Початок зародження бухгалтерії. Освоєння чисел і підрахунків

Джерелами відомостей про господарський побут давніх народів є предмети побуту, зброя, малюнки, гончарні та інші вироби, які вчені знаходять під час археологічних розкопок.

Люди виготовляли знаряддя праці, за допомогою яких удосконалювали своє існування. Насамперед це засоби праці, яким вели примітивний рахунок. Підрахунку підлягали також кількість і пересування тварин, господарський реманент тощо. Холодні та довгі зими змушували людей створювати запаси їжі, що зумовлювало їх вимірювання і певною мірою елементарне прогнозування.

Облік завжди допомагав підтримувати порядок.

Поява давніх цивілізацій, таких як Єгипет, Шумерія, Китай, Іудея ґрунтувалася на досягненнях науки - писемності, математики, астрономії, землеробства, ремесел, що в свою чергу, дало поштовх для розвитку обліку. Державні та храмові господарства, установи не могли обійтись без обліку, який став засобом підтримання ладу і порядку в суспільстві. Саме соціальний фактор — потреба суспільства у вимірюванні ділових операцій та їх фіксуванні на матеріальних речах - папірусі (в Єгипті) і глиняних табличках (в Шумерії) був визначальним у виникненні обліку, як засобу відображення тих чи інших подій, які цікавили окремі групи соціуму.

Мистецтво освоєння чисел і підрахунків розвивалося в людей поступово. Спочатку всі предмети сприймались органами зору та на дотик, тобто органолептично. Підрахунки почалися тоді, коли первісна людина стала якісно пізнавати ті чи інші об'єкти свого буття. Відомі племена, які й сьогодні використовують різні чисельники для номінації однієї й тієї ж кількості неоднакових об'єктів.

Наступним кроком розвитку підрахунків було порівняння об'єктів за кількістю одиниць. За неписаними соціальними законами давніх народів існував гуманний спосіб розподілу здобутого: здобич споживалася членами общини повністю, а їжа та знаряддя полювання чи рибальства завжди ділилися однаково. Не було особистого нагромадження, а залишки завжди розподіляли рівномірно. Такий розподіл, на думку Т.М. Малькової, і породив двійкову систему числення.

Дуже важливим етапом на шляху еволюції підрахунків стали їх констатація та записи. Запам'ятати усі підрахунки людству ставало дедалі важче, тому люди почали їх занотовувати. Насамперед це стосувалося результатів діяльності. Первісними документами були кістки тварин, на яких робилися зарубки в певних послідовності, напрямі та формі. На теперішній час вчені-історики дотримуються погляду про існування впорядкованої щодо послідовності таких зарубок, їх комбінацій.

Усі стародавні носії облікової інформації вчені та археологи називають "обліковими бірками". Їх використання продовжувалось і тоді, коли вже існувала по­двійна бухгалтерія, що в часі підтвердило практичну цінність здобутого.

Перший обліковий пристрій — квікус — винайшли давні інки. Це був простий "арифмометр", побудова­ний на основі використання шнурів різного кольору. Один із них був основним, а інші закріплювалися на ньому. Кожен ґудзь на шнурах свідчив про певні облікові записи. Прості ґудзі об'єднувались у складні, і облік здійснювався в комбінації кольору, розміщення ниток і кількості ґудзів. Такі способи обліку до­слідники знаходять на території стародавнього Китаю, Японії, Африки, Бенгалії, В'єтнаму, Індії, Перу. Функції облікових шнурів були значно ширшими, оскільки на них облікова інформація записувалася, зберігалася та використовувалася в подальшому. Так почала заро­джуватись первісна бухгалтерія як напрям людської діяльності.

Необхідність обліку в зазначений період була об'єктивною потребою через те, що царювання вимагало спорудження нових храмів, утримання багаточисельного війська, управління державою. Керівник держави повинен був "спостерігати" над вищими чиновниками контролюючи як вони виконуючи свої функції, розглядати плани будівництва великих споруд у сільському господарстві і в царських маєтках, а також приймати послів і осіб, що приносять данину. Справи двору контролювали і вели різні вищі вельможі - візир, дворецький, а також голова відомства фінансів. Фінансами держави повинен був відати відповідний чиновник. Через відомство фінансів проходили всі доходи двору, незалежно від того, надходили вони у вигляді натуральних продуктів чи у вигляді дзвінкої монети.

