Методичні вказівки до вивчення теми. Метою даної теми є осмислення закономірностей ста­новлення загальнотеоретичної юридичної науки в процесі подаль­шої еволюції світової державно-правової думки

Метою даної теми є осмислення закономірностей ста­новлення загальнотеоретичної юридичної науки в процесі подаль­шої еволюції світової державно-правової думки, прослідковуючи розвиток якої особливо важливе використання системи загально-наукових, і насамперед, діалектичних та історичних методів.

При цьому варто замислитися над тим, що загальна картина історії становлення та розвитку будь-якої ідеологічної концепції не завжди постає у вигляді класичної тріади, як-то «народження ідеї (її розвиток до «ідеологічної систематизованої концепції») — розквіт (втілення, реалізація на практиці) та згасання (занепад, спаплюження тощо)».

Варто замислитися над тим, чому деякі ідеологічні конструк­ції з часом втрачають свій прогресивний характер (як, зокрема, західноєвропейська ідеологія утопічного соціалізму, що була ак­туальною лише в перші десятиріччя XIX ст., оскільки три великі соціалісти пропонували заходи щодо запобігання революції та вдосконалення суспільства безкровно, ненасильницьки); водночас існують і такі ідеї в духовній історії людства, які, маючи великий внутрішній потенціал, виникнувши ще за давніх часів, активно та плідно продовжують свій «життєвий шлях» і в сучасну епоху. У зв'язку з цим у процесі вивчення основних напрямів політико-правової думки в різних країнах світу особливо важливим є акцен­тування уваги на відповідних чинниках, умовах, підґрунті, на основі яких відбувався процес формування та розвитку тієї чи іншої ідеї.

Зокрема, розпочинаючи вивчення особливостей становлення уявлень про державу і право середньовічного суспільства в епоху розквіту феодалізму, слід, передусім, звернути увагу на ті еко­номічні та соціально-політичні умови, за яких відбувалося фор­мування середньовічної державно-правової ідеології. Серед чин­ників, які суттєво вплинули на формування державно-правової ідеології середньовіччя, виділяють, насамперед:

— економічний лад — феодалізм, який розвивався в умовах попередньої форми організації суспільства — рабовласництва;

— християнство — ефективність впливу якого на морально-правові, політичні, соціальні, культурні та інші аспекти суспіль­них відносин особливо зросла у 325 p., коли християнство було визнано державною релігією Римської імперії, а також у зв'язку з ієрархією та посиленням влади церкви.

Розглядаючи закономірності розвитку політико-правової ідео­логії в епоху середньовіччя (табл. 3.1), варто наголосити на тих по­зитивних тенденціях, що виявилися у західноєвропейських країнах у появі певної спадковості явищ державно-правового характеру, започаткованих ще за часів античності та давнього Риму. Таки­ми проявами, зокрема, стали дослідження сутності форм держави, співвідношення права і закону, природного і позитивного права тощо. З приводу цього слід звернути увагу на державно-правові концепції італійських мислителів та юристів (школи «глосаторів», «постглосаторів», «бартоломістів»), оскільки наприкінці XI ст. центром розвитку юриспруденції став саме університет у Болоньї (Італія) (тобто, висловлюючись сучасною термінологією, центром рецепції римського права в епоху середньовіччя).

Використовуючи загальнонаукову методологію, вивчення особливостей становлення та розвитку уявлень про державу і право в епоху буржуазних перетворень, варто розпочати з осмис­лення процесу еволюції їх розвитку (див. табл. 3.1), що включає дві логічно взаємопов'язані стадії:

— для першої (XV—XVI ст.) характерним є критика феодального устрою та обґрунтування переваг сильної централізованої монархії;

для другої (XVII ст.) характерним є повернення до раціона­лістичного надбання попередніх поколінь, подальша розробка ідеї природного права, з'ясування проблем співвідношення свободи і права, права і закону, особи і держави, формування й обґрунтову­вання ідей громадянського суспільства та правової держави.

При цьому необхідно звернути особливу увагу на зміст ідео­логії Просвітництва, біля витоків якої стояли ідеї мислителів епохи Реформації та Нового часу. Слід зазначити, що найвищого рівня Просвітництво досягло саме у Франції, а державно-правові вчення таких видатних французьких просвітників, як Вольтер, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо надихнули ідеологів Великої фран­цузької буржуазної революції (1789—1794 pp.).

І хоча ті соціальні стреси, які стали наслідком Великої фран­цузької революції, а пізніше і суспільні негаразди, пов'язані з війною Наполеона Бонапарта, і сприяли формуванню в суспіль­ній думці Західної Європи консервативних державно-правових течій (концепції французького мислителя Жозефа Марі де Мест-ра, французького політика і філософа Луї Габріеля де Бональду та ін.), ідеологія Просвітництва та гасла французької революції знайшли своїх прихильників у багатьох країнах тогочасного сві­ту; зокрема, у феодальній Німеччині вони вплинули на розвиток капіталістичного способу виробництва та буржуазної державно-правової думки (концепції німецьких філософів Іммануїла Канта, Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля, Бенжамена Констана та ін.). При цьому, розкриваючи стадії становлення буржуазної держав­но-правової думки в Німеччині у «післягегелівський період», слід особливо зауважити на двох напрямах:

— перший з них об'єднував в одному контексті право і свобо­ду, розвивав певні аспекти вчення Гегеля з перевагою загального над індивідуальним;

— другий напрям увібрав у себе правові погляди Канта, де пріоритет надавався інтересам конкретної особистості, а вже по­тім — інтересам держави (що, своєю чергою, знайшло подаль­ший розвиток у творчості буржуазного лібералізму).

