Тема 4. Формування інвестиційної стратегії підприємства.

Мета теми: з’ясувати принципи формування інвестиційної стратегії підприємства

Завдання теми: уяснити необхідність формування інвестиційної стратегії підприємства, критерії, на яких вона базується

1. Поняття інвестиційної стратегії та її зв’язок із загальною стратегією економічного розвитку.

2. Основні етапи розробки інвестиційної стратегії підприємства.

3. Характеристика основних джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства.

4. Методи фінансування інвестиційних проектів.

5. Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів

-1-

Інвестиційна стратегія – це формування довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найбільш ефективних шляхів для її досягнення. Інвестиційна стратегія передує попередній розробці інвестиційного проекту.

Інвестиційна стратегія – один з найважливіших факторів забезпечення ефективного розвитку підприємства у відповідності до загальної стратегії. Вона завжди пов‘язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, існуючою фінансово-господарською діяльністю.

Стратегія дає відповіді на головні питання, що стоять перед підприємством:

- продовжувати чи змінювати існуючу діяльність;

- в яких напрямках змінювати;

- які це дасть результати через рік, два, п‘ять;

- які кошти для такого розвитку потрібні, та де їх джерела.

Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб‘єкта за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибутку і збільшення власних активів. Інвестиційна стратегія передбачає: головні цілі інвестиційної політики щодо доходності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; відповідальних за проведення політики та їх обов‘язки; рекомендації стосовно складу активів інвестиційного портфеля, видів цінних паперів, їх інвестиційних якостей; умови придбання та продажу активів, строків їх зберігання і переміщення з одного портфеля в інший; правила обліку, додержання нормативів, звітності, комп‘ютерного забезпечення; способи управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним та вторинним резервами цінних паперів (активів), їх використання суворо за призначанням.

Вибір інвестиційної стратегії має здійснюватися, зважаючи на ряд критеріїв, що визначають її доцільність:

- узгодженість з фінансовими ресурсами, що можуть бути направлені на інвестиції;

- ефективність стратегії, тобто узгодженість результатів та реальних витрат на їх досягнення;

- визначеність за термінами досягнення поставленої мети;

- оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості й невизначеності майбутнього періоду;

- узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Вихідною передумовою формування інвестиційної стратегії є базова стратегія економічного розвитку корпоративної структури (КС). Стосовно неї інвестиційна стратегія носить підпорядкований характер і повинна узгоджуватися з нею за цілями і етапами реалізації. Інвестиційна стратегія при цьому розглядається як один з головних факторів забезпечення ефективного розвитку КС відповідно до обраної нею загальної економічної стратегії.

Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів.

Стратегія дає відповіді на головні питання організації інвестиційної діяльності:

1. глибина довгострокового планування інвестиційного процесу;

2. поточний стан об’єкта, для якого розроблюється стратегія;

3. джерела та обсяги коштів для інвестування;

4. стратегічна мета та етапи просування до неї;

5. проміжні цілі та суміжні завдання;

6. пріоритетні сфери та об’єкти для інвестування;

7. прогнозна оцінка зовнішнього середовища для інвестування;

8. прогнозна оцінка розвитку фінансового ринку;

9. альтернативні напрями використання коштів;

10. цільові настанови щодо очікуваної дохідності інвестицій;

11. фактори ризику та довгострокові заходи їх нейтралізації;

12. прогнозні сценарії розвитку інвестиційного ринку та розвитку інвестора;

13. бажані результати інвестиційної діяльності (стан активів інвестора, мережа підприємств, права власності і т. ін. ) на кінець стратегічного періоду.

Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора. Виконання цих робіт може бути представлено, наприклад, послідовністю дій.

Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система концептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забезпечує високий результат не стільки “сьогодні”, скільки в цілому за стратегічний період часу.

