Облік в античному світі

У Стародавній Греції облік здійснювали на вибілених гіпсом дощечках, глиняних черепках, інколи на папірусі, який був дуже дорогий. Найбільшою банківською установою був Дельфійський храм, в якому дуже детально фіксувались усі кредитні операції. Відомий російський професор М.А. Кипарисов констатує що звіт цього храму за витратами містив тільки одну статтю — витрати на організацію свят, а прибуткова частина кілька складових:

— проценти, отримані від міст за видані їм позики;

— проценти, отримані від приватних осіб за цими ж операціями;

— суми, отримані за надання в оренду нерухомості, що належала храмові;

— штрафи, накладені на окремих громадян за виступи (відступи) проти релігії;

— доходи від конфіскації майна.

Відомий англійський археолог А.Д. Евене (1851 — 1941), досліджуючи мінойську культуру, під час розкопок знайшов декілька тисяч глиняних табличок із записами про гроші, складські приміщення, печатки. Отже, можна зробити висновок, що система обліку в Стародавній Греції зробила значний крок вперед, чому сприяла поява грошей. Основною грошовою одиницею була драхма. Вона складалася з шести оболів і її вага була 4,25 грама срібла. Сто драхм становили міну (міна-камінь), а 60 мін, або 6000 драхм, — талант (талант — "вага", "вагова чаша"). Талант був уже не монетою, а ваговою і розрахунковою одиницею.

В Афінах існувала система мір і ваги, була добре налагоджена податкова система. Про це свідчать унікальні таблички із обліку розрахунків Кносського палацу. Цікавим є той факт, що при звільненні від податків норма здавання в натуральному вираженні все одно зазначалась у документі з позначкою "вільно", або "не дають".

У Стародавній Греції господарники надавали великого практичного значення складанню кошторису витрат. Відома думка Арістотеля про доречність планування розподілу витрат за рік та за місяцями їх виникнення. Про те, що великі грецькі філософи приділяли значну увагу обліку, засвідчує багато історичних фактів. Особливо тут можна виділити Арістотеля. Саме він виявив деякі облікові категорії та певною мірою показав їх взаємозв'язок. Аналізучи процеси обміну Арістотель визначив функції грошей. Він запровадив категорію "хремастика" — діяльність, спрямована на отримання при­бутку, на нагромадження багатства.

У праці "Політика" Арістотель зробив спробу розмежувати облікові та контрольні функції. Ревізію він почав розглядати як частину контрольного процесу, піднявши таким чином ревізора до рівня головного бухгалтера, як незалежну від нього особу. Греція стала батьківщиною такого облікового приладу, як абака. Давньогрецькі банки у своїй діяльності вперше почали застосовувати систему безготівкових розрахунків. Внески або перекази оформлялися "платіжним дорученням", яке називалось "діаграфе", що неодмінно знаходило відображення в обліку цього процесу. Офіційна звітність банків мала на меті проведення наступного контролю за діяльністю виборних керівних посадових осіб і дотримання ними відповідальності за використання кредитних коштів. У цей час звітні документи вибивали на кам'яних плитах або нотували (записували) на дерев'яних дощечках і розміщали на агорі. Агора був діловим центром, в якому були збудовані банки. У прямому розумінні звітність банків оприлюднювалася, була публічною і загальнодоступною.

Після завоювання Александром Македонським Єгипту грецька культура набула поширення в цій ста­родавній країні. Облікові реєстри та документи елліністичного часу дозволяють зробити висновок про подальший бурхливий розвиток бухгалтерської спра­ви. Тисячі греків-завойовників, які йшли за Александром Македонським у його бойових та грабіжницьких походах, з часом створили симбіоз східної і грецької економіки та культури, що дістав назву еллінізм. Елліністичні держави, що утворилися внаслідок розпаду імперії А. Македонського, в культурі, економіці та зокрема в обліку перейняли грецький досвід. Вплив Греції як великого наукового та еконо­мічно розвинутого центру спостерігався практично у всіх сферах діяльності цих держав.

Складське господарство та складський облік харак­теризувалися доброю організацією документування. Особливо суворо охороняли і обліковували товари, які належали до благовоній — об'єкта царської монополії, з якої цар отримував 25 % доходів.

У фінансовій системі Єгипту головне місце посідали банківські установи, які на відміну від грецьких банків, що були приватними, еллінські, як правило, належали до державної (царської) власності. Вони підпорядковувалися безпосередньо міністрові фінансів. Банківські установи були розміщені в усіх регіонах країни і виконували практично весь загальний обсяг банківських операцій. Ставку обміну грошей — ажіо — встановлювала держава. Операції з іноземною валютою взагалі були тільки царською монополією, їх проводив міністр фінансів у своїй трапезі в Александрії.

Отже, елліністичний банк відтворився в економіч­ній історії як поєднання податкової установи і загального грецького банку Афін IV ст. до н. е.

Управління економікою елліністичних держав було централізованим. Папірусний спадок дає нам не лише фрагментарне, але й достатньо узагальнене уявлення про обліково-економічну документацію.

Облікові функції могли дублювати різні чиновни­ки. Така система передбачала взаємний контроль посадових осіб, багаторазове повторення та передачу об­ліково-економічної інформації, її перевірку та переперевірку. Особливе місце займає архів Зенона, який був особистим секретарем і управителем маєтків міністра фінансів Аполлонія. Зі знайдених і опублікованих 1750 папірусів архіву стають зрозумілими структура й організація бухгалтерського апарату маєтку. Він розміщувався в конторах — логістеріях. Облік був організованим і досить обширним. Мав місце значний роз­поділ робіт між; чиновниками облікового апарату. Організація обліку була побудована на функціональ­ному розподілі праці на рівнях ієрархії та управління. Вивчення документації цього періоду та папірусних інструкцій дає можливість виявити зародження в той далекий час ознак нормування витрат та операцій. В історичних документах того часу зустрічаються стандарти технологічної обробки продукції, норм витрат матеріалів і часу, а також, що є значним прогресом, — оплати праці.

