Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Модель морально-духовного виховання дошкільників засобами авторської казки




 

З метою підвищення рівня морально-духовної вихованості у дітей дошкільного віку ми провели формувальний експеримент. Нами була впроваджена модель морально-духовного виховання засобами авторської казки.

Експериментальна робота проводилася поетапно.

І етап – ознайомлювальний. На цьому етапі була проведена наступна робота з дошкільниками:

Молодша група – читання казок М. Пляцковського «Урок дружби», Є. Бехлєрова «Капустяний лист», Женев'єви Юр`е серія казок: «Жили-були кролики», С. Я. Маршака «Кішкин дім», «Казка про дурне мишеня», «Казка про розумне мишеня» та ін.

Середня група – читання казок В. Гаршина «Жабка-мандрівниця», В. Катаєва «Квітка-семицвітка», Г. Х. Андерсен «Калоші щастя», «Гидке каченя» та ін.

Старша група – читання казок О. С. Монке серія казок: «Казки про ніч або сім чарівних снів» (Як Ваня рятував юну Інфанту), С. Лагерлефа «Чудова подорож Нільса з дикими гусьми», Л. Короткової «Шурик-порося», А. Саксе «Казки про квіти», О. Толстой «Золотий ключик, або При-годи Буратіно» та ін.

ІІ етап – творчо-діяльнісний.Цей етап включав в себе проведення бесід, сюжетно-рольових ігор, занять з художньо-естетичного розвитку, ігри-драматизації відомих казок.

ІІІ етап – оцінно-рефлексивний. Цей етап передбачав оцінювання дітьми вчинків літературних героїв, а також оцінка вчинків своїх ровесників в дитячому садку.

Експериментальна робота з морально-духовного виховання дітей дошкільного віку представлена в Схемі 3.1.

 

Схема 3.1. Модель морально-духовного виховання дітей дошкільного віку засобами авторської казки

 

Наведемо прикладе деяких занять з художньої літератури для морально-духовного виховання.

Заняття № 1 (Молодша група)

Тема:Урок дружби

Програмовий зміст:вчити дітей аналізувати зміст прочитаного; розширювати уявлення про гуманні якості; продовжувати розвивати емоції; формувати вміння відчувати результати своєї поведінки; формувати у дітей навички встановлювати хороші доброзичливі відносини, навички спілкування один з одним; довести до усвідомлення дітей поняття «дружба»; вчити дітей дружити; виховувати любов до літератури.

Попередня робота:бесіда з дітьми про дружбу, відносини один до одного; підбір пісень про дружбу для супроводу.

Обладнання:ілюстрації до казки М. Пляцковського «Урок дружби»; маски для дітей (зайчик та їжачок); плакат із зображенням планети, різнокольорові фарби.

Хід заняття:

Вихователь: Доброго дня, дітки! Зараз я вам прочитаю казку, а ви уважно її послухайте і розкажете, про що ми з вами будемо розмовляти на занятті.

(Вихователь читає дітям казку М. Пляцковського «Урок дружби»):

Жили два горобця: Чік і Чірик.

Одного разу Чіку прийшла посилка від бабусі. Цілий ящик пшона. Але Чік про це ні словечка не сказав своєму приятелеві.

«Якщо я пшоно роздавати буду, то нічого не залишиться», - подумав він.

Так і склював всі зернятка один. А коли ящик викидав, то кілька зерняток все ж прокинулося на землю. Знайшов ці зернятка Чірик, зібрав в пакетик акуратно і полетів до свого приятеля Чіка.

- Здрастуй, Чік! Я сьогодні знайшов десять зерняток пшона. Давай їх розділимо порівну і склюємо.

- Не треба... Навіщо?.. – став відмахуватися крильцями Чік. – Ти знайшов – ти і їж!

- Але ми ж з тобою друзі, – сказав Чірик. – А друзі всі повинні ділити навпіл. Хіба не так?

- Ти, мабуть, правий, – відповів Чік.

Йому стало дуже соромно. Адже він сам склював цілий ящик пшона і не поділився з другом, не дав йому жодної зернини.

А зараз відмовитися від подарунка приятеля – це означає образити його. Взяв Чік п'ять зерняток і сказав:

- Спасибі тобі, Чірик! І за зернятка, і за урок... дружби!

Вихователь: Сьогодні на занятті ми поговоримо про те, що таке дружба, чи вмієте ви дружити і чому треба берегти дружбу.

Вихователь задає дітям запитання за текстом казки:

- Хто головні герої казки?

- Кого з них можна назвати справжнім другом і чому?

- Чого вчить ця казка?

- Чи зрозумів свою помилку Чік? Які його слова це доводять?

- Чи є в тебе друзі в садку? Чому ти вважаєш їх друзями?

Вихователь: Малята, чи буває таке, що ви сваритеся? Через що найчастіше виникають сварки? (відповіді дітей)

Вихователь: Отже, найчастіша причина сварок, коли ви не можете поділити щось або коли хочете робити одне і те ж. Уявіть двох друзів Їжачка і Зайчика, кожен з яких хоче покататися на гойдалках, як допомогти їм не посваритися.

Що потрібно зробити, щоб не сваритися? (вміти домовлятися) А як ви вважаєте, яким має бути друг? (добрим, уважним, чуйним)

А давайте складемо незвичайний плакат про дружбу. (діти підходять до столу, на якому великий ватман з приклеєним земною кулею)

Дітки, долоньки це символ довіри, щирості і дружби. Якщо дорослі і діти будуть дружити на нашій планеті, тоді ми зможемо назвати нашу планету – планетою миру і дружби. Давайте залишимо відбитки наших долоньок на нашому плакаті. (діти вмочують долоньки у різнокольорові фарби, під час роботи звучить пісня про дружбу)

Вихователь: Твій друг тобі віддасть усе: і свій квиток на карусель, і цвях, і ґудзик, і літак, та не за щось – а просто так.

Заняття №2 (Молодша група)

Тема: Що таке взаємодопомога

Програмовий зміст: вчити дітей аналізувати зміст прочитаного; розширювати уявлення про гуманні якості людини; продовжувати розвивати емоції; формувати вміння відчувати результати своєї поведінки; розвивати у дітей віру в свої сили і можливості; вчити отримувати задоволення від надання допомоги оточуючим; виховувати любов до літератури.

Хід заняття:

1. Вихователь пропонує дітям прослухати казку Є. Бехлєрова «Капустяний лист»:

... ̶ Зайчик, врятуй!

Це метелик, що лежав в траві.

Якщо дощ намочить крила, я не зможу злетіти.

̶ Іди під парасольку! ̶ сказав зайчик і підняв капустяний лист над метеликом. І навіть сам під ним помістився.

Дощ скоро пройшов. Метелик сказав «дякую» і полетів, а зайчик узяв свій лист і побіг далі.

Але ледь він підійшов до річки, як побачив у воді польову мишку. Вона ледве трималася за тонку гілочку, і вода вже огорнула її «Мабуть, потоне...» – подумав зайчик. Недовго думаючи, кинув свій лист у воду.

̶ Ось тобі човен, рятуйся!

Мишка вилізла на лист і припливла до берега.

̶ Спасибі тобі, зайчику! – сказала вона і втекла.

А тим часом капустяний лист підхопило течією, і він поплив, здалеку схожий на зелену круглу човник.

̶ Ех, поплив мій сніданок! – вигукнув зайчик. – Ну нічого, зате я напоїв горобчика, сховав від дощу метелика і врятував польову мишку.

(Уривок)

2. Після прочитання твору, вихователь задає дітям запитання:

1) Який настрій був у зайчика, що побіг додому без капустяного листа?

2) Як можна охарактеризувати зайчика? Який він? (Добрий, чуйний)

3) Що зробив зайчик, щоб допомогти іншим звірятам?

4) Що сталося з горобчиком? Як можна назвати людину, яка кривдить тварин? (Злий, поганий)

5) Чи знаєте ви людей, які готові прийти на допомогу іншим? Розкажіть про них!

3. Після обговорення твору, вихователь пропонує дітям придумати таку назву казці, в якому говорилося про добрі вчинки зайчика.

4. Звертання вихователя: «Допомагати потрібно не тільки знайомим, але і не знайомим людям. Іноді, щоб допомогти іншій людині, потрібно не мало сил та часу. І що ми побажаємо один одному? А я бажаю щоб у вас були добрі серця, щоб ви були небайдужі один до одного».

Заняття № 3 (Середня група)

Тема:Чи гарно хизуватися?

Програмовий зміст: вчити дітей аналізувати зміст прочитаного; формувати навмисність та довільність у поведінці дітей; розвивати здатність оцінювати своє ставлення до позитивних і негативних вчинків; виховувати доброзичливість, ввічливість, повагу до оточуючих; підвести дітей до розуміння того що той, хто вважає себе найрозумнішим, та ще й любить про це всім розповідати, обов'язково буде покараний за хвастощі; виховувати любов до літератури.

Хід заняття:

Діти сидять на стільчиках, до групи заходить Петрушка.

Петрушка: Доброго дня, діти! Я прийшов до вас у гості, хочу подивитися, що ви вмієте робити, дізнатися, що ви знаєте. От я вмію все-все робити. І все-все знаю. Хочете, я зараз сто разів присяду? (Петрушка присідає десять разів. У нього болить спина).