-2-

Процес формування інвестиційної стратегії підприємства має слідуючи етапи:

1) визначення періоду формування інвестиційної стратегії. (Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов. Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є передбачуваність розвитку економіки в цілому й інвестиційного ринку зокрема. В умовах нинішнього нестабільного (а за окремими напрямками - не передбачуваного) розвитку економіки країни цей період не може бути занадто тривалим і в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід зазначити, що інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період 10-15 років). Важливою умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є тривалість періоду; прийнятого для формування загальної стратегії КС. Через те, що інвестиційна стратегія носить стосовно неї підпорядкований характер, вона не може виходити за межі цього періоду (більш короткий період формування інвестиційної стратегії достатній, тому що заключні етапи економічної стратегії можуть не потребувати змін інвестиційної діяльності). Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії на рівні корпоративних систем є їхня галузева приналежність);

2) формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності. (При формуванні стратегічних цілей інвестиційної діяльності необхідно виходити насамперед із системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забезпечення приросту капіталу, приросту рівня прибутковості інвестицій і суми доходу від інвестиційної діяльності, зміни пропорцій у формах реального і фінансового інвестування і т.п. При цьому формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинне погоджуватися зі стадіями життєвого циклу і цілями господарської діяльності корпоративної структури);

3) розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності (Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності здійснюється за двома напрямками. Один з них охоплює розробку стратегічних напрямків інвестиційної діяльності, інший - розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів. Цей етап є найбільш відповідальним і складним);

4) конкретизація інвестиційної стратегії по періодам її реалізації (Для того, щоб прогресивні напрямки інвестиційної стратегії і важливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можливими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним);

5) оцінка розробленої інвестиційної стратегії. (Оцінка розробленої інвестиційної стратегії відбувається за наступними критеріями:

- узгодженість інвестиційної стратегії з загальною стратегією економічного розвитку компанії;

- внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії – тобто узгодженість між собою окремих стратегічних цілей і напрямків діяльності, а також послідовність їх виконання;

- узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем – відповідність прогнозованим змінам економічного розвитку і інвестиційного клімату країни та кон’юнктурі інвестиційного ринку;

- реалізуємість інвестиційної стратегії з врахуванням наявного ресурсного потенціалу – можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, кваліфікація персоналу та технічна озброєність підприємства;

- прийнятність рівню ризику, пов’язаного з реалізацією стратегії;

- результативність інвестиційної стратегії).

Розробка інвестиційної стратегії дозволяє приймати ефективні управлінські рішення, які пов‘язані з розвитком підприємства в умовах зміни зовнішніх та внутрішніх факторів, які визначають цей розвиток. Найбільш суттєвим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас головне обмеження.

Інвестиційні ресурси – це всі види грошових та інших активів, що залучаються для здійснення вкладень в об‘єкти інвестування.

Стратегія формування інвестиційних ресурсів забезпечує безперервну інвестиційну діяльність, найбільш ефективне використання власних фінансових коштів, а також фінансову стійкість підприємства в довгостроковій перспективі.

Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства здійснюється по наступним етапам:

1. Прогнозування загальних потреб в інвестиційних ресурсах.

Загальний обсяг інвестицій складається з фінансових та реальних інвестицій:

V = V_ф.інв. + V_р.інв.

причому

V_р.інв. = КВ+ПВ+ВР,

де КВ – капітальні вкладення;

ПВ – поточні витрати;

ВР – вартість ресурсів.

2. Вивчення можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різноманітних джерел (власних, позичкових, залучених).

3. Визначення методів фінансування окремих інвестиційних проектів.

4. Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів передбачає оптимізацію співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування з метою максимізації прибутку від інвестиційної діяльності.

-3-

Основними джерелами формування інвестиційних ресурсів підприємства є:

1. Власні джерела:

- частина прибутку, яка направляється на інвестиції. Прибуток – це різниця між виручкою між реалізацією продукції без податку на додану вартість, акцизів, інших податків і витратами на виробництво та реалізацію даної продукції.

- амортизаційний фонд – формується в результаті перенесення вартості основних фондів на вартість продукту;

- реінвестована шляхом продажу частина основних фондів;

- імобілізована в інвестиції частина зайвих оборотних коштів;

- страхові відшкодування збитків, які визвані втратою майна;

- інші цільові надходження.

