Розкрийте сутність соціальної діагностики як технології соціальної роботи.

Діагностика ( гр. diagnostikos — здатний розпізнавати) — загальний спосіб отримання вичерпної інформації про об’єкт чи процес, що вивчається.

Значення діагностики у сфері соціальних відносин і процесів аналогічне «виявленню» характеру захворювання в медицині.

В науці утвердився термін «соціальні хвороби» для позначення захворювань, які в першу чергу викликані соціально-економічними умовами життя людини. Сьогодні цей термін застосовується в основному у сфері не медицини, а соціальних наук; соціальними хворобами вважають самотність, бідність, голод тощо.

Соціальна діагностика це:

1) діяльність по розпізнаванню та аналізу соціальних патологій та проблем;

2) процес такого аналізу з формулюванням обґрунтованого висновку про предмет розгляду;

3) галузь соціальних наук, присвячена методам, отриманню знання про суспільство.

Результатом соціальної діагностики є опис об'єкта в системі показників. Необхідною умовою соціальної діагностики є на­явність норм, нормативів, орієнтирів сфери життєдіяльності, що діагностується.

Патологія — це об’єктивне відхилення від норми, а проблема — це усвідомлена патологія, відхилення яке викликає занепокоєння людей, мотивує їх перетворюючу діяльність.

Поняття соціальні норми внутрішньо суперечливе. Його прийнято розглядати на двох рівнях: з одного боку це, те, що характеризує погляди та поведінку більшості, те, що в соціальній дійсності математично описується як нормальний розподіл; з іншого боку, це загальновизнане правило, те, що приписується всім у якості зразка поведінки. Норма і відхилення від неї тісно взаємопов’язані в існуванні людства. Розвиток суспільства неможливий без відхилень, одні з яких стають нормою, а інші як і раніше відкидаються чи відмирають. Кожен час і кожне суспільство само вирішує яке відхилення є патологією, тобто хворобливим станом соціального організму, а яке — кроком до революційного перетворення дійсності.

В соціальній діагностиці враховуються дві групи факторів: соціальні (зовнішні) та біологічні (внутрішні).

Принципи діагностики: принцип конфіденційності, принцип наукової обґрунтованості, принцип не нанесення шкоди, принцип об’єктивності, принцип ефективності, принцип верифікації соціальної інформації, принцип системності, принцип клієнтоцентризму.

Структура соціальної діагностики зводиться до трьох елементів:

· оцінка стану реального соціального об'єкта чи режиму його роботи;

· визначення тим чи іншим способом еталонного (норма­тивного) стану об'єкта чи режиму його роботи;

· визначення ступеня взаємозв'язку еталонного і реально­го стану (режиму) даного об'єкта, на основі чого готуєть­ся управлінське рішення.

Слід звернути особливу увагу на такі аспекти технологій діагностики в соціальній роботі:

1. Призначення технології (на що вона орієнтована).

2. Суб'єкт застосування.

3. Об'єкт застосування.

4. Місце реалізації.

5. Способи реалізації.

Розробка діагнозу включає в себе:

· визначення професійних вимог, що ставляться перед соціальним працівником як діагностом;

· встановлення переліку знань, вмінь, моральних навичок та якостей, якими він повинен володіти для того, щоб успішно виконувати свою роботу;

· з’ясування мінімуму практичних умов, дотримання яких є гарантією того, що соціальний працівник справді успішно та професійно оволодів тим чи іншим методом діагностики;

· розробка програм, засобів та методів практичної підготовки соціального працівника у сфері діагностики, а також оцінки його компетентності у цій області;

· пошук взаєморозуміння між практичним працівником та клієнтом носить двосторонній характер: клієнт має право і повинен активно брати участь у цьому процесі.