Перші зразки розвиненого обліку

З появою і розвитком подвійної бухгалтерії, спостерігаються наявність різних підходів і переконань. Облік розвивався, а тому бухгалтери, використовуючи одні й ті самі прийоми, шукали удосконалені для його розвитку шляхи. З розвитком матеріального виробництва змінювалися об'єкти обліку, процеси, склад засобів підприємства. Це вимагало змінити й предмет обліку та його методологію.

За попередні тисячоліття змін в обліку відбулося значно менше, ніж за останні п'ятсот років. І все ж облік зазнавав змін під впливом історичного розвитку та вдосконалення матеріального виробництва.

Вивчення розвитку науки взагалі пов'язане з пев­ною сукупністю переконань, які побутують на тому чи іншому її етапі. В обліку також існував його зразок (гр. парадигма) на певному історичному етапі.

У середні віки існували три парадигми обліку: уніграфічна, камеральна і диграфічна.

Уніграфічний облік, або уніграфічна парадигма, у своїй основі формується на пізнанні особливостей при­мітивного натуралізму. Реальний факт і його дзеркаль­не відображення в натуральних вимірниках, низький рівень узагальнення — це характерні риси такого об­ліку. Абстрактні величини, зокрема прибуток, в обліку тоді не фігурували.

Уніграфічний облік пройшов кілька етапів: 1) інвентарний облік (фіксація залишків матеріальних цінностей); 2) контокорентний облік (облік лише розрахунко­вих операцій); 3) грошовий вимірник стає об'єктом обліку; 4) злиття грошового обліку з контокорентним; 5) гроші та контокорент поглинають облік інвентарю. На останньому етапі усі рахунки ведуться в грошовому вимірнику.

Із запровадженням у систему рахунків, таких рахунків, що відображають власні кошти, уніграфічний облік фактично перестав існувати.

Він застосовувався декілька тисячоліть і, можливо, за своїх позитивних рис для цього часу, відігравав належну роль у забезпеченні зацікавлених осіб в економічній інформації. Водночас концепція примітивного (наївного) натуралізму вказала також на значні недоліки в узагальненні господарських фактів внаслідок відсутності узагальнюючого вимірника. І якщо він і використовувався, то в господарській практиці за­стосовувалися різні валюти, а це, у свою чергу, по­вністю знецінювало юридичний та економічний зміст фактів господарської діяльності, унеможливлювало розрахунок прибутку.

Диграфічний облік — це діаметрально протилеж­на зміна попередньої облікової політики, що полягала в спробі заміни ідей наївного натуралізму на концеп­цію облікового реалізму. Правда, побутує також дум­ка, що диграфічний облік — це значне розширення уніграфічних підходів.

Ідея диграфізму полягає в перетворенні потоку господарських фактів в упорядковану систему понять з метою виокремлення суттєвого із загального. Од­нак було б помилкою пов'язувати подвійну бухгалте­рію з новим часом. Цей зв'язок тимчасовий, але не логічний".

Камеральний облік існував паралельно з двома першими.

Прихильники камеральної парадигми стверджува­ли, що уніграфічний та диграфічний облік відобража­ли факти, що мали місце, а камеральний, крім того, ще й ті, що будуть.

У камеральному обліку увага акцентувалася на обліку грошових коштів і каси. Суттєвим у камераль­ному обліку було виділення кошторисних витрат: фак­ти тільки сплановані, вводяться в єдину систему об­ліку разом з тими, що відбулися. Багато вчених вказу­ють, що паростки камеральної бухгалтерії відомі в Стародавніх Єгипті та Індії.

Історія обліку з XVI ст. до першої половини XX ст. — це історія диграфічної парадигми, її зростання, мо­дернізації, хвороби та повільного "вмирання".