Термінологічний словник

До питання «Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства в епоху розквіту феодалізму»

Схоластика (від грецьк. — scholasticos)— тип середньовічної фі­лософи, яка поєднувала догматичні та раціональні методи пізнання для обґрунтування, систематизації та захисту теології; релігійні догми не

могли бути відкинуті розумом і не вимагали філософського підтвер­дження; церква та теологи-схоласти стверджували, що світська влада є похідною від духовної влади.

Вчення Фоми Аквінського (1225 чи 1226—1274 pp.)— система уявлень про державу і право теологічного напряму, яка засновується на тезі про зверхність у суспільстві духовної влади над світською, божест­венних законів над людськими — позитивними.

Школи глосаторів, постглосаторів, «бартоломістів»— напрями розвитку юриспруденції у середньовічній Італії, які полягали у тлума­ченні кодифікації Юстиніана, у вивченні духовної природи римського права, поясненні його окремих понять, завдяки чому був забезпечений зв'язок чинного на той час права й науки про нього з правом давнього Риму, а також здійснене об'єднання та узгодження основних положень римського права з поняттями середньовічних норм офіційного (феодаль­ного) та звичаєвого канонічного права.

Вчення Бйке фон Репкова (біля 1180 — після 1233 pp.)— систе­ма уявлень про державу і право у середньовічній Німеччині (викладена у праці «Саксонське зерцало»), в основі якої були положення щодо об­ґрунтування незалежності світської влади від держави та ідея суспіль­ної злагоди і миру; причиною феодальних міжусобиць, на думку мис­лителя, було намагання церкви зайняти домінантне становище в суспільстві та підкорити собі світську владу; задля врівноваження від­носин світської та церковної влад він розробив теорію «двох мечів».

Вчення Марсилія Падуанського (між 1275—1343 pp.)— система уявлень про державу і право у середньовічній Італії (викладена у творі «Захисник миру»), яка засновується на реформуванні феодального ладу та обмеженні сфери впливу влади церкви; мислитель стверджував при­родне походження держави (як наслідок поступового ускладнення форм людської спільності), народ як джерело суверенної світської вла­ди та влади духовної, верховенство закону і розподіл повноважень між різними інститутами держави.

До питання «Особливості становлення та розвитку вчень про державу і право в епоху буржуазних перетворень»

Вчення Нікколо Мак'явеллі (1469—1527 pp.)— система уявлень про державу і право (поширена в епоху абсолютизму в Італії та викла­дена у творах «Государ», «Історія Флоренції», «Міркування про першу декаду Тіта Лівія»), заснована на запереченні теологічного підходу до з'ясування сутності держави і права, обґрунтування переваг абсолютної монархії; надзвичайна централізація влади монарха, на думку мислите­ля, виправдовує себе на етапі об'єднання та укріплення держави; після цього він допускав встановлення республіканської форми правління, але такої, яка б поєднувала елементи монархії, демократії й аристократії.

Вчення Жана Бодена (1530—1596 pp.)— система поглядів про державу і право (поширена в епоху абсолютизму у Франції та викла­дена у творі «Шість книжок про республіку»), в основі якої — обгрун­тування переваг монархічної форми правління, ідеї могутньої центра­лізованої монархії; позитивне право, встановлене в державі сувере­ном, має не суперечити вимогам божественного і природного права, оскільки суверен підкорений Богові та не може оголосити йому війну; водночас, будучи апологетом абсолютизму, Боден висловлював ідеї щодо захисту «паростків» нових, капіталістичних відносин і станов­лення основ громадянського суспільства; мислитель вважав, що суве­ренітет монарха має обмежуватися виключно державними справами; що ж стосується відносин приватної власності, особистого життя гро­мадян, то вони як недоторканні і священні — мають бути поза сферою впливу суверена.

