Теоретична система Дж.М.Кейнса.

Джон Мейнард Кейнс(1883 — 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зо­крема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і гро­шей» (1936 р.).

Учення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну шко­лу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембріджської школи. Економічна криза 1929—1933 рр. різко змінила погля­ди Кейнса. Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної те­орії — теорію державного регулювання економіки.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати пере­важно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визна­чають рівень та темпи зростання національного доходу. Та голов­ним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним.

У докейнсіанській політекономії панував мікроекономічний під­хід, тобто аналіз економіки з погляду окремих економічних оди­ниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатст­ва. Тому у центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження ка­піталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічним під­ходами полягає не в тім, що перший ігнорує інтереси окремих фірм, а другий — національну економіку. Відмінність зв'язана з тим, якому фактору — інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення — надається вирішального значення для економічно­го зростання країни. Кейнс віддав перевагу загальноекономічним факторам.

Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєд­нання для отримання максимуму продукції, «винагородження» фак­торів виробництва і т.п.), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Відповідно до закону Сея, що виробництво будь-якого обсягу про­дукції автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку. Пропозиція породжує свій власний попит — ось головний постулат названого закону.

Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку това­рів, так і на ринку робочої сили та капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування за умов монополіс­тичного капіталізму (до речі, сам Кейнс не вживав цього словоспо­лучення, але саме його мав на увазі) вільного руху цін у напрямі зниження. Досвід показував, що ціни залишаються незмінними на­віть за умов зниження зарплати та спаду виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу не передаван­ню своїх заощаджень у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильних профспілок, що за­хищають економічні інтереси робітничого класу .^

Критикуючи закон Сея, Кейнс на перше місце висунув проблему «ефективного попиту». Сучасний рівень виробництва або націо­нального доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та показує, що неузго­дженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реаліза­цією саме і призводять до порушень процесу відтворення.

Особисте споживання — найбільш значна категорія витрат — становить близько 2/3 усіх закуплених товарів та послуг. Кейнс розглядав дохід, що є у розпорядженні суспільства, як першочерговий фактор, котрий визначає структуру споживацьких витрат. Відповідно до теорії Кейнса витрати на споживання зрос­тають мірою збільшення цього доходу. Проте величина їхнього зростання дещо відстає від абсолютного збільшення доходу, тобто кожний додатковий долар останнього хоч і збільшує споживання, але на суму меншу за цей долар. Кейнс назвав частку кожного до­даткового долара даного доходу, яка використовується на спожи­вання, граничною схильністю до споживання. З допомогою цього показника можна визначити, якою мірою приріст доходу впливає на приріст споживання, ураховуючи, що зі зростанням доходу цей показник зменшується, а відтак зменшується і частка споживання в доході. Відставання споживання від темпів зростання доходу, що є у суспільному розпорядженні, зв'язане з тим, що частина націо­нального доходу заощаджується. Підстави цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових стосунках, а у психології людини, яка нібито схильна споживати менше в міру збільшення її доходу. Це його твердження відоме під назвою «основний психологічний за­кон суспільства».

Другий компонент «ефективного попиту» — виробничий попит, за Кейнсом, є показником бажання капіталістів інвестувати свої капіта­ли. Він відображується в інвестиціях, рівень яких визначається, го­ловне, станом довгострокових очікувань. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, на думку Кейнса, є норма процен­та й норма очікуваного прибутку.

Докейнсіанська економічна думка виходила з того, що інвестиції автоматично пристосовуються до рівня заощаджень за допомогою норми процента, і між ними не може виникати стійкої невідповідно­сті. Кейнс же висловив думку про те, що насправді величина інвес­тицій зазнає впливу певних факторів, які не допускають такого ав­томатизму. Населення завжди використовує на споживання лише певну частку своїх доходів, а решту — заощаджує. Рішення про за­ощадження, таким чином, приймаються паралельно з рішеннями про частку споживацьких витрат у загальному обсязі доходу і ціл­ком незалежно від вирішення фірмами (приватним бізнесом) питан­ня про рівень інвестицій)

Кейнс зробив цей ви­сновок одним з центральних пунктів свого аналізу/Саме заоща­дження населення можуть бути єдиним фінансовим джерелом інвестицій підприємств, а отже, величини заощаджень та інвестицій в економіці в кінцевому підсумку збігаються.

Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будів­лі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал)..

Цілісну картину економічної системи відповідно до кейнсіансь-кої теорії можна подати за такою схемою. Сукупний попит стано­вить суму витрат суспільства на споживання та очікуваних витрат суспільства на інвестиції. Існує тільки один, стверджує Кейнс, рі­вень національного доходу, за якого сукупні витрати суспільства (сукупний попит) дорівнюють національному продукту (сукупній пропорції). Це і є шуканий рівень рівноваги національного доходу.

Отже, саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробничого процесу. На думку Кейнса, не варто зв'язувати економічні коливання виключно із зовнішніми факторами — вій­ною, посухою та іншими катаклізмами. Навпаки, причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності у прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема, рішень щодо заощаджень та інвестицій.

Висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капі­талізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну за­йнятість. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва за ви­сокого рівня безробіття та інфляції.

У стислому вигляді кейнсіанське трактування макроекономіки можна подати так.

Основоположним у теорії Кейнса, як уже зазначалося, є твер­дження про те, що ціни на продукцію та заробітна плата в коротко­строковому періоді є нееластичними щодо зниження, тобто падіння сукупного попиту не справляє впливу на їхній рівень. Це призво­дить до того, що крива сукупної пропозиції стає горизонтальною лі­нією, котра розміщується праворуч від нульового рівня реального обсягу виробництва, нижче його рівня за повної зайнятості або рів­ня потенційного обсягу виробництва. Відповідно до кейнсіанської теорії, як тільки досягнуто рівня повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюється на вертикаль.

Функціонування економіки на горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції означає значний надлишок виробничих потуж­ностей і велике безробіття, тому розширення сукупного попиту пе­редовсім збільшуватиме реальний обсяг виробництва і зайнятості, а не рівень цін.

Відмінність від класичних поглядів є очевидною. Для економістів-класиків сукупний попит є стабільним, поки не відбувається значних змін у пропозиції грошей. У разі, коли сукупний попит зни­зиться, еластичність цін і заробітної плати забезпечить роботу автоматично вбудованого механізму, за допомогою якого підтримується І функціонування капіталістичної економіки на рівні її потенційного | обсягу виробництва і природної норми безробіття.

У кейнсіанській теорії мінливість сукупного попиту та нееласти-чність цін означають, що безробіття може збільшуватися і зберіга­тися в ринковій економіці тривалий час. Щоб уникнути величезних втрат від спадів та криз, необхідним є активне макроекономічне ре­гулювання сукупного попиту з боку держави.

Запропонована Кейнсом модель розвит­ку процесів виробничої діяльності була першим серйозним аргумен­том для проведення державної політики, спрямованої на ліквідацію негативних наслідків, що виникають з причин недостатнього попиту.

Конкретні напрямки державного втручання в економіку і держа­вного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію ви­роблених товарів.

Він розглядав гроші як один з ти­пів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість лік­відності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією «переваги ліквідності». Ліквідність у Кейнса — це можли­вість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно.

Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіци­тного фінансування, або штучного накачування грошей в економіку, створення «нових грошей», що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансу­вання на практиці означає відмову від політики збалансованого бю­джету та систематичне зростання державного боргу, що, у свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримування ділової активності на високому рівні.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держа­ви, згідно за Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на капіта­ловкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Д. Кейнс та його послідовники вважали основною причиною «Ве­ликої депресії» 30-х рр. Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування — держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для ін­вестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, де­фіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й взя­ти на себе функції безпосереднього капіталовкладника

Характеризуючи кейнсіанську модель макроекономічної рівно­ваги, обов'язково слід звернути увагу на теорію мультиплікатора. Важливим моментом цієї моделі є те, що зміна рівня рівноваги наці­онального доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Це поняття у макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект.

Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки зумовлюється багатьма суттєвими моментами:

по-перше, це макроекономічний метод дослідження;

по-друге, він висуває на перший план проблеми реалізації, або «ефективного попиту», яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;

по-третє, його теорії національного доходу в цілому та мульти­плікатора органічно увійшли в післякейнсіанські теорії економічно­го зростання;

по-четверте, він поєднав економічну теорію та економічну полі­тику в одне ціле, що покликане сприяти підтримуванню життєдія­льності капіталістичної системи господарства.