Сутність дефіциту бюджету

ТЕМА 3. Бюджетний дефіцит

Важливим iнcтpyмeнтом регулювання соцiально-економiчних процесiв у державi виступає бюджет. Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Тобто він є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування.

Бюджет визначає фiнансовий стан держави i значною мiрою piвeнь суспiльного добробуту в цiлому. Бюджет може характеризуватися трьома станами: балансом дoxoдiв i видаткiв, перевищенням дoxoдiв над видатками (профiцитом) або перевищенням видаткiв над його доходами (дефiцитом).

Профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету). В науковій літературі профіцит бюджету розглядається як позитивне сальдо бюджету або балансу. Профіцитний бюджет характерний для періоду економічного зростання та застосовується як засіб для попередження економічного буму, за яким неминуче настає економічний спад.

Бюджетний дефіцит є більш складним і водночас досить поширеним явищем. Він являє собою перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету).

Бюджетний дефіцит, як складова економічних реалій багатьох країн світу, уряди котрих зацікавлені у постійному збільшенні державних видатків (згідно Закону Вагнера) а, отже, у пошуку джерел фінансування зростаючих „апетитів” держави, постав як доволі неоднозначний об’єкт всебічного теоретико-практичного аналізу, що зумовило суперечливість у підходах економістів та науковців до вивчення економічної сутності, наслідків та політики управління ним.

Так, західна фінансова теорія передбачає класичні підходи до питання бюджетного дефіциту, кожен з яких має характерні риси й економічні наслідки, це - концепції „здорових фінансів”, „дефіцитного фінансування” і „функціональних фінансів”. З огляду на зазначене вище, розглянемо наукові здобутки представників економічних шкіл та напрямків, визначаючи при цьому їхні особливості.

Ґрунтовні дослідження бюджетного дефіциту здійснено у працях відомого українського вченого дорадянської доби М. Мітіліно. Першопричиною бюджетних дефіцитів він вважав необґрунтоване витрачання державних коштів і марнославство правителів. Аналізуючи способи збалансування бюджету, М. Мітіліно зазначив, що „...королі почали вдаватися до варварських способів покривати свої дефіцити. Наприклад, джерелом покриття дефіциту була надто поширена у Франції система продажу державних посад”.

Зауважимо, що довго це явище не привертало уваги вітчизняних вчених, які вважали, що бюджетний дефіцит існує лише у капіталістичних країнах. Зокрема, професор Н. Любимов стверджував, що найчастіше з дефіцитом „...виконуються головні фінансові плани капіталістичних держав”, а тому з метою збалансування таких бюджетів уряди цих країн здійснюють емісію паперових грошей, залучають позикові ресурси або збільшують податкове навантаження. Як наслідок – відбувається неконтрольоване зростання державного боргу і розбалансування фінансової системи держави.

Більш радикальну позицію відстоював вчений А. Скачко, який запевняв, що „бюджетний дефіцит – одне з найбільш яскравих проявів фінансової кризи”, а його причинами є проблеми, що виникають у промисловості та сільському господарстві. Водночас, дефіцит бюджету зумовлює порушення функціонування грошово-кредитної системи і стимулює інфляцію.

Аналогічну думку висловив російський дослідник В. Лавров, стверджуючи при цьому: „Один із показників економічних проблем капіталістичних держав – хронічна дефіцитність їхніх бюджетів”.

Аналіз праць названих вчених свідчить про їхнє негативне ставлення до такого економічного явища як бюджетний дефіцит. Вони, власне, стверджували, що це явище притаманне країнам, які обрали так званий ринковий спосіб організації суспільно-політичних та економічних відносин. Це пов’язано, перш за все, з політичним несприйняттям так званих „капіталістичних” поглядів.

Російський економіст Д. Боголєпов у своїй праці „Короткий курс фінансової науки” зауважує, що головною причиною виникнення бюджетного дефіциту є невиправдана емісія паперових грошей і зростання державного боргу. Також науковець наголошує, що часто потребу фінансування дефіциту заміняють терміном „надзвичайні доходи”, а саме існування бюджетного дефіциту уряди визнають лише тоді, „коли державі загрожує банкрутство”. Як показує практика, уряди багатьох країн намагалися витрачати коштів значно більше, ніж їх було в наявності, що призводило до значного зростання бюджетного дефіциту й державного боргу, а отже, завжди існувала можливість фінансового краху держави.

Вивчаючи проблеми державних фінансів, російський дослідник М. Соболєв, зокрема, зазначив, що „основна причина державних позик - війни... Іншою причиною боргів є бюджетні дефіцити”. Натомість, інший представник російської науки О. Александров, аналізуючи питання функціонування бюджету в умовах планової економіки, зауважив, що „можливість збалансування доходів і видатків бюджету випливає з того, що бюджет спирається на баланс всього народного господарства”.

В умовах командно-адміністративного устрою для збалансування центрального бюджету завжди існувала можливість залучати до бюджету весь обсяг виявлених резервів у системі народногосподарського комплексу. Про це свідчить постійна практика вилучення з місцевих бюджетів різниці перевищення доходів над видатками або використання коштів підприємств державної форми власності. У такому разі, ухвалення бюджету з дефіцитом означало б розбалансування фінансової системи та нівелювання практики фінансового і господарського планування країни. Ось чому вчені радянської доби, досліджуючи проблему дефіциту бюджету, сфокусовували свою увагу лише на країнах Європи та США, стверджуючи, що саме у них відбуваються постійні бюджетні кризи.

При цьому дефіцитоутворююча економіка радянського типу виявляла низький рівень залежності попиту на гроші від сальдо бюджету, що зумовлено централізацією грошової влади та фактичною підпорядкованістю фондів центрального банку завданням економічного зростання, а це давало змогу економічним агентам отримувати практично безмежний доступ до кредитів.

Оскільки така економіка продукує дефіцит, починаючи з мікрорівня, то сальдо бюджету (за умови фіксації цін) створює передумови для зростання інвестицій, навіть при існуванні жорстких макроекономічних обмежень. Саме тому органи влади мали можливість застосовувати дефіцитне фінансування, вдаючись до позик центрального банку, централізації фондів ощадного банку, використання ресурсів державного страхування тощо.

На думку Я. Корнаї, значні інвестиції в економіку створили ілюзію повної зайнятості ресурсів. Через це звичний стан економіки дефіциту існував при вищому рівні використання суспільно-економічного потенціалу порівняно з аналогічним, який має тотожну завантаженість, але працює з мінімальними граничними видатками. Тому командна економіка, як правило, перебуває у стані „перегріву кон’юнктури”, продукуючи при цьому дефіцит.

Пришвидшені темпи промислового виробництва у поєднанні з м’якими обмеженнями на мікро- і макрорівнях, спричинили інвестиційну напруженість на тлі дефіциту ресурсів. Як підсумок, Я. Корнаї зауважує: „Усвідомлення наявності дефіциту – один з основних мотивів прагнення до розширення виробництва, що, водночас, викликає інвестиційний голод...”.

Отже, як показує аналіз досліждень фінансової науки того часу, вироблені підходи до проблеми бюджетного дефіциту та обґрунтування його суті є не зовсім придатними та адекватними в умовах функціонування ринкової системи господарювання, що зумовлено відсутністю централізованого директивного планування і неможливістю узгоджувати центральний бюджет з усіма іншими фінансовими планами.

Аналізуючи проблему дефіцитності бюджету, сучасні українські та російські економісти пов’язують її, насамперед, із складністю процесів відтворення та недостатністю інвестиційних ресурсів. Так, І.Дьяконова характеризує бюджетний дефіцит як незбалансованість макроекономічних відносин і пояснює, що дефіцит бюджету – це показних незбалансованості доходів і видатків.

Професор І. Чугунов визначає дефі­цит бюджету як один із важливих інструмен­тів процесу бюджетного регулювання, що істотно впливає як на збалансованість бюджетної системи, так і на економічний розвиток держави.

Російські дослідники М. Романовський і О. Врублевська наголошують, що „бюджетний дефіцит відображає певні зміни в процесі відтворення, фіксує результат цих змін”.