Високого рівня розвитку досягла торгівля з іншими держава­ми: вивозили продукти сільського господарства (зерно, борошно, бобові, кунжутне масло, фініки, сушену рибу), а також печатки, прикраси, мазі, ароматичні речовини, предмети розкоші та увози­ли вкраїну деревину, метали, камінь (базальт, діорит, мармур).

У шумерський період регулярну торгівлю здійснювали за до­помогою основного продукту країни - зерна, а пізніше перейшли на металічну валюту — срібло у вигляді кусків, кілець, злитків рі­зної маси.

Широке розповсюдження мала система мір, уведена ніппурським храмом Шамаша (бога сонця), яка відігравала велику роль в економіці країни.

Облік не міг виникнути раніше, ніж виникла писемність та математичні знання. З знахідок у Месопотамії велика кількість записів, які стосуються різних торгових операцій. Така кількість пов’язується з тим, що Закон вимагав, щоб усяка ділова операція, включаючи найдрібніші, була певним чином зафіксована і «підписана» сторонами і свідками. Цей закон відноситься до 2000 р. до н.е.; у цьому контексті можна відзначити, що в Англії всього лише 250 років тому був прийнятий «Статут про шахрайство», який вимагав, щоби певні види контрактів складалися у письмовій формі.

Ділове життя у значній мірі концентрувалося у храмах. Храми Месопотамії були не лише культовими спорудами, а й здійснювали комерційну, соціальну та інтелектуальну діяльність. У храмах велася наукова діяльність, готувалися знавці письма, здійснювалося «промислове» виробництво. Храми були в кожному великому місті, в них концентрувалися великі земельні наділи та нагромаджувалися величезні багатства у вигляді дарів від правителів та населення.

Землі обробляли наймані працівники або її здавали в оренду. Храми, подібно до банківських установ, давали гроші в борг під проценти (20, а іноді 33,5% річних). Обов'язковими були жертво­приношення, які стали закріпленою формою податку і стабільним доходом для храму. Податки і жертвоприношення, як правило, збиралися натурою. Як пише Е.К'єра: «Уявімо собі контору одного з храмів стародавньої Вавілонії. Довгих рядів машиністок, звичайно, немає, але зате є ряди писарів, які сидять на лавках і діловито перевіряють і доповнюють довгі рахунки на глиняних табличках.

Вавілонська цивілізація сприяла наростанню класу власників, які не були ні рабами, ні селянами, ні жрецями, ні чиновниками. Це були вдови, нащадки знаті, багаті купці та ін. Торговці часто були вихідцями з чужих земель. У Вавилоні було безліч торговців-арамеїв, які володіли великими підприємствами з рабами, ві­льновідпущениками і різного роду найманими робітниками. У цивілізації, що не мала паперу, вже сама по собі бухгалтерія була поважною справою. Приходилося нагромаджувати величезну кі­лькість глиняних табличок, які зберігалися у просторих глиняних чанах.

Першою передумовою виникнення обліку стало виробництво сільськогосподарської продукції, будівництво житла і храмових споруд, виробництво тканин і одягу, харчів, окремих знарядь праці, розвиток ремесел. Так, у шумерів ще у III тисячолітті до н.е. будували велетенські храми, які були не лише культовими центрами, а й місцями, де вирувала комерційна, соціальна та інтелектуальна діяльність. Біля храму знаходилася школа писарів, які надавали послуги жителям міста. Храми були також науковими центрами та організовували "промислове" виробництво.

Зрозуміло, що облік вели у натуральній формі - фіксували випуск продукції та використання за допомогою інвентарного способу, коли за певний період у списку оприбутковували майно, в іншому - видавали, а порівнявши ці два списки можна було встановити залишки. Видача майна здійснювалася за нормами і таким чином була можливість виявити неточності в обліку і винних, за що вони каралися.

Головне полягало в тому, що в суспільстві сформувалася уява про ті речі, явища чи процеси, без знання яких неможливо обходитися. Виникнення держави, пов'язано з регламентацією господарського життя й економічних стосунків у суспільстві (розподіл землі, зрошування полів, оренда майна, торгівля, ціни, податки, боргові зобов'язання), що потребувало письмових свідчень, грошової оцінки операцій, хронології та систематизації даних з метою підтримання порядку й правосуддя. Держава не могла існувати без системи обліку, оскільки він був засобом вимірювання й упорядкування економічного базису і відносин між членами суспільства, а з іншого боку, методологія обліку з плином часу починає підпорядковуватися державі, яка регламентувала способи його ведення, форму, звітність, показники тощо.

