Лібералізація ринку фінансових послуг в Україні.

Подальший розвиток вітчизняної фінансової системи пов’язується з лібералізацією внутрішнього ринку фінансових послуг. Можливі сценарії розвитку передбачають більш-менш унормовану наявність іноземного капіталу як свідчення підтрим­ки інтеграційних процесів.

Дилема щодо перспектив структурно-функціонального розви­тку ринку фінансових послуг у частині його лібералізації багато­гранна і стосується таких питань:яким повинно бути, з точки зору стійкого економічного розвитку, співвідношення між вітчизняними та іноземними фі­нансовими інститутами;наскільки виправдані пільги і преференції іноземним стру­ктурам порівняно з вітчизняними;який позитивний і негативний вплив може мати і має екс­пансія іноземного капіталу на структурно-функціональний роз­виток ринку фінансових послуг в найближчій перспективі і яки­ми очікуються довгострокові тенденції;чи можливе зближення стратегічних економічних інтересів вітчизняних й іноземних фінансових установ на ринку фінансо­вих послуг.

Питання співвідношення вітчизняних і зарубіжних учасників фінансового ринку повсюдно є предметом гострих дискусій. По­чатковий відлік не викликає сумніву: залучення іноземного капі­талу і фінансових технологій необхідне для розширення можли­востей фінансового маневрування при обмеженості внутрішніх ресурсів, що дає змогу реструктуризувати економіку країни-ре­ципієнта. Узгоджені думки щодо визначення доцільності залу­чення іноземних ресурсів стають суперечливими. Протиріччя між економічними інтересами резидентів і нерезидентів трансфор­муються в проблему економічної, в тому числі й фінансової без­пеки.

Офіційна статистика щодо наявності іноземного капіталу в се­кторах фінансового ринку України та обслуговування клієнтів іноземними фінансовими структурами обмежена і стосується ха­рактеристики кількох нерезидентських економічних одиниць та їх часток у загальному зареєстрованому статутному капіталі дію­чих вітчизняних установ. Тому оцінити позиції нерезидентів у конкретних сегментах досить проблематично з причин інформа­ції обмеженості.

Проблема конкурентоспроможності для вітчизняних фінансо­вих установ загострюється у випадку відкриття нерезидентами філій своїх материнських структур. Таким чином експансійно за­безпечується регіональна фінансова інфраструктура в інтересах нерезидентів. Філії, як відомо, не є юридичними особами і конт­ролюються з питань ліквідності регуляторами з країн їх походження. Відповідним чином вітчизняні регулятори не зможуть впливати на ліквідність філій компаній-нерезидентів через ін­струменти резервування та інші важелі впливу.

Вітчизняні фінансові установи стикаються з необхідністю ви­рішити питання адекватності порівняної оцінки вартості бізнесу для протилежних сторін в корпоративних угодах злиття і погли­нання за участю нерезидентів. В умовах, коли жодна вітчизняна фінансова установа поки що не має практики розміщення своїх акцій на відкритих ринках — міжнародних біржах (процедури ІРО — абревіатура від англ. «Initial Public Offering» — публічне розміщення акцій на міжнародних ринках), поглинання і захоп­лення їх іноземними конкурентами за порівняно низькими ціна­ми зберігається як реальна загроза. Тому вбачається прямий вза­ємозв’язок між підвищенням вартості (капіталізацією) вітчи­зняних фінансових структур та забезпечення їх конкурентоспро­можності. Цей висновок не потребує окремого обґрунтування, оскільки високо конкурентний бізнес завжди коштує дорого, і протилежно — навпаки.

Одним із напрямів вирівнювання конкурентоспроможності іноземних та вітчизняних банків є підтримка позицій вітчизня­них державних банків. Це доцільно з тієї точки зору, що саме державні банки мають ті самі переваги, що й іноземні, в части­ні формування пасивів (можливість залучати порівняно деше­вші депозити та кредитуватись з екзогенних джерел). Тому, не­зважаючи на те, що другий рівень вітчизняної банківської системи сформований переважно на приватних засадах універ­сального типу, розвиток саме державних банків значною мі­рою (але не виключною) буде визначати рівень конкурентосп­роможності фінансового сектора в цілому. Підтримка і капіталізація державних банків необхідна ще й тому, що перс­пективно вони являють стратегічний інтерес для купівлі інозе­мними вигодо набувачами — такою є зацікавленість окремих нерезидентів у придбанні ВАТ «Ощадбанк» після його можли­вої приватизації.

Процес купівлі вітчизняних операторів фінансових послуг розвивається за наявності недосконалих нормативно - правових важелів його рестрикційного регулювання. Тому доцільно поступово збільшувати частку іноземного капіталу у вітчизняному фінансовому секторі і створювати умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних фінансо­вих структур.