Облікові системи Стародавнього Сходу

Перші ознаки зародження специфічно розвинених облікових культур археологи та історики знайшли в долинах рік Ніл, Тигр, Євфрат. Тут значного розвитку набули землеробство та скотарство, що вимагало обрахунків. Ведучи мову про розвиток обліку давніх країн Сходу, йдеться насамперед про Стародавній Єгипет, Месопотамію (Вавилон), Іудею, Персію, Індію, Китай.

Облікова культура та мистецтво в Стародавньому Єгипті досягли високого ступеня розвитку. Облік майна фараонів вели спеціальні писарі, що проходили відповідну фахову підготовку в школах. Записи робилися на свитках з папірусу, довжина яких сягала 4—5 м, а ширина 20 — 25 см. Записи робили чорною і червоною тушшю. Ще зберігся до теперішніх часів уривок облікової книги царського двору приблизно 1900 р. до н. е. В такий спосіб організовувались щоденні записи отримання та витрачання різних цінностей. Будова такої системи записів подібна до оборотних відомостей за матеріальними рахунками. При них насамперед подається початковий залишок на певний день, потім записуються надходження протягом дня у вигляді доходів та отримань та підсумовуються всі доходи. Далі перелічуються усі витрати. Після розрахунків загальних витрат виводиться залишок на наступний день — справжня оборотна відомість.

Матеріальний облік передбачав відповідну реєстрацію кошторисних витрат. Справді, за VI династії в обліку вже застосовувались кошторис і реєстрація фактів контролю його виконання (2500 — 2400 р. до н. е.). Основним обліковим прийомом і елементом на той час була інвентаризація. Саме на підставі даних інвентаризації проводився матеріальний облік наявності майна з обов'язковим виведенням його щоденного залишку.

Окрім обліку майна фараонів значного розвитку в Єгипті облік набув у храмах язичників, де були зосереджені значні кошти та майно. Облік проводили без­посередньо жерці язичницьких храмів котрісамі й були носіями знань облікового мистецтва.

Значні облікові роботи проводили в приватних господарствах великих землевласників. Особи, підготовлені в школах для ведення "обліково-господарської діяльності", як правило, ставали управителями, економами таких великих господарств, вели в них облік і подавали звіти про всі доходи і видатки в маєтку.

Можна зробити висновок про те, що в Єгипті також зародилося державне рахівництво, тобто облік доходів і видатків на державному рівні. Дані про таке рахівництво датовані XV ст. до н. е.

Стародавній Вавилонє батьківщиною "обліку на картках". "Картки" виробляли випіканням, сировиною для яких була глина. Будучи великим торговельним центром стародавнього світу, Вавилон очевидно був одним із центрів розвитку господарського обліку. Тут виникла і вперше набула розвитку банківська справа. Наприклад, у VIII ст. до н. е. в Стародавньому Вавилоні існував банк Ігібі (чи Егісбі), який проводив цілу низку банківських операцій. Знайдений архів цього банку, який зберігається в Британському музеї, свідчить, що в банку проводились облікові процедури системного характеру всіх банківських операцій. Зокрема, за розрахунками з великою кількістю клієнтів цього банку, що потребувало певної системи бухгалтерського обліку та дотримання облікових принципів.

Вавилон був першою державою, де виникло спеціальне облікове законодавство і, очевидно, перші облікові стандарти. Закони Хаммурапі (1790— 1752 pp. до н. е.) зобов'язували:

• купців самостійного проводити облік наявного майна;

• храми дотримуватися державної системи рахівництва;

• заборонялося проводити видачу грошей без отримання боргової розписки.

Якщо документи, знайдені в Єгипті, дають можливість зробити висновок про первинність систематичних записів, то документи вавілонян навпаки на перше місце ставлять хронологічні записи. Документи вавілонян мали вже відповідні реквізити. Серед первинних документів, які дійшли до наших днів, найчастіше трапляються "наряди" на виконання робіт, до наших днів дійшла глиняна табличка, яка відображає найдавнішу відомість на заробітну плату. З неї видно, що вже тоді витрати на заробітну плату розподілялися за видами робіт. Вавилон користувався такою одиницею, як людино-день.

Вавилон можна з достатньою впевненістю назвати також родоначальником синтетичного та аналітичного обліку. Так, синтетична "відомість" – "Зернові" порівнювалися з "рахунками" "Пшениця", "Жито", "Рис".

