Урок як основна форма вивчення мови та літератури в школі.

Зміст уроку іноземної мови визначається кількісним і якісним добором навчального матеріалу, вправ, прийомів, форм і методів навчання, що відповідають поставленим завданням. Як зазначається в «Методиці викладання іноземних мов у середніх загальноосвітніх навчальних закладах», зміст уроку складають навчальний матеріал і дії з ним, спрямовані на виконання запланованих завдань. Методичний зміст уроку – це положення, що зумовлюють його особливості, структуру, види і прийоми роботи. Відповідно, визначення змісту уроку – це пошук відповіді на запитання: «Що

вивчати на уроці?». На перший погляд, у цьому немає жодної проблеми. Для її розв’язання існує календарний план учителя, навчальна програма, підручник, методична література, де пропонуються різні варіанти розкриття змісту уроку, нарешті, досвід і знання педагога дають змогу порівняно легко збагнути, що саме учні мають вивчати. Учитель як організатор має власне бачення у який спосіб конструювати змісту уроку. Крім того, він повинен ураховувати, що учні, використовуючи сучасні засоби телекомунікацій (телебачення, кіно, радіо, Інтернет тощо), уже мають певну інформацію, яка стосується теми вивчення. З огляду на це перед педагогом постає проблема здійснення такого структурування змісту, яке буде для певного класу та умов навчання найефективнішим і найсприятливішим для досягнення цілей навчання. Відомо, що якість не проявляється раптово. Її необхідно планувати. Навіть дуже добре підготовлені і проведені окремі уроки не дають можливості досягти суттєвих результатів. Гарантувати якість навчання може лише система уроків. Це зумовлюється специфікою уроку іноземної мови. Його відносна несамостійність як одиниці навчального процесу визначається характером іншомовної мовленнєвої діяльності. Якщо знання, що їх учні здобувають під час уроків з інших предметів, часто мають самостійне значення і можуть використовуватися без зв’язку з іншими знаннями з предмета, то окремі навички і вміння іншомовного спілкування не можуть бути використані самостійно, оскільки мовленнєва діяльність – це система умінь і навичок, а доведення навіть невеликої кількості мовленнєвого матеріалу до рівня вміння, тобто вільного його використання в іншомовному спілкуванні, вимагає циклу уроків. Планування змістового наповнення всієї теми дає можливість чітко визначити освітні, розвивальні, виховні й практичні цілі кожного окремого уроку. Змістовність і структурна цілісність є одними з основних вимог до уроку іноземної мови. Вони тісно взаємопов’язані між собою. Як неможливо визначити ефективну структуру уроку без його змісту, так і неможливо повністю реалізувати зміст без дидактично і методично доцільно узгоджених елементів його структури.

У методиці навчання іноземних мов елементами структури уроку є його етапи. Етап уроку визначається як відносно самостійна частина, що має проміжну мету (завдання) відповідно до загальної уроку; практична реалізація під час уроку того чи іншого методу навчання. Завданням етапу уроку може бути введення або попереднє тренування нового лексичного матеріалу; формування рецептивних або продуктивних граматичних навичок;

розвиток умінь в одному з видів мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі) тощо. Традиційно в методиці навчання іноземних мов розглядаються такі етапи уроку: організаційний момент, введення нового матеріалу, тренування, формування мовних навичок і їх контроль, розвиток відповідних мовленнєвих умінь, формулювання домашнього завдання.

Утім це не обмежує права вчителя вибудовувати зміст уроку на свій розсуд, тобто варіювати елементи уроку і самостійно визначати їх послідовність, яка залежить переважно від моделі побудови змісту, котру вчитель визначає залежно від того, які методи і підходи до навчання іноземної мови він використовує.

Ефективність конструювання змісту уроку залежить і від адекватності запропонованих у підручнику завдань і вправ, які дають можливість забезпечити різні форми роботи на уроці (завдання для індивідуальної, групової, фронтальної, парної, самостійної роботи).

Відповідно до вимог програми з іноземних мов для старшої школи майже не передбачено вивчення нового мовного матеріалу. Здебільшого систематизується й узагальнюється навчальний матеріал, який був засвоєний в основній школі.

У старшій школі вчителями активно проводяться так звані нестандартні уроки. Нетрадиційні форми уроку іноземної мови реалізуються, як правило, після вивчення однієї чи кількох тем, виконуючи функції навчального контролю. Їх зміст конструюється вчителем відповідно до умов навчання під час уроку Такі уроки проходять у незвичній, нетрадиційній атмосфері. Вона створює відчуття невимушеності під час підведення підсумків виконаної роботи, знімає психологічне напруження, що виникає в умовах традиційних уроків через страх зробити помилку. Зазвичай, такі уроки виконують кілька функцій:

• забезпечують контроль знань, навичок і вмінь учнів за певною темою;

• сприяють утворенню ділової, творчої робочої атмосфери, інтенсифікації процесу навчання, відповідального ставлення учнів до уроку;

• активізують самостійну пізнавальну і творчу діяльність учнів;

• передбачають мінімальну частку участі вчителя на уроці, що сприяє формуванню навичок самооцінювання й аналізу власної діяльності.

Проблема нестандартних уроків не є новою. Вона давно досліджується як дидактами, так і методистами іноземної мови. Здійснений нами аналіз наукової літератури дав змогу узагальнити їх види. Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні їх змісту й доборі методів і форм організації навчальної діяльності, що викликають інтерес учнів, сприяють їхньому оптимальному розвиткові й вихованню. До таких уроків належать:

1) уроки змістовної спрямованості (уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції);

2) уроки на інтегративній основі, міжпредметні (уроки-комплекси, уроки панорами).

Їм властиве блочне викладання матеріалу кількох тем, розгляд об’єктів, явищ в їх цілісності і єдності. Поєднують різні предмети: наприклад, історію, музику, географію, зарубіжну ітературу й іноземну мову тощо;

3) уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси);

4) уроки огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-іспити, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми. Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року;

5) уроки комунікативної спрямованості (уроки-журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції, уроки-репортажі, уроки-панорами).

Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвиткові комунікативних умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює нецікаве повторення на захоплююче зіставлення поглядів;

6) уроки театралізовані (уроки-вистави, уроки-концерти, кіноуроки);

7) уроки-подорожі, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють учнів, чиї інтереси мають різноманітну професійну спрямованість;

8) уроки-ділові ігри, уроки-рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти, уроки –

«Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна рольова гра для школярів профільних класів;

9) уроки драматизації. Спрямовані на розвиток співпраці і одностайності у навчальній групі, її цілісності. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і процесу навчання емоційності. Забезпечує міжпредметні зв’язки з літератури, історії, предметів естетичного й гуманітарного циклу тощо.

Висновки. Як свідчить аналіз педагогічної літератури, нині не існує єдиної теорії уроку. Проте, яка б теорія не була, вона не може обійти того очевидного факту, що кожен урок має свою стратегію і свій зміст, який залежить передусім від змісту підручника, що є сновним засобом навчання. Кожен автор вибудовує зміст свого підручника відповідно до власної концепції, керуючись у процесі його конструювання основними підходами як до навчання, так і до змісту навчальної літератури. У різних авторів ці підходи не завжди є однаковими, тому і процедура конструювання змісту уроків вчителем, відповідно, матиме свої особливості і розбіжності.

6. Стисла характеристика основних методів викладання польської мови та літератури: лекції, бесіди, самостійної роботи.

Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок передбачає використання певних прийомів, способів, які у своїй сукупності утворюють метод навчання.

Метод навчання - спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Складовим елементом методу навчання є прийом навчання. Прийом навчання -деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття "метод".

Наприклад, розповідь є методом навчання, але в лекції вона може бути прийомом активізації уваги учнів. Педагогічна майстерність учителя потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами і прийомами навчання. Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод, прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.