Сущность юридического лица Теории юридического лица

• Длительное время сущность юридического лица в советской цивилистике выяснялась только в отношении государственных юридических лиц, прежде всего предприятий.
• Основу этого составляли потребности полностью огосударствленной, планово-централизованной экономики, в которой царил единый собственник - государство, по своему усмотрению создавала и прекращала деятельность подавляющего большинства предприятий.
• В условиях рынка реально действуют разнообразные И равноправные собственники. А поэтому возникает необходимость изменения подходов к трактовке сущности юридического лица.
• Начать рассмотрение этого вопроса целесообразно с упоминания о взглядах на сущность юридического лица в советском гражданском праве, поскольку действующие акты гражданского законодательства и даже новый ГК именно им обязаны рядом своих положений.
• Итак, в советской цивилистике о сущности юридического лица наиболее популярными были такие теории.
• Теория государства (теория владельца), автором которой был С.И. Аскназий. Согласно ему государственная юридическое лицо - это само государство, взята, однако, не в единстве всех его функций, а в деятельности на определенном участке единой хозяйственной системы, где она использует определенное имущество с помощью определенного коллектива работников.
• Согласно теории коллектива, которую предложил А.В. Венедиктов, в экономических отношениях выступают советское государство в целом как владелец всенародного достояния и организованный государством коллектив рабочих и служащих во главе с его ответственным руководителем, на который государство возложило выполнение определенных задач и которому для их выполнения предоставила соответствующую часть единого фонда государственной собственности. Этот коллектив и признается непосредственным участником гражданского оборота, юридическим лицом.
• Теория директора, предложенная Ю.К. Толстым, объясняла сущность государственного юридического лица тем, что последняя персонифицируется в его руководителю (директору), поскольку он осуществляет от имени юридического лица все юридически значимые действия и уполномоченный государством на управление имуществом предприятия. Ответственный руководитель выступает как субстрат юридического лица, он неотделим от последней.
• Теория социальной реальности сформулирована в общих чертах Д.М. Генкиным. По его мнению, необходимость существования государственных юридических лиц обусловлена ​​экономическим строем социализма, где имущественные отношения имеют товарно-денежную форму, а потому требуют, чтобы государственные организации действовали как самостоятельные, обособленные В имущественном смысле, образования - субъекты гражданско-правовых связей . Следовательно, государственные юридические лица является социальной реальностью, существование которой обусловлено социально-экономическим строем советского государства.
• В этих и других теориях государственного юридического лица, предложенных в советском гражданском праве, можно указать на сильные и слабые стороны ". Вместе с тем почти все они так или иначе повлияли на содержание норм гражданского законодательства, большинство из которых по сей день является действующим в Украине. Например, "теория государства" в значительной мере была и является базисом хозяйственного права, основой тезиса о необходимости хозяйства на основе четкого планирования. "Теория директора" повлияла на определение статуса органов юридического лица и их значение для осуществления правосубъектности последней. "Теория коллектива" заметна в нормах об ответственности организации за ущерб, причиненный по вине ее работников.

25. Виды юридических лиц

Юридические лица можно разделить на отдельные виды по различным признакам. Зависимости от существующих форм собственности в Украине юридические лица делятся на: а) частные;
б) коллективные, в) государственные г) смешанные. Согласно субъектного состава юридические лица делятся на: а) украинская;
б) совместные с участием иностранного инвестора, в) иностранные г) международные организации и объединения.
В некоторых странах СНГ распространен разделение юридических лиц на коммерческие и некоммерческие. Коммерческими признаются организации, главной целью деятельности которых является получение прибыли. Такими юридическими лицами являются хозяйственные общества, производственные кооперативы, предприятия независимо от форм собственности. К некоммерческим юридическим лицам относятся такие, которые не имеют целью получение прибыли и создаются для других целей. Такими некоммерческими юридическими лицами признаются различные объединения граждан, в том числе политические партии, религиозные организации, потребительские кооперативы, фонды и другие.
Однако следует отметить, что такое разделение является в определенной степени условным, поскольку и некоммерческие организации достаточно часто выполняют работы, оказывают услуги, получая при этом прибыль.
По этим причинам при разработке проекта ГК Украины отказались от такой классификации на фоне восстановили традиционное деление на юридических лиц публичного права и юридических лиц частного права. Суть этой классификации заключается в том, что юридические лица публичного права создаются независимо от воли частных лиц, как правило, для осуществления специальных функций, не обусловленных их участием в гражданском обороте (например, министерства и ведомства, учреждения социальной сферы, культурно-просветительские учреждения и другие).

26. Правосубъектность юридических лиц

Правосубъектность юридических лиц (коллективных субъектов правоотношения) - это правоспособность и дееспособность государственных и негосударственных организаций: государственных органов, государственных предприятий и учреждений, общественных объединений, коммерческих (хозяйственных) корпораций, религиозных организаций и др.

