КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Виникнення і загальна характеристика неолібералізму.Неоінституціоналізм увібрав в себе такі ознаки класичного лібералізму: - обстоювання ідей природного порядку; - підтримка політики вільної торгівлі; - заперечення будь-якого розширення державного регулювання; Ідейні корені економічного лібералізму сягають часів А. Сміта та його "невидимої руки". У першій третині XX ст. існувало три основні групи економістів, які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного неоліберального мислення. Лондонська школанеолібералізму Е. Кеннана — Л. Роббінса зробила сучасним класичне трактування завдань і цілей економічної науки, функціонування ринкових механізмів в умовах обмеженості ресурсів. Віденська школаЛ. Мізеса — Ф. Хайека поєднала маржиналістські принципи австрійської школи граничної корисності з англійською неокласичною теорією, що надало їм ще більшої суб'єктивістсько-психологічної спрямованості та уможливило зосередження уваги на аналізі умов і процесу конкуренції. Своєю чергою, Чиказька школаФ. Найта — М. Фрідмана так само досліджуючи особливості недосконалої конкуренції, основну увагу звертала на поведінку господарюючих суб'єктів за умов невизначеності, ризику, інфляційних сподівань, відкривши при цьому шлях монетаристській інтерпретації сучасного неолібералізму. Представники англомовного неолібералізму були досить далекі від усвідомлення необхідності втручання держави в економіку з метою підтримки конкурентного ладу та соціальної переорієнтації ринкового господарства. Вирішенням цих питань зайнялися німецькі неоліберали, які в період між двома світовими війнами безпосередньо зіткнулися з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникненням, розвитком і цілковитим крахом центрально-керованої примусової економіки. У Німеччині також виокремились три групи неолібералів. Найстаршу групу німецьких неолібералів очолили В. Репке та А. Рюстов, які приділили особливу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозв'язку цих понять. Друга група сформувалася навколо В. Ойкена та Ф. Бьома у Фрайбурзькому університеті. Органічно засвоївши й розвинувши найважливіші положення історичної школи в Німеччині, у межах якої чи не вперше в економічній науці розроблялися класифікації національних господарств, ця група зайнялася визначенням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи. Третя група німецьких економістів, представлена Л. Мюллером-Армаком, Л. Ерхардом і їх учнями, стала відомою як кельнська школа неолібералізму. Нею було розроблено концепцію соціального ринкового господарства. Термін "соціальне ринкове господарство" запропонував А. Мюллер-Армак після 1946 р. для характеристики форм переходу від мілітаризованої, надіндустріальної фашистської економіки до мирної. Спочатку ці заходи він розглядав як тимчасові, призначені для пожвавлення господарського життя та вирішення проблем відбудови народного господарства. Лише потім означене поняття наповнилося новим змістом і перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН, послідовно реалізовану в 50-ті роки в економічній політиці канцлера Західної Німеччини Л. Ерхарда. Було розроблено прагматичну й ідеологічно привабливу концепцію соціального ринкового господарства, позбавленого хиб класичної ліберальної моделі й наділеного надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами. Між англо-американським, віденським та німецьким неолібералізмом існують відмінності: 1. За ідейними й методологічними основами англомовний неолібералізм більше тяжів до традицій класичної школи з її високим рівнем абстракції. Німецький неолібералізм виходив з національної економії та історичної школи з їх захопленням емпіричними дослідженнями та класифікацією різних типів господарського устрою суспільства. 2. Об'єктом аналізу англо-американського лібералізму була поведінка господарюючого суб'єкта на ринку, його адаптація до зміни умов недосконалої конкуренції. У німецькому ордолібералізмі увага акцентувалася на підтримці конкурентного ладу, який сам по собі диктує параметри економічної поведінки. 3. У сфері економічної політики англомовний лібералізм відійшов від розробки та прийняття конкретних економіко-політичних рішень, визнавав переважно монетарні важелі впливу на економіку шляхом регулювання грошово-кредитної сфери. Німецький неолібералізм, навпаки, велике значення приділяв взаємозв'язку економічної теорії та 4. Роль держави в ринковому просторі англомовний неокласичний лібералізм розглядав як її природну реакцію на погіршення умов конкуренції, економічний спад тощо. Німецький неолібералізм вбачав економічні функції держави в постійному стимулюванні конкуренції, розширенні конкурентного простору в умовах певної структури виробництва, кон'юнктури ринку, соціальних пріоритетів, які постійно змінюються. Вихідним пунктом неоліберальних пошуків концепції ідеального економічного ладу стало вчення В. Ойкена про два типи економічних систем: "центрально-керованого господарства", або примусової економіки, і "мінового господарства", або ринкової економіки. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, координуючого механізму, домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін. Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Іншим критерієм класифікації є особливості генезису економічного ладу, згідно з яким вирізняються природно зростаючий і законодавчо встановлений лад. У німецькому неолібералізмі велика увага приділялася також двом типам економічної політики — політиці ладу та політиці процесу. Політика ладу — це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, контроль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держави. Політика процесу являє собою комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі перерозподіл доходів і вирішення проблеми добробуту. Багато хто на Заході вважає, як і В. Репке, що соціальне ринкове господарство — це не що інше, як певний серединний "третій шлях", що пролягає між капіталізмом і соціалізмом та веде однаковою мірою до свободи й соціальної справедливості. Основними елементамиструктури соціального ринкового господарствам такі: • конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби виробництва; • ринок як координуючий механізм і регулятор господарської діяльності; • домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні та інші підприємства як суб'єкти господарювання; • держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному вирівнюванню. Цільовою настановою соціального ринкового господарства є завдання досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості членів суспільства в умовах економічної свободи на основі конкурентного ладу.
|