Коротка характеристика абсолютної і відносної систем, її переваги та недоліки. Види відносних систем.

Сольмізація - це будь-який спосіб співу мелодій із складовими назвами щаблів звукоряду (відносна сольмізація) або з назвами звуків відповідними їх абсолютній висоті (абсолютна сольмізація). Отже, це прийом або спосіб навчання за нотним записом. Під терміном сольмізація іноді розуміють читання нот без інтонації, на відміну від сольфеджування - співу з відповідними назвами (запропонованого К.Альбрехтом в «Курсах сольфеджіо» 1880 р.). Релятивна (відносна) сольмізація - метод, що суттєво розвиває вміння сольмізувати та грунтується на транспозиції скадових назв основних щаблів ладу в. різні тональності, зберігаючи ладові функції щаблів незалежно від абсолютної висоти початкових звуків нових тональностей. Абсолютна сольмізація - це спів, називаючи ноти складами. При цьому створюються стійкі асоціації між складовими назвами та відповідними нотними знаками (місцями нот на нотоносці без врахування альтерації). Абс.сольм. допомагає співочому звуковидобуттю, виробленню загального уявлення про звуковисотний рух мелодії, дає можливість зорієнтуватись у звуковисотних співвідношеннях, служить інструментальному та співочо-практичному засвоєнню музичних творів. Але це «засвоєння» недосконале, більше інстинктивно-слухове, ніж свідоме, воно слабко розвиває музично слухові уявлення та мислення. Воно не виражає ладового значення звуків, які потрібно розуміти і уявляти внутрішнім слухом. Знаки альтерації не враховуються при сольфеджуванні, саме тому слабко розвивається точне сприймання та уявлення звуковисотних співвідношень (мі-фа, мі-фа дієз, мі бе.моль-фа дієз). Цим самим ускладнюється розвиток інтервального слуху. Становлення абсолютної і відносної систем в практиках різних країн пройшло багато етапів, з якими вони змінювалися, перероблялися, вдосконалювалися. Так, щодо видів_відносної системи, можна виділити декілька основних етапів її становлення. Перша відома в Західній Європі сольмізація, створена Гвідо Аретинським, була відносною. Було винайдено спосіб точного та зручного запису абсолютної висоти звуків за допомогою нотоносця та літер, що відображало висотне значення нотних лінійок. Одночасно ств. і розробл. спосіб утв. слухових уявлень відносної висоти звуків (їх місця у гексахорді) та інтервалів між ними, за доп. сольмізаційних складів (до, ре, мі, фа, соль, ля). Стрижнем світової сольмізації стали 6 щаблів (гексахорд), діатонічний звукоряд якого вмішував півтон між З і 4 шаблями, від звуку Соль великої октави до Мі другої. Цей звукоряд можна було починати з будь-якого звуку, залишаючи незмінним півтон між З і 4 шаблями. До 18 ст. викладання співу будувалось на діатонічному звукоряді, не залежно від абсолютної висоти тональностей. Пізніше місце відносної зайняла абсолютна система, але вже ближче до 20 ст. відносна почала рівноправно існувати з абсолютною, вони постійно пересікалися, співіснували, доповнювали одна одну. Так, в Англії розвивався метод Тонік-солфа, створений Сарою Галовер та Джоном Кервеном. Вони використовували два ряди позначень музичної висотності звуків: відносну висоту дещо видозміненими аретннськими складами та спрощеною буквенною нотацією; абсолютну назву з традиційними літерами, для визначення тональностей творів. Саме Кервен винайшов ручні знаки-символи щаблів ладу, які показують напрямок тяжінь ступенів. Відродження інтересу до відносної сольм. відб. у 30-х рр. 20 ст. в Німеччині, де Ріхард Мюнніх створив нову систему «ЯЛЕ», позитивними рисами якої були:

1. Використаня під час відносних назв логіки абсолютних позначень.

2. Уведений спосіб називання хроматичної м.2 у вигляді зміни голосної у відповідному складі: ЛЕ-ЛІ. В діатонічній м.2 навпаки - голосна повторюється МІ-НІ. Саме метод «ЯЛЕ» використовується в музичному вихованні Німеччини, але все ж найбільше дія розвитку і популяризації відносної системи сольмізації і приведення її до вигляду, який саме використовується зараз у всьому світі, зробила угорська школа і її головний представник - великий угорський композитор-педагог Золтан Кодай.

Основні принципи методу Кодая викристалізувалися в наступних положеннях:

1. Через те, що фортепіанний лад темперований і до того ж інструмент цей легко втрачає настройку, він не здатний сприяти чистоті хорового співу і не підходить тому ні для того, щоб дати тон і настроїти хор, ні для того, щоб супроводжувати хоровий спів.

2. Ознайомлення з мелодіями повинне проходити шляхом їх проспівування, а не шляхом їх програвання на фортепіано!

3. Таким чином, хор при розучуванні п'єси не повинен стиратися на фортепіанний супровід; буде краще, якщо учасники хору оволодіють читанням нот. Це означає, отже, що шлях від музичної неписьменності до музичної письменності припускає оволодінні читанням і записом музики.

Методичні вказівки щодо цього закріплені в ряді конкретних міркувань:

1) про введення і використовуванім релятивної сольмізації;

2) про пентатоніку як відправну точку і найважливішу основу рідної музичної мови угорської дитини.

У зв’язку з релятивною сольмізацією, Кодай першим привертає увагу до підсумків роботи англійських музикантів-педагогів і до того, що успішне проведення повноцінної масової музичної освіти можливе, якщо грунтуватися на англійському досвіді, тільки за допомогою релятивної сольмізації. Та і майбутній молодий музикант-професіонал зможе отримати для себе користь, спираючись на релятивну сольмізацію. Виражена за допомогою сольмізації тональність додає нотному запису наочне значення; стає також зрозумілішою і музична структура.