ВченняМартіна Лютера (1483—1546 pp.)— система поглядів про державу і право (поширена в країнах Західної та Центральної Європи у XVI ст. в епоху Реформації та викладена у творах «Книга згоди», «Аугс-бурзьке сповідання», «Про світську владу» та ін.), заснована на критиці католицької церкви, яка, на думку засновника ідей Реформації та його послідовників (лютеранців), невиправдано перебрала на себе роль посередника між Богом і людьми та внормовувала всі сторони життя християн через довільне тлумачення Священного писання; мислитель стверджував, що спасіння душі людини може відбуватися через особи­сту віру без будь-якого посередництва духівництва.

Вчення Жана Кальвіна (1509—1564 pp.)— система уявлень про державу і право, що виникла в епоху французької Реформації, викладе­на у праці «Настанова в християнській вірі»; Жан Кальвін — засновник протестантського напряму кальвінізму, що став ідеологією ранніх бур­жуазних революцій у деяких країнах Західної Європи; німецький юрист і соціолог Макс Вебер кальвіністський протестантизм визначив ідейним підґрунтям західного капіталізму.

Вчення Гуго де Гроот Греція (1583—1645 pp.)— система поглядів про державу і право (що виникла в епоху Нового часу в Голландії, ви­кладена у праці «Про право війни і миру. Три книги, в яких пояснюєть­ся природне право і право народів, а також принципи публічного пра­ва»), в основі якої — прагнення провести чітку межу між природним правом і правом, установленим волею Бога або людей, а також ідеї мир­ного співіснування народів.

Вчення Томаса Гоббса (1588—1679 pp.)— система уявлень про державу і право (що виникла в епоху Нового Часу в Англії, викладена у працях «Філософські засади вчення про громадянина», «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської»), заснована на насильницькій концепції виникнення держави та ідеї сильної держа­ви як засобу насилля задля досягнення мирного стану як інструменту приборкання пристрастей людей, що існували у додержавному стані, де точилася «війна всіх проти всіх»; визначаючи приблизно двадцять природних законів, мислитель підкреслює, що сама їх наявність ще не веде до миру і безпеки; закон може виконуватися за допомогою примусу та сили (тобто — за допомогою держави); при цьому, оскільки абсолютна влада ґрунтується на принципах розуму, у проекті ідеальної держави засобом сходження до Царства Божого визначаються спокута, розкаян­ня, хрещення і спасіння.

Вчення Баруха (Бенедикта) Спінози (1632—1677 pp.)— система уявлень про державу і право (що виникла в епоху Нового часу в Нідер­ландах, викладена у праці «Богословсько-політичний трактат»), засно­вана на ідеї сильної держави, котра не втручається в особисте життя людей; людина залежить від закону «природної необхідності», що ви­пливає з самої природи і має на меті найвище благо, та від законів, установлених волею самих людей для безпечного та зручного життя, що призначені служити збереженню держави.

Вчення Джона Локка (1632—1704 pp.)— це система уявлень про державу і право (що виникла в епоху Нового часу в Англії), в основі якої — ідея верховенства влади народу, договірного походження дер­жави, ідеї поділу влади; Джон Локк, на відміну від Томаса Гоббса, вважав, що природні закони, які панували в додержавному стані, були проявом природної розумності світоустрою, що вимагає миру і збере­ження всього людства; у природному стані людина, задовольняючи свої інтереси й потреби, захищаючи своє життя, свободу і майно, праг­не не заподіяти шкоди іншій людині; самозахист кожним своїх природ­них прав із переходом від природного до громадянського стану замі­нюється захистом прав і свобод особистості публічною владою; від­повідно до угоди про утворення держави люди не відмовляються від своїх природних прав, закони природи і надалі діють у державі, ви­значаючи мету і межі повноважень політичної влади; у зв'язку з цим метою громадянських законів є не знищення чи обмеження свободи, а навпаки, її збереження.

Вчення Чезаре Беккаріа (1738—1794 pp.)— система ідей про державу і право (виникла в епоху Просвітництва в Італії, викладена у праці «Про злочини і покарання»), що засновувалася на ідеї природного права, суспільного договору, поділу влад, рівності всіх перед законом; заклавши гуманістичні основи кримінального права і процесу, Беккаріа був першим в історії правових вчень, хто дав ґрунтовний теоретичний аналіз антигуманної природи смертної кари, яка, на його думку, супе­речила і божественному, і природному праву, і тому не могла бути ефек­тивним покаранням.