2. Залучені. До залучених відносять ті кошти, які надаються на постійній основі, за якими може здійснюватися виплата власникам цих коштів доходу (у вигляді дивіденду, проценту) я які можуть практично не повертатися власникам:

- емісія акцій;

- інвестиційні внески до статутного капіталу (пайові внески – грошові та інші кошти, сплачені юридичними і фізичними особами для ведення спільного підприємництва. Вони обов‘язкові при вступі до товариства з обмеженою відповідальністю, повного та командитного товариства);

- цільове державне фінансування на пайовій або безоплатній основі;

- кошти комерційних структур, які надаються безоплатно на цільове фінансування.

3. Запозичені кошти - грошові ресурси, які надані в позику на певний період і підлягають поверненню з виплатою проценту (кредити банків та інших фінансових інститутів, емісія облігацій фірми, цільовий державний інвестиційний кредит, інвестиційний лізинг.

Кредиторська заборгованість – стійке джерело фінансових ресурсів, що постійно перебуває в розпорядженні підприємства. Воно прирівнюється до власних коштів. Це передусім заборгованість постачальникам за відвантажені товари, термін оплати яких ще не настав, перехідна заборгованість бюджету, заборгованість за відрахування у позабюджетні кошти.

-4-

При розробці стратегії формування інвестиційних ресурсів використовуються наступні методи фінансування:

- повне самофінансування передбачає здійснення інвестицій виключно за рахунок власних джерел;

- акціонування;

- кредитне фінансування застосовується у випадку, коли рівень доходності інвестиційного проекту перевищує ставку банківського кредиту;

- інвестиційний лізинг та селенг використовується при нестачі власних фінансових коштів для реального інвестування невеликих фірм з коротким періодом експлуатації;

- пільгове фінансування – урядовий пільговий кредит, гарантування, інвестиційний податковий кредит, безвідсотковий кредит;

- субсидування – дотування, гранти, субвенції, спонсорство, донорство.

- змішане фінансування – це комбінація вищереперахованих методів.

Усі інвестори намагаються дешевше залучити запозичені кошти і дорожче продати власні ресурси, переслідуючи мету максимального отримання доходу, приросту власного капіталу при забезпеченні достатньої ліквідності та мінімізації ризику стосовно своїх активів. Намагаючись залучити якомога більше запозичених коштів під забезпечення власних капіталів, інвестор аналізує всі переваги та вади залучених і запозичених коштів з метою оптимізації структури джерел фінансування проектів.

Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне для забезпечення фінансової стійкості компанії у період реалізації проекту.

-5-

Оптимізація структури – це вибір найвигіднішого співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел на кожному етапі життєвого циклу проекту.

Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор застосовує норму доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених і залучених коштів. Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимірюється платою за використання коштів, тобто загальною нормою доходу, що очікується від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштовує інвесторів, то рішення про фінансування інвестицій буде позитивним.

Формування структури джерел фінансування – це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив розвитку акціонерів, а також кон‘юнктури ринку та актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб‘єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу інвестицій для фінансування проекту. Насамперед потрібно вирішити такі питання:

- яким повинно бути співвідношення постійних і змінних витрат на виробництво постійних і поточних активів;

- яким чином у перспективі формуватиметься основний та оборотний капітал;

- яким має бути співвідношення власного та акціонерного, акціонерного та позичкового капіталу;

- при якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на нагромадження і споживання, доходи від виробництва і реалізації будуть найбільшими.

Відповіді на всі ці запитання дає економічний аналіз фінансового забезпечення проектів з використанням лівериджу. У фізиці під поняттям лівериджу розуміється використання важеля при підйомі важких предметів з невеликими витратами сили. В економічній термінології ліверидж – це „ефект важеля” при визначенні співвідношення власного і залученого, акціонерного і позичкового , основного та оборотного капіталу тощо.

Операційний ліверидж – показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії.

Фінансовий ліверидж встановлює міру зв‘язку (впливу) змінності доходів компанії з дивідендами, тобто дохід окремого акціонера.

Загальний ліверидж свідчить про вплив змінності обсягу продажу на дивіденди акціонерів.

Чим вищий операційний ліверидж, тим вищий інвестиційний ризик, адже постійний капітал потрібно збільшувати уже сьогодні, а позитивні грошові потоки залежать від завтрашньої кон‘юнктури ринку та обсягів продажу.

