ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

Переходячи до дослідження політико-правових уявлень про державу і право в ранньофеодальній Київській Русі, становлення яких відбувалося під впливом християнської релігії (що з 988 р. набула статусу державної), доцільно розглянути основні писемні пам 'ятки тих часів, які є свідченням того, що політична і право­ва думка наших пращурів дуже чутливо реагувала на відповідні зміни в різних сферах суспільної життєдіяльності («Слово про закон і благодать», «Слово о полку Ігоревім» тощо). Як відомо, основною проблемою державно-правової думки раннього серед­ньовіччя була проблема співвідношення світської і духовної влад. Важливо наголоси™, що вже в добу Київської Русі невідо­мий автор «Слова о полку Ігоревім» уперше підняв ідею виник­нення держави через суспільний договір між: князем і народом.

У часи поглинання руської державності Литвою та Польщею визначний гуманіст польського та українського Відродження Станіслав Оріховський-Роксолан проголосив примат права в по­літичному житті й обґрунтував ідею природного права. Цьому сприяло те, що в XV—XVI ст. в Україну через Польщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодаль­ного ладу й католицизму, який контролював майже всі сфери життя.

Берестейська унія кардинально змінила статус українських земель в межах Речі Посполитої. Всі події, що відбувалися вна­слідок унії, спричинили бурхливий розвиток полемічної літера­тури, визначним представником якої був Іван Вишенський, кот­рий наприкінці XVI — на початку XVII ст. обстоював ідеали природного права в Україні. Водночас, на думку деяких фахівців, його система уявлень мала утопічний характер, оскільки вона ставила морально-етичне завдання будівництва своєрідної духов­ної республіки, де кожен член суспільства буде вільною мисля­чою особистістю.

Створення української національної державності в ході Виз­вольної війни українського народу середини XVII ст. сприяло піднесенню української суспільно-політичної думки. Політико-правові погляди гетьманів України — Богдана Хмельницького, Івана Мазепи сприяли формуванню й розвиткові національної політичної та правової ідеології, входженню України в політичні процеси Європи, зміцненню її міжнародного авторитету. Проте руйнація гетьманської держави, розшарування козацького сере­довища та відрив козацької старшини від народу, поділ України та посилення впливу московського царату — на Лівобережжі, а Польщі — на Правобережжі, зменшили надії українського народу щодо відновлення державності, на певний час призупинили ре­продукування в суспільній свідомості соціального ідеалу — неза­лежної держави, негативно вплинули на розвиток системи полі­тико-правових поглядів. Злам визначальних ідеологічних засад суспільної свідомості ускладнювався розпадом політичних інсти­тутів, які сформувались за часів козацької демократії.

У цих умовах мав місце певний злет державно-правових ідей (кінець XVII—XVIII ст.), що формувались і поширювались духо­венством і вченими-теологами, оскільки православна церква за­лишалась структурованим владним інститутом, мала суттєві ва­желі впливу на духовну сферу суспільства і за підтримки царя була фактичним учасником політичного життя, схвалювала ре­форми щодо створення імперії.

У цьому плані характерним був творчий доробок вихідців з України, вчених Києво-Могилянської академії Стефана Яворського та Феофана Прокоповича, які за часів правління Петра І обій­мали впливові керівні посади в православній церкві.

Крім того, в цей період одним із перших політичних докумен­тів української демократії була Конституція Пилипа Орлика 1710 р. У ній матеріалізувались ідеї побудови органів влади за принципом розподілу їх функцій на законодавчі, виконавчі і су­дові (значно пізніше ця ідея знайде своє обґрунтування в теорії поділу влади ПІ. Л. Монтеск'є, а матеріалізується в Конституції США — першій у світі Конституції, прийнятій на державному рівні). А отже, вітчизняна політико-правова ідеологія не лише розвивалася в тісному взаємозв'язку з найкращими надбаннями духовної історії людства, айу деяких площинах і випереджала її.

Значний внесок у розвиток державно-правової думки XVIII ст. пов'язаний також з ім'ям прогресивного діяча Києво-Моги­лянської академії Григорія Савича Сковороди. Філософ наголо­шував, що державний устрій та політичний лад залежать від того, наскільки суспільно-політичний стан відповідає духовній природі суспільства. Пропагуючи ідею духовного відродження, мисли­тель змалював суспільно-політичний ідеал майбутнього — дер­жаву, політичний лад якої спирається на суспільний компроміс.

Вершиною розвитку державно-правової думки першої поло­вини XIX ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського братства, творцем засадових документів якого був Микола Кос­томаров. Провідною ідеєю Статуту товариства була ідея христи­янського соціалізму, за якого «правління, законодавство, право власності й освіта усіх слов'ян повинні ґрунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа». У цілому ж слід звернути увагу на те, що, як вважають фахів-;; ці, державно-правова думка в Україні XVIII ст. — першої поло­вини XIX ст., незважаючи на всі її прогресивні риси, так і не на­була цілісного розвинутого концептуального завершення.

Отже, студентам слід проаналізувати чинники, які вплинули ; на те, що державно-правова думка в Україні XVIII cm. — першої половини XIX ст. все ж таки не змогла піднятися до рівня логіч­но-понятійного аналізу державно-правових і політичних інсти­тутів, серед яких один із найважливіших — це багатовікова без­державність.

Державно-правова практика попередніх століть заклала фун­дамент для формування у XVIII cm. національної державницької ідеї. Український конституціоналізм цього періоду започаткувався як доктрина на теоретичному рівні. При цьому конституційну дум­ку збагачували і проекти конституційних перетворень XIX cm. — першої половини XX ст., розроблені Г. Андрузьким, М. Драгома-новим, М. Грушевським, М. Махновським, С Дністрянським.

Виникненню фахової юридичної науки в Україні сприяло зба­гачення вітчизняної державно-правової думки працями таких всесвітньовідомих вчених-правників, як Олександр Кістяківсь-кий, Богдан Кістяківський, Михайло Володимирський-Буданов та ін. Теоретичне надбання українських учених-правників розви­нули видатні представники академічної державно-правової думки в радянський період, більшість з яких були репресовані за їхні прогресивні, демократичні погляди.

Узагальнюючи викладене, слід зазначити, що в цілому, для української ідейно-політичної думки, котра створювалась україн­ськими мислителями і політичними діячами протягом віків у тіс­ному взаємозв'язку з прогресивним світовим досвідом, характер­ною була спрямованість на ідеї природного права, демократії, громадянського суспільства, конституційну регламентацію дер­жавного устрою, правову, соціальну державу.

План семінарського заняття

1. Закономірності становлення вчень про державу і право в
Україні.

2. Основні етапи розвитку вчень про державу і право в Україні.

3. Становлення загальнотеоретичної юридичної науки в Україні.