Були особливості й в обліку будівельних матеріалів, де найбільше цінували цеглу. Спочатку її обліковува­ли поштучно, потім великими партіями. З обліком цегли пов'язана поява умовних облікових одиниць, зокрема використовувалось поняття "середня цегла". Дуже символічно, що згідно зі стародавнім переказом останній цар Вавилону Валтасар під час бенкету поба­чив на стіні загадкові слова "Мене, текел, фарес" — обчислений, зважений, обміряний. Вони пророкували загибель імперії.

За часів правління царя Соломона Іудея була відома як держава з розвиненою системою обліку. Ба­гато економічних і бухгалтерських спостережень дає нам Біблія. У ній можна знайти опис економічного життя євреїв та інших народів, що населяли Палести­ну у II та І тисячоліттях до н. е. Такі описи подані у вигляді заповідей і вказівок про поведінку людей. З Біблії знаємо вислів царя: "З ким постійно перебуваєш у торговельних відносинах, рахуй і оцінюй: що даєш і що одержуєш — запиши". На підставі цього почав формуватися контокорентний напрям відображення в обліку. На Паску жерці Єрусалимського храму не розпочинали служби доти, доки "головний бухгалтер" Іудеї не закрив усіх рахунків і не склав звіту. Таким чином, можна зробити певні висновки й про формування на підставі даних обліку елементів звітності. В Іудеї спеціальна інструкція передбачала порядок обліку пожертв мирян на розбудову храму. Отже, доброчинництво і в той далекий час підлягало обліку та відображенню.

Персіявідома тим, що в ній зародились елементи документування оплати праці. У ті часи заповнювали такий документ, як наряд, за яким проводили грошові та натуральні виплати за виконані роботи. Також; у великій імперії чиновники постійно роз'їжджали по країні, перебуваючи в сучасному розумінні у відрядженні. Тут і зародилися такі поняття, як відрядження і відрядне посвідчення. За таким листом встановленої форми (відрядним посвідченням) державного службовця після прибуття мали нагодувати за суворо встановленими нормами. Найбільшого розвитку та поширення облік набув за часів правління Дарія (522-486 pp. до н. е.). Значні розміри імперії, поділеної на сатрапії, велика постійно діюча армія потребували жорсткого контролюючого апарату з метою контролю надходжень на їх утримання. Бухгалтери та контролери вели облік не тільки явний, а й таємний. Основним документом стає не стільки реєстрація господарських фактів, скільки журнал анонімних листів.

В Індіїдля обліку використовували горнята та камінчики. Перші були обліковими регістрами, другі — первинними документами. Це була своєрідна картотека з рознесенням даних на рахунки. Ще в первісних дрібних індійських общинах було передбачено посаду бухгалтера, котрий вів облік операцій землеробства, кадастру землі й усього, що до цього належало. Такий облік, як правило, здійснювався в інтересах усієї общини, і бухгалтер із загальної казни отримував платню.

Історія обліку в Китаї налічує понад 8000 років. Китай як винахідник паперу мав змогу здійснювати облік на різних паперових формах. Тут утворилася досить складна облікова система. Облікові працівники працювали в трьох відділах, де фіксували прихід, видатки і залишок. Два перші відділи показували рух матеріалів, а третій проводив інвентаризацію і виводив натуральний залишок, не знаючи облікового. Це. забезпечувало відповідний контроль за рухом і збереженням цінностей. Отже, можна твердити, що основи оперативно-сальдового методу обліку матеріалів виникли саме там. У Китаї застосовували чотириграфну систему обліку матеріальних цінностей:

П- В=З_к-З_п,

Де П — прихід, В — видатки, З_к, З_п — залишки, відповідно, кінцеві та початкові.

Можна твердити, що ця формула є рівнянням матеріального балансу.

Службовці складу займали свою посаду не довше ніж три роки, а потім після п'ятнадцятиденної інвентаризації передавали цінності.

Країни стародавнього світу, як бачимо з викладеного вище, зробили певний історичний внесок у розвиток облікової культури. Сучасна облікова наука зобов'язана їм появою оборотних відомостей, матеріальних балансів, інвентаризації, аналітичного та синтетичного обліку, обліку підзвітних сум, обліку кредитних операцій.