Петрушка: Гаразд, потім доприсідаю. А хочете, я перестрибну через цю планку? (Діти йдуть до ігровий куточок, там заздалегідь приготоване перешкоду. Петрушка стрибає і збиває планку).

Петрушка: Це я не з тієї ноги стрибнув.

Вихователь: Дітки, чи добре робить Петрушка? Що він робить? Як його можна назвати? Правильно – хвастун. Петрушка, а хвалитися негарно. Якби ти все, що говорив, зробив, ми б тебе похвалили. А так ми тебе посоромимо.

(Діти кажуть, що хвалитися негарно).

Вихователь: Я знаю одну цікаву казку про жабку, яка так само як і наш Петрушка любила похизуватися. Пропоную її послухати. (Вихователь читає дітям казку В. Гаршина «Жабка-мандрівниця»):

... Можна нам летіти не так високо? У мене від висоти паморочиться голова, і я боюся впасти, якщо мені раптом стане погано.

І добрі качки обіцяли їй летіти нижче. На наступний день вони летіли так низько, що чули голоси:

- Дивіться, дивіться! – Кричали діти в одному селі, – качки жабу несуть!

Жаба почула це, і в неї стрибало серце.

– Дивіться, дивіться! – Кричали в іншому селі дорослі, – ось чудо-то!

«Чи знають вони, що це придумала я, а не качки?» – Подумала скрекотуха.

– Дивіться, дивіться! – Кричали в третій селі. – Яке диво! І хто це придумав таку хитру штуку?

Тут жаба вже не витримала і, забувши всяку обережність, закричала з усієї сили:

– Це я! Я!

І з цим криком вона полетіла шкереберть на землю. Качки голосно закричали; одна з них хотіла підхопити бідну супутницю на льоту, але промахнулася. Жаба, дриґаючи всіма чотирма лапками, швидко падала на землю; але так як качки летіли дуже швидко, то і вона впала не так на те місце, над яким закричала і де була тверда дорога, а набагато далі, що було для неї великим щастям, бо вона шубовснула у брудний ставок на краю села.

Вона скоро виринула з води і негайно ж знову зопалу закричала на все горло:

– Це я! Це я придумала!

Але навколо неї нікого не було. Перелякані несподіваним сплеском, місцеві жаби всі поховалися в воду. Коли вони почали показуватися з неї, то з подивом дивилися на нову.

І вона розповіла їм дивну історію про те, як вона думала все життя і нарешті винайшла новий, незвичайний спосіб подорожі на качках; як у неї були свої власні качки, які носили її, куди їй було завгодно; як вона побувала на прекрасному півдні, де так добре, де такі прекрасні теплі болота і так багато мошок і всяких інших їстівних комах.

– Я заїхала до вас подивитися, як ви живете, – сказала вона. – Я пробуду у вас до весни, поки не повернуться мої качки, яких я відпустила.

Але качки вже ніколи не повернулися. Вони думали, що скрекотуха розбилася об землю, і дуже жаліли її.

(Уривок)

2. Після прочитання твору, вихователь задає дітям запитання:

1) Про що розповідається в цій казці?

2) Що означають прислів'я: Не в свої сани не сідай. Вище голови не стрибнеш?

3) Чому не відбулася подорож жаби?

4) Яким словом можна назвати жабку?

5) Чому вчить нас ця казка?

6) Чи можна хизуватися? Чому?

3. Звернення вихователя: Наш Петрушка так же як і жабка, не знав, що хизуватися не красиво. Ті, хто вважають себе вихованими, ніколи не хизуються перед іншими.

Заняття №4 (Середня група)

Тема: Доброта, чуйність, взаємодопомога

Програмовий зміст: вчити дітей аналізувати зміст прочитаного; розширювати уявлення про моральні якості людини; формувати у дітей почуття доброти, чуйності, взаємодопомоги; вчити як поводити себе в різноманітних життєвих ситуаціях; виховувати бажання допомагати товаришеві.

Хід заняття:

1. Вихователь пропонує дітям прослухати казку В. Катаєва «Квітка-семицвітка»:

... ̶ От так штука! Шість пелюсток, виявляється, витратила ̶ і ніякого задоволення. Ну, нічого. Тепер буду розумнішою. Пішла вона на вулицю, йде і думає:

«Чого б мені ще все-таки веліти? Звелю я собі, мабуть, два кіло «ведмедиків». Ні, краще два кіло «прозорих». Чи ні... Краще зроблю так: велю півкіло «ведмедиків», півкіло «прозорих», сто грамів халви, сто грамів горіхів і ще, куди не йшло, одну рожеву баранку для Павлика. А що толку? Ну, припустимо, все це я звелю і з'їм. І нічого не залишиться. Ні, велю я собі краще триколісний велосипед. Хоча навіщо? Ну, покатаюся, а потім що? Ще, чого доброго, хлопчаки віднімуть. Мабуть, і відгамселять! Ні. Краще я собі велю квиток в кіно або цирк. Там все-таки весело. А може, веліти краще нові сандалети? Теж не гірше цирку. Хоча, по правді сказати, який толк в нових сандалетах? Можна веліти чого-небудь ще набагато кращого. Головне, не треба поспішати».