-6-

Основними перспективними напрямами інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності є такі:

· поліпшення відтворюваної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

· удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в них питомої ваги устаткування й відповідно скорочення будівельно-монтажних робіт;

· зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду істотного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особистого споживання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчової промисловості);

· пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ре- сурсомісткості виробництва та підвищенню якості продукції;

· збільшення обсягів капітальних вкладень в реалізацію житлової та інших соціальних програм (охорони здоров’я, освіти тощо);

· збалансованість інвестиційного процесу.

Для того щоб ці прогресивні напрями інвестиційної стратегії та важливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можливими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним.

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та підвищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ланка. Треба зміцнити ремонтно-експлуатаційну базу підприємств, систему виробничо- технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби. Високі вимоги висуваються до кадрового потенціалу, тому слід розширити підготовку працівників через професійно-технічні училища, налагодити їх планову перепідготовку за новими спеціальностями, пов’язаними з новою технікою та технологією. Значну увагу треба приділити розвитку соціально-побутової інфраструктури — будівництву житла, дитячих дошкільних закладів, клубів, санаторіїв-профілакторіїв. Усе це створить необхідні умови для стабілізації трудових колективів і неухильного підвищення ефективності їх праці. Втілення всіх складових проти- затратної концепції розвитку промислових комплексів забезпечить поступовий перехід до ефективного інвестування економіки України.

Процес розширеного відтворення основних фондів і виробничих потужностей в Україні реалізується за допомогою будівництва нових, розширення, реконструкції й технічного переоснащення діючих підприємств, формування міжгалузевих народногосподарських і територіально-виробничих комплексів. Ефективне збалансоване здійснення інвестиційного процесу відповідно до поставлених соціально-економічних цілей і завдань — найважливіше джерело економічного зростання й підвищення добробуту людей. Тому важливо забезпечити раціональне поєднання інвестиційної стратегії й тактики, тобто шляхів досягнення загальної мети з конкретними рішеннями щодо її втілення на різних рівнях господарського управління.

Інвестиційна діяльність збільшує основні фонди й виробничі потужності з урахуванням найновіших досягнень у галузі техніки й технології або підтримує їх у працездатному стані. Багатогранні аспекти такої діяльності опрацьовуються за допомогою безперервного інвестиційного пла­нування, яке охоплює різні проміжки часу. Стратегічні й тактичні цілі підприємства взаємопов’язуються завдяки гармонійному розподілу функцій і завдань на стадії довгострокового прогнозу, розрахованого на 10-15 років, середньострокового плану, що складається на 3-8 років, і короткострокових планів, які розроблюються на 1-3 роки з глибоким конкретним опрацюванням усіх аспектів виробничої та інвестиційної діяльності. Динамізм і мінливість економічних ситуацій, що характерні для вільного підприємництва, підтримують рівновагу ринку в цілому, але вони ж зумовлюють періодичне коригування інвестиційних планів. Процес цей природний; він відображає суть нових функцій вищого керівництва — управління підприємством замість вирішення оперативних контрольно-розподільних питань.

Вихідними компонентами інвестиційного планування є пошук і формування варіантів капіталовкладень, визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості, встановлення можливостей фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та можливості успіху того чи іншого варіанта інвестування. До вирішення таких складних і нехарактерних для управлінського персоналу проблем доцільно залучати науково-консультаційні фірми або тимчасово наймати групи вчених — спеціалістів у цій галузі наукових і практичних знань. Правильність прийнятих науково-технічних рішень, пов’язаних із практичними можливостями, підтвердиться тривалим благотворним впливом інвестицій на виробництво та збут продукції, збільшенням прибутку підприємства.

Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є прибутковість. Подальша мета — збільшити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, поліпшити якість та споживчі властивості вироблюваної продукції, створити нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікаційних показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої суспільної репутації. Деякі з цих показників важко оцінити кількісно, проте вони істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємства і дають змогу на будь-якому проміжку часу приймати правильні й обгрунтовані рішення щодо капіталовкладень.