Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Система вивчення прикметника.




Читайте также:
  1. II пара ЧМН - зрительный нерв и зрительная система.
  2. II. Тарифная система
  3. III) система статично невизначена.
  4. SCADA-система. ОРС. Организация взаимодействия с контроллерами.
  5. А-Ф. ДЫХАТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА
  6. А-Ф. ПИЩЕВАРИТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА. ОБМЕН.
  7. А-Ф. РЕПРОДУКТИВНАЯ СИСТЕМА
  8. А-Ф. СИСТЕМА КРОВООБРАЩЕНИЯ
  9. Автоматизированная система наблюдений и контроля окружающей среды
  10. Агроценоз (агроэкосистема), его отличие от биогеоценоза. Круговорот веществ в агроценозе и пути повышения его продуктивности.

Вивчення прикметника в початкових класах передбачає такі цілі: а) усвідомлення учнями значення прикметника в мові і мовленні як важливого виражального засобу і збагачення їхнього словникового запасу прикметниками; б) засвоєння основних граматичних форм прикметника і вживання їх у власному мовленні; в) вироблення навичок правопису закінчень прикметників. 1 клас: ознайомлення зі словами — назвами ознак, постановка до слів питання який? яка? яке? які?, співвіднесення слова і зображення відповідної ознаки; 2 клас: слова, що відповідають на питання який? яка? яке? які? (прикметники); утворення словосполучень іменників з прикметниками; добір до відомих предметів відповідних ознак; 3 клас: уявлення про прикметник як частину мови, зв’язок прикметників з іменниками; змінювання прикметників за родами та числами у сполученні з іменником; спостереження за вживанням прикметників у текстах; використання прикметників в усному і писемному мовленні; 4 клас: розвиток умінь упізнавати прикметники в тексті, спостереження за їх роллю в мовленні, вживання у процесі побудови висловлювань; відмінювання прикметників у сполученні з іменниками; вимова і написання закінчень у прикметниках; вимова і написання найуживаніших прикметників на -ський, -цький, -зький.

16. Система вивчення дієслова.

Система вивчення дієслова передбачає ознайомлення молодших школярів із граматичними ознаками цієї частини мови та формування навичок уживання дієслів у мовленні. Дієслово вивчається в усіх класах початкової школи: 1 клас: ознайомлення зі словами — назвами дій; постановка питання що робить? що роблять?; співвіднесення слова і дії; 2 клас: слова, які відповідають на питання що робити? що зробити? що робив? що буде робити? (дієслова); 3 клас: загальне поняття про дієслово як частину мови; зв’язок дієслова з іменником; неозначена форма дієслова; значення дієслова в мові й мовленні; змінювання дієслів за часами; правило написання не з дієсловами; використання дієслів у власних висловлюваннях; 4 клас: узагальнення і розширення знань про дієслово як частину мови; неозначена форма дієслова (початкова форма); змінювання дієслів за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі; І і ІІ дієвідміни дієслова; особові закінчення дієслів І і ІІ дієвідмін; дієслова на -ся (літературна вимова і правопис); використання дієслів в усних і письмових висловлюваннях різних типів. У 1 і 2 класах важливо навчити учнів правильно ставити питання до різних граматичних форм, які трапляються в реченнях і текстах, і, навпаки, добирати відповідні дієслівні форми до поставленого дієслівного питання. Працюючи у 3 класі над темою «Змінювання дієслів за часами», учні мають навчитися: розрізнювати часові форми дієслів; ставити питання до дієслів різних часових форм; змінювати дієслова за часами у формах доконаного і недоконаного виду (без уживання термінів) за допомогою питань що робить? що зробить? що робив? що зробив?; розрізнювати часові форми дієслів у тексті, використовувати їх у власних висловлюваннях. Вивчення матеріалу буде ефективним за умови використання евристичного методу. У 4 класі доцільно практикувати різноманітні творчі роботи (перекази, творчі диктанти, диктанти із завданням, твори), спрямовані на засвоєння категорії часу. Можна давати учням такі завдання: розповісти про події, що відбулися раніше, вживаючи дієслова минулого часу; прочитати оповідання, в якому розповідається про події, що відбуваються зараз, і переказати його зміст, уживаючи дієслова в майбутньому часі, тощо.



