Методика ознайомлення з новим твором.

Уроки ознайомлення з новим твором мають мету розширити знання учнів з певної теми, познайомити з письменником, його твором. В залежності від мети ми вибираємо методи і прийоми роботи. Уроки узагальнення мають мету повторити, узагальнити певну тему, поліпшити якості читання, удосконалювати вміння логічно і граматично правильно висловлювати свої думки. Це останнє стосується всіх уроків, бо означає розвивати мовлення. На кожний урок визначаємо мету уроку.

Основні етапи читання: 1) підготовка учнів до сприймання твору. Для доброго сприймання твору потрібна підготовча робота. За темою, яка буде розкрита у виучуваному творі. Це може бути розповідь учителя, бесіда з учнями, розповідь учнів на основі життєвого досвіду. Для того щоб збудити дітей можемо застосовувати гру, картину, загадки, прислів’я, приказки, бесіда за прислів’ям, лінгвістичні ігри. Лінгвістичні ігри: добирання епітетів до слів, опис предмета і відгадування його. 2) Перше читання і перевірка прочитаного перед читанням ставимо завдання, яке включає розуміння змісту і бажання наслідувати вчителя. 3) Повторне перечитування.

Після повторного йде читання за частинами, вибіркове, читання ланцюжком. Учити дітей аналізувати. В процесі повторного перечитування ставити питання і завдання. Повторне перечитування має на меті допомогти учням аналізувати твір за будовою, тобто композиційний аналіз. Про композицію твору учні повинні знати, що кожний твір має початок, основну частину і закінчення. Щоб привчити дітей аналізувати твір за будовою. Учитель ставить питання: чим починається твір?, з яких позицій починається твір?, як розгортаються події?, чим завершується твір? На основі оповідань учні переконуються, що вступна і заключна частини значно менші від основної. У процесі роботи привчаємо дітей до того, що в основній частині можна виділити ще декілька частин. Кожна з частин вступна, основна, заключна є логічно завершеною, тобто виражає певний зміст. Усвідомлення логічних частин змісту допомагає учням переказувати твір.

Під час повторного читання продовжується робота над словом. Після прочитання речення, якщо є така потреба зупиняємося, щоб вияснити зрозумілість усіх слів. Незрозумілим не можна залишати жодного слова. Який вид обрати при повторному читанні залежить від жанру твору і від підготовки класу.

4) Аналіз зображувальних засобів. Застосування цілісного аналізу. Аналіз змісту частин пов’язується із розбором художніх засобів. Не виключається також, що через аналіз художніх засобів розкривається зміст твору. Роботу над зображувальними засобами необхідно проводити разом з читанням уривків так, щоб відобразити художність і смисл, функцію зображувальних засобів. Цілісним є такий аналіз твору, коли твір аналізується в єдності змісту і форми.

5) Навчання складати план прочитаного. Цей елемент передує переказу. Але на деяких уроках можуть мінятися місцями. Не до кожного твору можна складати план. Учимо дітей складати план до тих творів, які легко поділяються на композиційно завершені частини.

Вимоги до плану:

1) усі його пункти повинні передавати логіку подій;

2) мають бути спрямовані на розкриття головної думки

Звертаємо увагу дітей, що у плані можуть бути і питальні і розповідні речення, що пункт плану може бути речення з підмета і присудка, а також привчаємо дітей підбирати для пунктів плану речення з текстів, або частину цих речень.

Узагальнююча бесіда. Узагальнююча бесіда спрямована на виявлення ідеї та задуму твору. Її не треба затягувати. Вона має складатися з декількох питань. Є півні особливості бесіди у відповідності до жанру твору. Наприклад: байка – бесіда будується за мораллю, ліричний твір – після аналізу художніх засобів визначається задум автора.

Працюючи над оповіданням і казкою ставимо питання на виявлення ідеї твору, а також 2 – 3 питання за змістами твору та враженнями від прочитаного. Якогось шаблону у проведенні бесіди немає. Як її провести, які і скільки питань поставити підкажуть нам попередні етапи роботи над твором. Важливу роль у підсумку відіграє завершальне слово вчителя.

23. Методика вивчення творів різних жанрів.

Вводячи в обіг термін “оповідання”, необхідно забезпечити його тлумачення. Зрозуміло, що його роз’яснення потрібно вести з урахуванням віку дітей. Оповідання – це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов’язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється природа.
Словесне змалювання виявляється у тому, що в оповіданні читач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про діючу особу. Оповідання, представлені в читанках для 2-4 класів, умовно поділяють на дві групи: оповідання, у яких діють люди, та оповідання про природу і діяльність у ній людей. Першу з них при початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві. Другу – можна доручати учням, але не раніше, як у 3 класі. Цю диференціацію оповідань слід ураховувати і при введенні у навчальний процес мовчазного читання. Твори, насичені драматичними подіями (оповідання про людей), краще сприймаються в голосному прочитуванні. Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту, припустимо давати дітям для мовчазного первісного читання.

У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів. Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу. У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів. Для його їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові – не входить до програми початкових класів.

Перед вивченням історичних легенд і переказів дітей слід ознайомити з тими чи іншими історичними фактами. Чимало цих творів пов’язано з назвами різних місцевостей, які можна вивчати після розповіді про цю місцевість. Такі легенди і перекази містять народне тлумачення їх незвичайного походження назв. Установкою на достовірність і одно сюжетністю, нестійкою, довільною формою легенда відрізняється від казки, в якій так чи інакше підкреслюється нарочитість, вигаданість зображеного. Значним фантастичним, іноді міфологічним елементом легенди відрізняються від переказів, що характеризуються більшою реалістичною, фактичною правдивістю, позбавлені алегоризму.Структура уроків читання легенд і переказів така, як і казок.

Вірші: епічні та сюжетні. Наявність розвитку подій, в центрі яких діють особи, епічні вірші подібні до інших художніх жанрів, таких як оповідання, казки. Тому організація уроків їх читання схожа на будову уроків вивчення оповідань і казок. Як і при розгляді прозових творів, в опрацюванні віршів після вступної бесіди і ознайомлення з текстом застосовується кількаразове повторне читання, аналіз головної думки і художнього її втілення. Працювати над віршем, не слід забувати, що об’єкт аналізу – поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Йому притаманні більша, ніж в оповіданнях, образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним до пояснень окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень. У віршах для учнів молодших класів ставлення автора до зображуваного часто висловлюється побажаннями, рекомендаціями, адресованими всім, хто читає. У читанках представлені віршовані твори громадянської і пейзажної лірики.
У роботі над творами громадянської лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного. Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх вивчення. Зумовлено це тим, що вірші такого типу невеликі за розміром і передаються в них не події з життя людей, а почуття, пов’язані із змалюванням явищ природи, переживань. Така поезія сприяє емоційному пізнанню дійсності. Звідси стає зрозумілою вимога методики – читанням ліричних віршів вводити дітей у світ художніх образів через почуття, а далі вести від почуттів до думок, до висновків.

