Сочинение по картинам.

Надзвичайно велика роль картини розвитку промови учнів.Картина впливає на почуття дитини, відкриває проти нього ті аспекти життя, з якими він міг б і ні зіштовхнутися у своїй безпосередньому досвіді. Картина допомагає глибше усвідомити ті явища, у яких знайомі школяреві. Вона полегшує їй пізнання жизни.

У школах використовуються навчальні картини. Вони доступні учням, зручні від використання на уроці, нині ніколи не бракує виразні. Тож розвитку промови варто використовувати художні картини ( репродукції) [11.с.49]. Картини розвивають спостережливість, уяву учнів, вчать розуміти мистецтво живописи.

Твори з картин діляться втричі основні види: розповідні твори за серією картин чи з картинному плану; розповідні твори за однією картині, де картина створить стимули уяві, відбиваючи лише одне момент сюжету; опис картины.

Твори ( усні і письмові) за серією картин проводяться у І, II і рідше в III класі. Серія з 2-5 картин полегшує складання плану, сюжету. Тож у I класі навчати дітей плану, композиції сюжету твори найзручніше саме з серії картин. Діти, щоб їх питаннями по 1-3 пропозиції, озаглавливают рассказики.

Твори за однією картині значно складніше попереднього виду. Тут учень, через знання, свій життєвий досвід, повинен домовленість створювати уяві сюжет, на мітити дійових осіб, уявити обстановку, і натомість якої протікає подія, доі по тому моменту, який зображений до картини. У цьому учень повинен контролювати себе, що його вигадка не суперечив действительности.

Перші твори за однією картині би мало бути усними і випереджатися бесідою. Опис картини – найважча форма твори. Зазвичай воно проводиться в старших класах, але припустимо й у III класі ( елементи описи картини можливі у І – II классах).

У початкових класах діти описують картину з питань, вишукуючи, по-перше, тему картини ( що у ній зображено); по-друге, її композицію, чільне місце, задній план, розташування предметів; по-третє, дійових осіб, дію, якщо є; нарешті, ідейний сенс, « настрій» картины.

Вже I класі практикується усне опис картини ( « Розкажи, що бачиш до картини» ). Від класу до класу вимоги до опису картини ускладнюються, вводяться елементи аналізу, розвивається спостережливість детей.

7. Прийоми аналізу художнього твору

Основну увагу під час аналізу твору необхідно звернути на вчинки героїв, дати їм оцінку, а також мотивувати кожний вчинок, бо це важливо для розкриття ідейного змісту твору. Важливо також зясувати не тільки те, що сказано про дійову особу, а й як саме сказано, тобто, які мовні засоби використав автор. Важливим при розборі художнього твору є зясування основних образів, картин твору, щоб допомогти учням розібратися, завдяки яким художнім засобам розкрито риси окремих образів, якими мовними засобами користується письменник для зображення в творі героїв, картин. Тому треба зосередити увагу учнів на яскравих виразах, на образних словах, на деяких окремих фактах, що мають значення в розвитку дії твору. Розбір треба проводити так, щоб внаслідок усвідомлення окремих частин твору, значення описів, характеристик учні уяснили головні образи, їх соціальну приналежність і в кінці змогли за допомогою вчителя визначити ідею твору. З цією метою вчитель ставить завдання знайти місце в творі, де автор від себе характеризує героя, знайти й зачитати чи переказати своїми словами характерні вчинки героїв, знайти описи природи, місцевості.

Треба звертати увагу учнів на те, які мовні засоби використовує автор для відтворення настроїв, почуттів;слід розібрати вирази в творі в переносному значенні (метафори), порівняння, значення образних слів (епітетів), антоніми, синоніми, ніжні, пестливі вирази чи грубі. Отже, вмотивовуючи вчинки дійових осіб, діти зупиняють свою увагу на важливих моментах тексту, вчаться читати вдумливо, помічати не лише самі факти, події в тврі, а й образотворчі засобі.

8. Творче завдання для роботи над оповіданням

1.Складання плану до оповідання

2. Розповідь за аналогією

3. При переказі оповідання дати завдання учням змінити місце, обставини подій.

4. Переказ від іншої особи, але обов’язково давати зразок.

9. Творче завдання для роботи над віршем

1. Намалювати словесну картину

2. Запровадження екранізації ( учням пропонується уявити, що вони побачать на екрані телевізора. Спочатку один кадр, потім другий і т.д.)

Творче завдання для роботи над казкою

1. Усне малювання картин

2. Читання казки в особах

3. Складання кінцівки казки

4. Інсценізація казки

Творче завдання для роботи над байкою

1. Читання в особах

2. Словесне малювання картин

12. Вивчення малих фольклорних жанрів

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів’я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів’я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років. Їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.

“Прислів’я, - за словами К.Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу”. Зміст кожного прислів’я відображає погляди народу на природу, людей, значення всіх явищ життя. Учням визначення прислів’я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів’я – це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: “Друзі пізнаються в біді”, “Під лежачий камінь вода не тече”.

Розкрити таку властивість прислів’я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці “Сім лозин” йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв’язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: “Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин”.

- Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. – Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: “Щасливо там жити, де вміють дружити”. Такий вислів називають прислів’ям. Прислів’я – це народна мудрість.

Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос – для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко – це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.

Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Загадка – це мальовничий опис предметів, який треба впізнати, відгадати.

Для першокласників читання загадок і прислів’їв – не тільки засіб розвитку мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку “Що за диво прилетіло – поле зразу почорніло? Не живий, а помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад” можна використати для вироблення правильної вимови, а також для вироблення навички “читати” розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимоги звука [дж] доцільно застосовувати прислів’я “Раді люди літу, бджола – цвіту”.

Над загадками і прислів’ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів’я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів’їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів. [Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д.Павличка “Нічний гість” із загадки “Влітку сіренький, взимку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає”. Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятий, педагогічно виправданий.] У ньому – елемент гри, зацікавленості і тематичної підготовки до слухання тексту поезії.40

Загадкою “Язика не має, а розуму навчає” і прислів’ям “Книжка мовчки все розкаже” можна розпочати читання вірша Я.Щоголіва “Вчіться, діти!”. А ось аналіз художнього твору О.Клубкова “Мій перший хліб” логічно завершити приказкою “Хочеш їсти калачі, не сиди на печі”.

І все ж вивчення прислів’їв цим не обмежується. Важливо проводити роботу так, що переконати і навчити учнів вводити прислів’я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів’я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам’ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам’яті і спонукати до введення в усне мовлення. Заучуючи прислів’я напам’ять, учні тим самим збагачують свій словник влучними висловами.41