Біоетичні проблеми реанімації

Які пацієнти повинні мати привілеї у забезпеченні реанімаційних заходів? Це питання важливе, особливо, якщо бракує реанімаційної апаратури і відповідного приміщення. Вибір належить до компетенції і відповідальності медиків. Проте першорядними є етичні засади порядності та об’єктивності, а єдиним критерієм вибору — більша імовірність виживання пацієнта.

Чи може сам пацієнт або хтось з його родини відкинути пропозицію лікаря надати реанімаційну допомогу? Якщо пацієнт вважає, що стане тягарем для родини з приводу своєї тяжкої хвороби і якщо він переконаний, що підключення його до складної апаратури ненабагато продовжить йому життя, він як єдиний повноправний адміністратор власного життя може вибирати або реанімацію, або спокійну смерть у колі своєї родини.

Якщо реанімаційні заходи є непомірним фінансовим тягарем для родини хворого, чи морально справедливо таку реанімацію припинити? Декларація Конгрегації науки і віри на тему евтаназії стверджує, що у зв’язку з вищесказаним, можна обійтися звичайними засобами медицини. Реанімація є надзвичайним засобом. Не можна примусити до лікування, яке є дуже важким у застосуванні, а також з огляду на фінансові витрати. Це не є ані самогубством, ані формою евтаназії. Сюди також входить проблема так званої дистаназії (перешкода гідній смерті). Якщо хворий не може свідомо вирішити це, він не відповідає за себе, в такому випадку вирішує за нього родина або лікуючий лікар з консиліумом.

Чи відмову у реанімації або її припинення у вищеописаних випадках можна кваліфікувати як ненадання медичної допомоги? У цих випадках не може бути мови про вину, що полягає в ненаданні допомоги, а лише про відмову від застосування спеціалізованої апаратури, яке може заважати хворому спокійно пережити свою смерть.

Чи дозволено зупинити реанімацію після ствердження смерті мозку пацієнта? Смерть мозку є основним, але не абсолютним критерієм смерті людини. Синдром смерті мозку є станом невідновного припинення інтегруючих і координуючих мозкових функцій при збереженні діяльності серця і газообміну за допомогою безперервної штучної вентиляції легень. Донині ця проблема остаточно не вирішена. Інтернаціональним критерієм смерті мозку є нульова лінія на електроенцефалограмі протягом 30 хв.

Допоки немає остаточної певності про смерть пацієнта, він залишається живою істотою, яка має потребу у лікуванні способом, гідним людської особи, відповідно до тяжкості його хвороби. Недогляд лікарів не позбавлений моральної відповідальності.

Запитання для самоконтролю

1. Ставлення до смерті у суспільстві.

2. Правомірність дозволу евтаназії.

3. Негативні сторони евтаназії.

4. Головна небезпека евтаназії.

5. Засади біоетики, які застерігають проти евтаназії.

6. Ставлення до евтаназії в Україні.

7. Етична оцінка самогубство.

8. Суть паліативного лікування.

9. Перевага госпісів.

10. Етичні засади, яких потрібно дотримуватись під час реанімації.