Жанр байки у читанках представлений кількома зразками. Уперше з цим жанром діти знайомляться у 2 класі. Наймолодші школярі байок не читають. Цьому є пояснення: байці властива алегоричність. Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У вступній бесіді вчитель назве одну з характерних рис байок – їх переважно віршований характер. Описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей.

25. Методика роботи над зв’язним мовленням.

Мовлення — це спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність людини. Розвивати мовлення — означає вчити школярів правильно і доцільно, відповідно до норм літературної мови користуватися всім арсеналом мовних засобів у процесі побудови зв’язних висловлювань. Фактори розвитку мови школярів: потреба в спілкуванні; мовленнєве середовище; життєвий досвід; значущість предмету розмови. Розвиток мовлення дитини потребує постійного педагогічного управління. Розвиток мовлення передбачає формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання різних типів і стилів. Зв’язне висловлювання — це сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних спільним предметом мовлення (темою) і головною думкою за допомогою мовних (лексичних, граматичних і інтонаційних) засобів. Будуючи зв’язне висловлювання (усне чи письмове), мовець спирається на два компоненти довготривалої пам’яті: 1) наявний у нього запас слів і граматичних моделей; 2) запас уявлень і понять, набутих у різні моменти життя. Методи розвитку мови: імітативні, комунікативні, метод конструювання тексту. Напрямки роботи з розвитку мовлення: 1)Техніка мовлення: дихання, дикція. 2)Орфоепічні норми літературної вимови. 3) Інтонація: мелодика (підвищення і пониження тону); інтенсивність (силовий чи динамічний компонент); темп чи тривалість; пауза; особливий тембр як засіб вираження емоцій. Лексична робота: збагачення, уточнення й активізація словника учнів; вилучення не літературних слів.

Методика викладання української літератури

1. Методика початкової літературної освіти як наука -це педагогічна наука, яка визначає теоретичні аспекти вивчення української мови в 1- 4 класах і рекомендує найбільш ефективні методи і способи удосконалення мовних навичок у молод­ших школярів, формування у них засобів мови і літератури, наукового уявлення про мову як знакову систему. Педагогічною її вважають тому, що основна увага зосереджена на навчанні. А навчання та виховання становлять разом зміст педаго­гіки. Курс “Літературне читання” – органічна складова освітньої галузі “Мови і літератури”. Його основною метою є розвиток дитячої особистості засобами читацької діяльності, формування читацької компетентності молодших школярів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентностей, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення курсу літератури в основній школі. Читацька компетентність є особистісно-діяльнісним інтегрованим результатом взаємодії знань, умінь, навичок та ціннісних ставлень учнів, що набувається у процесі реалізації усіх змістових ліній предмета «Читання». У процесі навчання відбувається становлення і розвиток якостей дитини-читача, здатної до самостійної читацької, творчої діяльності; здійснюється її мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток; формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується любов до мистецтва слова, потреба в систематичному читанні. Для досягнення мети виконуються такі завдання: формування в учнів повноцінної навички читання; ознайомлення учнів з дитячою літературою різної тематики і жанрів; формування у дітей соціальних, морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів; формування у школярів умінь сприймати, розуміти, аналізувати літературні тексти; розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого); розвиток творчої літературної діяльності школярів; формування у школярів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок, довідковим матеріалом, умінь здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань. Зміст літературного читання визначається на основі таких принципів: тематично-жанрового, естетичного, літературознавчого.Навчальний предмет “Літературне читання” – багатофункціональний. Уміння і навички – складова читацької компетентності, які формуються на уроках літературного читання, мають не лише предметний, а й загальнонавчальний характер, є засобом вивчення практично всіх навчальних предметів, забезпечують їх подальше засвоєння у наступних ланках загальноосвітньої школи.

2.Зв’язок методики початкової літературної освіти з іншими дисциплінами.

s bEXZiCKS9eYoB6FNL1NNxh7Zi4T1xIfdapfaM46YkcwVVHuiE6GfZdo9EhrAb5x1NMcl9183AhVn 5p2lllzm43Ec/KSMJ9MRKXhuWZ1bhJUEVfLAWS8uQr8sG4d63VCkPBFg4ZraWOtE71NWx/RpVlOP jnsVl+FcT15P2z//BQAA//8DAFBLAwQUAAYACAAAACEA/Ss6it4AAAAKAQAADwAAAGRycy9kb3du cmV2LnhtbEyPzU7DMBCE70i8g7VI3KjzQyIa4lQVFRIcOBDg7sbbJGq8jmI3DW/P9kSPO/Npdqbc LHYQM06+d6QgXkUgkBpnemoVfH+9PjyB8EGT0YMjVPCLHjbV7U2pC+PO9IlzHVrBIeQLraALYSyk 9E2HVvuVG5HYO7jJ6sDn1Eoz6TOH20EmUZRLq3viD50e8aXD5lifrIJdu63zWaYhSw+7t5Adfz7e 01ip+7tl+wwi4BL+YbjU5+pQcae9O5HxYlCQrJM1o2zkjyAYyNOMt+wvQpyCrEp5PaH6AwAA//8D AFBLAQItABQABgAIAAAAIQC2gziS/gAAAOEBAAATAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAABbQ29udGVudF9U eXBlc10ueG1sUEsBAi0AFAAGAAgAAAAhADj9If/WAAAAlAEAAAsAAAAAAAAAAAAAAAAALwEAAF9y ZWxzLy5yZWxzUEsBAi0AFAAGAAgAAAAhAOc53BItAgAARQQAAA4AAAAAAAAAAAAAAAAALgIAAGRy cy9lMm9Eb2MueG1sUEsBAi0AFAAGAAgAAAAhAP0rOoreAAAACgEAAA8AAAAAAAAAAAAAAAAAhwQA AGRycy9kb3ducmV2LnhtbFBLBQYAAAAABAAEAPMAAACSBQAAAAA= " o:allowincell="f">

Методика викладання української мови в початкових класах — це педагогічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів І—4 класів і рекомендує найефективніші методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів, формування у них засобами мови і літератури наукового уявлення про мову як знакову систему. У початковій школі, склався зв’язок з такими навчальними предметами: російська мова та читання,образотворче мистецтво, музика, математика й ознайомлення з навколишнім світом. Методика мови, як і методика будь-якої іншої дисципліни, складається з двох частин. Одна з них — теоретична, яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики, розглядає історію виникнення і розвитку методів початкового навчання, визначає структуру і форми організації навчального процесу за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і посібників з мови. Друга — практична, яка пропонує конкретні методи, прийоми навчання.

3. Актуальні проблеми методики початкової літературної освіти. Актуальність проблеми літературної освіти викликана такими чинниками: відсутністю узгодженості й наступності між різними програмами й підручниками для дисциплін, що забезпечують літературну освіту; значним перевантаженням літературних курсів, невідповідністю введених до них творів віковим особливостям учнів, що призводить до згасання інтересу до читання; необхідністю ґрунтовного засвоєння дітьми та молоддю мовного і культурного багатства народів України та світу; важливістю підвищення рівня загальної культури та моралі в сучасному українському суспільстві; стрімким розвитком комп’ютерних технологій, мас-медіа, аудіо- й відеопродукції, що витісняють книгу з кола захоплень дітей; потребою формування у молодого покоління активної громадянської позиції; переходом на 11-річне навчання в загальноосвітній школі; введенням профільного навчання. Концепція методики літературної освіти спрямована на реалізацію завдань, що стоять перед сучасною загальноосвітньою школою ,як школою формування нового покоління особистостей з високою культурою і громадянською відповідальністю, необхідністю збереження національної ідентичності, духовних ідеалів слов’янства в умовах глобалізації світового простору.

4. Функції літератури як мистецтва

Література — мистецтво слова, яке відрізняється від інших мистецтв своїм матеріалом.

У наш час, з огляду на активний розвиток художньої літератури і її якісну неоднорідність, як правило, виділяють такі основні функції художньоїлітератури: 1)естетична - полягає у тому, що твір дає читачу інтелектуально-емоційне задоволення від спілкування з прекрасним. Твір заспокоює, тобто знімає афекти, сильні пристрасті. Насолода від прочитаного тим більша, що твір дає змогу відчути сильні, навіть фатальні пристрасті немовби збоку, без будь-якої загрози для власного існування. Твір, нарешті, розвиває в нас почуття прекрасного, інколи ж просто розважає; 2)виховна (етична), яка тісно пов'язана з естетичною насолода, яку ми відчуваємо, читаючи твір, часто є прямим наслідком того, що автор задовольняє моральні запити читача. Читач співпереживає моральним вчинкам героїв твору чи історіям їхнього життя і перетворює набутий етико- естетичний читацький досвід на власний життєвий досвід, на свою активну життєву позицію. Ідеал, винесений з твору, стає ідеалом читача:3)пізнавальна - полягає в тому, що художній твір є активним джерелом поповнення знань про навколишній світ, розширює наші уявлення про історичну епоху, про яку в ньому йдеться, про побут, культуру і звичаї зображених у ньому людей. 4)духовнотворча - художній твір не просто задовольняє естетичні переживання людини, а й робить її кращою, духовно багатшою, розвиває її внутрішній світ, врешті-решт, допомагає людині краще пізнати, не лише об'єктивну дійсність, а й свою власну особистість. Визначаючи своє ставлення до тих чи інших явищ, людських типів, які стали предметом етичної оцінки автора, а також своє ставлення до авторської позиції, ми тим самим глибше й повніше починаємо розуміти свою власну суть, зміст власних намірів і бажань, думок і почуттів. Зміст художніх творів часто порівнюють із дзеркалом, в якому людина бачить себе: „Мистецтво дає їм (читачам, людям) дзеркало, в якому вони бачать себе в іншому і іншого в собі" (Г.Гачєв).

5. Художній твір як предмет вивчення в початковій школі.Є основою сучасного уроку читання.Протягом навчального року діти ознайомлюються з творами, різними за жанром, обсягом, складністю. Це, своєю чергою, потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку читання. Адже від того, наскільки адекватно вчитель оцінить особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, наскільки йому вдасться активізувати емоції, мислення дітей, значною мірою залежить результат опрацювання твору, його позитивний вплив на розвиток дитини. Процес читання художніх творів, як стверджує Л. Виготський, відбувається не просто як засвоєння прочитаного, а як взаємодія об'єктивного змісту твору з особистим досвідом читача. Внаслідок такої роботи розуму виникають нові знання з усвідомлення прочитаного, які сприяють формуванню особистості читача. Особливий інтерес має навчальна здібність до засвоєння літератури, яка формується у процесі систематичного шкільного навчання і проявляється насамперед у сприйманні літературно-художнього твору та у власній літературній творчості. Художня література - одне з найважливіших засобів всебічного гармонійного розвитку особистості. Вона надзвичайно розширює життєвий досвід людини: допомагає відчути, дізнатися і пережити те, що читач, може бути, ніколи не зможе відчути і пережити в дійсного життя. Читання художніх творів розвиває мову дітей: збагачує,уточнює і активізує словник учнів на основі формування у них конкретних уявлень і понять, розвиває вміння висловлювати думки в усній та письмовій формі. На прикладах простих, доступних оповідань діти вчаться розуміти зміст твору, його основну думку, знайомляться з діючими особами, їх характерами та вчинками, оцінюють дані вчинки. "На кожен твір, - писав К.Д. Ушинський, - ми повинні дивитися як на вікно, через яке ми можемо показати дітям той чи інший бік життя". І дійсно, художня література є важливим засобом пізнання дітьми навколишнього їх світу.

6. Читання як мовленнєва та естетична діяльність

Читання - один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра. Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній, суспільно - історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості. У початковій ланці школи читання виступає особливим предметом, який одночасно є унікальним засобом власне навчання молодшого школяра й інструментом для вивчення будь-яких навчальних предметів. Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній, суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості. Уміння дитини читати вже у початковій ланці школи розглядають у двох аспектах. Перший _; формування техніки читання - буквально сприймання графічної моделі слова і правильне звукове її відтворення за одиницями читання з поступовим переходом до читання цілими словами, словосполученнями, реченнями; і другий - здобуття знань через читання художньої і науково-пізнавальної літератури, вироблення свого власного ставлення до прочитаного, а отже, виховання, розвиток своєї читацької самостійності. Уміння читати - це наявність інтересу до читання, до книг як джерела пізнання, громадського виховання, опанування літературної мови, а отже, і моральне, естетичне й суспільне виховання, розвиток духовного світу дитини, її почуттів. При створенні відповідних умов на уроках читання формується людина нового суспільства, закладаються основи світогляду юного громадянина, його всебічного розвитку. Найкраще цьому сприяють тексти художньої літератури. Через це у зміст навчання читати вводяться від 80 до 90% саме художніх текстів.

7. Мета, завдання та принципи побудови літературного читання як шкільної дисципліни.

Літературна освіта – це навчально-виховна система вивчення літератури в загальноосвітніх закладах України. Література прилучає дітей до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур і традицій. Основна мета літературної освіти – виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості. Літературна освіта повинна прищеплювати школярам художній смак, формувати вміння розрізняти високовартісну й низькопробну книжкову продукцію, поціновувати класичну й сучасну літературу, переживати важливі для духовного становлення особистості естетичні емоції.

Вивчення літератури школі має забезпечити розв’язання таких завдань: прилучення учнів до найкращих здобутків українського, російського, світового письменства та представників інших національностей, що проживають в Україні; підвищення рівня загальної культури школярів; формування у дітей стійкого інтересу до читання, естетичного смаку учнів, здатності розрізняти й оцінювати художні явища, розкриття учням різноманітних функцій літератури – пізнавальної, естетичної, виховної, оволодіння змістом художніх творів, усвідомлення їх місця в літературному процесі й розвитку національних культур; розуміння школярами літератури як мистецтва слова і як складової духовної культури людства; формування в учнів творчих здібностей, уяви, самостійного мислення; розвиток естетичних емоцій та почуттів, зв’язного мовлення, вміння аргументовано, розлого й образно висловлювати свої думки, судження, оцінки; сприяння моральному самовизначенню молодої людини, виробленню в неї активної життєвої позиції на основі гуманістичних цінностей та ідеалів, прагнення до самостійного пошуку, духовного самовдосконалення.

Принципи літературної освітиВивчення літератури в школі має ґрунтуватися на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах, серед яких загальноприйнятими є традиційні, а саме: науковість, історизм, зв’язок навчання і виховання, доступність, спрямованість на розвиток учня, особистісний характер читацької діяльності, шкільний аналіз та інтерпретація твору, взаємодія мистецтва й дійсності в естетичній свідомості учня, комунікативність, країнознавчий підхід та ін.

Структура літературної освітиЛітературна освіта має структуру, що відзначається послідовністю, наступністю й поступовим збагаченням знань, розвитком умінь і навичок дітей: пропедевтичний етап (дитячий садок) – початкова школа (1–4 класи) – основна школа (5–9 класи) – старша школа (10–11 класи).

8. Література як мистецтво і як шкільна дисципліна.В даний час у психології та педагогіці ведуться пошуки раціональних шляхів залучення молодших школярів до мистецтва, ставиться проблема посилення впливу художньої літератури на формування особистості школяра. У цій області намітилося два напрямки. Прихильники одного напрямку - психологи та методисти (В. В. Давидов, Ю. М. Полуянов, Л. І. Айдарова, Цуккерман та ін) припускають, що можна скоротити шлях, що веде школярів до розуміння художнього твору як мистецтва за допомогою формування у них теоретичного мислення. Вони вводять з першого класу курс поетики. Таке навчання дозволяє дати учням у молодших класах уявлення про особливості творів різних жанрів - билини, казки, байки, балади, пісні. Безсумнівно, роль і значення теоретичних знань в осягненні мистецтва загальновизнані, і програма з поетики, наприклад, може мати педагогічну цінність в певних умовах. Представники іншого напряму пов'язують просування школярів до глибокого розуміння творів художньої літератури як мистецтва з роботою над їх загальним розвитком. Такий підхід ясно виражений у роботах Л. В. Занкова. Він виділяє два шляхи, що ведуть до досягнення оптимальних результатів у навчанні: прямий і непрямий. Прямий шлях – це накопичення спеціальних знань про літературу, навчання школярів аналізу твору. Непрямий шлях - це досягнення оптимальних результатів у навчанні завдяки загальному розвитку дітей. Саме загальний розвиток розглядається не як стихійний, чисто віковий процес, а як мета і результат спеціально побудованої системи навчання. Вивчення літератури передбачає вивчення літератури як мистецтва слова. Саме у процесі вивчення зазначеного предмета можливо найповніше реалізувати завдання гуманітарного виховання молоді, залучення її до багатств світової духовної культури, духовного і морального зростання особистості, естетичного виховання. Урок літератури в усі часи є основною складовою навчання і виховання культурної, розвиненої, інтелектуальної особистості.

9. Психологічні засади формування навичок читання.Загальновизнано, що всім дітям властиве абстрактне мислення. Психологічні спостереження доводять, що у дітей молодшого віку переважає конкретне мислення. Воно пояснюється обмеженим запасом уявлень, здобутих ними протягом 6—10 років життя. Це й диктує використання неоднотипних методів і прийомів у роботі з учнями відмінних вікових груп.Психологіч­ні дослідження показують, що діти приходять до школи з ігровим мотивом, сформованим у них до початку на­вчання в школі. Тому початковою фор­мою навчання мові школярів 6—7 років повинна стати гра з вивчення мови, гра з мовними і мовленнєвими оди­ницями.Навчання грамоти передбачає формування в учнів елементарних навичок читання і письма. Психологічна основа методики навчання грамоти полягає в доборі таких методичних прийомів, які враховували б особливості дитячого сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, сприяли б їхньому всебічному розвитку. На мовному матеріалі учні мають оволодіти такими важливими прийомами розумової роботи, як аналіз і синтез, класифікація, узагальнення, уміння робити висновки.. Першокласник має переконатися, що в його віці вже не обійтися без уміння читати й писати. Усвідомлення цієї віддаленої мети має поєднуватись із постановкою перед дітьми щоденних,поурочних конкретних цілей, пов’язаних із виконанням різноманітних навчальних вправ, у тому числі й таких, що мають підготовчий характер.Позитивні мотиви навчання читання можна сформувати тільки за умови, якщо на уроках грамоти, за словами К. Д. Ушинського, пануватиме бадьора, оптимістична атмосфера, яка б виключала психічну і фізичну перевтому дитини. Початкова навичка читання має формуватися в постійному взаємозв’язку зі спостереженнями за явищами живого мовлення і з такими видами мовленнєвої діяльності, як аудіювання, говоріння і письмо.Основними мовними одиницями, якими дитина оперує на цьому етапі навчання, є звуки мовлення і букви, слова, речення, текст.Українське письмо є звуко-буквеним. Тому засвоєння початкових навичок читання й письма полягає в умінні перекодовувати букви в позначувані ними звуки і, навпаки, перекодовувати звуки мовлення і їх комплекси — склади і слова — в умовні графічні знаки — букви (друковані або рукописні). Тому оволодіння першокласниками читанням і письмом здійснюються не роздільно, а паралельно.Навичка читання формується значно динамічніше, ніж навичка письма, написання літер дещо відстає від читання. Учитель має пам’ятати, що елементарні навички читання й письма не можуть бути вироблені без багаторазового повторення одних і тих самих навчальних дій. Він має вносити певні варіації в постановку завдань з метою запобігання психічному і фізичному перевантаженню дітей, підтриманню їхнього загального інтересу до виконуваних вправ. Велику роль у цьому відіграють також ігрові ситуації, коли дитина бере на себе роль того чи іншого звука, складу в слові, слова в реченні. Такі безпосередні дії учнів, виконувані з одиницями живого мовлення, сприяють тому, що навчання стає для них цікавішим і доступнішим.

10. Новоутворення дошкільного і молодшого шкільного віку та специфіка дитячого сприйняття.Протягом дошкільного віку у психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Творчі здібності у дітей виявляються в конструкційних іграх, технічній і художній творчості. Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. У дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим. Супідрядність мотивів – спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими. Внутрішні етичні інстанції - засвоєні дошкільником моральні норми, які регулюють його поведінку у відповідності до соціальних вимогРегуляція емоційних переживань та поведінкових актів малюка, спонукувана в грі та взаємодії з дорослим формує довільність поведінки - важливе особистісне новоутворення дошкільного віку. В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія. Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності - навчання.

11. Літературний розвиток дитини як основна мета навчання літературі у початковій школі.