Міркуючи таким чином, Женя раптом побачила чудового хлопчика, який сидів на лавочці біля воріт. У нього були великі сині очі, веселі, але сумні. Хлопчик був дуже симпатичний ̶ відразу видно, що не забіяка, і Жені захотілося з ним познайомитися. Дівчинка без всякого страху підійшла до нього так близько, що в кожній його зіниці дуже ясно побачила своє обличчя з двома кісками, розкладеними по плечах.

̶ Хлопчик, хлопчик, як тебе звуть?

̶ Вітя. А тебе як?

̶ Женя. Давай грати у квача?

̶ Не можу. Я кульгавий.

І Женя побачила його ногу в потворному черевику на дуже товстій підошві.

̶ Як шкода! – сказала Женя. – Ти мені дуже сподобався, і я б з великим задоволенням побігала з тобою.

̶ Ти мені дуже подобаєшся, і я б теж з великим задоволенням побігав з тобою, але, на жаль, це неможливо. Нічого не поробиш. Це на все життя.

̶ Ах, які дурниці ти говориш, хлопчик! – вигукнула Женя і вийняла з кишені свою заповітну квітку-семицвітку. – Дивись!

З цими словами дівчинка дбайливо відірвала останню, блакитну пелюстку, на хвилинку притиснула її до очей, потім розжала пальці і заспівала тонким голоском, тремтячим від щастя:

Лети, лети, пелюстка,

Через захід на схід,

Через північ, через південь,

Повертайся, зробивши коло.

Лише торкнешся ти землі –

Бути по-моєму вели.

І в ту ж хвилину хлопчик скочив з лави, почав грати з Женею в квача і бігав так добре, що дівчинка не могла його наздогнати, як не старалася.

(Уривок)

2. Після прочитання твору, вихователь задає дітям запитання:

1) Хто головний герой казки?

2) Які свої бажання виконала Женя?

3) Що трапилося, коли Женя зустріла хлопчика з хворими ногами? Який в неї став настрій?

4) Які почуття ви відчуваєте, коли слухаєте цю казку?

5) Як ви гадаєте, чому дівчинка потратила 6 пелюстків і не була щасливою?

6) Чому вона захотіла витратити останній пелюсток на Вітю?

7) Як ви гадаєте, чи легко зрозуміти почуття інших людей?

8) Чому вчить нас ця казка?

3. Звернення вихователя: «Нам усім треба бути уважними до людей. Треба навчитися бачити, як живуть інші, мати почуття жалю і, якщо це можливо, намагатися допомогти їм, як це зробила Женя!»

Заняття №5 (Старша група)

Тема: Слухання казки «Чудова подорож Нільса з дикими гусьми»

Програмовий зміст: вчити дітей аналізувати зміст прочитаного; виховувати бажання прийти на допомогу іншим та отримувати задоволення від цього; формувати знання про взаємодопомогу; виховувати інтерес до художньої літератури.

Хід заняття:

1. Вихователь пропонує дітям прослухати казку С. Лагерлефа «Чудова подорож Нільса з дикими гусьми»:

... Аж ось одного дня, коли Нільс із дикими гусьми відпочивав на озері, стaлaся подія, що схвилювaлa всю лісову звірину. Хлопчаки з сусіднього хутора спіймали білку Сірле, a в неї в дуплі залишились маленькі білченята.

Вони принесли білку додому, і всі хуторяни зійшлися помилуватись пухнастим звірятком з розумними, жвавими очицями. Хлопці відразу спорядили стару білячу клітку ̶ зелену хатку з дверцятами та віконцями й хитромудрими щaбликaми всередині, щоб білка могла по них стрибати, поклали туди кілька горішків і поставили кухлик з молоком.

Люди гaдaли, що білці приємно буде жити в такій хатці. Та вони помилились. Сірле не зaхотілa їсти, ні рaзу не стрибнулa нa щaблик. Вонa зaбилaсь у куток і жaлібно тужилa:

̶ О горе мені, помруть мої дітки з голоду! Помруть мої, дітки з голоду!