Вчення Вольтера (Франсуа-Марі Аруе, 1694—1778 pp.)— систе­ма уявлень про державу і право (що виникла в епоху Просвітництва у Франції, викладена у працях «Філософські листи», «Досвід загальної історії та про звичаї й дух народів»), в основі яких — ідеї природного права, свободи, рівності, законності; на думку мислителя, найприйнят-нішою формою правління, котра б найбільш наближала людей до при­родної рівності, є республіка.

Вчення Шарля-Луї Монтеск'е (1689—1755 pp.) — система уяв­лень про державу і право (що виникла в епоху Просвітництва у Фран­ції, викладена у працях «Перські листи», «Про дух законів»), які засно­вані на ідеї природного права, поділу влад; розмірковуючи про форми правління, про закони держави та причини, що їх зумовлюють, мисли­тель дійшов висновку, що вони залежать від природної закономірності, зокрема, форми правління залежать від розмірів території держави, клі­мату тощо.

Вчення Жан-Жака Руссо (1712—1778 pp.) — система уявлень про державу і право (що виникла в епоху Просвітництва у Франції, викла­дена у працях «Міркування про науки і мистецтва...», «Про суспільну угоду, або Принципи політичного права» тощо), в основі яких є ідеї природної свободи, рівності, народного суверенітету, верховенства правового закону як загальної волі народу.

Вчення Максимільєна Робесп'єра (1758—1794 pp.) — система уявлень про державу і право (що виникла в епоху Великої французької революції, є проявом «ідей якобінців», викладена у трактатах «Про принципи революційного уряду», «Про принципи політичної моралі»), в основі яких є ідеї свободи, рівності, царства вічної справедливості і закону; водночас, пропонуючи суспільний устрій на демократичних, республіканських засадах, Робесп'єр виправдовував терор як засіб встановлення демократії.

Вчення Бенджаміна Франкліна (1706—1790 pp.) — система уяв­лень про державу і право (що виникла в епоху американського Просвіт­ництва), які засновані на ідеї про право кожного народу на самовизна­чення, самостійності штатів, на укладення суспільного договору.

Вчення Томаса Джефферсона (1743—1826 pp.) — система уявлень про державу і право (що виникла в епоху американського Просвітницт­ва, викладена у «Примітках про штат Вірджинія», «Декларації незалеж­ності»), в основі яких — ідеї свободи совісті, власності, права на само­визначення північноамериканських колоній, республіканських засад правління.

Вчення Александера Гамільтона (1757—1804 pp.) — система уявлень про державу і право (що виникла в епоху американського Просвітництва), в основі яких — ідеї сильної централізованої феде­ральної влади (були втілені в Конституції США 1787 р.); на думку мислителя, засобом запобігання зловживанням владою, забезпечення взаємобалансу гілок влади є принцип поділу влад, важелі стримувань та противаг.

Вчення Джеймса Медісона (1751—1836 pp.) — система уявлень про державу і право (що виникла в епоху американського Просвітницт­ва), в основі яких — ідеї сильної централізованої федеральної влади, республіканської форми правління, концепції рівноваги та розмежуван­ня гілок влади.

Вчення Іммануїла Канта (1724—1804 pp.) — система уявлень (що виникла в епоху становлення буржуазних відносин у Німеччині, викладена у працях «Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору», «До вічного миру», «Метафізичні засади вчення про право» тощо), в основу якої покладено ідеї верховенства природного права, розуміння держави як об'єднання людей, що підкоряються правовим законам; на думку мислителя, кожна особа являє собою абсолютну цінність і суб'єкт моральної свідомості, тому у своєму житті вона має керуватися моральними законами, оскільки моральний закон є обов'язковим для виконання, це «категоричний імператив».

ВченняГеорга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770—1831 pp.)— система уявлень (що виникла в епоху становлення буржуазних відно­син у Німеччині, викладена у працях «Філософія права», «Філософія духу», «Феноменологія духу»), в основу яких покладено ідеї природно­го розуміння сутності держави і права; водночас, на думку мислителя, держава як об'єднання є сама по собі зміст та мета, а призначення інди­відів полягає в тому, щоб вести «усезагальне життя».