Юридическое лицо - организация, имеющая обособленное имущество, может от своего имени приобретать имущественные и личные неимущественные права и нести обязанности, быть истцом и ответчиком в суде, арбитражном или третейском суде. Юридическое лицо - это не любой коллективный субъект, а коллективный субъект в определенной области деятельности - хозяйственной, социально-культурной, содержанием которой являются товарно-денежные отношения, участие в гражданском (имущественном) обороте. Статусом юридического лица коммерческие и неко-мерцийни организации наделяются по закону. Признаки юридического лица.

1. Организационное единство: имеет четкую внутреннюю структуру, органы управления и соответствующие подразделения для выполнения задач и функций, закрепленных уставом. Имеет реквизиты, утвержденные при регистрации в государственных органах (устав, круглую печать, штампы, название и др.) и органах государственной статистики (присвоение идентификационного кода, который является единым для всего пространства Украины и сохраняется в течение всего периода существования).

2. Наличие имущества, находящегося в ее распоряжении (в коммерческой юридического лица - в его собственности), имущественная обособленность от имущества ее участников и основателей (самостоятельный баланс

- Смета расходов, уставный фонд и банковский счет).

3. Целевое назначение - создается для определенных целей и не может действовать с другими целями. Коммерческое юридическое лицо создается для предпринимательской деятельности.

4. Возможность выступать в гражданском обороте, приобретать права и исполнять обязанности от своего имени, то есть не обязана обращаться за разрешением к высшей инстанции (например, коммерческая юридическое лицо может осуществлять операции, не противоречащие закону; создавать юридические лица; выбирать местоположение ).

5. Возможность быть истцом и ответчиком в суде - обращаться с иском на граждан, других лиц, отвечать по долгам в случае встречного иска.

6. Обязанность нести самостоятельную имущественную ответственность (если это имущество закреплено за ним на праве собственности).

27. Органи юридичної особи.

Юридична особа набуває прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом. Орган юридичної особи як її частина представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на то повноважень (без довіреності). Мїж юридичною особою та її органом правові відносини не виникають. Дії органу — дії самої юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути як колегіальними (правління в AT), так і одноособовими (директор у приватному підприємстві). Причому юридична особа може мати як один орган (директ

ор; правління), так і одночасно декілька органів (правління і голова правління; дирекція і директор тощо). До органів управління AT належать: загальні збори товариства — вищий орган; рада товариства (спостережна рада), котра обов'язково створюється в AT, яке налічує більше 50 акціонерів, і представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів — у межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління;

правління або інший орган, передбачений статутом, які є виконавчими органами;

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління здійснює ревізійна комісія.

У законодавстві функції та компетенцію органів AT врегульовано методом виключення. Діє відкритий перелік питань, що належатьдо компетенції загальних зборів. При цьому статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Іншим органам можуть бути передані повноваження загальних зборів, крім внесення змін до статуту товариства, затвердження річних результатів діяльності AT, включаючи його дочірні підприємства;

затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків, створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень, прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Питання, що віднесені статутом до виключної компетенції ради AT, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів AT.

Таке розмежування у формі управління AT обумовлюється тим, що AT є організацією

з акціонерною власністю, одночасно виступаючи і як об'єкт і як суб'єкт права колективної власності1.

Поділ повноважень між кількома органами, якщо це не випливає із закону, здійснюється самою юридичною особою у локальних актах, наприклад, у статуті.

Органи можуть призначатися, якщо у юридичної особи тільки один засновник, або обиратися, якщо засновників декілька.

Між тим цивільні права та обов'язки для юридичної особи можуть набуватися й її представниками, які діють на основі довіреності, виданої органом юридичної особи.

Виды и содержание учредительных документов юридических лиц

Статья 57 ГК Украины в учредительные документы дополнительно относит решение учредителей о создании предприятия.
На первом общем собрании учредители (участники) будущего юридического лица должны решить ряд вопросов организационного характера. Поэтому решение собрания учредителей по этим вопросам (впрочем, как и с любым другим) в обязательном порядке оформляются протоколом, который подается вместе с учредительными документами в орган регистрации.
Протокол должен содержать:
1. Дату и место собрания.
2. Перечень лиц (учредителей), участвующих в собрании. Обычно среди учредителей избирается председатель собрания и секретарь, однако функцию последнего может выполнять и лицо, учредителем не является. Сведения об этих лицах также вносятся в протокол.
3. Повестка дня собрания. На первом собрании между учредителями заключается учредительный договор о создании юридического лица (если они не сделали этого ранее), утверждается устав юридического лица, а также решается вопрос о формировании его исполнительного органа (назначении директора и др.). Результаты работы общего собрания отображаются в протоколе.
4. Процедурные вопросы. По каждому пункту повестки дня указывается лицо, выступившей, результаты голосования учредителей по этому вопросу, а также решения, что было ими принято.
5. Подписи учредителей (участников).

Согласно ч. 4 ст. 57 ХК Украины устав предприятия должен содержать сведения о его наименовании и местонахождении, цели и предмет деятельности, размер и порядок образования уставного и других фондов, порядок распределения прибыли и убытков, об органах управления и контроля, их компетенцию, об условиях реорганизации и ликвидации субъекта хозяйствования, а также другие сведения, связанные с особенностями организационной формы субъекта хозяйствования, предусмотренные законодательством. Иными словами, устав юридического лица определяет его структуру, виды и направления деятельности, порядок управления и другие вопросы деятельности собственно субъекта предпринимательской деятельности.
В учредительном договоре учредители обязуются создать предприятие, определяют порядок совместной деятельности по его образования, условия передачи ему своего имущества, порядок распределения прибыли и убытков, управления деятельностью предприятия и участия в нем учредителей, порядок убытия и вхождение новых основателей, другие условия деятельности субъекта хозяйствования, которые предусмотрены законом, а также порядок его реорганизации и ликвидации в соответствии с законом (ч. ст.57 ГК Украины). В отличие от устава, главным для учредительного договора является определение всех параметров взаимоотношений между участниками юридического лица, прежде имущественного и организационного характера - их прав и обязанностей, порядка внесения вкладов, порядка распределения прибыли и убытков и т.д.

29. Види та зміст установчих документів юридичних осіб.

Власне поняття "установчі документи" опосередковано вказує на те, що результатом їх складання і реєстрації в установленому законом порядку є створення відповідної "установи", тобто, в широкому розумінні, юридичної особи. Незважаючи на наявність у філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичної особи пакету документів, на підставі яких вони провадять свою діяльність, статусу установчих вони не мають.
На відміну від юридичних осіб, для яких характерна спеціальна правоздатність (характеризується тим, що юридична особа має право займатися лише тими видами діяльності, що зазначені в її установчих документах), фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності користується універсальною право-дієздатністю (тобто здатністю займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить законодавству). Виходячи з цього, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності діють не на підставі установчих документів, а на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Незважаючи на це, фізична особа не позбавляється обов'язку отримання ліцензій, патентів, дозволів на той вид діяльності, яким вона фактично займається (якщо, звичайно, така діяльність підлягає ліцензуванню, або для її здійснення, згідно із законодавством, вимагається певний дозвіл).
Необхідно зазначити, що законодавство, крім поняття "установчі документи" (див., наприклад, ст. 4 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"), вживає ще два поняття - "статутні документи" (див., наприклад, ст. 6 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність"), а також "засновницькі документи" (див., наприклад, ст. З Закону України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"). Вони є ідентичними, проте як теорія, так і практика йдуть шляхом визначення таких документів саме як "установчих".
Загальні положення щодо установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК України, ст. 57 ГК України та ст. 8 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-Р/ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ч. З якої до установчих відносить такі документи:
1) установчий акт;
2) статут;
3) засновницький договір;
4) положення.
Наведений в Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" перелік установчих документів стосується всіх юридичних осіб: юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також юридичних осіб, що такого статусу не мають. На підставі установчого акта діють установи - див. ч. З ст. 83, ст. 87 ЦК України; на підставі положення - юридичні особи публічного права (органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо) - див. ч. 2 ст. 83 ЦК України. Для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності характерна наявність двох документів, що належать до категорії установчих - статуту та засновницького договору.
Стаття 57 ГК України до установчих документів додатково відносить рішення засновників про утворення суб'єкта господарювання.
На перших загальних зборах засновники (учасники) майбутньої юридичної особи повинні вирішити ряд питань організаційного характеру. Тому рішення зборів засновників з цих питань (втім, як і з будь-яких інших) в обов'язковому порядку оформляються протоколом, який подається разом із установчими документами до органу реєстрації.
Протокол повинен містити:
1. Дату і місце зборів.
2. Перелік осіб (засновників), які беруть участь у зборах. Зазвичай серед засновників обирається голова зборів і секретар, проте функцію останнього може виконувати й особа, яка засновником не є. Відомості про цих осіб також вносяться до протоколу.
3. Порядок денний зборів. На перших зборах між засновниками укладається засновницький договір про створення юридичної особи (якщо вони не зробили цього раніше), затверджується статут юридичної особи, а також вирішується питання про формування її виконавчого органу (призначення директора та ін.). Результати роботи загальних зборів відображаються у протоколі.
4. Процедурні питання. За кожним пунктом порядку денного зазначається особа, яка виступила, результати голосування засновників з цього питання, а також рішення, що було ними прийняте.
5. Підписи засновників (учасників).
Проте, як вже зазначалося в попередньому параграфі, такий документ Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" - спеціальним нормативно-правовим актом, що має пріоритет порівняно з актом загального значення - ГК України - винесений окремо і не вважається установчим.
Згідно з ч. 4 ст. 57 ГК України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Іншими словами, статут юридичної особи визначає її структуру, види і напрями діяльності, порядок управління та інші питання діяльності власне суб'єкта підприємницької діяльності.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону (ч. З ст. 57 ГК України). На відміну від статуту, головним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками юридичної особи, насамперед майнового і організаційного характеру - їх прав та обов'язків, порядку внесення вкладів, порядку розподілу прибутків та збитків тощо.
Деякі автори вважають, що засновницький договір і статут юридичної особи мають однакову юридичну силу, а тому вони затверджуються і змінюються в однаковому порядку. Проте у разі суперечності між положеннями засновницького договору і статуту, перевагу слід віддавати засновницькому договору.
Останнє є вельми спірним. З одного боку, засновники, уклавши між собою на загальних зборах засновницький договір, висловили цим волю вищого органу управління юридичної особи. Але метою засновницького договору залишається регламентація відносин між засновниками суб'єкта підприємницької діяльності. А основним документом, яким регламентується діяльність юридичної особи, є статут, затвердження якого засновниками також відображає волю вищого органу управління юридичної особи. Тому, на нашу думку, в разі виникнення суперечностей, безпосередньо пов'язаних з діяльністю підприємства (наприклад, порядок призначення директора, визначення кола його повноважень тощо), перевага повинна надаватися положенням статуту. В разі ж, якщо суперечності виникли з питань відносин між засновниками, перевага повинна надаватися положенням засновницького договору.
Загальні вимоги до змісту установчих документів юридичних осіб містяться в ЦК та ГК України, Законі України "Про господарські товариства", а також в законах України від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ "Про фермерське господарство", від 10 липня 2003 р. № 1087-ІУ "Про кооперацію" та в інших нормативних актах.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про державну реєстрацію . юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Процедура саме "затвердження" передбачена законодавством щодо статуту. Він, на відміну від засновницького договору, який підписується засновниками, затверджується зборами засновників.
Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені.

30. Порядок виникнення юридичних осіб

Согласно ст. 28 ГК Украины юридические лица создаются в порядке, установленном законодательством. Общественные организации, порядок возникновения которых законодательством не предусмотрен, создаются в порядке, установленном их уставом.
Возникновение юридического лица невозможно без определенных учредительных документов, которыми могут быть: распорядительный акт или устав (положение), или учредительный договор и устав, либо протокол собрания и т.д. В учредительных документах должны указываться наименование юридического лица, его местонахождение, цели и предмет деятельности, состав и компетенция его органов, а также другие сведения, которые предусматривают законодательные акты о юридических лицах соответствующего вида. Учредительные документы могут содержать и другие реквизиты, которые не противоречат законодательству.
Непременным условием возникновения юридического лица является или его государственная регистрация, или регистрация ее устава.!
Согласно Положению о государственной регистрации субъектов предпринимательской деятельности, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 25 мая 1998 p., государственной регистрации субъектов предпринимательства независимо от их организационных форм и форм собственности, за исключением отдельных видов субъектов предпринимательской деятельности (банки , фондовая биржа и др.), проводят исполкомы городских, районных в городах советов или в районных, городов Киева и Севастополя государственных администрациях по месту нахождения субъекта. Для государственной регистрации субъекта предпринимательской деятельности - юридического лица - собственник (собственники) или уполномоченное им лицо (заявитель) представляет в орган государственной регистрации: 1) учредительные документы: а) решение собственника имущества или уполномоченного им органа о создании субъекта предпринимательства ( если владельцев несколько, таким решением является учредительный договор);
б) устав, если это необходимо для создаваемой организационно-правовой формы субъекта предпринимательства, 2) регистрационную карточку; 3) документ, подтверждающий уплату регистрационного сбора; 4) документ, удостоверяющий уплату владельцем (владельцами) взноса в уставный фонд субъектов ' объекта предпринимательской деятельности в размере, предусмотренном законодательными актами;
5) решение Антимонопольного комитета о согласии на создание, реорганизацию (слияние, присоединение) субъектов предпринимательской деятельности, если законодательными актами Украины предусмотрена необходимость такого согласия.

31. Припинення юридичних осіб.

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам (злиття, приєднання, по­ділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
Юридична особа є такою, що припинилася з дня внесення до єдиного державно­го реєстру запису про її припинення.
Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспромож­ності або банкрутства встановлюється законом.