Дикі гуси того ж таки вечора довідалися, що білку Сірле спіткало лихо, дізнався про це й Нільс. І він надумав допомогти їй. Адже це була найкраща нагода здобути собі друзів серед лісових звірят.

Коли добре стемніло, хлопчик вирушив у дорогу, йти було недалеко, бо хутір стояв біля самого лісу.

Нільс не боявся заблукати в темряві, бо, відколи став маленький, бачив уночі так само добре, як і вдень.

Він добрався до хутора і почав оглядати хату за хатою. Аж ось на одній стіні майже під самою стріхою хлопчик угледів клітку. Він обережно підійшов ближче. Сірле не спала, Нільс чув, як вона плакала і приказувала:

̶ Бідні мої дітки! Бідні мої дітки!

̶ Годі тобі побиватись, ̶ тихо озвався Нільс, ̶ зараз я тебе випущу!

Білка замовкла й здивована глянула вниз. Невже Нільс прийшов її визволити? Нільс, що завжди збидкувався над звіриною? Оце то диво!...

(Уривок)

2. Бесіда за змістом прочитаного:

1) Хто головні герої казки?

2) Чому чарівник перетворив Нільса на маленького чоловічка?

3) Чому Нільс вирішив полетіти разом з дикими гусьми в теплі краї?

4) Які завдання потрібно було виконати, щоб повернути собі нормальний зріст?

5) Чому останнє третє завдання Нільс не виконав, а відпустив свого друга гуся?

6) Чи повернув чарівник Нільсу нормальний зріст?

7) Що сказав чарівник хлопчику, коли той відпустив гуся на волю?

8) Як змінився Нільс, після покарання чарівника?

Заняття №6 (Старша група)

Тема:Навіщо людині совість

Програмовий зміст: на прикладі поведінки персонажа показати, що в душі кожної людини з'являються сумніви, образи, бажання протистояти волі старших, робити все по своєму, іноді в ущерб близьким людям і собі, однак

на те людині дана воля, щоб вона вибирала, як їй вчинити; неслухняність, погані помисли і бажання слід зживати і долати для того щоб уникнути бід і неприємностей; вміти не піддаватися поганим бажанням – значить зберігати свою совість спокійною.

Хід заняття:

1. Вихователь пропонує дітям послухати казку Л. Д. Короткової «Шурик-порося»:

Сашко не знав, скільки йому років. Але скоро, мама сказала, що буде у нього день народження. Подарунок купити збиралася, ось і питала, що йому хочеться. А Саші хотілося весь час різне: то собачку, то гармошку, як у Вітьки сусіда, то човен. Щоб прямо до середини озера допливти. Все здавалося йому, що біля берега жабенята якісь маленькі живуть. А там, на середині, напевно, крупніші водяться...

Рано вранці казка вся і почалася, тільки не «Колобок» і не «Теремок», які вечорами мама читала, а зовсім інша... Та вона йому і казкою спочатку не здалася.

Принесла мама з курятника цілий кошик яєць. Багато їх було: може, три, а може, й сім. Сашко рахувати так багато ще не вмів. Кошик собі на столі біля печі стоїть, а у Сашка свої турботи: штани з сорочкою натягнути.

Поки цим займався, раптом почув гучний писк. Прислухався – цікаво

ж, що це? І тут здалося Сашкові, що пищить яйце... Став він кожне яйце в руку брати та до вуха підносити. І знайшов.

Яйце пищало так голосно, що не можна було помилитися. Сашко взяв яйце – і до собі в куточок.

Сів на підлогу, яйце прямо перед собою поклав і став чекати, коли з нього курчаточко вилізе. Саша вже раніше бачив, які вони, курчатка: маленькі, худенькі і мокрі, наче їх хто водою збризнув.

Чекав, чекав, втомився навіть. І раптом тріснуло яєчко і розпалося на дві половинки. Шкаралупа відлетіла – а всередині зовсім і не курчаточко. Сидів всередині яйця маленький маленький хлопчина. Саша анітрохи не здивувався: якщо з яйця може курча вилізти, чому не маленький хлопчина? А той виліз і відразу запитує:

– Тебе як звати? – Саса, а тебе?

– А мене будеш Шуриком звати, поняв?

– Зрозумів! – згідно кивнув головою Саша і відразу поцікавився. – А ти де живеш?

– А ось тепер тут жити і буду! – заявив Шурик і озирнувся. – Он як у вас просторо, не те що в яйці. А щоб мені було зручно, посади но мене в твою кишеню.

Саша і справді побачив у себе на грудях кишені: на сорочку мама пришила, щоб було де носову хустку тримати. Ось Шурик і розташувався там. До того часу і мама повернулася в будинок.