ВченняБенжамена Констана (1767—1830 pp.)— система політи-ко-правових уявлень (що виникла у першій чверті XIX ст. у Франції, викладена у «Курсі конституційної політики»), в основу яких покладе­но ідеї пріоритетності особи у її співвідношенні з державою; на думку мислителя, лише особиста свобода може стати життєвою необхідністю, умовою формування основ правової держави та громадянського су­спільства.

Вчення Ієремії Бентама (1748—1832 pp.)— система політико-правових уявлень (що виникла у першій чверті XIX ст. в Англії, викла­дена у «Принципах законодавства» та в інших працях), в основу яких покладено ідеї пріоритетності особистих інтересів над інтересами дер­жави, котра, на думку мислителя, має своїм призначенням створювати умови для досягнення користі та щастя кожної людини, сприяти віль­ним ринковим відносинам, конкуренції, відстороненню державного втручання від впливу на економіку тощо; Бентам відкидав теорію договірного походження держави, оскільки вважав, що усі держави утворюються насильницьким шляхом; крім того, він відкидав можли­вість існування будь-якого природного права, що передує державі та урядам.

ВченняГеорга-Фрідріха Пухта (1798—1846 pp.)— система уяв­лень (що виникла в Німеччині наприкінці XVIII ст., викладена у «Зви­чаєвому праві» та «Курсі інституцій»), в основу яких покладена ідея вивчення та осмислення сутності державно-правових явищ під кутом зору їх відповідності певним історичним етапам розвитку, ідеї тракту­вання правових інститутів як особливих соціальних явищ, що історично закономірно виникають, функціонують і розвиваються в єдиному про­цесі життя народу; на думку мислителя, держава і право — це продукти народного духу; своєрідність, специфічні особливості права зумовлені особливостями народу; право складається за волею історичної необхід­ності, тобто за волею історії, право — це результат тих обставин, які іс­торично склались у суспільстві.

Вчення Огюста Конта (1798—1857 pp.)— система уявлень (що виникла у XIX ст. у Франції, викладена у «Курсі позитивної філософії», «Системі позитивної політики»), в основу яких покладено заперечення ідеї верховенства права у її співвідношенні з державою; «Слово право має бути суворо вигнане з політичної мови... В позитивному ладі, що не допускає небесних повноважень, ідея права назавжди зникає... Ця об­ставина підтверджує, наскільки брехливе та аморальне поняття права у власному його розумінні, що завжди передбачає абсолютну індивідуаль­ність», — зазначав Конт.

Вчення Томаса Мора (1478—1535 pp.)— система уявлень ідеоло­гії утопічного соціалізму в Англії (викладена у державно-правовій кон­цепції «Утопія»), в основу яких покладені ідеї створення ідеальної дер­жави; усі посадові особи в такій державі мали б бути виборними та підзвітними народу; пропонувалося ліквідувати приватну власність, встановити обов'язковість праці для всіх і на цій основі усунути нерів­ність громадян.

Вчення Томмазо Кампанелли (1568—1639 pp.)— система уявлень ідеології утопічного соціалізму в Італії (викладена у праці «Місто Сон­ця»), в основі яких — ідеї скасування приватної власності як першо­джерела суспільної нерівності і кривди, ідеї рівності чоловіка та жінки, встановлення державного устрою, який би грунтувався на підзвітності посадових осіб держави так званій Великій Раді (куди входили всі гро­мадяни з досягненням двадцятирічного віку), спільній власності на за­соби виробництва (і навіть на одяг та особисті предмети) тощо.

До питання «Основні напрями західноєвропейської та світової державно-правової думки кінця XIX—XXcm.»

Психологічна теорія права— система уявлень, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843—1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867—1931); в основу цієї теорії покладено ідеї про те, що почуття й емоції як внутрішні ім­перативи є основою поведінки людини, і тому вони заперечують егоїс­тичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов'язку; завдяки та­кому підходові робився висновок, що існує стільки правових систем, скільки індивідуальних правосвідомостей.

Теорії природного права— повернення до природно-правових те­орій та їх подальший розвиток в історії державно-правової думки на рубежі XIX—XX ст. об'єктивно пов'язується з дослідницькою діяльні­стю марбургської школи і, зокрема, діяльністю німецького юриста Ру­дольфа ІІІтаммлера (1856—1938); перегодом природно-правові теорії сформувалися в чотири системи, або напрями: неотомізм; феномено-логізм; екзистенціалізм; герменевтика.

Неотомізмвважається офіційною філософською доктриною като­лицизму, що відроджує й модернізує вчення Ф. Аквінського, поєдную­чи його з близькими за змістом філософськими системами XIX—XX ст.; найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США; його представники Ж. Дабен, В. Кат-райн, Ж. та ін. стверджували, що першоджерелом усього буття, зокрема держави й права, є Бог, а всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний та похідний від нього — матеріальний; носієм природно-правового буття є природа людини; правові настанови Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях за­для досягнення обраної мети; взагалі, абсолютні й вічні принципи при­родного права, такі як свобода, справедливість, благо, солідарність, пе­реходять до людини від Бога; тому позитивне право, що твориться державою й закріплюється в законах, має відповідати цим Божим принципам, а якщо воно їм не відповідає, то не може називатися пра­вом у буквальному розумінні цього слова; більшість ідей неотомізму про визначальну роль держави у створенні умов для реалізації природ­них прав людини знайшли втілення в теорії «держави загального бла­га», авторами якої були Док. Мюрдаль, Дою. Стречі, А. Пігу та ін.; дер­жава має стати засобом реалізації загальнолюдських цінностей та справедливості, здійснювати політику соціальних послуг, що передба­чає соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу у випад­ках безробіття, хвороби, охорону здоров'я, гарантувати права і свободи людини та загальне благо.

Феноменологізм{засновник — німецький мислитель Едмунд Гус­серль (1859—1938)) вбачав сутність права в «ейдосах» (від грецьк. eidos — вигляд), «чистих сутностях», апріорних нормативних ідеях як нормах при­родного права, що існують до виникнення формально-визначеного, пози­тивного права; ці «ейдоси» існують самі по собі та мають значення лише в спрямованості на них свідомості; «ейдоси» переходять у позитивне право, втілюються в свідомість індивідів і визначають поведінку людей. Тобто, позитивне право, чинне в той чи інший час у державі, є втіленням, реаліза­цією в суспільстві «ейдосів», що випливають із «природи речей».

Екзистенціалізм{представники Е. Фехнер, В. Майгофер та ін.) своєю основною категорією вбачав екзистенцію (від лат. existentia — існування) як внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському «я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю; екзистенція заперечує буття суспільства, виявляючи себе Щодо нього як небуття, в якому на перший план виступає плинність, часовість, що надає екзистенції специфічного характеру буття, спрямо­ваного в майбутнє.

Герменевтика{мистецтво тлумачення; представники А. Кауфман, В. Гассемер та ін.) вбачає сутність права у постійній наявності право­вих принципів та у сприйнятті права як історично мінливого явища, як процесу, під час якого на основі «...живої історичної мови відбувається становлення конкретного історичного права».

До питання «Основні етапи розвитку державно-правової думки в Росії»

Вчення псковського ченця Філофея (XVI ст.)— система уявлень, яка відома з часів правління московського князя Василя Ш (1479—1533) як концепція «Москва — третій Рим» (у ній, зокрема, зазначалося, що основа історичного процесу — божественне провидіння і віра в єдиного Бога; Рим, який був центром християнської релігії, втратив свою роль, його влада поширювалася тільки на християнську церкву західного об­ряду; Константинополь, що був центром християнської релігії східного обряду, загарбали турки 1453 p.; наступним центром усього православ­ного світу мала стати Москва, аочолити цей світ — великий московсь­кий князь); Московській державі, за вченням Філофея, належало стати світовою столицею і здійснювати духовний (ідеологічний) вплив на ін­ші православні країни; згодом означена концепція знаходила підтримку в творах багатьох представників російської політико-правової ідеології; Іван IV Грозний намагався реалізувати концепцію Філофея «Москва — третій Рим» на практиці; він постійно обмежував участь в управлінні членів «Избранной рады» і перегодом став єдинодержавним правите­лем; себе він почав вважати нащадком римських імператорів, застосо­вуючи Священне писання переконував оточення про божественну сут­ність царської влади, робив спроби підкорити собі владу церкви і про­голосив себе верховним суддею.

Вчення ідеолога дворянства, письменника-публіциста Івана Семеновича Пересвєтова— система уявлень, в основу якої покладені ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою політикою, висвіт­лені у посланнях «Мала чолобитна» та «Велика чолобитна» до першого московського царя Івана IV Грозного (1530—1584); на думку Пересвє­това, князівське правління та боярство віджили і тому лише гальмують розвиток єдиної сильної держави; у зв'язку з цим великі надії в питанні державотворення він покладав на нову соціальну верству суспільства — дворянство та сильну владу царя.

Вчення Андрія Курдського (1528—1583 pp.)— система уявлень, що викладена в «Історії про великого князя Московського» та листах до Івана IV Грозного, де А. Курбський піддавав критиці абсолютизм мос­ковського царя та висував ідею щодо вдосконалення суспільного життя через запровадження «правління освічених», поширення знань; ствер­джуючи тезу про божественне походження світської влади, її призна­ченням мислитель вважав правління по-справедливості, забезпечення миру, блага підданих і праведний розгляд судових справ; скасування «Избранной рады», на його думку, завдало суттєвої шкоди державності, оскільки зазначена рада обмежувала свавілля царя, сприяла здійсненню влади в межах законів і святих статутів, виключала «кровопролиття не­винних»; його державно-правові погляди були протестом проти заочно­го засудження, позасудової розправи, жорстоких покарань; А. Курбський зауважував, що закони не завжди слід сприймати як право, оскільки вони можуть не відповідати правді й справедливості, а бути суб'єк­тивним проявом верховної влади.

Політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Лаврентійовича Ордіна-Нащокіна (1605—1680 pp.)— система уяв­лень, що виникла в період зміцнення в Росії абсолютизму та появи тен­денцій капіталістичного способу виробництва; в основу цієї концепції покладена ідея «освіченої» монархії, яка, на його думку, була єдиною формою правління, здатною забезпечити «загальне благо» для всіх людей; призначення монарха полягає в керівництві економічними й політичними реформами, головними аспектами яких є надання само­стійності місцевим торговельно-промисловим центрам, права на са­моуправління містам, сприяння розвиткові особистої ініціативи, за­охочення підприємництва, торгівлі з урахуванням досвіду західних країн тощо.

Вчення Симеона Полоцького (1629—1680 pp.)— система уяв­лень, в основу яких покладені ідеї освіченої монархії; чернець, вихо­ватель царських дітей, людина з широким спектром знань, Симеон Полоцький, прагнучи переконати всіх у перевагах монархії, виклав деякі рекомендації, що мали б сприяти зростанню авторитету монар­ха (серед них — поради добувати знання з книг та бесід із мудрими людьми; ознайомлення з історією своєї та інших держав; сприяння освіченості власного народу); розмірковуючи про право й закон, Симеон розрізняв ці категорії; основою права є «правда», і цар по­винен бути її гарантом у державі, всіма засобами стверджувати її; та й сама монархія має функціонувати в межах законів, яким підкоря­ються геть усі підлеглі, а також члени царської сім'ї; судочинство, за вченням Симеона, слід здійснювати також на підставі законів; усі люди перед судом рівні.

Вчення Феофана Прокоповича— система уявлень, в основу яких покладено ідеї абсолютизму, авторитету самодержавства, верховенст­ва світської влади у співвідношенні держави й церкви; розкриті у тво­рах «Слово про владу й честь царську», «Слова й промови повчальні, похвальні й поздоровні», «Правда волі монаршої у визначенні спадко­ємця держави своєї»; за теорією Ф. Прокоповича, до виникнення дер­жави люди перебували в природному стані — «чорному безправному морі», де кожен був як звір, здатний майже безпідставно вбити іншо­го; але, керуючись розумом і божественним провидінням, люди вирі­шили вийти з цього стану; об'єднавши сім'ї, вони створили «грома­дянську спілку» і дали згоду на встановлення влади; після цього з майбутнім монархом було укладено угоду, згідно з якою люди відмо­вилися від своєї свободи і підкорилися йому задля спільної користі; оскільки особа монарха обирається завдяки божественному провидін­ню, угода про утворення держави не може бути розірвана; влада, що встановлюється в державі, стримує пристрасті людей, регулює їхні спільне життя й відносини, забезпечує цілісність особи й майна; стосовно форми державного правління, то тільки необмежена монархія, за вченням Ф. Прокоповича, в змозі забезпечити цілісність держави та благо для підданих, оскільки обмежена монархія не гарантує стабіль­ності в державі, адже правитель в ній може бути позбавлений влади за невиконання обов'язків чи з інших підстав; у трактаті «Правда волі монаршої у визначенні спадкоємця держави своєї» Феофан Прокопович передбачив для монарха можливість передавати престол у спад­щину, а згодом цей трактат увійшов у «Повне зібрання законів Російсь­кої імперії».

Вчення Василя Микитовича Татищева — апологета абсолютиз­му, політичного діяча, історика (1686—1750 pp.)— система уявлень, в основу яких покладені ідеї обґрунтування абсолютизму, законності кріпосного права (від теорії «природної вуздечки до теорії «вуздечки — з власної волі»), монархічної форми держави (особливо в тих країнах, які мають велику територію, відкриті кордони, неосвічений народ, що підкоряється з остраху).

Вчення Володимира Сергійовича Соловйова (1853—1900 pp.)—

система уявлень, в основу яких покладена концепція моральності; за цією концепцією, право, під формальним кутом зору, — це свобода, зумовлена рівністю; принцип права, за вченням філософа, — це спра­ведливість; вимога особистої свободи є умовою, без якої неможливі людська гідність і високий моральний розвиток; але людина, на думку мислителя, може розвивати свою свободу тільки в суспільстві; тому особиста свобода має не суперечити умовам життя суспільства; поза-як існування суспільства залежить не від досконалості окремих лю­дей, а від безпеки всіх, то цю безпеку захищатимуть не моральні ім­перативи, а юридичні закони з характером примусу, силою для тих, хто вчиняє протиправні дії; далі у «Виправданні добра» В. С. Соловйов писав, що там, де стикаються особистий інтерес і загальне благо, там і зароджується право у його філософському розумінні; вчений мав на увазі право в його ідеї або природне право; останнє, якщо розглядати його в контексті реалізації, стає позитивним правом; відтак В. С. Соловйов дійшов висновку, що право є історично рухливим визначенням необхідної рівності двох протилежних інтересів — особистої природи й спільного блага; конкретизуючи свою концепцію, філософ зазначав, що право не втручається у вільний вибір людей між добром і злом, воно не втручається у сферу мотивів, воно тільки не дозволяє людям практично вчиняти злі дії; отже, філософським синтезуючим підґрун­тям права є рівність, що передбачає поєднання індивідуальної свободи й загального права — безпеки й добробуту; з порушенням одного з цих компонентів порушується природна рівновага, що призводить до тієї чи іншої крайності — анархії чи деспотизму; зазначена рівновага формально може розглядатися як поєднання рівності й свободи, опти­мальне розмежування свободи, а в матеріальному аспекті — як поєд­нання особистих і суспільних інтересів задля реалізації найвищих ви­мог моральності.

Завдання для перевірки знань Теми рефератів

До питання «Особливості розвитку вчень

про державу і право середньовічного суспільства

в епоху розквіту феодалізму»

1. Соціально-економічні, політичні основи становлення політико-правових уявлень в епоху розквіту феодалізму.

2. Значення шкіл глосаторів, коментаторів (постглосаторів) та «бартоломістів» у рецепції римського права в епоху середньовіччя.

До питання «Особливості становлення

та розвитку вчень про державу

і право в епоху буржуазних перетворень»

3. Вплив західноєвропейського Просвітництва на становлення ідеології американського Просвітництва в період боротьби за не­залежність США.

4. Ідеологічні основи Конституції США 1787 р.

До питання «Основні напрями західноєвропейської та світової державно-правової думки кінця XIX—XXcm.»

5. Етапи розвитку західноєвропейської політико-правової дум­ки кінця XIX—XX ст.

6. Основні напрями розвитку світової політико-правової ідео­логії у XX ст.

До питання «Основні етапи розвитку державно-правової думки в Росії»

7. Особливості становлення політико-правової ідеології в Ро­сії в епоху середньовіччя.

8. Умови формування більшовицької політико-правової ідео­логії в Росії.

Питання для дискусій

До питання «Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства в епоху розквіту феодалізму»

1. Чи правильна, на Вашу думку, теза про те, що особливістю західноєвропейської політико-правової думки є її тісний зв'язок з релігійною ідеологією? Обґрунтуйте свою відповідь.

2. У чому полягають характерні ознаки теократичних держав­но-правових учень? Назвіть представників офіційної релігійної ідеології.

До питання «Особливості становлення та розвитку вчень про державу і право в епоху буржуазних перетворень»

3. Як відомо, Реформація — одне з найвидатніших явищ пізнього західноєвропейського середньовіччя. Визначте вирішальні тенденції розвитку політико-правової думки у цей період.

4. Спробуйте визначити причини виникнення політикоправової ідеології Просвітництва.

До питання «Основні напрями західноєвропейської та світової державно-правової думки кінця XIX—XXcm.»

5. Проаналізуйте джерела становлення та розвитку політико-правової ідеології буржуазного лібералізму.

6. Якою, за Г. Кельзеном, мала бути мета теорії права? Спро­буйте висловити власну думку з приводу цього. Порівняйте теорії Г. Кельзена та Г. Шершеневича щодо предмету юридичної науки.

До питання «Основні етапи розвитку державно-правової думки в Росії»

7. Надайте загальну характеристику ідеологічному підґрунтю, на основі якого відбулося становлення самодержавства в Росії.

8. Проаналізуйте особливості формування політико-правової ідеології російського лібералізму.

Завдання для перевірки знань Питання для самоконтролю

До питання «Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства в епоху розквіту феодалізму»

1. Чи правильна теза про те, що провідну роль у втіленні в життя офіційної релігійної ідеології відіграв Фома Аквінський? Обґрунтуйте свою відповідь, визначивши роль його праць.

2. Який вклад у вивчення природи римського права привнесли «бартоломісти»?

До питання «Особливості становлення та розвитку вчень про державу і право в епоху буржуазних перетворень»

1. Спробуйте визначити місце політико-правової ідеології фран­цузького Просвітництва в духовній історії людства. Назвіть її представників.

2. Використовуючи державно-правові уявлення ідеологів но­вої буржуазної епохи, спробуйте визначити найбільш прогресив­ні їхні здобутки в порівнянні з попередніми представниками при­родної течії.

До питання «Основні напрями західноєвропейської та світової державно-правової думки кінця XIX—XX cm.»

1. У яких державах в історії людства був запроваджений тота­літарний фашистський режим? Проаналізуйте соціально-еконо­мічні умови, які призвели до появи такого режиму, та визначте ідеї, на основі яких ідеологи фашизму змогли захопити владу.

2. Спробуйте визначити місце політико-правових концепцій державності соціального спрямування в духовній історії людства. Назвіть її представників.

3. Які завдання були поставлені перед юридичною наукою від­повідно позитивістською та соціологічною концепціями права?

До питання «Основні етапи розвитку державно-правової думки в Росії»

1. Назвіть видатних російських мислителів, праці яких покла­дені в основу становлення сучасної науки теорії держави і права.

2. До яких наслідків в радянській юридичній науці призвела сформульована А. Я. Вишинським позиція офіційного праворозуміння?

3. Визначте особливі тенденції розвитку політико-правової думки в Росії.