Система обліку раннього періоду спирається, за своєю сутністю, на три науки: писемність, математику та економіку.

Писемність дозволяє накреслити загальноприйняті в суспільстві знаки в якійсь конкретній матеріальності й об'єднати у той чи інший спосіб, довільний чи ні. Висловлювання за допомогою письма може характеризувати місце, умову, поле появи, рівень диференціації індивідів або об'єктів, станів речей та відношень. Послідовність символів перетворюється на фразу, якій можна або не можна приписати певний сенс на судження й на одержання значення істинності.

За допомогою письма здійснюється комунікація між суб'єктами. В обліку передають не будь-які повідомлення, а лише ті з них, що стосуються економічно-правової, майнової, договірної природи. Облік існує в економічному середовищі, яке являє собою сукупність умов для функціонування підприємства, факторів виробництва, ділового життя, коли будь-які операції фіксують на певних носіях інформації. Дані, не зафіксовані на таких носіях, навіть якщо вони відбулися, для обліку не мають ніякого значення.

У центрі обліку знаходиться, з одного боку, економіка - господарство, сукупність засобів виробництва, об'єктів спостереження облікової системи (фактори виробництва, технологічні процеси, процеси кругообороту капіталу, взаємовідносини людей з підприємством, державою, іншими підприємствами), а з іншого — власники та управляючі цими підприємствами.

Оскільки власники і управляючі зацікавлені в раціональному веденні справ і отримані максимальної вигоди (цей закон діє в усіх економіках будь-яких суспільств), то вони повинні прагнути до удосконалення методології обліку з тим, щоб мати найбільш повну картину діяльності господарства в детальному "наборі різноманітних економічних показників". Роль математики в загальному її значенні полягає в досягненні порядку. Математика – наука про порядок, про упорядкування тих даних, що зафіксовані у письмовому вигляді. Порядок, в даному контексті, можна визначити йдучи від загального до конкретного в таких значеннях: стан бажаного і гармонійного розвитку подій, явищ і процесів; категорія системності та структурованості об'єктів, суб'єктів і відношень між ними; упорядковування, організованість, системність, координованість елементів економічної системи та їх функціонування у відповідності до поставленої мети господарства.

Для досягнення мети господарства необхідна інформація, отримана на постійній основі відстеження відхилень фактичних значень параметрів об'єктів від бажаних. Роль засобу отримання таких даних виконує система обліку, що виступає ні чим іншим, як механізмом зворотного зв'язку в системі вищого порядку - управління фінансово-господарською діяльністю господарства.

Зародження обліку стає необхідним у стародавніх цивілізаціях для підтримання суспільних відносин в належному порядку (товарний обмін, майнові відносини людей, торгівля, зародки ремесел, податки, економічні зв'язки та ін.).

У цей період не сформувалася закінчена система обліку, а тому в ньому відображали окремі факти без належного теоретичного обґрунтування. Такий період у часовому вимірі тривав від стародавніх цивілізацій до XIII-XV ст. нашої ери, коли була сформована основна парадигма обліку, в центр якої було покладено подвійний запис і рахунки обліку. Таку парадигму описав Л.Пачолі в 1494р. у трактаті «Про рахунки і записи» і вона проіснувала до XIX ст. За 400 років ця парадигма не залишалася незмінною, оскільки в ній окремі удосконалення, поки вони не пе­ретворили облік в нормальну науку без теоретичних обґрунтувань на основі здорового глузду. Те, що корисне для практикуючого бухгалтера і визнавалося за науку (внаслідок чого виникло вчення про процедури та дії з отримання й обробки даних, що призводять до бажаного результату). Проте, в кінці XIX ст. виявилися недоліки існуючої парадигми обліку, оскільки розвиток капіталізму призвів до укрупнення підприємств, а до­сягнення техніки, технології, організації праці та управління вимагали від нормальної науки нових ідей щодо збору й обробки даних, які могли би бути корисними для розуміння процесів господарської діяльності. В економічній діяльності виникли проблеми, які не могла вирішити наука про облік, що набула статусу нормативної. Зокрема, для капіталіста потрібно в деталях знати поведінку витрат залежно від норм, обсягу, часу, асортименту, нової техніки тощо.