Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість» і їхній взаємозв'язок




Для того щоб визначити місце людини в сучасному світі, а також з'ясувати обумовленість у системі «особистість — суспільство», не­обхідно зупинитися на деяких загальних визначеннях, що характе­ризують людину з різних боків.

Людина, як про те вже йшлося в попередньому розділі, має біо-соціальну природу. З одного боку, це жива істота з притаманними їй загальними рисами, що властиві людському роду. З другого боку, в онтологічному аспекті, людина — істота соціальна, яка розкриває свої сутнісні риси саме в колективі, у процесі спілкування. За допо­могою цілеспрямованої діяльності (праця), комунікації (мова), си­стеми оцінки (критика) і самооцінки (самокритика) людина стає «суспільною твариною», унікальним представником біосфери, що створила, на думку Володимира Вернадського, своє власне середо­вище існування — ноосферу. Таким чином, людина — жива істо­та, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспря­мовано перетворювати світ і саму себе.

Однак, з'ясувавши багатоаспектність природи людини, не мож­на відповісти на запитання, чому люди, які належать до єдиної етніч­ної спільноти, відрізняються один від одного, чому одні люди — відомі всій країні, а про існування інших знає тільки обмежене коло. Інакше кажучи, для відображення всіх аспектів людської особистості, виходячи з того, що вона є багатогранною, використовуються різні якісні характеристики. Це такі поняття, як індивід, індивідуальність, особистість (схема 13-1).

Розглянемо ці поняття більш детально. Значеннєвим містком від біологічного (людина) до соціального (особистість, індивідуаль­ність) є поняття індивід(від. лат. іпсіішііиит — неподільне). Під по­няттям «індивід», як правило, мають на увазі конкретну людину. Поряд із загальними рисами, які притаманні всьому людському роду, «індивід» має свої особисті якості, завдяки яким він відріз­няється від інших. Тут і фізичні дані (зріст, колір очей, шкіри, волос­ся, особливості будови тіла), і природні задатки, і особливості його мислення і психіки (властивості пам'яті, уяви, темпераменту, харак­теру), а також специфічні потреби й інтереси. У цьому розумінні ми говоримо про індивідуальність людини. Отже, індивід — це окре­мо взятий представник людського роду із властивими йому неповторними індивідуальними рисами.



Поняття «індивід» тісно пов'язане з поняттям індивідуальність. Воно, як правило, означає сукупність властивостей, здібнос­тей, особливостей і досвіду особистості, що відрізняють да­ного індивіда від багатьох інших.Ця неповторність випливає із сукупності відносин конкретної людини із світом природи, суспіль­ством, іншими людьми і залежить від її життєвої позиції, характеру діяльності і рівня оригінальності. Індивідуальні відтінки має усвідом­лена діяльність людини, зокрема її судження, вчинки, культурні по­треби.

І хоча вони не дуже відрізняються від тих, що притаманні й іншим людям, представникам однієї і тієї ж соціальної групи, однак в інди­відуальності є щось своє, притаманне тільки їй. Наприклад, одна лю­дина сприймає звістку про певну подію в суспільстві спокійно, дру­га—з посмішкою, а третя — з цинізмом. Таким чином, на відміну від індивіда, який характеризується одиничністю, індивідуальність ви­різняється своєю особливістю.

Наступний, більш високий ступінь характеристики суспільних властивостей людини, — поняття «особистість». Особистість — це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які ха­рактеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ.Інакше кажучи, кожна особистість — людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають. Нічого образливого для людей у цьому висловлюванні Немає і використовується воно лише для того, щоб у дуже короткій формі розкрити ступінь суспільної різниці між людиною й особистістю. На відміну від індивіда й індивідуальності, сутність яких формується переважно на основі біологічної природи людини, сутність особистості спирається головним чином на її со­ціальні якості. Поняття «особистість» містить сукупність усіх соціаль­них ролей даної людини, усіх суспільних відносин, найважливіши­ми серед яких є ставлення до громадського обов'язку, а також до ус­тановок суспільної моралі.



Особистість, таким чином, являє собою системну якість. ЇЇ індивід набуває у своїй практичній діяльності, зокрема в роботі й у спілкуванні з іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли він задіяний у суспільних відносинах, у спілкуванні з людьми. Тому поняття «осо­бистість» слід розкривати через практичну діяльність, бо саме вона є ос­новою формування і розвитку особистості. Що повніше ми вивчаємо спілкування між людьми, міжособистісні відносини, то глибше пізнаємо суть і структуру кожного, хто вступає в ці відносини. Отже, основу особистості становить стійка система суспільновагомйх рис, що знаходять свій вияв в активній участі в суспільно-економіч­ному і культурному житті суспільства і можливості певного впливу на події, які відбуваються в суспільстві, а іноді й у світі.



Таке розуміння особистості свідчить про складну внутрішню структуру цього феномена, що має в собі фізичну, соціальну і духов­ну складові (схема 13.2).

Фізична складова особистості — це тіло або тілесна організа­ція людини, найбільш стійкий компонент особистості, заснований на тілесних властивостях і самовідчуттях. До фізичної складової особистості також часто відносять одяг і домашнє вогнище, що є важливою характеристикою сутності особистості. Недаремно з цього приводу говориться в прислів'ї, що «людину зустрічають по одягу». До компонентів фізичної складової особистості можна та­кож віднести все те, що зроблено її руками, а також інтелектом — побутові прикраси, колекції, рукописи, листи і т. д.

Соціальна структура особистості формується в процесі спіл­кування людей, починаючи з первинних форм спілкування матері і дитини. По суті, вона являє собою систему соціальних ролей люди­ни в різних групах, частиною яких вона є. Існує теорія соціальних ролей американського соціолога ТолкоттаПарсонса. Відповідно до цієї теорії кожна особистість у системі відносин відіграє певну роль: батька, керівника, підлеглого, сина, чоловіка і т. д. Усі форми самоут­вердження в професійній, суспільній діяльності, дружбі, любові, су­перництві формують соціальну структуру особистості.

Духовна складова особистості являє собою той невидимий стри­жень, ядро нашого «Я», на якому базується вся структура особистості людини. Це внутрішні, духовні стани, що відбивають спрямованість осо­бистості до певних цінностей і ідеалів. Духовність людини не є чи­мось зовнішнім, її не можна придбати шляхом освіти чи наслідуван­як інтенсивне духовне життя (мудреців, учених, діячів літератури і мистецтва) ставало запорукою не тільки фізичного виживання, але й активного довголіття.

Названі компоненти особистості утворюють цілісну систему, і кожен з цих компонентів на різних етапах життя людини набуває домінуючого значення.

Людина не народжується особистістю, вона нею стає в ході сво­го індивідуального розвитку шляхом засвоєння досвіду і ціннісних орієнтацій суспільства, у якому вона живе, і це становлення і розви­ток є для неї найважливішою проблемою.

Процес становлення особистості обумовлений як біологічними особливостями людини, так і соціальним середовищем. На думку деяких вчених, розумові здібності людини на 70 — 80 відсотків де­терміновані біологічними особливостями людини, тобто генетич­но. Так, у роду Баха було 16 композиторів і 29 професійних музи­кантів, а Олександр Пушкін і Лев Толстой є родичами. Дослідника­ми встановлено, що прабабуся Пушкіна і прапрабабуся Толстого були рідними сестрами. Таких прикладів генетичного впливу на формування особистості можна навести безліч. При цьому важли­ве місце в процесі соціалізації відіграє виховання, приклад батьків, а також власна наполегливість у розвитку природних задатків. Вод­ночас важливою умовою для реалізації людиною своїх здібностей і якостей особистості є її потрібність суспільству. На жаль, в історії ми часто спостерігаємо ефект незадіяності, коли рівень розвитку особистості значно вищий за рівень розвитку суспільства в цілому.

Ще одним важливим фактором, що має істотний вплив на фор­мування особистості, є соціальне середовище. Соціальне середови­ще — це сукупність економічних, політичних, духовних, інформа­ційних умов, у яких відбувається життєдіяльність людини. Це не тільки саме суспільство, його соціальна структура, але й родина, колективи, групи спілкування (сусіди, друзі), які впливають на роз­виток особистості і формують своєрідність її духовного світу.

Важливим компонентом соціального середовища є тип полі­тичної системи суспільства, у якому формується особистість. Відо­мо, що відкрите, демократичне суспільство, у якому відносини між особистістю і суспільством відбуваються на засадах соціального партнерства і взаємоповаги, більш придатне для розвитку особис­тості і розкриття всіх її здібностей, ніж закрите, тоталітарне (авто­ритарне), у якому відносини в системі «особистість — суспільство» деформовані. Так, наприклад, якщо в США роблять ставку на ініціа­тивних людей і практикують модель інтересу у взаєминах влади й особистості, то в СРСР цінувалися насамперед виконавські якості, слухняність і відпрацьовувалася модель примусу на рівні влада -особистість. Тому не дивно, що в змаганні цих двох протилежних соціальних систем більш життєздатною виявилася демократична модель США. Таким чином, особистість формується під впливом середовища на основі своїх індивідуальних біологічних задатків.

Важливим питанням для розуміння проблеми особистості є питан­ня про типологію особистостей.Існує ціла низка типологій, що бе­руть за основу певний критерій, серед яких: налаштованість особис­тості на соціальні ролі, соціальні фактори, психоенергетичні якості осо­бистості, цивілізаційні особливості суспільства і ряд інших (схема 13-3).


СхеМа 133- Типологія особистостей

Німецький філософ, психологЕдуард Шпрангер (1882 — 1963) залежно від налаштованості особистості на соціально-роль­ові відносинивиокремив кілька типів особистості, що простежу­ються на всьому історичному шляху розвитку людства: теоретич­ний, економічний (прагматичний), естетичний, соціальний, полі­тичний, релігійний.

 

Політичний тип особистості — вбирає в себе прагнення до па­нування, до розподілу соціальних ролей, здійснюваного через пря­ме нав'язування свого нормативного поля чи думки іншим особи­стостям.

Естетичний тип тяжіє до нерольової діяльності. Спілкування для нього — засіб самовираження. Однак індивідуалізм естетичної особистості може часом призвести до закріплення власного світо­відчуття в знаково-рольовій формі.

Соціальний тип особистості ґрунтується на установці, відповід­но до якої спілкування є формою самовіддачі, розчинення себе в іншому. Любов — основна форма життя соціальної людини. Цей тип не визнає нормативних рамок власної активності, однак, залежно від об'єкта любові (окрема людина, родина, група, людство), може бути схильний до патріархально-рольової або анархічної поведінки, ос­кільки входження в об'єкт любові для соціальної особистості озна­чає безумовне прийняття усіх форм її життєдіяльності.

Основою для виокремлення економічного типу особистості є її прагматична орієнтація, оскільки рольова поведінка для еконо­мічної особистості є необхідною умовою досягнення користі.

Для релігійного типу особистості головне є спілкування з Абсо­лютом, Богом, у якому зливаються два типи особистісної актив­ності, два типи спілкування, роль перетворюється на покликання.

Теоретичний тип особистості втілює всепоглинаючу при­страсть до пізнання, йому не властива умовнорольова діяльність. Те­оретичний тип особистості далекий від входження, трансцендуван-ня, що характерно для екзистенціальної форми особистісної актив­ності. Теоретична особистість може лише перетворити обидва способи на об'єкт дослідження.

На думку російського дослідника Леоніда Жарова, можна виок­ремити кілька великих соціальних типів особистості-діячі, мис­лителі, люди почуттів і емоцій, гуманісти і сподвижники.

До першого соціального типу особистості — діячів — він відно­сить: мисливців і рибалок, воїнів і ремісників, робітників і інженерів, педагогів і медиків, менеджерів і т. д. Для таких особистостей голов­не — активна дія, зміна світу і себе самого разом з ним.

До другого соціального типу особистості нплежатьмислителі.

Мислителі — це люди, які, за словами Піфагора, приходять у світ не для того, щоб змагатися і торгувати, а для того, щоб дивитися і міркувати. Образ мудреця, мислителя, що втілював традиції роду і його історичну пам'ять, завжди мав у народі авторитет.

До третього соціального типу особистостей належать люди по­чуттів і емоцій. Це, насамперед, діячі літератури і мистецтва, геніальні прозріння яких найчастіше випереджають найсміливіші про­гнози і пророкування мудреців.

Четвертий соціальний тип, за даною класифікацією,—гумані­сти і сподвижники, для яких характерне загострене почуття жалю, вони здатні полегшувати душевні і тілесні страждання інших людей, їхня сила — у вірі у своє призначення, у любові до людей і до усьо­го живого, в активному творенні добра.

Особистостей типологізують і за таким критерієм як психо-енергетична складова.Відповідно до цієї типології, запропоно­ваної Петром Ганнушкіним (1875 — 1933), виокремлюються такі особистісні психотипи.

1. Високоенергетичні (агресивні):

епілептоїдний (домінує прагнення до порядку);

паранойяльний (гранично виражена цілеспрямованість);

гіпертимний (переважає підвищений настрій, товариськість);

істероїдний (має виражену демонстративність поведінки).

2.Низькоенергетичні:

шизощний (зануреність у свій внутрішній світ, нетовариськість);

психостено'щний (явно виражена невпевненість у собі);

гіпотимний (переважає знижений настрій);

сензитивний (характерна підвищена чутливість).

З-Непостійні типи:

циклоїдний (характеризується періодичною зміною настрою);

конформний (домінує залежність від соціального оточення, прагнення пристосуватися до нього).

Таким чином, ця класифікація бере за основу певні психічні кон­струкції, енергетичний потенціал людини, які активно впливають на поведінку особистості, її настрій і особливості духовного світу.

Розглядаючи типи особистості, не можна не враховувати мен­тальні особливості «західної» і «східної» людини,що, у свою чер­гу, можуть стати основою для типології особистості. У європейській моделі особистість у різних ситуаціях зберігає свій «стрижень», бо це певна цілісність. Для східноїмоделі особистості ключовими поняття­ми є обов'язок і повага до традицій. Європеєць наділений схильністю стати помітним і завоювати навколишній світ, а східна людина праг­не злитися з природою, усвідомлює себе її невід'ємною частиною.

Роблячи висновки, слід зазначити, що в реальному житті поняття «індивід», «індивідуальність» і «особистість» взаємозалежні, внутрішньо єдині. Тому, коли ми говоримо про особистість, маємо на увазі особу-індивідуальність, тобто таку структуру поведінки одиничного учасни­ка, для якої водночас характерні самостійність і самобутність, відпові­дальність і обдарованість, свідомість і різнобічність.

На сучасному етапі Україна здійснює перехід до демократичного суспільства і відповідно до Конституції нашої держави людина є найви­щою цінністю і метою розвитку Тож виникає необхідність зрозуміти і проаналізувати типи взаємозв'язку в системі людина — суспільство.


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 13; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.06 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты