Підхід до питань державогенезу та право розуміння з об'єктивних позицій, враховуючи закони природного та суспільного розвитку

(вчення буддизму, даосизму, конфуціанства, Заратустри, Гералікліта, Демокрита, семи мудреців, Піфагора та піфагорійців, Платона, Арісто­теля, стоїків, Цицерона)

Розгляд сутності держави під кутом зору її ставлення до людини та її прав: «Людина — міра всіх речей», «Держава — для людини, а не навпаки» (вчення софістів, Сократа, Епікура, Епіктета, Ісуса Христа)

У зв'язку з цим особливо актуальним у сучасних умовах фор­мування в Україні демократичної, соціальної, правової держави, де саме людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, звер­нути увагу на творче надбання деяких видатних мислителів ста­родавнього світу. А саме тих, хто, на відміну від інших, роз­глядали сутність та призначення держави і права не лише з точки зору прояву в них природного порядку речей, а й, крім того, під кутом зору місця людини в цих процесах, де саме «людина являє собою міру всіх речей», а отже, саме права і свободи людини мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави, а не навпаки.

З приводу цього, наприклад, цікавим є аналіз підходів до ро­зуміння держави двох видатних мислителів давньої Греції — Со­крата і Платона. Як відомо, Сократ — одна із найвидатніших і найпривабливіших постатей в духовній історії людства. Ще за життя він був визнаний дельфійською піфією наймудрішою Лю­диною. Вплив Сократа виявляється в таких вищих досягненнях політико-правової думки давньої Греції, як творчість Платона та Арістотеля. Платон був учнем Сократа. Потрактовуючи зв'язок між особою та державою, Платон виходив із того, що загальне важ­ливіше, ніж його частина; тому на перше місце він ставив державу; особа, за його вченням, поглинається державою, підкоряється їй; держава у мислителя постає як єдність людських істот, які повинні виконувати свої соціальні функції. Сократ ініціював принцип інди­відуальної самосвідомості як основу справедливого порядку (що, своєю чергою, є проявом принципу «людина — міра всіх речей»). Платон, навпаки, проголошував протилежне — не благо існує для окремої особи, а особа для нього. У своєму конкретному проекті ідеальної держави (діалог «Закони») Платон стверджував, що Все­світом і людьми керують боги, смикаючи за певні ниточки; здійсню­ючи таке керівництво, боги мають на увазі ціле, люди не осягають їхньої мети, оскільки не благо існує для окремої особи, а особа для нього; людина не володіє загальною ідеєю, оскільки любить тільки себе, вона несвідомо коїть зло і сама ж потерпає від нього.

Крім того, серед питань даної теми надзвичайно важливим є ретельне вивчення загальнотеоретичних концепцій видатних мис­лителів давнього Риму, значним досягненням яких було ство­рення самостійної науки — юриспруденції, і, зокрема, детальна розробка значного комплексу політико-правових питань у царині загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних на­ук (цивільного, державного, адміністративного, кримінального та міжнародного права).

План семінарського заняття

1. Закономірності становлення вчень про державу і право в країнах стародавнього світу.

2. Основні напрями розвитку вчень про державу і право в країнах стародавнього світу.

3. Становлення основ науки юриспруденції у давньому Римі.