Літературний розвиток визначається як віковий і водночас навчальний процес оволодіння умовними формами літератури, які закладені у самій природі пізнання життя і складають мову мистецтва. У психолого-педагогічних працях він визначається як процес формування здатності до безпосереднього сприймання мистецтва слова, складних умінь свідомо аналізувати та оцінювати прочитане, керуючись при цьому естетичними критеріями та художнім смаком, виробленими в школі при засвоєнні курсу літератури, та у широкому позашкільному спілкуванні з мистецтвом. Головна мета літературної освіти - виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості.

Читання як навчальний предмет має у своєму розпорядженні такий сильний засіб впливу на особистість, як художня література. Художня література розвиває і виховує потенціал: залучає дитину до духовного досвіду людства, розвиває його розум, облагороджує почуття. Чим глибше і повніше сприйнято читачем той чи інший твір, тим більше вплив на особистість воно надає. Тому в якості однієї з провідних завдань навчання читанню програма висуває завдання навчити сприйняттю художнього твору. К.Д. Ушинський одне з найважливіших завдань школи вбачав у тому, щоб "привчити дитину до розумної бесіді з книгою». Інтерес до читання художніх творів виникає і починає формуватись з дитячих років.

Отже, виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості можна крізь уроки читання , які покликані допомогти учневі досягти високого рівня інтересу до книжки, виробити вміння орієнтуватися у світі книжок, уміння користуватися ними. А це і є основною метою літератури взагалі.

12. Поняття «літературний розвиток»У працях Н. Молдавської літературний розвиток визначається як віковий і водночас навчальний процес оволодіння умовними формами літератури, які закладені у самій природі пізнання життя і складають мову мистецтва. Аналіз психолого-педагогічної літератури, практичного масового та передового досвіду, численні спостереження засвідчують, що якість літературної освіти учня залежить від рівня сформованості психічних пізнавальних процесів, які, у свою чергу, визначають ступінь проникнення читача в ідейно-естетичну цілісність літературного твору, сприяють розумінню його як художнього цілого. Допомогти учням молодшого шкільного віку розвинути читацькі інтереси та власні літературні здібності покликані вчителі початкової школи та ті, кому вони передають естафету. Багаточисельні спостереження засвідчують, що якість літературної освіти школяра залежить від рівня сформованості психічних пізнавальних процесів.

Педагоги-науковці (В.Стоюнін, С.Грузинський), які тісно пов'язували процес розумового зі спеціальним розвитком індивіда, удосконаленням його літературних здібностей. Розумовий розвиток вони розглядали як проблему, що має безпосереднє відношення до результативності навчального процесу. У психолого-педагогічних працях він визначається як процес формування здатності до безпосереднього сприймання мистецтва слова, складних умінь свідомо аналізувати та оцінювати прочитане, керуючись при цьому естетичними критеріями та художнім смаком, виробленими в школі при засвоєнні курсу літератури, та у широкому позашкільному спілкуванні з мистецтвом.

Таким чином, літературний розвиток школярів є результатом взаємодії двох сторін особистості читача (його літературних здібностей і здатності осягати, осмислювати, «привласнювати» зміст художнього твору), які тісно пов'язані між собою, доповнюють і збагачують одна одну, при цьому зберігаючи відносну самостійність.

Отже, літературний розвиток молодших школярів визначається як віковий і одночасно навчальний процес формування здатності до сприймання літературно- художнього твору, до власної літературно- творчої діяльності.

13. Критерії літературного розвитку школярів.

Розгляд процесу літературного розвитку під кутом зору взаємодії його з процесом навчання висуває на перший план проблему критеріїв, або показників, літературного розвитку. Самим «зовнішнім» показником літературного розвитку можна вважати так звану начитаність людини, тобто його читацький досвід. Часто звертаються до таких показників літературного розвитку, як естетичний ідеал і художній смак. Такі особливості діяльності художнього сприйняття, як образна конкретизація і образне узагальнення, відтворюють специфіку пізнання предмета (літератури). Цілісність відображення дійсності в художньому образі, широке узагальнення, типізація життєвих явищ визначає і особливості розумової діяльності школяра. Школяр на основі сприйняття художнього тексту відтворює ці способи життя із запасу своїй пам'яті, з досвіду життєвих вражень і переживань за активної діяльності уяви і мислення. Образне узагальнення виростає з конкретних уявлень. Процеси образної конкретизації та образного узагальнення нерозривні і обумовлюють одна одну. У міру знайомства з текстом початкові узагальнення збагачують і обумовлюють, певною мірою, подальшу конкретизацію, утворюючи своєрідну спіраль пізнання, за якою читацька думка, не відриваючись від конкретних уявлень, сходить до широких образних узагальнень, осягає художній твір у структурній залежності його частин і цілого. Образна конкретизація і образне узагальнення складають об'єктивне вираження специфіки такої складної по своїй психологічній структурі діяльності, як читання і сприйняття літературного твору, тому показниками, і критеріями, літературного розвитку можуть служити предметний зміст і рівень образної конкретизації та образного узагальнення. Перераховані вище критерії мають практичний і універсальний характер, так як, по суті, можуть бути використані в процесі вивчення сприйняття будь-якого художнього тексту в будь-яких умовах шкільної практики.

14.Методика виявлення рівня сприйняття художнього твору.

Підготовка до сприйняття художнього твору .Сприйняття – складний динамічний процес, який передбачає особистісне прочитання художнього твору самим читачем. Тому, починаючи роботу з текстом, вчителю необхідно ввести школярів у твір, викликати інтерес, збудити читацьку увагу, а потім і активне ставлення до написаного. Слід підготувати школярів до зустрічі з текстом художнього твору. Це можуть бути відомості про особливості жанру твору, читання цікавих уривків, що викличуть в учнів інтерес. Роботи по вивченню художнього твору можуть бути різними: розповідь вчителя, , робота з картиною, літературна екскурсія, культпохід в театр. Підготовка до сприйняття є важливою умовою осмисленого глибокого прочитання літературного твору, активізації розумово-пізнавальної діяльності учнів. Первинне читання та прийоми усвідомлення тексту художнього твору. Основною умовою ефективного вивчення літератури є знання тексту художнього твору. Тому дуже важливо, щоб усі учні прочитали його. Художній твір, призначений для текстуально вивчення, як правило, читають двічі. Перше читання первинне. Під цим розуміють вихідне, початкове, швидке читання, яке дає змогу одержати уявлення про загальний зміст твору, його ідею. Використовують такі прийоми роботи з художнім твором : постановка запитань для тексту; уміння виділяти головне і другорядне;складання плану; переказ тексту; порівняння головних героїв з прототипами; усне словесне малювання; інсценування; виразне читання; Під час первинного ознайомлення з художнім твором доцільно звертатись до його переказу. Такий підхід дозволить учителеві встановити рівень доступності творів для учнів і привчить звертати увагу на особливості художньої форми; по-друге, зосередить увагу школярів на головних епізодах, які допоможуть усвідомити ідейно-художній зміст; по-третє, викличе інтерес до читання запропонованого тексту. Переказ може бути повним, вибірковим, стислим, але обов’язково художнім. Поглиблене засвоєння художнього твору в процесі другого читання. Без перечитування не можна збагнути всю глибину художнього твору. Повторне, повільне, аналітичне читання розширює враження про твір. Однією з найважливіших умов засвоєння учнями художнього твору є підготовка до його сприйняття. Значна роль в усвідомленні змісту твору належить первинному читанню тексту, яке передбачає роботу над епізодом, постановку попередніх питань і завдань, коментування, виділення головного і другорядного, зіставлення, мікроаналіз. Успішному засвоєнню тексту художнього твору сприяє аналіз, який може здійснюватись традиційними шляхами: за структурою, образами і проблемами; Для поглибленого вивчення тексту художнього твору слід використовувати загальні плани аналізу ліричних, епічних та драматичних творів, характеристику художнього образу, огляду літературних тенденцій. Звісно, такі пам’ятки розраховані на творче використання. Їх призначення – нагадати про основні моменти шкільного аналізу тексту. Етапи аналізу твору визначає сам читач, їх порядок можна змінювати залежно від способу інтерпретації твору.

План аналізу ліричного твору Тема. Ідея. Образ автора або ліричного героя ( його думок, почуттів, переживань). Композиція. Жанр. Особливості ритму, мелодики, темпоритму (система віршування, віршовий розмір, ритми). Мова художнього твору (тропи, фігури та інше). Зв’язок з певним напрямом, течією. Характеристика художнього образу. Еволюція героя. Портрет. Як характеризують героя предмети, що його оточують. Поведінка, вчинки героя. Зображення душевних переживань. Ставлення героя до інших персонажів, природи тощо. Світогляд. Мова героя. Роль деталей

розкритті характеру. Авторська характеристика.

15. Зміст початкової літературної освіти в умовах варіативного навчання.

Саме зміст визначає сутність предмета, найточніше відбиває соціальні запити суспільства, новації у педагогічній і психологічній науках. Зміст читання молодших школярів можна вважати літературним. Його визначено на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо- естетичного, літературознавчого. Врахування перших двох принципів є визначальним для відбору текстів.

Тематично-жанровий принцип зумовлює відбір творів, які відповідають потребам, інтересам і пізнавальним можливостям дітей молодшого шкільного віку і водночас дозволяють ознайомити їх з різними жанровими формами. У 2-4 кл. тематика читання відображує весь навколишній світ: людина, природа, держава, події сучасні і далекого минулого. Так, у творах різних жанрів діти читають про шкільне життя, людські взаємини, пригоди ровесників, родинні стосунки, батьківський дім, Батьківщину тощо. Наскрізною є також тематика, твори якої розкривають дітям красу, багатство української мови.

Відбір творів до підручників здійснено з урахуванням їх художньо-естетичної цінності. Цей принцип зумовлює відбір творів, які написані провідними майстрами дитячої літератури і відзначаються художньою досконалістю, а їх зміст утверджує морально-етичні і патріотичні цінності, сприяє естетичному і мовленнєвому розвитку учнів. Діти мають можливість у різних темах читати поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Леоніда Глібова, Максима Рильського, Павла Тичини, Дмитра Павличка, Ліни Костенко. Поряд з цим до підручників увійшли вірші відомих майстрів української дитячої літератури XX століття - Олени Пчілки, Наталі Забіли, Анатолія Костецького, та ін.

Із прозових творів у 2—4 кл. діти прочитають казки і художні оповідання Василя Сухомлинського, Всеволода Нестайка, Миколи Трублаїні, Ярослава Стельмаха. Учні також ознайомляться з перекладами творів видатних російських поетів (Олександра Пушкіна, Петра Єршова, Івана Крилова, Самуїла Маршака), всесвітньо відомих казкарів Ганса Крістіана Андерсена, Шарля Перро, братів Грімм, Карла Коллоді, Астрід Ліндгрен. Найважливішою характеристикою нового змісту читання є широкий жанровий діапазон творів: малі форми усної народної творчості (загадки, скоромовки, прислів'я, приказки, ігри, казки, легенди, притчі), літературні казки, байки, оповідання українських письменників-класиків, які увійшли до кола дитячого читання, твори сучасної дитячої української і зарубіжної літератури.

16. Емоційно-оцінна діяльність на уроці літературного читання.

Емоційно-оцінна діяльність на уроках читання передбачає формування у молодших школярів умінь: описати свій настрій, думки, почуття, які виникли у процесі читання, пояснити, якими засобами автору вдалося цього досягти, усвідомити почуття автора, героїв твору, а також передати у судженнях власне емоційно-оцінне ставлення до прочитаного. Було передбачено формування у молодших школярів естетичної оцінки художнього твору на основі ознайомлення учнів з епічними та ліричними творами природничого характеру: пейзажною та сюжетною лірикою (Леся Українка, Т.Шевченко, та ін.), художніми описами природи у різні пори року (М.Коцюбинський), науково-художніми текстами (нарисами), які наближені до художніх описів природи (Ю.Старостенко, О.Копиленко та ін.), та творами, у яких розкривається проблема ставлення людини до природи (М.Трублаїні, В Є. Гуцало та ін ). Завершальним, підсумковим етапом цілісного осягнення художнього твору було формування у молодших школярів його естетичної оцінки. Для оцінки художнього твору необхідно пройти всі три ступені його осягнення: первинний синтез - різнобічний аналіз - глибокий синтез, тобто узагальнення високого рівня. На кожному етапі роботи над текстом художнього твору учні оволодівали певними літературознавчими поняттями, у них формувалися оцінні вміння та збагачувався досвід емоційно-оцінної діяльності. У процесі роботи над певними жанрами творів розв’язувалися конкретні завдання, що відповідали віковим особливостям учнів. Аналізуючи художній твір, учні виявляють авторську позицію, усвідомлюють художні засоби її втілення, а також висловлюють власне емоційно-оцінного ставлення до сприйнятого.

17. Емоційне сприйняття художнього твору молодшими школярами.

Як особливу умову здійснення активізації навчання школярів виділяють поєднання емоційного і раціонального в навчанні. Оволодіння особистістю загальнолюдськими цінностями неможливе тільки на рівні усвідомлення. У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і шкільної практики суттєвого значення набуває проблема виховання духовної культури особистості та її важливої частини - емоційної культури. Психологами і педагогами відмічено, що емоційні процеси займають важливе місце у формуванні особистості дитини, а емоційна культура є складовою частиною духовної культури особистості. Емоції допомагають розкрити внутрішній світ людини, впливають на її вчинки, відіграють роль регуляторів людського спілкування. Одним із перших, хто почав займатися проблемами емоційного виховання учнів, був В.О. Сухомлинський. Говорячи про гармонію у вихованні особистості, він відмічає необхідність єдності емоційного й інтелектуального, емоційного й естетичного, емоційного й морального. Молодший шкільний вік - найбільш сприятливий період розвитку емоційної сфери, культури почуттів особистості. Важливим показником розвитку емоційної культури особистості є мова. У ній відбиваються культурні здобутки народу, його історія, світогляд, психічні властивості, смаки та ідеали. Тому рідна мова є найголовнішим засобом інтелектуального й емоційного розвитку людини і посідає почесне місце в навчальному плані школи. Виховання в учнів емоційної культури буде ефективним лише за умов належної організації цього процесу. Педагогічні умови формування емоційної культури учнів передбачають створення педагогічних ситуацій на інтегрованих уроках (мови і музики, читання і музики). Однією з умов може стати загострення емоційної сприйнятливості школярів використання музичних творів на уроках мови, читання і, навпаки, використання творів літератури на уроках музики. Музика на уроках літератури може вводитися як ілюстративний матеріал, що має конкретний зв'язок з темою; з метою розкриття загально-естетичних категорій мовою мистецтва, підсилення естетичної значущості окремих явищ; з метою створення емоційно-образної настроєності на відповідний "тон" сприймання.

