Перелік навчально-методичної літератури

1. Антологія біоетики / За ред. Ю. І. Кундієва. – Львів: БаК, 2003.

2. Вековшинина С., Кулиниченко В. Биоэтика начала и основания (Философско-методологический анализ). – К.: Сфера, 2002.

3. Запорожанин В.М., Аряєв М. Л. Біоетика. – К.: Здоров'я, 2005.

4. Згречча Е., Спаньйоло А. Дж., П'єтро М. Л. ді та ін. Біоетика / Пер. з італ. Шовкун В. Й. – Львів: ЛОБФ "Медицина і право", 2007.

5. Кулиниченко В. Л. Современная медицина: трансформация парадигм теории и практики (филос.-методол. анализ). – К.: Центр практ. філософії, 2001.

6. Лукас Лукас Р. Біоетика для кожного / Пер. з італ. Бойко І. – Львів: Свідчадо, 2007.

7. Москаленко В.Ф., Попов М. В. Біоетика: філософсько-методологічні та соціально-медичні проблеми. – Вінниця: Нова книга, 2005.

8. Сгречча Э., Тамбоне В. Биоэтика / Библейско-богословск. ин-т св. Апостола Андрея. – М., 2002.

9. Силуянова И. Этика врачевания // Физика и метафизика смерти. – М., 2001. – С. 32 – 41.

10. Силуянова И. В. Биоэтика в России: ценности и законы. – М., 2001.

11. Судо Ж. Аборт // Семья и биоэтика: Материалы. междунар. симп. (г. Спб, 20 – 23 мая 1998 г.). – Спб, 1998.

12. Требование биоэтики: Медицина между надеждой и опасениями / Под ред. Ф. Бриссе-Виньо. – К.: Сфера, 1999.

13. Хартія працівників охорони здоров’я / Папська Рада до справ душпастирства в охороні здоров’я.– Львів, 1999.

14. Comitato Nazionale per la Bioetica. Identitá e statuto dell’embrione umano /Pressidenta del Consiglio dei Ministri. Dipartimento per l’Informazione e l’Editora. – Roma, 22 giugno 1996.

15. Concilio Vaticano II. Gaudium et Spes: Costituzione Pastorale (7 dicèmbre 1965). – Città del Vaticano, 1965.

16. Congregazione рer Dottrina della Fede. IstruzioneDonum Vitae, Città del. – Vaticano, 1987.

17. Congregazione per la Dottrina della Fede. Istruzione su “Il rispetto della vita umana nascente e la dignita della procreazione” Enchiridion Vaticanum, 10, Dehoniane. – Bologna, 1989.

18. Consiglio Direttivo della societa Italiana di medicina legale. II Documento di Erice sui rapporti della bioetica e della dontologia medica con la medicina legale // Medicina e morale. – 1991. – № 4.

19. Declaration universelle sur le genome humain et les droits de l’homme // Medicina e Morale. – 1998. – № 1. – Р. 113 – 131.

20. Giovanni Paollo II. Fides et Ratio // Lettera enciclica circa i rapporti tra fede e ragione 15.10.1998. – Milano: Paoline, 1998.

21. Giovanni Paolo II. Lettera Apostolica Salvifici Dolosis (11 febbraio 1984). – Città del Vaticano, 1984.

22. Giovanni Paolo II. Lettera Enciclica Evangelium Vitae (25 marzo, 1995). – Città del Vaticano, 1995.

23. Giovanni Paolo II. Lettera Enciclica Veritatis splendor (6 agosto 1983). – Città del Vaticano, 1983.

24. Dichiarazione sulla produzione e sull'uso scientifico e terapeutico delle cellule staminali embrionali umane // Pontificia Accademia per la vita. - Liberia Editrice Vaticana, 2000.

25. Identitá e statuto dell’embrione umano // Pontificia Accademia per la vita. - Libreria Editrice Vaticana, 1988.

26. Paolo VI. Lettera Enciclica Humanae Vitae (25 lùglio 1968). – Città del Vaticano, 1968.

27. Potter V. R. Global Bioethics. Building on the Leopold Legasy. – Michigan: Edward brothers, 1998.

28. Potter V. R. Bioethics: bridge to the future // Encyclopedia of Bioethics / Reich W.T. (editor).–New York, 1995. – Vol 1. – P. 216-238.

29. Sgreccia E. Manuale di bioetica. – Milano: Vita e Pensiero, 1988. – Vol; 1991. – Vol. 2.

Додаток Б

Словник з біоетики

Автономії засада— пацієнт для лікаря завжди має бути ціллю і ніколи – засобом. Лікар повинен бути відвертим щодо пацієнта і питати в нього усвідомленої згоди щоразу, коли це необхідно. На практиці ця засада пов'язана з проблемою визначення меж її застосування у випадку, коли пацієнт відмовляється від лікування.

Аксіологічний (від грец. ахіоs – цінний і logos – учення) – той, що стосується цінностей чи системи цінностей.

Акцидентальне з'єднання – поняття, що означає дію, внаслідок якої утворюється єдність. Може відбуватися на різних рівнях. Акцидентальним і більшою мірою штучним є, наприклад, з'єднання механічних частин. Глибшим є субстанційне з'єднання, що пов'язує матерію і форму.

Аналогія – застосування термінів, які означають реальності, що частково подібні, а загалом різняться одна від одної. Аналогічні терміни не слід змішувати ні з двозначними (однаковими словами, що означають різні реальності), ні з однозначними, але відмінними за звуковою формою.

Арістотель ( 384 – 322 до н.е.) – давньогрецький філософ, який мав величезний вплив на розвиток наукової думки Заходу. Його праці охоплюють різні наукові галузі: етику, естетику, метафізику, логіку і політику. А. виявляє чітку різницю між теоретичними і практичними науками: перші, згідно з ним, звернені до пізнання власне предмета, другі — дають орієнтири для практичної поведінки. У А. етика стає автономною наукою з практичним спрямуванням, предмет якої – дії людини, яка прагне до свого щастя (прояв вищої людської здатності – розум). А. приділяє велику увагу поняттю доброчесності і розрізняє два її типи: діаноетичну, або доброчесність інтелектуальну (напр., мудрість) та етичну, або доброчесність характеру (напр., щедрість). Велике значення мають міркування А., викладені в його праці "Політика", про життя людини в суспільстві (полісі), які відображають її досвід у сфері реального політичного життя. Для А. вища мета життя людини – це чиста наукова діяльність, вершиною якої, на його думку, є богослов'я, засноване на астрономії, тобто пізнання Бога (Ролс, 1995).

Антропологія (філософська) — наука, яка вивчає людину в проявах її суті (природа, походження, призначення, здібності і т. ін.) і спрямована на пізнання того, ким є людина. Термін А. запропонував Кант (1781). А. є однією із "сучасних" гуманітарних наук і, відповідно до специфіки досліджуваного об'єкта поділяється в свою чергу на А. культурну (порівняльне вивчення культур) і А. структурну (аналіз соціальних структур, що впливають на поведінку людини).