Клас круглі черви, або нематоди (Nematoda).

Нематоди - досить численний клас (близько 20 тис. видів) первиннопорожнинних тварин розмірами від 80 мкм до 8 м (паразит плаценти каша­лотів - плацентонема гігантська - Placentonema gigantissima) і більше. Вони пристосувалися до найрізноманіт­ніших умов життя. Величезна кількість нематод заселяє дно морів та океанів, мешкає в лиманах, прісних водоймах, ґрунті, рештках рослин і тварин. Вважають, що третина з них є паразитами людини, тварин і рослин.

В зв’язку з пристосуванням до переміщення в порівняно щільних середовищах форма тіла у нематод переважно веретеноподібна або ниткоподібна, загострена з обох кінців, а в їх зовнішньому вигляді більш виражена радіальна симетрія. Шкірно – м’язовий мішок нематод складається з кутикули, гіподерми та шару поздовжніх м’язів. Важливе захисне значення має добре розвинена чотирьохшарової кутику­ли, що характеризується міцністю, гнучкістю й еластичністю. Вона захищає від тварин від механічних пошкоджень і шкідливих речовин (особливо паразитичних видів, що живуть у кишечнику тварин і людини), забезпечує вибіркову проникність речовин, приймає участь у рухах ( виконуючи роль розгинача при скороченні поздовжніх м’язів). Під час росту круглі черви періодично скидають кутикулу і знову відновлюють її.

Під кутикулою міститься гіподерма, що складається з дуже тоненького шару - субкутикули, яка рівномірно залягає між кутикулою і мускулатурою, та потовщених гіподермальних ва­ликів, розміщених уздовж спини і черева по боках тіла. Всере­дині бокових валиків у окремих нематод розміщені видільні канали. Гіподерма виконує опорно-механічну функцію, забез­печуючи зв’язок між кутикулою і м’язами; бар’єрну, регулюю­чи вибіркове проникнення речовин, та запасаючу (накопичує жири і глікоген).

М’язи розміщуються під гіподермою чотирма тяжами (двома спинними і двома черевними). Від м’язових клітин відходять іннерваційні відростки, які з’єднуються з нервами.

На передньому кінці тіла розташованиа головна капсула. На ній у вигляді щетинок, сосочків (папіл) знаходяться органи дотику - тангорецептори і нюхові ямки (амфіди).

У деяких вільноживучих нематод розвинені примітивні вічка та розміщені по всьому тілу хемо- і механорецептори. Нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем та нервовими стовбурами.

На головній капсулі розміщений оточеним трьома-шістьма губами ротовий отвір. Він сполучений з вистеленою тонень­кою кутикулою передньою кишкою (фаринксом), потовщення котрої (,,зуби”, ,,щелепи” та ін.) перетирають їжу. Стінки фаринкса містять м’язові, залозисті клітини і слинні залози. З їх допомогою тут починається процес травлення і всмо­ктується рідка їжа. Основні процеси травлення відбуваються в ентодермальній середній кишці за допомогою тоненьких вирос­тів - мікровілів, що мають найбільшу ферментативну активність. Неперетравлені рештки виводяться через анус, яким закінчу­ється задня кишка.

Орган виділення в нематод - шийна залоза, відкривається назов­ні видільною порою позаду рота. Видільну функцію виконують також фагоцитарні клітини порожнини тіла та кишечник. Протонефридії відсутні.

Нематоди – переважно роздільностатеві орга­нізми. Розміри їх самок більші від самців. Статеві органи мають вигляд довгих трубок. Характерною ознакою цих тварин є величезна плодючість (особливо паразитичних форм).

В Україні зареєстровано близько 500 видів паразитичних нематод, серед яких є паразити людини.

Людська аскарида (Ascaris lumbrikoides),що належить до ряду Аскариди (Ascaridida). Це один з найпоширеніших на Землі паразит, котрий не зустрічається лише в зоні багаторічної мерзлоти, в пусте­лях та напівпустелях і в степових районах із недостат­ньою кількістю опадів. Кількість заражених аскаридами людей залежить від побутових умов та їх культурного рівня. Частіше це трапляється з дітьми та підлітками. Місцем локалізації дорослих аскарид є тонкі кишки господаря.

Розміри тіла самки аскариди становлять 25-40 см, що на 10 - 20 см більше, ніж у самця. Ці гельмінти добре пристосувалися до паразитичного способу життя. Вони мають цилінд­ричне, витягнуте й загострене з oбох кінців пружне тіло, що дає можливість легко руха­тися в кишках. При цьому аскариди активно орієнтується пе­реднім кінцем назустріч руху харчових мас. Кутикула гельмінтів виділяє кератин, який нейтралізує дію пепсину і трипсину - основних травних фермен­тів господаря.. У вільноживучих нематод кератину в кутикулі не­має або він міститься в незначній кількості. Водночас крізь ку­тикулу аскариди легко проникають глюкоза, йодид калію, натрію та інші речовини. Як і у всіх паразитів у аскариди дуже добре розвинуті органи розмноження. У самців вони непарні і складаються з: сім’яника, сім’япровода, сі­м’яного міхура, сім’явикидного каналу, що відкривається в клоаку, де міститься копулятивний апарат. У самок парні яєчники розміщені в порожнині тіла. Від них ідуть яйцепроводи, кожен з яких продовжується в матку (є 2 матки), де відбувається запліднення і розвиток яєць. Яйця виходять через піхву і статевий отвір, розміщений на черевному боці, у просвіт кишок. Статеві трубки самки в 11 разів довші за її тіло. Кожна статевозріла самка протягом доби виділяє до 240 тис. яєць. За приблизними підрахунками, маса яєць, що виділяються самкою упродовж її життя (близько одного року), в 1700 разів перевищує її власну масу. Яйця виходять назовні недозрілими; для розвитку в них личинки потрібні кисень, пев­на вологість і тепло. За сприятливих умов дозрівання яєць три­ває два тижні; у сирій землі або воді можуть існувати 5-6, а то й 10 років, зберігаючи інвазійність. Запліднене яйце вкрите 4 обо­лонками, які надійно захищають його від несприятливих умов середовища. Яйця аскарид можуть витримувати тривале пере­бування в 30-40-процентному розчині алкоголю, 3-процентному розчині формаліну. Проте 5-10-процентний розчин лізолу швидко їх вбиває, що дає змогу використовувати цей препарат для зне­зараження приміщень від яєць аскарид. Згубно діє на них також висока температура (вже при 60°С яйця аскарид гинуть).

Людина заражається аскаридами різними шляхами: через немиті овочі та фрукти, брудні руки; яйця аскарид переносять мухи й таргани; потрапляють вони на харчові продукти з пилом. Діти заражаються також, граючись із піском, землею. Потрапив­ши в кишки, личинка звільняється від оболонок і проникає крізь стінки кишок у кров'яне русло. З кров’ю личинки мігрують до печінки, серця, через легеневу артерію заносяться в легені, де й локалізуються тимчасово в альвеолах, у середовищі, багатому на кисень. Тут вони розвиваються протягом 7-10 днів, ростуть, три­чі линяють. Потім виходять із легень і піднімаються по бронхах у трахею, далі - в глотку, звідти потрапляють у порожнину рота. Разом із слиною вони проковтуються і повторно потрапляють у кишки, де й перетворюються на дорослих паразитів. У дослідах з’ясувалося, що потрібно принаймні 89 днів, щоб в організмі людини з личинки сформувалася статевозріла особина.

Інвазія аскаридами спричинює в людини різноманітні хво­робливі явища: болі під грудьми, малокрів’я, головні болі, заво­роти і непрохідність кишок та інші. Незважаючи на досягнуті успіхи в боротьбі з аскаридозом, ця інвазія все ще досить поши­рена. Цьому значною мірою сприяє застосування не знешкоджених фекалій для удобрювання ґрунту, недостатній санітарний стан населених пунктів, скидання у водойми відповідно не оброблених стічних вод, низька санітарна культура окремих людей. Сезона­ми масового зараження аскаридозом в умовах помірного кліма­ту є весна і початок літа, коли починаються польові роботи, ігри дітей на природі. Тоді й відбувається зараження людей яй­цями аскариди, що дозріли восени або в попередні роки й пере­зимували. Отже, аскариди належать до геогельмінтів - парази­тичних червів, одна зі стадій розвитку яких проходить у ґрунті. При захворюванні учнів шкільного віку на аскаридоз проводиться їх 100-процентна дегільментизація. Серед заходів, спрямованих на запобігання захворюванню, великого значення набуває до­тримання особистої гігієни, свідоме подолання поганої звички гризти нігті, вживання в їжу старанно помитих овочів і фрук­тів, захист продуктів харчування від мух тощо.

Гострик дитячий (Enterobius vermicularis) -представник ряду Оксіуриди (Oxyurida) живе в тонких і товстих кишках людини (найчас­тіше в дітей) у різних географічних широтах, спричинюючи захворю­вання ентеробіоз. Тіло гострика веретенопо­дібне, головний кінець має кутиклярне розширення - везикулу. Сам­ка — 8-13 мм, самець - 3-5 мм завдо­вжки. Задній кінець тіла самки ви­довжений і загострений, у самця спі­рально закручений. Після запліднен­ня самці гинуть, а самки виповза­ють через задній прохід і тут, на складках шкіри, відкладають яйця (5- 17 000), після чого також гинуть. У момент відкладання яєць самка виділяє на шкіру секрет, який спричинює сверблячку. При чуханні яйця потрапляють під нігті і на шкіру пальців, що при недотриманні власної гігієни призводить до самозараженню гостриками. Крім того, зараження може відбуватися під час вдихання повітря з пилом, постільної і натільної білизни, іграшок. Потрапивши в тонкий кишечник людини із яєць виходять личинки, які згодом мігрують у товстий кишечник і досягають там статевої зрілості через 12 – 14 днів. Заражені діти стають неспокійними, погано сплять, у них знижується апетит, виникають болі в животі. Крім того, гострики можуть бути причиною апендициту; У боротьбі з ентеробіозом велике практичне значення мають широка са­нітарно-освітня робота серед населення, санітарні заходи в школах і дитячих садках тощо