– Вже встав? – здивувалася вона. – Тоді піди вмийся! Тільки на себе не лий, гаразд? Сам впораєшся?

Тут Шурик з кишені і каже:

– А чого тут справлятися? Справа не хитра!

Сказав це Шурик в повний голос, тільки мама чомусь нічого не почула. А Саша підійшов до умивальника, хотів було з полички мило взяти та лице-руки намилити, як мама вчила, але Шурик з кишені раптом сказав:

– Ти що?! Воно ж кусюче... Давай без мила, все одно ніхто не побачить.

Ну, Саша так одною водою і ополоснув руки, а обличчя йому Шурик нарадив зовсім не мочити. Тільки хіба мама не помітить? Помітила й давай сама умивати.

Обличчя Саші миє, а холодні краплі йому на сорочку капають. Шурик в кишені як заверещить, як закричить! Саша завмерр, думав, мама почує. Але вона знову нічого не почула... А сів Саша за стіл – перед ним вже тарілка з кашею приготовлена. Мама тільки ложку в руці сина поправила. А Шурик з кишені голос подає:

– Хто ж кашу ложкою їсть? Руками то набагато приємніше...

Саша ложку вбік і відклав взявся їсти жменями. Відразу руки і лице стали липкими, а Шурик не вгамовується:

– Бач, як мажеться!.. Липка... А ти спробуй нею помалювати на столі Тепер на підлозі... Чудово!..

Тільки мама в кухню увійшла і чомусь не зраділа. Руками сплеснула:

– Саша! Що ти наробив?! Тобі вже скоро три роки, а ти весь перемазався...

– Як чушка! – підказав з кишені Шурик.

– ... як чушка! – повторила мати.

«Ага, – подумав Сашко, – значить, і мама його чує?»

– Мама, це не я. Це – Шурик!

– Хто-хто? – не зрозуміла мама.

– Ну, Шурик, Шурик!

– Ах, Сашко?.. Ну, і де він, цей Шурик?

– Ось де він! – Сказав Сашко і показав на свою кишеню, а кишеня то на грудях.

– Ну, так ось... Порося твій Шурик! Справжнє порося! – сказала мама і потягла сина до умивальника.

А як водою на обличчя Саші бризнула – Шурик з кишені і радить:

– Ти чого мовчиш? Кричи!.. Голосніше кричи!..

Саша як почав кричати, так потім хвилин десять зупинитися не міг. Так і Шурик твердить своє: «Голосніше та голосніше!». Накричався Сашко досхочу. Мати знову сина за стіл посадила, заспокоює, а Шурко з кишені командує:

– Бач, тепер заспокоює... А ти проси ще цукру в чашку! Ще!.. Ще...

– Та куди тобі більше? Живіт від солодкого заболить, – перестерігає мама.

– Ну, спробуй, як? – цікавиться Шурик з кишені.

– Фу, противно! – скривився Сашко.

– Ну, та гаразд! – заспокоїв його Шурик. – Скажи їй так: «Пий сама!» Ось, правильно!

А тепер відштовхни чашку від себе!.. Бачив, як молоко по столу розтікається?!

– Та що ж це ти наді мною мудруєш, а?! – розсердилася мати.

– Це не я. Це Шурик порося, – заспокоїв Сашко маму.

Але мама чомусь не заспокоїлася і посадила сина на високу скриню. Саша терпіти не міг на ній сидіти: там було високо і нудно. А Шурик з кишені сумувати не дає:

– Ти чого знову притих? Ридай!.. Голосніше ридай!.. Бач, на рідну дитину уваги не звертає. А вона, може, зараз зовсім голос зірве... Або з скрині впаде...

Ти чого сидиш? Падай! Падай, говорю тобі!..

Впав Сашко не боляче, але за порадою Шурика кричав довго. Мама взяла сина на руки і сіла до вікна. Почала розказувати щось м'яким і тихим голосом. А Шурко твердить на вухо щось своє, заважає слухати маму.

Зовсім задовбався Саша, ну і заснув на колінах у матері.

Прокинувся він від того, що почув голос:

– Ні, погляньте на нього, люди добрі! Ти чого вдень то спиш, а? Ночі, чи що, тобі мало? Поки матері в будинку немає – ходімо, поблукаємо.

І пішов Саша зі своїм Шуриком в чулан, як той захотів.

– Ти коли не-будь бачив серед літа сніг? – запитав Шурик. – Не бачив? Так давай сніг влаштуємо! Бери цю банку відкрий... кришку... а тепер залазь на стілець.

Банку над головою підніми, та не так! Ех, не втримав! Ну, нічого, трохи просипалось. Ось це і є сніг! Схоже, правда? А в глечику що? Поглянь, мені скажеш. Сметана? О, сметана – смачна річ. Правда? І мені, і мені дай спробувати! Так ти не лий так, захлеснуся я. Ось так і знав, дивись, всю кишеню сметаною залив. Ну, чим мені тепер дихати? Ох, і безтолковий ти... Тихо!.. Мати повернулася. Давай бігом звідси, а то вуха надере!

Саша вибіг з комори – і до себе в куточок. Мама чомусь відразу в чулан попрямувала. Напевно, сліди на підлозі побачила. А як у прикомірок увійшла, так і запричитала:

– Господи! Ну що ж це таке?! Борошно просипав, сметану перекинув... Горе ти моє! Де ти, Сашко?..

Саша сидів тихо і все сподівався, що як-небудь обійдеться. Але не обійшлося.

Мама так міцно схопила його за вухо, що з очей іскри посипалися. А Шурик в кишені бурчить:

– Ось, всі б рідним дітям вуха викручували!.. Раді, що великі та сильні

виросли. Дитину зовсім не шкодують...

Ну, подумаєш, насмітив малість – так для снігу це.

– Ну, подумаєш, насмітив малість – так для снігу це, – чомусь повторив

Саша і прикрив собі рукою рот. Як же це вийшло, що він за Шуриком все повторювати став?

– Що ти сказав? – грізно перепитала мати.

– Це не я сказав, це Шурик-порося, – спробував пом'якшити маму Саша.

– Ах, так? Шурик-порося? Так?.. Ну, так ідіть з ним у сіни! У темний кут!

Постійте там до вечора, може, і одумаєтесь.

Ох, і не любив Саша цей темний кут у сінях! Темним він був тому, що занавіскою від світла загороджений. Там взимку пальто висять та валянки стоять. А влітку, напевно спеціально для Саші, кут звільняється. Щоб було де покараному стояти.

– Іди, йди! – грізно наказала мама і для остраху додала: – Там он які таргани бігають...

– Бреше! Немає там ніяких тарганів! – впевнено заявив Шурик з кишені. – Налякати нас хоче, а ми не боїмося.

Стоїть Саша за фіранкою в темному куті, а сам думає: а раптом вони там є?

– А може, й є!.. – засумнівався Шурик з кишені. – Хто їх знає, тарганів цих? Де хочуть – там і бігають.

Хотів Саша заревти, але тут фіранка отдернулась, і мама, вже голосом пом’якше, сказала:

– Ну, тепер зрозумів, що накоїв?.. Проси пробачення!

Саша швидко повернувся в кут обличчям і скоромовкою вимовив:

– Таякани таякани, вибачте, я більсе не буду!..

Мати стояла і посміхалася, а Шурик у кишені бурчав:

– Ні, ну подивіться на нього: дурний який! Ти у кого просити пробачення повинен?.. У матері! А таргани тут при чому?.. Ні, зв'язався я з тобою на свою голову. Малий ти ще. Піду до кого постарше життя пояснювати розтлумачувати. Ну, прощай! – і вискочив з кишені.

– Таякани боюся! – пояснив Саша і відразу опинився на маминих руках.

Коли ввечері прийшов з роботи батько, мама розповіла йому про Сашу і Шурика-порося. Обидва посміялися, а батько запитав:

– Ну, і де тепер твій Щурик-порося

– Немає! – розвів руками Сашко. – Сказав: пішов до кого постарше, а я ще маленький.

– Вже не такий ти і маленький, – посміхнувся батько. – Три роки – вже мужик!

– І вигадник, – додала мати. – Шуріка-порося якогось вигадав.

Хотів Саша про Шурика їм все розмовити, тільки так очі злипалися – прямо сили немає! Ну, і заснув, звичайно. Може, завтра ще й розповість, якщо ніяких справ не буде.

2. Бесіда за змістом прочитаного:

1) Чому Сашко не здивувався, коли знайшов в шкарлупі не курча, а хлопчика?

2) Що порадив Шурик Саші, коли той вмивався? Чому Сашко його послухався?

3) Навіщо Сашко підкорився Шурику, намалювавши кашею на столі?

4) Чому мама подумала, що Сашко про Шурика все вигадав?

5) Чому Сашко прикрив собі долонею рот, чого він злякався?

6) Навіщо потрібні були Сашині капризи підступному Сашкові?

7) Що треба зробити, щоб нашою волею ніхто не керував?

8) Чому Сашко попросив вибачення не у мами, а у тарганів?

3. Звернення вихователя: В душу кожної людини можуть «заповзти» злобна впертість, заздрість і інші темні сили. Як може людина цьому поганому протистояти?

Звичайно, можна змусити самого себе не слухати таких ось «шуриків», але це буває важко зробити навіть дорослим людям. Іноді наші «хочу» виростають до таких величезних розмірів, що ми перестаємо помічати інших людей і чуємо тільки «шуріка» всередині себе. Не можна забувати, що ми не одні. У кожного з нас є свої бажання, своя воля. А тепер уявіть собі, що кожна людина буде чинити тільки так, як йому хочеться. Що буде? А що може удержати нас від поганих вчинків? Навіщо людині совість?

Заняття №7 (Старша група)

Тема: Казка О. Монке «Як Ваня рятував юну Інфанту»

Програмовий зміст:Розкрити зміст поняття «взаємодопомога»; сформулювати якості, властиві людині, готового прийти на допомогу; показати важливість і необхідність наявності цієї якості для людини; розвивати комунікативні навички: вміння слухати, формулювати і висловлювати свої думки, уміння міркувати; виховувати у дітей почуття добра; розвивати групову згуртованість; вчити дітей взаємодопомогу, взаємовиручку; розширювати кругозір; збагачувати словник, формувати вміння аналізувати, робити висновки.

Хід заняття:

1. Вихователь читає дітям п’ятий сон «Як Ваня рятував юну Інфанту» з книги Олени Монке «Казки про ніч або сім чарівних снів».

… Раптом принцеса, послизнувшись, стрімко полетіла в річковий потік і зовсім зникла в пінливій, холодній воді. Ваня, не довго думаючи, стрибнув за нею. І ось він вже в цій небезпечній річці, яка кружляє і засмоктує. Здається, тисячі крижаних уламків встромилися в тіло хлопчика, а якісь невидимі сталеві руки тягнуть тіло до дна, і в той же час стрімко несуть його вздовж по річці. Він чує протяжний і глибокий крижаний голос, який ніби видає крижаний потік: «Скорися мені, покорися мені!» але Ваня не самовільно стрибнув у цю люту прірву, щоб скоритись, - він повинен врятувати Інфанту. Десь далеко попереду хлопчик помітив рожеву цятку її сукні і почув крик про допомогу. Інфанта ще жива, і він обов'язково врятує її. Але річка «думала» зовсім по-іншому. Вона не відпускала Ваню зі своїх чіпких холодних лещат. Своїх ніг хлопчик не відчував, а руки рятувалися рухом всупереч жорстокій водній стихії. І ось він вже зовсім поруч з принцесою. Вона лежала, вхопившись своїми ніжними ручками за виступаючу кам'яну брилу, а несамовита річка, огинаючи камінь, окачувала дівчинку крижаними хвилями так, що та то зникала з виду, то знову з'являлася. Коли річка донесла Ваню до каменю, за який трималася напівмертва Інфанта, він ледве встиг вхопитися рукою за один - єдиний гострий його край, до якого не доходила вода. Тремтячий від холоду хлопчик, долаючи натиск річкового потоку, з усіх сил намагався втриматися на камені за допомогою однієї руки, а іншою - підтягнув принцесу на відшліфовану спину брили. Вона була без свідомості, і хустка ще міцніше зав'язувала її очі, і тільки сині від холоду губи щось намагалися сказати. «Бідна, - думав Іван, - Як же вона не розбилася об цей камінь? Просто диво, що вона - жива. А як же нам рятуватися тепер? Може, прив'язати її до себе ціює хусткою? Може, далі річка буде спокійніше і ми зможемо дістатися до тієї скелі? Все - потрібно вибиратися звідси. Інакше ми помремо від холоду». Як тільки хоробрий хлопчик подумав про це, річка вщухла, її течія стала повільною і спокійною, а вода перетворилася в тепле мигдальне молоко. «Відпуска-а-а-ю в-а-а-а-а-с" - простогнала річка, і крізь кам'яну кольчугу почав пробиватися зелений паросток. А юна золотоволоса Інфанта раптом прокинулася, змахнула з очей синю хустку і жбурнула її у воду. Вона ніжно подивилася на Ваню і тихо сказала: «Спасибі. Ти врятував мене!»…

(Уривок)

2. Бесіда за змістом прочитаного

1) З ким бавилася красива Інфанта?

2) Що з нею трапилося під час гри?

3) Як відреагував на це Ваня?

4) Як він вирішив її рятувати?

5) Які труднощі були під час порятунку?

6) Що сказала юна Інфанта, після того, як Ваня врятував їй життя?

7) Чи правильно вчинив Ваня?

 

Слово вихователя: Взаємодопомога - це готовність допомогти кому не-будь, пробачити когось із співчуття, людинолюбства. Потрібно робити людям добро, приходити на поміч в любій життєвій ситуації.,розділляти з людьми радість і біду, вміти прощати і співчувати, словом, бути милосердними!

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 155; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты