Неокейнсіанські теорії економічного зростання.

У післявоєнні роки на перший план соціально-економічНго роз­витку західних країн виступають не проблеми «повної зайнятості», а проблема економічного зростання.

Об'єктивною передумовою для появи такої проблеми стали про­цеси, що відбувалися в розвитку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний).

Ідеї Кейнса розвинули його послідовники — А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін.

Теоретики економічного зростання — неокейнсіанці — прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стій­кої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефекту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайнятості виробничих по­тужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення та­кої рівноваги^ Якщо Кейнс застосовував модель мультиплікатора Для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічно­му аналізі.

Послідовник Кейнса англійський економісті Рой-Харрод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варі­ант теорії економічного зростання. Харрод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населен­ня, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї моделі він запро­вадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталоміс­ткість, тобто відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції.

Харрод запро­понував своє рівняння «гарантованого зростання». Воно має відно­шення до однопродуктової замкненої економіки: одна середня вели­чина граничної схильності до заощадження, одна середня величина граничної продуктивності капіталу (обидві величини є константа­ми); заощадження та інвестиції є функціями тільки доходу; відсутня взаємозамінюваність факторів виробництва, не береться до уваги технічний прогрес і т. п.

Рівняння показує, що темп зростання є прямо пропорційним кое­фіцієнту заощаджень (інвестицій) та обернено пропорційним коефіці­єнту капіталомісткості. З погляду тривалої перспективи коефіцієнт капіталомісткості у Харрода — величина постійна за незмінної норми процента внаслідок нейтральності технічного прогресу, тобто фіксує­ться тільки технологічними умовами виробництва.

Американський економіст Домар як і Харрод, протиставляю­чи економічну динаміку статичним теоріям, передовсім кейнсіанст-ву, розглядає принцип акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображує динамізм економіки. Домар вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою економічного зростання у зв'язку з їх подвійним ефектом («дохідний» та «вироб­ничий»). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною умовою зрос­тання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату забез­печується інвестиціями — так званий виробничий ефект. Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є ефективний попит, який формується перева­жно тими самими інвестиціями з допомогою «дохідного ефекту», причому тут інвестиції відіграють роль стимуляторів наступних ін­вестицій. Формула економічного зростання Домара відображує ті самі закономірності, що й рівняння Харрода, але в іншій математи­чній інтерпретації. У ній приріст продукції дорівнює добуткові АБ, де А — схильність до заощадження, Б — продуктивність інвестицій. Що вище значення А, то більше має бути частка доходу, що інвес­тується, і більше наступне зростання доходу. Так само що більшим є значення Б, то більше продукту може бути створено за даної суми капіталу і швидше зростатиме дохід. Якщо національний дохід, стверджує Домар, зростає за такого відносного щорічного темпу АБ, який дорівнює оптимальному, то надлишкового нагромадження ка­піталу не буде.

Рівняння Харрода та Домара дуже близькі, і тому здебільшого говорять про рівняння Харрода—Домара.

Дія принципу акселерації у моделях Домара та Харрода базуєть­ся на тому, що зміни споживацького попиту зі зростаючою інтенси­вністю передаються на різні ступені виробництва, до того ж між змінами масштабів споживацького попиту та змінами розмірів інвестицій існують прямі кількісні залежності: відносно незначні зміни споживацького попиту приводять до відносно значних змін масшта­бів інвестицій.

Моделі економічного зростання Харрода—Домара були однофакторними, тобто спрощеними. Вихідним їхнім положенням було те, що динамічна рівновага потребує певної відповідності виробництва та попиту.

Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса, Д. Дьюзенберрі.