Таким чином, основну причину виникнення дефіциту бюджету фахівці вбачають у сповільненні (падінні) темпів економічного розвитку, в кризі формування достатніх ресурсів для стабілізації (розширення) виробництва, і, як наслідок, - зниження надходжень до бюджетів усіх рівнів на фоні зростаючих бюджетних видатків та підвищених показників інфляції. Зокрема, такий зв’язок обґрунтовує вітчизняний науковець С. Юрій, який наголошує, що, перш за все, структура доходів і видатків бюджету зумовлюється соціально-економічною стратегією суспільства й визначається на основі потенційних можливостей та функцій будь-якої держави, а тому формування бюджету має відбуватися з урахуванням реальних показників стану економіки України, а відмова від практики фінансового планування доходів і видатків бюджету держави веде до важких наслідків незбалансованості й різкого збільшення дефіциту бюджету.

За своєю природою, бюджетний дефіцит визначається, з одного боку, законами зростання вартості, а з іншого – законами інфляції.

Бюджетний дефіцитвиражає об’єктивні економічні відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання коштів, що перевищують прибуток через зростання граничних витрат виробництва. Іншими словами, дефіцит, як правило, виникає в результаті незбалансованості бюджету, тобто нестачі грошових коштів для фінансування визначеного обсягу державних видатків. Із цього випливає, що основна причина появи бюджетного дефіциту полягає у відставанні темпів росту бюджетних доходів порівняно зі збільшенням бюджетних видатків і зумовлюється дією різних чинників.

Вагомим чинником бюджетного дефіциту є неспроможність держави забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами. Причиною цього можуть бути глибинні диспропорції опосередкованого характеру: неефективність виробництва, що характеризується високим рівнем собівартості вироблених товарів, потреби оновлення обладнання та використання новітніх технологій, не розбалансування економіки, а в цілому – значне зниження ефективності господарювання.

Таким чином, дефіцит бюджету може бути випадковим, якщо він виникає від випадкової затримки запланованих та відомих надходжень або від випереджального здійснення витрат (так званий касовий дефіцит), або дійсним, якщо суми регулярних доходів виявляються недостатніми для покриття витрат – дефіцит у власному значенні слова. Касовий дефіцит покривається за допомогою короткострокового боргу – кредиту і, як наслідок, призводить до зростання зовнішніх та внутрішніх зобов’язань держави.

Абсолютно інший характер має дійсний дефіцит. Для оцінки його, а також коштів, які повинні використовуватись на його покриття, важливо знати, де виявляється дефіцит: у коштах, необхідних для звичайних потреб, або для надзвичайних потреб. Для покриття поточних витрат фінансового періоду використовуються поточні доходи, для надзвичайних ситуацій використовуються надзвичайні джерела, серед яких: приватизація або продаж майна; використання резервного фонду; підвищення встановлених податків або введення нових; отримання позик.

Певною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лишезатверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель.

Однак навіть при налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфертних виплат відповідно зменшуються.

До найважливіших чинників, що впливають на бюджетний дефіцит і визначають його розмір, відноситься коливання об'єму ВВП протягом бюджетного періоду. Практика показала, що в періоди депресії, коли ВВП низький, бюджет, як правило, зводиться з дефіцитом, тоді як в періоди підйому спостерігається позитивне бюджетне сальдо. Причиною таких змін є метаморфози, що відбуваються як в прибутковій, так і у витратній частинах бюджету. Тобто під час спадів різко скорочуються надходження прямих податків у зв'язку із зменшенням бази оподаткування. В той же час зростають окремі види державних витрат, що примушує їх знаходитися в противазі з циклом.

Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит бюджету складає від 2 до 15% валового нацiонального продукту при середньосвiтовiй його величинi 4,5% . Спостерiгається тенденцiя до стабiлiзaцiї бюджетного дефiциту в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5%. Слiд зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3% валового нацiонального продукту, призводить до зниження iнвестицiйної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит є гальмом економiчного зростання держави.

Бюджетний дефіцит у цілому як особливе фінансове явище не обов'язково є негативним і надзвичайним. У науковiй лiтературi зустрiчаються твердження, що дефiцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економiчного життя. З цим можна погодитися тiльки частково, тому що не сам дефiцит може сприяти економiчнiй активностi, а напрями його використання.

Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не стикалася з проблемою дефіциту бюджету. В наш час налічується близько 240 держав і лише 8-10 країн, які мають бездефіцитний бюджет. Звичайно, за умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній і держава може оптимально зіставляти обсяг своїх доходів відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває дуже рідко, оскільки економічні кризи є поширеним явищем, а наявність дефіциту бюджету не завжди відображає спад економічного розвитку держави.