18. Оцінна діяльність на уроці літературного читання.

Учні 2-3 класу здатні естетично оцінювати зміст прочитаного твору. Критерії цього уміння: 1. Емоційність – на основі цього критерію визначалися рівні сформованості в учнів 2–4 класів умінь емоційно та образно висловлювати свою думку з приводу прочитаного, визначати найхарактерніші ознаки предметів, риси характеру героїв твору, висловлювати схвалення чи осуд дій персонажів, розкривати емоційну сферу героїв, правильно визначати та відчувати емоції та почуття автора, виявляти емоційно-особистісне ставлення до прочитаного, свідомо й активно використовувати емоційно-експресивну лексику у власному усному чи писемному мовленні, передавати емоційні відтінки в оцінці явищ дійсності, осіб, подій тощо, відображених у художньому творі. Цей критерій передбачав формування вмінь: 1.1 Оцінювати емоційний зміст художнього твору; 1.2. Виявляти асоціації, емоційну пам’ять, у процесі оцінювання спиратися на власний емоційний досвід; 1. 3. Передавати в судженнях емоційно-особистісне ставлення до сприйнятого художнього твору.2. Адекватність – на основі цього критерію визначався рівень сформованості розуміння та усвідомлення учнями авторського ставлення до зображуваного, вираженого у змістовій формі художнього твору за допомогою зображувально-виражальних засобів літературного мистецтва. Цей критерій передбачав формування таких умінь: 2.1. Відтворювати в уяві картини життя, створені письменником в епічному творі, та художній образ природи – у ліричному; 2.2. Оцінювати змістове навантаження зображувально-виражальних засобів літературного мистецтва щодо їх функцій у художньому творі; 2.3. Висловлювати власне ставлення до позиції автора.3. Цілісність - відображає процесуальний бік оцінки, дає змогу визначати її гармонійність, необхідність, послідовність, обґрунтованість та вмотивованість. На основі цього критерію формувалися такі вміння:3.1. Оцінювати зміст і форму художнього твору в їх єдності. 3.2. Мотивувати та обґрунтовувати власну позицію. Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань: формування в учнів навички читання як виду мовленнєвої діяльності;ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності; формування в учнів соціальних, морально-етичних цінностей за допомогою художніх образів літературних творів;формування умінь сприймати, розуміти, аналізувати різні види літературних і навчальних текстів з використанням елементарних літературознавчих понять;розвиток мовлення учнів, формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);формування в учнів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; умінь здійснювати пошук, відбір інформації для виконання навчально-пізнавальних завдань;розвиток творчої літературної діяльності школярів;виховання потреби у систематичному читанні як засобі пізнання світу, самопізнання та загальнокультурного розвитку.

19. Підготовка до виразного читання як прийом аналізу тексту

Виразне читання - це мистецтво відтворення думок, почуттів, настроїв, переживань, якими насичено твір. Успішному оволодінню виразного відтворення тексту сприяє: 1.усвідомлення змісту тексту; 2.зробити партитуру тексту (позначки), логічний наголос; протяжне причитування; - прочитання слів разом, злито;

/ - пауза коротка; // - пауза довга; інтонація підвищується; - інтонація знижується.3. кількоразове читання тексту. Виразне читання набувається тоді, коли воно є природним. При виразному читанні ми стараємося втілити задум автора, але висловлюємо свої почуття. Передумови виразного читання:

1) володіння дикцією; 2) техніка мовлення;3)треба мати навички художнього аналізу тексту. До виразного читання дітей готуємо з добукварного періоду: разом з дітьми заучуємо вірші. Поглиблюється в буквальному: читання словами, складами, правильно наголошувати слова, вчаться інтонувати речення, вміти відтворювати питання, відмінювати інтонацію, робити паузи.

Особлива увага в післябукварному, коли діти вчаться читати фразами і між фразами робиться пауза, розуміють зміст і значення слів. Під час роботи з читанками ми удосконалюємо виразне читання учнів, звертаючи увагу на емоційне відтворення тексту. Спочатку вчитель допомагає зрозуміти зміст твору. Дитина не повинна читати голосніше, ніж так, як вона розмовляє, а при читанні віршів не кричати. Щоб була сила голосу, треба розвивати дихання. Розвиваємо дихання за допомогою вправ: скоромовки.

Голос дітей повинен бути спокійним, рівним, але емоційним. Через усвідомлення змісту діти мають читати емоційно. Маємо навчити інтонувати текст. Крапка асоціюється з паузою, а також інші знаки з протяжною паузою. Інтонація оклична і питальна. Психологічні паузи. Якщо діти добре навчаться читати, то вони мають уміти: 1) дотримуватися інтонаційного кінця речення; 2) робити зупинки після фрази; 3) логічно наголошувати слова; 4) робити логічні паузи. Тільки таке читання може бути виразним і емоційним (коли передаємо свої почуття і враження від прочитаного).

Вправа: Поділ тексту на речення. Учні мають закріпити поняття; речення виражає закінчену думку.

20. Стилістичний аналіз тексту

Перш за все, стилістичний аналіз тексту повинен вести до повного і глибокого розуміння основної думки тексту, головної ідеї мовного твору. Повне розуміння тексту передбачає розуміння того, "чому в даному випадку спожито саме такий слово, саме такий зворот або синтаксичну конструкцію, а не інша; чому для вираження даній думці в даних умовах необхідні саме ці мовні засоби "

Аналіз змісту твору спрямований на з'ясування його теми і ідеї, його сюжету і композиції, образів і художніх засобів зображення. Розкриття ідейної спрямованості твору - це основа аналізу художнього тексту. Розкриття ідеї об'єднує всі компоненти аналізу твору (роботу над образом, композицією, художньо-зображувальними засобами). Базуючись на ідеї, вчитель намічає систему запитань і завдань, завдяки якій учні усвідомлюють задум письменника. В початкових класах учні спеціально не знайомляться з темою і ідеєю твору, не вводяться і дані терміни. Однак у практиці навчання молодших школярів цілком виправдовує себе такий підхід до аналізу художнього твору, згідно якого з'ясовується, про що розповідає письменник (тобто тема твору) і що він хотів сказати читачу (головна думка).

