в соціальних нормах та уяв­леннях соціальних груп, націй, людства в цілому. Всі ці елементи існу­ють відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття, вони відносно самостійні, мають власні особливості розвитку, успадковуються, передаються від покоління до покоління. Кожний індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості

Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише су­спільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально-непо­вторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його нейрофізіологічних структур, особливостей пси­хіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосе­редковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість

через творче осягнення духовних надбань минулих поколінь і су­часності, а розвиток духовності людства здійснюється через інди­відуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.