Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Соціальний розвиток села як інститут аграрного права




Соціальний розвиток села є складовою частиною соціальної діяльності держави, сприяє поліпшенню якості життя селян, посиленню їх соціальної захищеності і виступає необхідною умовою розвитку підприємницької діяльності в сільській місцевості. Світовий та вітчизняний досвід засвідчують, що розвиток соціальної сфери села є одним із основних чинників стабілізації соціально-економічних відносин, створення умов для сталого економічного зростання. Тому основними складовими державної аграрної політики в Україні є комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки, розв'язання соціальних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій (ст. 1 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року»).

Подальший розвиток аграрного сектора економіки тісно пов'язаний з розв'язанням складних соціально-економічних проблем на селі. Адже процеси реформування майнових та земельних відносин у цій сфері не принесли відчутних позитивних економічних результатів і навіть увійшли у суперечність із соціально-економічними очікуваннями сільського населення (постанова Президії НАН України від 30 березня 2007 р. № 83 «Аграрні трансформації та перспективи українського села»). Так, рівень добробуту сільського населення залишається суттєво нижчим за рівень міського населення: розмір заробітної плати та пенсійного забезпечення селян є мінімальним, незадовільними є норми їх забезпечення продовольчими і промисловими товарами. Продовжує зростати трудова міграція, посилюється розшарування за рівнем й умовами життя як між окремими категоріями сільського населення, так і між різними групами сільських поселень. Поглиблює ці негативні явища і процес парцеляції землекористувань, який відбувається переважно за тіньовими схемами, залишаючи більшу частину селян без основного засобу виробництва — земельних ділянок.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини соціального розвитку села, є Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р., укази Президента України «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села» від 20 грудня 2000 р. № 1356, «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» від 15 липня 2002 р. № 640, «Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та дальшого розвитку аграрного сектора економіки» від 21 лютого 2002 р. № 170, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року» від 10 серпня 2004 р. №573, «Про схвалення Концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006— 2010 роки» від 21 грудня 2005 р. № 536, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 р. № 1158 та інші. На жаль, як довела практика, більшість з них носять декларативний характер, оскільки заходи, які в них передбачені, не мають фінансової підтримки з боку держави. Так, Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 р., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158, для розвитку соціальної сфери села та сільських територій необхідно: забезпечення впровадження соціальних стандартів і нормативів у сільській місцевості; розвиток підприємництва, розв'язання проблем зайнятості на селі; розвиток транспортного сполучення та зв'язку; удосконалення інженерної інфраструктури; розвиток житлового будівництва та комунального господарства; розвиток освіти; розвиток медичного обслуговування; розвиток культурно-дозвільної діяльності в сільській місцевості, збереження і розвиток традиційної культури регіонів; поліпшення побутового обслуговування сільського населення; розвиток фізичної культури і спорту на селі; розвиток торговельного обслуговування сільського населення; створення умов для заохочення молоді до роботи і проживання у сільській місцевості; державна підтримка розвитку депресивних сільських територій; удосконалення системи управління розвитком сільських територій. Для фінансового забезпечення здійснення цих заходів у Державному бюджеті України на 2009 рік було передбачено виділення коштів лише на державну підтримку Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос», на організацію та проведення роботи з розвитку фізичної культури і спорту серед сільського населення обсягом 9773,3 тис. грн; державну підтримку сільськогосподарської дорадчої служби» обсягом 1050 тис. грн; реформування та розвиток комунального господарства у сільській місцевості обсягом 40900 тис. грн; державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників обсягом 75000 тис. грн. (Додаток № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 р.).

Законодавство України не містить визначення поняття соціального розвитку села. Не склалося єдиної думки щодо нього і в юридичній літературі. Як слушно зазначає професор А. М. Статівка, під поняттям соціального розвитку села «слід розуміти комплекс суспільних відносин, які виникають у зв'язку з облаштуванням сільських територій, соціальним і матеріальним забезпеченням достатнього життєвого рівня сільського населення на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства, а також вільного розвитку кожного селянина, що передбачає задоволення його потреб матеріального, морального, духовного та фізичного характеру»[1].

Як інститут аграрного права соціальний розвиток села включає в себе цілий комплекс відносин які спрямовані на:

1) збереження сільської поселенської мережі; здійснення державної підтримки розвитку депресивних сільських територій (трудонедостатніх населених пунктів), створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених сільських поселень і територій, які мають окремий статус (зокрема гірських та Поліських населених пунктів);

2) соціальне переоблаштування села: збереження існуючих об'єктів соціальної сфери на селі та благоустрій сільських територій. А також забезпечення транспортного сполучення та зв'язку, удосконалення інженерної інфраструктури; розвиток житлового будівництва та комунального господарства;

3) розвиток підприємництва шляхом державної підтримки суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм та особистих селянських господарств, сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму;

4) поліпшення рівня медичного, побутового та торговельного обслуговування сільського населення шляхом створення мережі відповідних закладів;

5) поліпшення умов відпочинку, розвиток фізичної культури і спорту, культурно-дозвільної діяльності в сільській місцевості, збереження і розвиток традиційної культури регіонів;

6) забезпечення належного рівня освітніх послуг, наукових досліджень та підготовки кадрів для села.

Особливо звертає на себе увагу включення до цієї системи відносин, спрямованих на: збереження сільської поселенської мережі; здійснення державної підтримки розвитку депресивних сільських територій (трудонедостатніх населених пунктів), створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених сільських поселень і територій, які мають окремий статус. Розвиток сільських територій є найбільш важливим напрямом державної аграрної політики і повинен бути спрямований на підвищення життєвого рівня населення, створення належних умов для проживання у сільській місцевості. Одним із елементів сільської території є сільська поселенська мережа (сукупність населених пунктів у сільській місцевості), збереження якої в сучасних умовах сприятиме вирішенню проблеми деградації українського села. На законодавчому рівні декларується, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, величини та місця розташування сільських населених пунктів (ст. 10 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»). Але, за статистичними даними станом на 1 квітня 2008 р., кількість сільських населених пунктів із 1991 до 2008 років зменшилася на 341 одиницю (із 28845 одиниць у 1991 р. до 28504 одиниць). Відбувається зняття з обліку незаселених поселень і як наслідок — деградація сільської поселенської мережі. Також останнім часом рівень народжуваності сільського населення в розрахунку на 1000 осіб знизився з 13,7 до 9,4 осіб, рівень смертності підвищився з 14,4 до 20,5 осіб і перевищив аналогічний показник смертності міського населення в 1,4 раза (розд. І Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року). Загрозливих темпів набрали міграційні процеси, особливо серед сільської молоді.

Щоб оцінити реальний стан соціальної інфраструктури та визначити перспективи розвитку сільських населених пунктів, необхідним є

проведення суцільної паспортизації. В Україні необхідність організації Постійного обстеження та паспортизації сільської поселенської мережі (моніторинг) була встановлена ст. 10 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». Але до цих пір не розроблено механізму проведення такого моніторингу. Таким чином, ця норма закону, як і більшість інших, продовжує залишатися на папері.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты