Класифікація наук

Одним із основних завдань наукознавства є розробка класифі­кації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі нау­кових знань і взаємозв'язок усіх наук.

Класифікація наук у наукознавстві виконує функції групування наукових знань в певні системи, що сприяє уніфікації науки, її міжна­родним зв'язкам і зростанню темпів розвитку.

Сучасна класифікація наук виражає взаємозв'язок природничих, технічних, гуманітарних наук і філософії. В основі такої класифікації лежать специфічні особливості вивчення різними науками об'єктів матеріального світу.

Класифікація фіксує (відображає) закономірні зв'язки між об'єк­тами, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, є за­собом збереження та пошуку інформації.

Рівень і характер зв'язку між науками визначається предметом, методом і умовами пізнання об'єктів, цілями і завданнями науки, їх практичним значенням та іншими факторами.

Метою класифікації наук є розкриття взаємного зв'язку між на­уками на основі певних принципів і відображення цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групування сукуп­ності наук в єдину систему знань і графічного відображення струк­тури взаємозв'язку між ними в різній формі, зокрема, у вигляді таб­лиць.

Класифікація наук має велике наукове значення. Спираючись на предметні і методичні зв'язки наукових дисциплін та їх груп, класифікація сприяє спрямованому руху науки від емпіричного нагромадження знань до рівня теоретичного синтезу, системного підходу до наукових проблем.

За характером спрямованості і безпосереднього відношення до практики науки прийнято поділяти на фундаментальні і прикладні.

Завданням фундаментальних наук є пізнання законів, що управ­ляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи і сус­пільства. Сфера проведення фундаментальних досліджень включає багато галузей наук. До них належать: велика група фізико-технічних і математичних наук (математика, ядерна фізика, фізика плаз­ми, фізика низьких температур, кібернетика); хімія і біологія; вели­ка група наук про Землю (геологія, геофізика, фізика атмосфери, води і суші); соціальні науки. Фундаментальні дослідження поділяються на вільні (чисті) і цілеспрямовані.

Вільні (чисті) дослідження, як правило, мають індивідуальний характер і очолюються визнаним вченим - керівником роботи. Ха­рактерною особливістю цих досліджень є те, що вони наперед не виз­начають певних цілей, але в принципі спрямовані на отримання но­вих знань і більш глибоке розуміння навколишнього світу.

Цілеспрямовані дослідження мають відношення до певного об'єкта і проводяться з метою розширення знань про глибинні про­цеси і явища, що відбуваються в природі, суспільстві, без урахування можливих галузей їх застосування.

І вільні і цілеспрямовані фундаментальні дослідження можуть бути пошуковими.

Фундаментальні науки мають значну силу притягання, їх завдан­ня знаходяться на межі між відомим і неочікуваним, у зв'язку з чим фундаментальні дослідження відрізняються невизначеністю кінце­вого результату. Оскільки дослідник, як правило, весь час стоїть на підступах до невідомого, вибір конкретних шляхів фундаментальних досліджень часто визначається інтуїцією, досвідом і внутрішньою логікою розвитку науки.

У свою чергу, фундаментальні науки постійно відкриті для но­вих ідей і підходів, у них закладена здатність переглянути звичні уяв­лення про навколишній світ, і, якщо потрібно, відмовитися від них.

Безпосередня мета прикладних наук полягає в застосуванні ре­зультатів фундаментальних наук при вирішенні пізнавальних і со­ціально-практичних проблем.

Прикладні науки можуть розвиватися з перевагою як з теоре­тичної, так і практичної проблематики. Так, на базі економічної теорії, яка є фундаментальною наукою, розвивається мікро- і макроекономіка, економічний аналіз тощо. Усі ці науки можна відне­сти до теоретичної прикладної економіки.

На стиках прикладних наук і виробництва розвивається особли­ва галузь досліджень - так звані розробки, в процесі яких реалізу­ються результати практичних прикладних наук у вигляді конкрет­них технологічних процесів, конструкцій, матеріалів.

Як правило, фундаментальні науки в своєму розвитку випере­джають прикладні, створюючи для них теоретичну базу.

Класифікація науки є не самоціллю, вона має, окрім наукового значення, також і практичне. Вона є теоретичною основою для бага­тьох сторін практичної діяльності суспільства: організації і структу­ри наукових закладів та їх взаємовідносин, планування науково-дослідних робіт та їх взаємозв'язку, особливо тих робіт, які мають комп­лексний характер; взаємозв'язку теоретичних досліджень з практичними завданнями народного господарства і нарешті, для бібліотечної класифікації.

Науку як систему в цілому умовно поділяють на природничі та соціально-філософські науки. Перші вивчають закони і явища на­вколишнього світу і включають: фізику, хімію, біологію, математи­ку. Інші - закономірності розвитку суспільства, до яких належать - історія, політологія, філософія, економічна теорія, основи мене­джменту. Серед природничих наук особливе місце займають технічні, які розробляють нові засоби виробництва. Наука через техніку пере­творюється в безпосередню продуктивну силу суспільства.

У процесі розвитку наукового пізнання природи, суспільства і мислення проходила зміна лідерів науки.

Як відомо, наукове знання зародилося в стародавні часи в формі натурфілософії, і природно, що лідером сукупності наук була філо­софія, під егідою якої і розвивалось зародження наукових знань.

У середньовіччя лідером наук стали теологічні (католицизм), під егідою яких розвинувся релігійний світогляд. В епоху Відродження в країнах Західної Європи виникла істинна наука у вигляді природо­знавства. Вона відходить від теології і стає самостійною наукою в зв'язку з потребами промисловості, яка вже зародилась і стала роз­виватись. У цей період інтенсивно нагромаджуються факти механіч­ного, фізичного і хімічного характеру, конструювання нових інстру­ментів і розробка нового експериментального методу досліджень явищ природи; значні географічні відкриття тощо.

Отже, природознавчі науки з цього часу в своїй сукупності ста­ють лідером усього наукового руху як у матеріальному, так і духовно­му аспектах.

Уже в середині XIX ст. лідируючі позиції займають економічні і соціальні науки. Зростає кількість гуманітарних закладів. Отже, зміну глобальних лідерів у науковому русі можна показати ланцюжком: філософія - теологія - природознавство - гуманітарні науки.

Як бачимо, послідовність в ряду основних лідерів науки відпові­дає побудові загальної класифікації науки: спочатку іде як загальна наука філософія, потім - конкретні науки в порядку поступу від за­гального до конкретного, які, в свою чергу, розглядаються від ниж­чого до вищого - від науки про природу до науки про суспільство. У ході розвитку світової людської думки по-різному склались взаємоз­в'язки основних груп наукового знання на різних етапах цього про­цесу.

Отже, розвиток наукових знань - це рух від нерозділеної науки стародавнього світу до складної системи спеціалізованих знань у всіх сферах людської діяльності. Класифікація наук здійснюється разом із формуванням наукових знань.

Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за згодою Міністерства освіти і науки України затверджена така Національна класифікація наук:

1. Фізико-математичні науки.

2. Хімічні науки.

3. Біологічні.

4. Геологічні.

5. Технічні.

6. Сільськогосподарські.

7. Історичні.

8. Економічні.

9. Філософські.

10. Філологічні.

11. Географічні.

12. Юридичні.

13. Педагогічні.

14. Медичні.

15. Фармацевтичні.

16. Ветеринарні.

17. Мистецтвознавство.

18. Архітектура.

19. Психологічні.

20. Воєнні.

21. Національна безпека.

22. Соціологічні.

23. Політичні.

24. Фізичне виховання й спорт.

25. Державне управління.

Кожна із цих наук включає декілька груп. Оформлення науки як соціального інституту, відбулося тільки на початку XVIII ст., коли в Європі були створені наукові товариства і академії, а також почали видаватись наукові журнали.