ПОКАЗНИКИ ПОЖЕЖОВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНОСТІ РЕЧОВИН ТА МАТЕРІАЛІВ

Для того, щоб одержати вихідні дані для розробки заходів щодо забезпечення пожежної безпеки приміщень та будівель необхідно оцінити пожежови-бухонебезпечність речовин та матеріалів, які застосовуються на конкретному виробництві. Така оцінка полягає у визначенні цілої низки показників, характеристика та кількість яких згідно з ГОСТ 12.1.044-84 залежить від агрегатного стану даної речовини (табл. 8.6).

Таблиця 8.6 Перелік показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів

Примітка. Знак "+" означає застосовність, а знак "—" — незастосовність показника.

До основних показників при оцінці пожежовибухонебезпечності рідин належать: група горючості, температури спалаху, спалахування, самоспалахування, концентраційні та температурні межі поширення полум'я; твердих речовин та матеріалів: група горючості, температури спалахування, самоспалахування, самонагрівання.

За горючістю речовини та матеріали поділяються н-а три групи: негорючі, які не здатні горіти на повітрі; важкогорючі, які можуть займатися на повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні самостійно горіти; горючі, які здатні самозайматись, а також займатись від джерела запалювання і самостійно горіти після його вилучення.

Температура спалаху і_СП — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще не достатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють: легкозаймисті рідини (ЛЗР), у яких і_сп <, 61 °С у закритому тиглі та горючі рідини (ГР), у яких і_сп > 61 °С. Температура спалаху є експрес-показником, за яким орієнтовно оцінюють температурні умови, при котрих речовина стає вогненебезпечною у відкритій посудині та при її розлитті. Чим менша і_сп, тим вогненебезпечнішою є дана речовина.

Значення і_сп використовують при класифікації рідин за ступенем пожежо-небезпеки при визначенні категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою відповідно до ОНТП 24-86, а також класів вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зон у відповідності з вимогами Правил влаштування електроустановок (ПВЕ).

Температура спалахування (і_с) — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі гази і пари з такою швидкістю, що після їх запалювання виникає стійке горіння.

Між температурою спалаху і температурою спалахування завжди зберігається співвідношення і_СП < і_с.

Температура самоспалахування (і_сс) — найнижча температура речовини, прі якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння.

У виробничих умовах і_сс може бути досягнута у відносно невеликій кількості парів та газів у місцях, що контактують з високонагрітими тілами. Значення і_с та і, використовують при оцінці пожежовибухонебезпечності речовин, при визначенк групи вибухонебезпечної суміші згідно ГОСТ 12.1.011-78 для вибору тиіг вибухозахищеного електрообладнання, при розробці заходів щодо забезпеченні вибухової та пожежної безпеки технологічних процесів у відповідності з вимогамз ГОСТ 12.1.004-81 та ГОСТ 12.1.010-76.

Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — и мінімальна та максимальна об'ємна (масова) частка горючої речовини у суміші з дані окислювачем (повітрям), при яких можливе спалахування суміші від джерела запалюва: з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалюванкз

В замкнутому об'ємі спалахування, як правило, носить вибуховий характер, тої вказані концентраційні межі називають також межами вибуховості.

Значення концентраційних меж поширення полум'я визначають в об'ємних (% об'єм.) або масових (г/м³) одиницях, а їх співвідношення має такий вираз:

, (8.20)

С_МАС — концентрація в масових одиницях, г/м^г:

С_об —концентрація в об'ємних одиницях, (% об'єм.);

М — молекулярна маса парів;

V_t — об'єм грам-молекули парів (22,4 л за н. у.).

Вибухонебезпека горючих газів, парів та пилу тим більша, чим меншою є НКМ і чим більший діапазон між НКМ та ВКМ, тобто чим більшою є область спалахування (вибуховості).

Нижня (НТМ) та верхня (ВТМ) температурні межі поширення полум'я — мінімальна та максимальна температури речовини, за яких її насичені пари утворюють у повітрі концентрації рівні відповідно НКМ та ВКМ.

Дані про НТМ та ВТМ використовують при розробці заходів щодо забезпечення вибухової та пожежної безпеки, при розрахунку пожежовибухонебезпечних температурних режимів роботи технологічного устаткування, при оцінці аварійних ситуацій, пов'язаних з розлиттям горючих рідин, а також для розрахунку концентраційних меж поширення полум'я.

Температура самонагрівання (і_сн) — найнижча температура речовини, при якій самочинний процес її нагрівання не призводить до тління або полум'янистого горіння.

Дані про і_сн використовують при виборі безпечних умов нагрівання речовини, розробці заходів щодо забезпечення пожежобезпеки технологічних процесів відповідно до вимог ГОСТ 12.1.004-85.

Безпечна температура довготривалого нагрівання речовини — температура, яка не перевищує 90% і_сн.

В таблицях 8.7 та 8.8 наведені деякі основні показники пожежовибухо-небезпечності легкозаймистих та горючих рідин і горючих газів, які широко використовуються на виробництві.

Таблиця 8.7

Основні показники пожежовибухонебезпечності деяких ЛЗР та ГР

Таблиця 8.8