Інституційні аспекти антикризового фінансового управління

З інституційної точки зору, до антикризового менеджменту відносять всіх фізичних (чи юридичних) осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону здійснювати планування, реалізацію та контроль цілей, стратегії та заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення.

На відміну від звичайного фінансового менеджменту, функції антикризового фінансового менеджменту можуть виконувати як штатні працівники підприємства, так і фахівці, залучені ззовні, на тимчасовій основі.

Штатні фінансові менеджери, як правило, належать до топ-менеджменту.

До інституцій та осіб, які, для виконання функцій антикризового менеджменту, залучаються (чи призначатися) ззовні належать:

· керуючі санацією, які призначаються відповідно до рішення господарського суду;

· представники банківських установ чи інших кредиторів у рамках заходів щодо супроводження проблемних кредитів, у томі числі консорціумних;

· контролюючі органи, наприклад, податкові;

· тимчасова адміністрація, яка призначається НБУ з метою фінансового оздоровлення банку у разі істотної загрози його платоспроможності;

· аудитори, незалежні експерти, консультанти.

Вибір інституцій, які здійснюватимуть антикризові функції залежить від конкретних умов прийняття рішення щодо переведення підприємства на режим антикризового управління. Перш за все це залежить від того, в судовому чи в досудовому порядку реалізовуватимуться антикризові заходи, від виду діяльності суб'єкта господарювання, а також від ініціаторів фінансового оздоровлення.

Професійною діяльністю в галузі антикризового менеджменту займаються арбітражні керуючі при здійсненні ними функцій керуючого санацією. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має вищу юридичну чи економічну освіту та ліцензію, видану в установленому законодавством порядку. Як керуючий санацією, арбітражний керуючий реалізує комплекс заходів, спрямованих на виведення підприємства з фінансової кризи, здебільшого, за рішенням господарського суду.

Самостійне опрацювання

Тема 1. Основи фінансової санації підприємств (6 год)

1. Різні погляди на сутність, цілі та завдання санації.

Термін «санація» походить від латинського «sanare» —оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; ви-

пуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству.

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації — це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне» тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Законом примусова санація страхової компанії передбачає:

проведення комплексної перевірки фінансово-господар­ської діяльності страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;

встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов’язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

встановлення обов’язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

На нашу думку, зазначений підхід до розуміння сутності санації є надто одностороннім і не витримує жодної критики.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. На нашу думку, таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-право­вих та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Пропоноване визначення санації унаочнює рис. 1.3. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов’язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв’язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).

В економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Prіmat des Handelns»). Прихильники цього напрямку (здебільшого економісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. На противагу цим поглядам теоретики додержують думки, що цейтнот у підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій.

На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові підходи до приватизації (реприватизації) підприємств. Вивчаючи теоретичну і практичну базу санації підприємств, ознайомлюємося з основними проблемами, що становлять предмет досліджень зарубіжних економістів у цій галузі. Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США, Великобританії є питання, пов’язані з методами прогнозування банкрутства підприємств, класифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілізації; змістом контролінгу санації, порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріоритетами; швидкістю фінансового оздоровлення; приватизаційними аспектами санації підприємств тощо.

Цілі фінансової санації:

1) покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення;

2) поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства;

3) скорочення всіх видів заборгованості;

4) поліпшення структури оборотного капіталу;

4) формування фондів фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Завдання санаційного менеджменту:

збір та аналіз внутрішньої і зовнішньої інформації, яка стосується

об’єкта контролінгу;

виявлення та ліквідація «вузьких мiсць» на підприємстві;

своєчасне реагування на появу нових шансів і можливостей (виявлення й

розвиток сильних сторін);

забезпечення постійного аналізу та контролю ризиків у

фінансово-господарській діяльності, а також розробка заходів щодо їх

нейтралізації;

виявлення резервів зниження собівартості продукції;

оцінювання повноти та надійності ведення бухгалтерського обліку,

операційного та адміністративного контролю;

розробка стратегії розвитку підприємства та координація роботи з

планування фінансово-господарської діяльності;

аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих та

вироблення на цій основі пропозицій щодо корекції планів або усунення

перешкод на шляху їх виконання;

забезпечення постійного контролю за додержанням співробітниками

встановленого документообороту, процедур проведення операцій, функцій та

повноважень згідно з покладеними на них обов’язками;

надання рекомендацій структурним підрозділам підприємства у процесі

планування, розроблення і впровадження нових продуктів, процесів,

систем;

проведення внутрішнього консалтингу та розробка методичного забезпечення

діяльності окремих структурних підрозділів;

проведення внутрішнього аудиту та координація своєї діяльності з діями

незалежних аудиторських фірм під час зовнішнього (у тому числі

санаційного) аудиту підприємства з метою забезпечення оптимальних умов,

за яких аудиторські фірми можуть з довірою покластися на висновки служби

внутрішнього аудиту, уникнувши дублювання зусиль.

2. Види та фази фінансової кризи.

Три види кризи:

· стратегічна криза - коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

· криза прибутковості– коли перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

· криза ліквідності – коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

3. Порядок проведення санації.

Послідовність проведення санації державних підприємств викладена у Положенні про порядок проведення санації державних підприємств, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер).

Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти в ній участь, у місячний термін заяви до господарського суду із зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації її учасники в особі керуючого санацією у тримісячний строк мають розробити план санації із зобов'язанням про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

Схвалений комітетом кредиторів план санації подається в господарський суд на затвердження не пізніше як за п'ять днів з дати схвалення. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію план санації боржника не було подано до господарського суду, останній має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і початок ліквідаційної процедури.

За 15 днів до завершення санації керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результати розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

• про виконання плану санації і завершення її процедури та відновлення платоспроможності боржника;

• про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;

• про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;

• про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

• про укладення мирової угоди.

Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені строки не здійснені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і розпочинає ліквідаційну процедуру.

У разі наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, останній виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому разі в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи — боржника із зазначенням термінів її проведення.

Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочення та(або) розстрочення сплати належних кредиторам платежів або про зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою.

Мирова угода укладається переважно тоді, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається із заявою до господарського суду про порушення справи про своє банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів.

Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів з визначенням сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан та заяву про порушення справи про банкрутство, боржник подає до господарського суду.

Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом.

Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.

З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Під час дії мирової угоди господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржника, а лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.

У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.

Контроль за санацією здійснює господарський суд, який ухвалив рішення про її проведення.

Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і фінансових заходів.

Організаційні заходи передбачають:

• злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;

• зміну форми власності на підприємстві;

• закриття нерентабельних виробництв;

• введення зовнішнього управління майном;

• продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;

• орієнтацію програми виробництва та продажу на потреби ринку;

• перегляд і створення системи контролю витрат;

• зміну загальної виробничої структури підприємства шляхом створення на базі його підрозділів самостійних госпрозрахункових одиниць;

• перегляд та зміну виробничого процесу, технологій виробництва;

• перевірку компетенції керівників і спеціалістів з наступною їх заміною в разі потреби;

• створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.

Фінансові заходи включають:

• погашення боргів підприємства;

• реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;

• випуск та розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів та збільшення капіталу підприємства.

Особливе місце у процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.

Мета фінансової санації— покрити поточні збитки і усунути причини їх виникнення, поновити або зберегти ліквідність і платоспроможність підприємства, скоротити всі види заборгованостей, сформувати фонди фінансових ресурсів, необхідні для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання підприємству державної фінансової підтримки.

Згідно із Законом України "Про підприємства в Україні" за збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. Надання такої підтримки орієнтоване передусім на підприємства, які можуть використовувати її з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності діяльності.

Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств можливе на умовах повернення (бюджетні кредити) та неповернення (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке перебуває на межі банкрутства).

Одним з методів державної фінансової допомоги підприємства є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які перебувають у фінансовій кризі. Відіграючи роль санатора, держава має керуватися передусім народногосподарською ефективністю виробництва і зниженням рівня безробіття. Головна мета державних інвестицій — сприяти поновленню ліквідності підприємств та забезпеченню їх ефективної діяльності.

Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.

Одним з методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструктуризації податкового кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації, тощо. Крім того, платникам податків може надаватись відстрочення та розстрочення за платежами в бюджет на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ.

Серед санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтримка, пов'язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а також участь у ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонгувати терміни виплати заборгованості.

Використання того чи іншого методу санації залежить від конкретних характеристик підприємств, їх народногосподарського та регіонального значення.

Ефективність санації оцінюється за такими основними показниками:

• прибутковістю, платоспроможністю та ліквідністю;

• приростом вартості активів внаслідок здійснення санації.

Успішною санацію можна вважати в тому разі, якщо після її здійснення підприємство виходить з фінансової кризи і забезпечує платоспроможність та прибутковість.

Фінансові джерела санації підприємств та їх використання

Здійснення санації передбачає наявність відповідних джерел фінансування.

Основними джерелами фінансування санації можуть бути власні кошти підприємств (самофінансування) кошти власників; кредиторів та державні.

Крім того, в окремих випадках держава може застосовувати непрямі методи сприяння санації суб'єктів господарювання, надаючи їм податкові пільги, створюючи особливі умови діяльності.

Власні фінансові ресурси спрямовуються переважно на поліпшення або відновлення платоспроможності та ліквідності суб'єктів господарювання. Ця процедура здійснюється, як правило, за такими напрямками: реструктуризація активів; зменшення витрат; збільшення виручки від реалізації.