Як зазначалося, ідеологія Просвітництва та гасла Великої французької революції набули поширення у багатьох країнах то­гочасного світу. З приводу цього варто також особливо акценту­вати увагу на становленні просвітницьких ідей у північноамери­канських колоніях у період боротьби за незалежність, що згодом розділились на два напрями:

— представники першого — Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джеф-ферсон, які виборювали ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів і народного суверенітету;

— представники другого — Дж. Адамс, А. Гамільтон, Дж. Меді-сон, які виборювали ідеї сильної централізованої федеральної влади.

Розпочинаючи вивчення основних напрямів державно-право­вої думки кінця XIX—XX ст. (див. табл. 3.1), слід, передусім, звернути увагу на те, що друга половина XIX ст. — початок XX ст. (як період занепаду промислового капіталізму) — позначилась глобальною кризою суспільної системи. Відповідно окреслились дві тенденції в розвитку державно-правового життя суспільства, що, в свою чергу, знайшло відображення у державно-правовій думці. Перша тенденція характеризувалася розширенням впливу дер­жави на суспільно-економічну діяльність, почала формуватися агресивність у зовнішніх зносинах держав, посилились шовініс­тичні та расистські тенденції. Ідеологією такої політики став ета-тичний позитивізм.

Друга тенденція визначилась у першій половині XX ст. і пов'язана з намаганням реалізувати ідею держави і права як зна­ряддя класового панування та втілити її у світовому масштабі. У відповідь з'явилась тенденція до нового державно-політичного мислення на засадах деідеологізації міжнародних відносин, запе­речення класової природи держави. Йдеться про соціологічні державно-правові концепції. Проголошена цими концепціями ідея соціальної солідарності та вільних виборів як дієвого засобу забезпечення демократії та гуманізму в реальному житті не зав­жди мала підстави для реалізації. Саме тоді й виникла потреба у відродженому природному праві.

Головною ознакою теорії відродженого природного права є те, що ця теорія звертається не до проблем влади як такої, а безпосе­редньо до індивіда, і концентровано виражається у невід'ємних правах особистості.

У другій половині XX ст., після Другої світової війни гостро по­стало питання про необхідність запровадження у діючому праві ме­ханізмів, які б поклали край встановленню режимів тиранії та безза­коння. Саме тоді ідеї прав людини, які мали здебільшого деклара­тивний характер, набули інституційності та виступили як регулятивні юридичні принципи. У відповідь з'явилися нові державно-правові концепції правової та соціальної держави. У цих концепціях дер­жава розглядається як механізм забезпечення цілісності суспільства, як засіб соціального компромісу й інститут соціального контролю.

Концепція правової соціальної держави стала підмурком кон­ституційної теорії та державно-правової практики майже усіх держав Європи.

Щодо основних етапів розвитку державно-правової думки в Росії, слід, передусім, зауважити, що з часу виникнення Московсь­кої держави ідеологів сильної централізованої влади цікавили не стільки питання форми правління та державного устрою, скільки ідеологічне обґрунтування легітимності необмеженої верховної влади царя. Якщо і порушувались питання морального образу правлячої монаршої особи, вони, однак, не виходили за межі проблеми самодержавства, яке мислилось найкращою формою державної влади та державного устрою.

При цьому централізація Російської держави супроводжувалася процесами, що були характерними для феодалізму. В середньовічно­му російському суспільстві також виборювали зверхність два соці­альні інститути — держава і церква. Маючи на меті послаблення вла­ди духовенства в суспільстві, держава намагалася позбавити церкву економічної самостійності, права володіння населеними землями.

Ідеї правової держави, як-то верховенство закону, верховенст­во представницького органу, визнання прав і свобод особи, їх га­рантії висувалися вченими-юристами другої половини XIX ст. Ці принципи пропонувалось реалізувати в рамках конституційної монархії. Були сформульовані основні ознаки та принципи пра­вової держави: контроль над урядом, законність у правотворчості і дотриманні законів, цивільна і кримінальна відповідальність по­садових осіб за порушення законів, незалежність судів.

Але необхідно наголосити, що більшість російських учених-правників переважно мали на увазі верховенство закону, а не права. Така позиція звужувала поняття права до писаного (позитивного) закону, ігнорувала проблему співвідношення права і справедливо­сті, практично нівелюючи саму ідею природного права, а, отже, й ідею правової держави. Підтвердженням цьому є те, що називаючи один із найважливіших принципів правової держави — забезпе­чення прав і свобод індивіда, російські вчені практично не ставили питання про примат прав громадянина над інтересами держави.

У кінці XIX ст. — першій половині XX ст. посилився інтерес до історіософсько-морального тлумачення сенсу життя. Однією з центральних проблем державно-правової думки стала проблема виховання поваги до права. Ця проблема виникла як антитеза правовій державній ідеології більшовизму, що започаткував й утвердив на певний час тоталітарний режим типу «тотальної ра­бовласницької диктатури єдиної правлячої партії».

План семінарського заняття

2. 1. Закономірності становлення вчень про державу і право у країнах Західної Європи, Північної Америки та в Росії. Основні етапи розвитку вчень про державу і право у країнах Західної Європи, Північної Америки та в Росії.

3. Становлення загальнотеоретичної юридичної науки у краї­нах Західної Європи, Північної Америки та в Росії.