Звітність елліністичного Єгипту складалась так, що вона була "охоронною грамотою" посадових осіб. Державний контроль був зосереджений і будувався саме на її показниках. Звітність складалася на місцях, і її збирали економи сіл і номів. Потім вона надсилалася на затвердження до столиці. Це свідчить про високий ступінь централізації обліку в країні та наявність чітко організованої системи. Контрольні функції отриманої звітності були досить формалізованими та бюрократичними. Заохочувались доноси, про що свідчать царські укази Птоломея II і Клеопатри VII.

Еллінізм подарував історії обліку також багатоваріантність рахунків. Якби елліністичні бухгалтери були більш вільними, то, можливо, і розвиток сучасного обліку пішов би дещо іншим шляхом. З 250 р. до н. е. в країнах Середземномор'я з'являються римські купці. В Александрії вони відомі зі 127 р. до н. е. У римську епоху блискуче розвивалася банківська бухгалтерія. Римським обліком відкривається нова сторінка в обліку.

Після завоювання у 146 р. до н. е. Римом Греція втратила самостійність. Але її наука, література, мистецтво, ремесла мали великий вплив на римську цивілізацію. Абстрактні науки Рим цікавили мало. Однак фінансовій системі та її юридичному регулюванню римляни надавали великого значення у своєму законотворенні. Одне з величезних досягнень того часу — римське право, яке мало безпосередній вплив на організацію обліку. Взаємодія та переплетення права і обліку прискорили їх еволюцію в Стародавньому Римі. З виникненням величезних маєтків патриціїв, торговельних і промислових підприємств широкого розвитку набула і банківська система.

Історичні джерела свідчать, що облік спочатку проводили в табличках (табуляріях) спеціальної форми — бронзових дощечках, якщо записи мали велике значення, або навощених дерев'яних, а потім пергаментних листах. Наступним кроком була поява книг, з яких відомі пам'ятна книга надходжень і видатків, книга рахунків і термінових зобов'язань. Пам'ятна книга — це початкові хронологічні записи всіх операцій. До книги надходжень та видатків спочатку за­писували тільки касові операції, а потім і всі інші: це прототип бухгалтерського журналу. Книга рахунків будувалася на зразок сучасної бухгалтерської Голов­ної книги.

Стародавній Рим з його величезними багатствами, здобутими від постійних війн і грабежу багатьох ко­лоній, особливо широко розвинув державний облік доходів і видатків. Це свідчить про те, що бюджетний облік в Римі розвивався в масштабі всієї імперії. В окремих провінціях велась книга "браворіум" (Вгеvarium), де відображались як кошторисні асигнуван­ня, так і їх виконання. У подальшому, за часів правлін­ня Юлія Цезаря, в літературі цей регістр одержав назву книги імперських рахунків, яку можна розглядати як перший баланс державного господарства. У книзі за­писували кошторисні асигнування на майбутні витра­ти за окремими статтями, а потім і фактичне виконан­ня кошторису. Також до цієї книги заносили й найважливіші предмети власності держави (ліси, луги, солеварні, флот і т. ін.). Відповідно ця книга була й інвентарною для державного майна.

За часів Римської імперії систематичний запис набув широкого розвитку. В легіонах на кожного солдата було заведено особовий рахунок. Оплата здійснювалась три рази на рік грошима або натуральними виплатами (харчі, одяг, взуття, корм для коней). Із загальної суми нарахувань натуральні виплати вираховувались. Податків практично не було за винятком непрямих — жертвоприношення та "на прапор". Сума до виплати фіксувалась наростаючим підсумком.

У Римі облік державних, і зокрема армійських, фінансів був сконцентрований у руках квесторів, які контролювали всі операції, пов'язані з виплатами грошей. Виплата тричі на рік солдатам мала теж певний сенс, у цих проміжках солдата могли вбити, а його гроші списували в дохід легіону або його адміністраторів. Виплати грошей проводили тільки за наявності документів.

Стародавній світ зберіг ще одну цікаву деталь особливості публічно-правової звітності. Ця риса характерна як для Греції, так і для Риму. До нас дійшов звіт, вирізаний на стіні Парфенона. Вартість будівництва храму згідно з цим звітом становила 469 талантів.

У Стародавньому Римі завершився розвиток початків бухгалтерського обліку. Римська облікова система опосередковано увібрала практично всі переваги та позитивні риси грецької і східної бухгалтерії. Водночас римляни збагатили облік новими підходами (поява книг), та впровадженням термінів, які застосовуються в сучасному бухгалтерському облікову (депозит, акцепт, сума, конкуренція, дебітор, кредитор і т. ін.), — це те, що отримала сучасна бухгалтерія зав­дяки цій країні. Давньоримське походження мають і знамениті та відомі облікові терміни — Дебет і Кредит.

Досягнень, безперечно, було дуже багато, але й було досить нерозкритих облікових таємниць: дані балансу не узагальнювали, не вели рахунки виробництва та доходів, капіталу, амортизації, не складали оборотні відомості, головну книгу. Все це — майбутнє бухгал­терської науки, цього вона ще досягне у своєму істо­ричному розвитку.