Історична школа;

Теорія виникла в Німеччині в кінці ХVІІІ сторіччя.

Найвідоміші представники: В.Рошер, Б.Гільдебранд, В.Зомбарт, М.Вебер. Історична школа заперечувала всі об′єктивні ринкові закони, вважала, що ринок неспроможний забезпечити стійкої рівноваги економічної системи, економічні явища вона пояснювала конкретною історичною обстановкою. Основою економічного розвитку ця теорія вважала традиції, історичний досвід та державне управління, якому відводилася головна роль.

6 – маржиналізм;

Теорія виникла в середині ХІХ сторіччя. Засновники: К. Менгер (австр.), У. Джевонс (англ.), Л. Вальрас (швейц.).

Термін „політекономія” маржиналісти замінили терміном «економікс»,тобто – економіка в множині. Вони зробили спробу об'єднати різні економічні напрямки, залучити в «економікс» все раціональне з всіх відомих економічних теорій . Це була спроба створити єдину теорію , яка б розкривала закономірності економіки у всіх проявах на всіх рівнях діяльності.

Основою маржиналізму є закон граничної корисності, який трактував вартість інакше, ніж це зробили свого часу представники класичної політекономії. Згідно з маржиналістами вартість – це корисність, яку отримує людина від споживання останнього граничного екземпляра товару, який задовольняє останню найменш значущу потребу людини в цьому товарі. Таким чином , вартість значною мірою залежить від обмеженості певного блага, чим більше даного блага є в розпорядженні економічної системи, тим меншу цінність воно має, а отже і меншу вартість; і навпаки: чим більш обмежені запаси блага, тим більшу цінність, а отже і вартість воно має.

Маржиналісти ввели поняття попиту, пропозиції, ринкової рівноваги, розробили основи теорії поведінки споживача тощо. До негативних сторін маржиналізму слід віднести те, що в ньому переважає суб′єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагована від соціально-економічної системи, тобто від відносин власності та виробничих відносин. На перше місце маржиналісти ставили відношення людини до речей, а не відносини між людьми.

Основні напрямки сучасної економічної думки:

1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,

є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А.Маршалл і український учений М. Туган - Барановський стверджували, що необхідно об'єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує « справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».

Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:

1) монетаризм ( англ. money – гроші) - теорія , яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).

Монетаризм виник всередині ХХ ст..в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М.Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.

2) неолібералізм – теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

2) інституціоналізм (лат. institutum - установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, у. Гамільтон, англійський вчений А.Гобсон та інші.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.