Для того щоб підвести молодших школярів до розуміння ідеї, необхідно з'ясувати мотиви поведінки дійових осіб, їх ставлення до фактів і подій, про які розповідаються у творі. Існує тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість між ідеєю, системою образів, конкретним життєвим матеріалом і авторським світоглядом. Це повинен враховувати вчитель. Тому аналіз твору повинен, по можливості, переходити у вільну бесіду, в якій уявно автор і його герой. Бесіда поєднується з читанням тексту. Головна думка не подається учням як щось готове, що вимагає запам'ятовування. Це висновок, до якого письменник підводить всім розвитком сюжету. У деяких оповіданнях ідея чітко сформульована автором в одному, двох реченнях. Розкриття ідеї здійснюється в процесі повторного, поглибленого читання і цілеспрямованої бесіди. Для розуміння ідейно-тематичної основи твору важливо розвинути в учнів увагу до його назви. Пошук відповіді на запитання, чому автор так назвав свій твір, нерідко одночасно є і роздумом над його головною думкою.

21. Композиційний аналіз

Учнів слід ознайомити з основним принципом аналізу твору композиційним,тобто аналізом за будовою. У більшості випадків твір легко ділиться на три частини. Перша - це початок, у якому дається опис того, що становить підготовку подій. За нею йде розповідь про події, інакше кажучи, їх розкриття. Це - головна частина твору. Після цього - завершення події, їх кінець. Так, в оповіданні Б.Комара “Дівчинка Олеся”, перший абзац вводить читача в ситуацію, яка створилася на вулиці, де Олеся гралася з подругами. Увесь подальший виклад - це широке змалювання напружених хвилин, протягом яких дівчина намагалася врятувати візок з немовлям від небезпеки. Останній же абзац - кінець подій: радісний, оскільки дівчинка таки наздогнала візок.

Щоб привчати дітей усвідомлено ставитися до будови твору, можна пропонувати їм запитання типу:

• Як починається твір?

• Описом яких подій відкривається оповідання?

• Як розгорталися події у творі?

• Чим закінчується оповідання?

Зрозуміло, що у будь-якому творі головна (середня) частина за розміром значно більша, ніж попередня і наступна. До того ж, у ній дається поетапний опис основних подій, що дозволяє в самій другій частині виділити кілька думок. Тому корисно пояснити учням, що цю частину твору можна і потрібно ділити на самостійні смислові відрізки. При цьому доцільно наголошувати на тому, що є частина, яка готує до опису, частина, що малює головні події, і є частина, яка становить завершення опису. Розуміння будови твору розкриває перед учнем логічну послідовність викладу подій. Усвідомлення логіки змалювання картин допоможе учням справлятися із завданням - переказувати зміст твору. У процесі подальшого поділу твору на частини слід залучати учнів.

22. Евристична бесіда, що виявляє характер персонажа.

Евристична бесіда має великі можливості щодо активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів „в поєднанні з іншими методами проблемного навчання - частково- пошуковий виклад матеріалу, дослідницький метод, самостійна робота, програмоване навчання та ін." Також з метою формування пізнавальної активності у початкових класах доцільно використовувати самостійну евристичну роботу учнів, різноманітну за змістом і за формою. При підготовці учнів до засвоєння нового матеріалу доцільна робота з пам’ятками, які містять і правило, і зразок роботи з ним. При цьому пам'ятка може бути і на індивідуальній картці, і у вигляді таблиці на дошці. Використовують і такий спосіб: після колективної роботи слабкі учні задають запитання дітям сильнішим, останні допомагають їм згадати потрібний для уроку матеріал. У подібних випадках добре встигаючі діти отримують можливість актуалізувати свої знання і вміння. Стимулюванню активності особистості сприяє відбір змісту навчального матеріалу (його новизна, наукова, теоретична і практична цінність, зв'язок із сучасністю, досвідом школярів, незвичайність фактів або їх протиріччя та ін.). Підвищенню інтересу, що стимулює пізнавальну активність школярів, може сприяти використання евристичних бесід під час нестандартних уроків (уроки- турніри, уроки-аукціони, уроки-подорожі, уроки-диспути тощо).

Такими чином, у процесі аналізу літератури з’ясовано сутність та умови активізації пізнавальної діяльності школярів у процесі використання евристичної бесіди. У процесі вивчення художніх творів, з якими діти ознайомлюються на уроках читання, використовуються такі евристичні завдання;

Підготуйся розповісти оповідання так, ніби ця подія трапилася з тобою.

-Спробуй продовжити розповідь хлопчика так, ніби це ти навчаєшся майструвати.

-Продовж, для чого ще потрібні руки людині. Поетеса пише: «Руки мамині — колиска, кораблик, місточок...» А що ти хочеш додати?

-Діти розповіли, що осіннє небо сумне, тривожне, холодне. А яким буде твоє слово?

-Спробуй закінчити речення і скласти подібні: Крапелька до крапельки, та й буде ...;

23. Класифікація методів та прийомів початкової літературної освіти.

Проблема класифікації методів навчання літератури з давніх-давен привертала особливу увагу відомих педагогів і методистів. Так, у російській дореволюційній методиці літератури В. Я. Стоюнін на перше місце ставив бесіду, В. І. Водовозов - самостійну роботу над текстом художнього твору, а В. П, Острогорський надавав перевагу лекції (або живому слову вчителя).

У радянський період розвитку школи методист М. І. Кудряшов налічує п'ять методів: творче читання художнього тексту, читання коментоване, слово вчителя, бесіда, робота за завданням вчителя. Українські методисти в своїх курсах методики літератури виділяють такі методи:

Т. Ф. Бугайко, Ф, Ф. Бугайко 1.Виклад учителя (лекція).2. Бесіда.3. Коментоване читання.4. Демонстрація наочності з використанням технічних засобів навчання.

В. Я. Неділько 1.Метод лекції. 2.Метод евристичної бесіди.3.Метод самостійної роботи.

Є А. Пасічник 1. Лекція.2.Бесіда.3.Самостійна робота.4.Творче читання.

У дослідженнях з дидактики на основі мислительних операцій, при яких формуються в учнів уміння і навички, дається така класифікація методів навчання: індукція, дедукція, аналіз, абстрагування, конкретизація, аналогія, моделювання, узагальнення, зіставлення тощо.

24. Методи та прийоми початкової літературної освіти.

В сучасній школі можна виділити такі основні методи викладання літератури: коментоване читання твору, бесіда, самостійна робота учнів над твором.

Метод бесіди.В основі його лежить система запитань, де в процесі відповідей учні під керівництвом учителя доходять істини. Бесіда може мати евристичний характер, коли в її ході учні оволодівають новими знаннями, або репродуктивний — це коли відтворюються раніше здобуті знання. Цей метод найпоширеніший в сучасній школі і застосовується при вивченні основних творів програмового матеріалу. Розрізняють такі види бесід: евристична бесіда, настановча бесіда, бесіда-диспут, бесіда-розбір твору, бесіда-повторення, бесіда позакласного читання та ін.

Коментоване читання застосовується тоді, коли текст твору важкий для сприйняття учн