Із інших паразитичних круглих червів відомі Волосоголовець (Trichocephalus trichiurus),що належить до ряду Мермітиди (Mermithida) й живе в сліпій і товстій кишках людини, спричиняючи хворобу трихоцефальоз; Трихінела (Trichinella spiralis), що паразитує в підшкірній кліткови­ні й спричиняє виразки та інші.

Всього ж в організмі людини паразитує понад 250 видів гельмінтів; у свійських, промислових і диких тварин їх більше 2000. Вели­кий внесок у розвиток гельмінтології зробив російський вчений К.І. Скрябін (1878-1972). Він висунув і детально розробив прин­цип девастації (лат. devastatio - спустошую, розорюю) - зни­щення паразитичних червів усіма доступними засобами механі­чного, хімічного, фізичного і біологічного впливів.

Чимало видів нематод паразитує в органах рослин. Їх об’єднують у групу фітонематод. Із поширених в Україні великої шкоди сільському господарству завдають стеблова (бульбова) нематода картоплі, стеблова нематода цибулі та часнику, галова і бурякова нематоди. Стеблова нематода картоплі (Ditylenchus destruktor) поширена в усіх районах вирощування картоплі. Довжина її тіла - до 1 мм, товщина - 0,3-0,4 мм. Цей паразит живе головним чином у бульбах, хоча весною переходить у пагони. У другій половині літа він знову мігрує у бульби. Кількість нематод у бульбах може бути величезною і під час її зберігання вони можуть викликати так звану ,,суху гниль” і пошкодити значну їх частину. Для боротьби із стебловою нематодою важливе значення має додержання сівозміни, висаджу­вання здорових бульб, спалювання картоплиння.

Цибулево – масничний дитиленх (Ditylenchus dipsaci)уражає підземні видозмінені пагони цибулі й часнику. Ця немато­да близько 1 мм в довжину. Вона проколює наявним у неї спеціальним стилетом тканини й вона виділяє специфічні ферменти, що розчиняють пектинові оболон­ки клітин. Вміст клітини виливається назовні і ним живиться нематода. Коли цибулина, загниває, нематоди переходять у ґрунт. Для боротьби з дитиленхом важливе значення має дотримання сіво­зміни. На заражених ділянках не слід вирощувати цибулю чи часник протягом 2-3 років, а також висівати огірки, бо цей вид нематод паразитує й на них.

Пщенична вугриця (Anguina tritici)уражає пшеницю та інші злакові. У колосіпошкодженої рослини замість нормального зерна утворюються гали, у яких містяться личини нема­тод. Вони перебувають у стані анабіозу і можуть зберігати життє­здатність до 20 років.

Галові нематоди (рід Meloidogyne) паразитують на баштанних, плодово-ягідних та інших рослинах. Характе­ризуються добре вираженим статевим диморфізмом; самці мають видовжене тіло, у самок воно лимоноподібне, роздуте. Личинки галових нематод, потрапивши в ґрунт, проникають у коріння рослин, де й розвиваються. Клітини кореня розроста­ються, з’являється пухлина, яка й називається галом. Розвиваючись у великій кількості на корінні уражених рослин гали викликають їх нек­роз і нерідко загибель. Особливо небезпечні вони в умовах закритого ґрунту, де можуть знищити значну частину рослин. Для боротьби з нематодами використову­ються препарати, відомі під загальною назвою нематоцидів. В умовах відкритого ґрунту найефективнішим є впровадженая протинематодної сівозміни - висівання на заражених площах стій­ких проти нематод культур (злаків, вики та ін.).

Бурякова нематода (Heterodera schachtii)уражає коренепло­ди буряка, особливо цукрового. Самки мають вигляд пухирів розміром до 1 мм (самці менші). Личинки живуть у ґрунті і проникають у коріння буряка. Після цього самки закупорю­ють провідні пучки коріння внаслідок чого урожайність коренеплодів та їх цукристість, зменшується у 2-3 рази. Цисти нематоди у кожній з яких може бути до 500-600 яєць зимують в ґрунті. Весною з них розвиваються личинки, які спричиняють зараження. Для боротьби з буряковою нематодою найефективнішим заходом є впровадження сівозміни стійких до неї злакових і бобових культур.

Проте, більшість нематод – це вільноживучі організми. Так, у флорі України виявлено лише понад 500 видів (більше 300 прісноводних і 200 морських) нематод. Живлячись бактеріями вони очищають водойми. Крім того, личинки прісноводних і вільноживучих ґрунтових нематод паразитують на безхребетних , що завдають шкоди людині й сільському господарству.