Реструктуризацію активів здійснюють, вживаючи таких санаційних заходів:

• мобілізації фінансових резервів за рахунок реалізації окремих об'єктів основних засобів та обігових коштів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів, боргові цінні папери тощо);

• лізингу основних фондів;

• здачі в оренду основних фондів, які не використовуються у виробничому процесі;

• продажу окремих нерентабельних або низькорентабельних структурних підрозділів;

• удосконалення структури оборотного капіталу за рахунок зменшення частки низьколіквідних оборотних активів;

• рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів (гроші, короткострокові фінансові вкладення).

Зменшення витрат здійснюється за рахунок таких заходів:

• заморожування інвестиційних вкладів з довготривалим строком окупності;

• зниження валових витрат шляхом визначення їх оптимального рівня.

Збільшення виручки від реалізації продукції за рахунок стимулювання збуту шляхом надання знижок покупцеві, масової реклами тощо.

Санаційні заходи можуть бути спрямовані й на реструктуризацію пасивів підприємства, у результаті якої змінюються розміри та структура фінансових джерел формування активів. У цьому разі йдеться насамперед про зменшення статутного фонду за рахунок зменшення номінальної вартості акцій та їх кількості в таких цілях:

• одержання санаційного прибутку з наступним використанням його на покриття балансових збитків;

• приведення у відповідність розміру основних засобів та оборотних коштів підприємства з розміром його власного капіталу та ін.

Значний тягар фінансування санаційних заходів підприємства несуть, як правило, його власники — акціонери, пайовики та ін. Вони можуть фінансувати санацію, збільшуючи (зменшуючи) статутний фонд, надаючи позики, цільові внески на безповоротній основі та ін.

При цьому збільшуватися статутний фонд може шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, номінальної вартості існуючих акцій, обміну облігацій на акції. Основною метою збільшення статутного фонду для санації є мобілізація додаткових внесків інвесторів.

Участь кредиторів у фінансовій санації боржника може здійснюватися шляхом:

• надання додаткових кредитних ресурсів;

• пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;

• надання кредитного забезпечення (поручництва, гарантії);

• трансформації боргу у власність тощо.

Крім того, однією з форм санації кредиторів може бути погашення боргу за рахунок цільового банківського кредиту, що надається комерційним банком, який обслуговує підприємство-боржника. Надається такий кредит на умовах підвищеної відсоткової ставки, оскільки це пов'язано з великим ризиком.

Крім кредиторів у фінансовій санації підприємства може брати участь і його персонал. Це зумовлено необхідністю збереження робочих місць на підприємстві.

Основними формами фінансування санації персоналом можуть бути:

• купівля підприємства працівниками акцій;

• відмова від дивідендів та винагороди за виробничі результати;

• надання працівниками позик підприємству.

Фінансову підтримку санації підприємств може надавати і держава, якщо, мобілізованих з децентралізованих джерел фінансових ресурсів не вистачило для проведення санації державного підприємства, а продукція, що виробляється, суспільно необхідна. У цьому разі на рівні відповідних державних структур може бути прийняте рішення про надання фінансової підтримки збитковим підприємствам.

Державна фінансова підтримка санації підприємств може здійснюватися різними шляхами:

• прямим бюджетним фінансуванням у вигляді надання субсидій, дотацій, повного або часткового викупу державою акцій підприємства, яке перебуває на межі банкрутства. Пряме бюджетне фінансування санації державних підприємств здійснюється у випадках, коли підприємство зазнало збитків від стихійного лиха і вони не відшкодовані органами страхування;

• надання бюджетних позик тощо.

Крім прямого бюджетного фінансування санації держава може використовувати й непрямі методи фінансової підтримки підприємств:

• надання антимонопольним комітетом дозволу на інтеграцію підприємств-конкурентів або поєднання їх інтересів;

• надання державних гарантій і державне страхування кредитів;

• регулювання механізму ціноутворення;

• зниження податкового тиску, списання податкових зобов'язань;

• відстрочення і розстрочення за платежами у бюджет на умовах податкового кредиту;

• стимулювання лізингової форми фінансування виробничо-технічних санаційних заходів;

• активізація участі в санації кредиторів з найбільшою заборгованістю;

• проведення цільових кредитних аукціонів НБУ під програми фінансування санації виробництва.

Державна підтримка санації підприємств тим чи іншим методом залежить від їх конкретних характеристик народногосподарського та регіонального значення, глибини фінансової кризи. Найбільш економічними методами державної підтримки санації підприємства вважаються такі, як надання державних гарантій різного рівня та різних форм підтримки фіскального характеру, зокрема стимулювання лізингу та активізації участі в санації кредиторів з найбільшою заборгованістю.

4. Класична модель фінансової санації.

Згідно з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.

Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі ліквідації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників та кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі та у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника- це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється позасудовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегіїполягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність.Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.