17. Система вивчення займенника.Ще до початку шкільного навчання діти практично використовують займенники, правильно вживають їх у мовленні. У першому класі ці навички закріплюються в процесі опрацювання букварних і післябукварних текстів. У 2 і 3 класах, як уже зазначалося вище, учні вчаться підставляти займенники (без уживання термінів) до іменників для правильного визначення їх роду і числа, і тільки в 4 класі вони вперше ознайомлюються із займенником як частиною мови. Вивчаючи займенник як частину мови, учні мають оволодіти такими вміннями: (дивимось у Держстандарт). Даючи визначення займенника як частини мови, підручник «Рідна мова» для 4 класу зазначає, що займенники тільки вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх. Граматичний матеріал «Займенники 1-ї, 2-ї, 3-ї особи однини і множини» підлягає засвоєнню в результаті запам’ятовування, тому вчитель, використовуючи повідомлення, демонстрацію таблиці (зразок її вміщений у підручнику), організовує сприймання учнями потрібної інформації.



19. Методика вивчення фонетики і графіки.

Уже в період навчання грамоти (1 клас) учні шляхом часткового звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки зі слова, проводять спостереження за зміною значення слова залежно від зміни того чи іншого звука (лис — ліс, ніч — піч), послідовно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і м’які, на основі поскладового вимовляння вчаться ділити слово на склади, а також створювати звукові моделі слів. Ці вміння є основою для успішного засвоєння розділу «Звуки і букви» у 1—2 класах. Учні розрізняють звуки за способом вимови, характером звучання, здатністю створювати склад. Вони мають знати, що в укр.мові є 6 голосних звуків, що на письмі позначаються 10 буквами. Вивчення приголосних звуків. В одних випадках слід вдаватися до прийому зіставлення звуків і букв (вимовляємо [шч] — пишемо букву щ (ща), вимовляємо [дз], [дз'], [дж] — пишемо букви дз, дж, в інших — до заучування напам’ять слів, наприклад тих, у яких вимовляється звук [ґ]. також учні мають розрізняти на слух тверді й м’які звуки. Окремо учні вивчають теми «Позначення м’яких приголосних за допомогою м’якого знака» та «Позначення м’якості приголосних перед о». Їх опрацювання проводиться також на основі спостережень за вимовою м’яких приголосних звуків і їх буквеним позначенням. З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу і шуму у вимовлянні пар дзвінких і глухих. Уже в 1 класі знайомляться з прийомами поділу слів на склади, з наголосом. Звуковий і звуко-буквений аналізи є найефективнішими прийомами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню послідовності звуків у слові, встановленню правильних співвідношень між звуками і буквами.



19. Методика вивчення орфографії та пунктуації.Відомо, що орфографія української мови ґрунтується на чотирьох принципах: фонетичному, морфологічному, історико-традиційному та ідеографічному (смисловому). На їх основі установлюються орфографічні правила. Суть фонетичного принципу правопису полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють. За цим принципом в українській мові пишуться префікси з- і с- (згорнути, зняти, але схопити, стверджувати), а також слова гарячий, серце, запорізький та ін. Для морфологічного принципу характерним є однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. За цим принципом пишуться слова просьба, солдатський, пісня, умивається та ін. Історико-традиційний принцип орфографії полягає в тому, що зберігаються такі написання, які в сучасній мові втратили свою вмотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні вимові, ні морфемній структурі слова. Традиційними написаннями вважаються збереження подвоєння букв у власних назвах іншомовного походження (Голландія, Руссо, Геннадій), відсутність подвоєння букв у запозичених загальних назвах (клас, тролейбус, пасажир), а також уживання е та и в ненаголошених позиціях (метелик, черешня, кишеня тощо). Ідеографічний (диференційний, або смисловий) принцип орфографії визначає написання подібних слів, що мають смислові відмінності. В українській мові цим принципом обґрунтовується написання слів компанія і кампанія, закінчень у деяких словах з різними значеннями, наприклад, звука (у лінгвістиці, музиці) і звуку (в інших значеннях). Смисловим принципом визначається також різне написання прийменника з іменником і омонімічних прислівників (до дому і додому), уживання малої букви в загальних назвах і великої у власних (любов і Любов, орел і Орел). У програмі матеріал з правопису окремо не виділено. Він вивчається не як самостійний розділ, зі своєю системою і специфікою, а у зв’язку з розділами «Слово» (теми «Будова слова» і «Частини мови») і «Звуки і букви». У роботі над орфографічним правилом методисти виділяють етапи: 1) Постановка навчальної задачі шляхом створення проблемної ситуації, метою якої є мотивація вивчення правила. 2) Колективне виведення правила. 3) Робота над формулюванням правила й уточненням необхідного способу дії. 4) Первинне закріплення. Пунктуаційні вміння можна умовно поділити на такі три групи: уміння визначати смислові відрізки, між якими потрібно вживати розділові знаки; уміння визначати пунктограми; уміння ставити розділові знаки, спираючись на правила пунктуації; уміння знаходити пунктуаційні помилки і виправляти їх.


Дата добавления: 2015-04-18; просмотров: 94; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.025 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты