Характер і темперамент

Характер - сукупність найстійкіших психічних рис особис­тості людини, які виявляються у її вчинках та діях.

Я.1. Бедрій. Безпека життєдіяльності

Це "сплав" вроджених і набутих форм поведінки, вирішаль ну роль в якому відіграє виховання і навчання (І.Сєченов). Ха­рактер в першу чергу залежить від виховання і меншою мірою -від індивідуальності. Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають нам змогу певним чином предбачити поведін­ку людини у різних життєвих ситуаціях .

Існують чотири групи рис характеру людей:

- перша група — мужність чи боягузство, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм (ставлення людей до суспільних явиш і подій);

- друга група — ставлення людини до людей; товариськість чи замкнутість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;

- третя група виражає ставлення людини до праці: лінощі чи працездатність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сумлінність;

- четверта група визначає ставлення людини до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, са­мокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.

Характер людини різнобічний, але він є сумою окремих пси -хічних рис, які перебувають у складному взаємозв'язку.

Темперамент — індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляєть­ся через силу, швидкість, напруженість та урівноваженість пере­бігу психічних процесів індивіда, яскравість та стійкість його емоцій та настроїв.

Існує кілька типів особистості: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Флегматичний темперамент є найбільш поміркованим. По­чуття оволодівають людиною повільно і повільно розвиваються. Флегматик холоднокровний, не поспішає швидко розв'язувати проблеми. Повільний, статечний, солідний, нетерплячий і напо­легливий; не дратується, не скаржиться, але і байдужий до інших: надійний; неохоче втручається в суть проблеми.

Непомірковані темпераменти — жовчний, сангвінічний і ме­ланхолійний.

Холерик (жовчний темперамент) — сильний, енергійний та на­полегливий під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітю-

1. Основи безпеки життєдіяльності

чим впливом пристрасті. Мало міркує і швидко діє; завжди вважає себе правим; важко визнає свої помилки. Пристрасть захоплює його і може призвести до загибелі власної, або до загибелі інших.

Сангвінік прагне насолоди, почуття легко збуджуються, але вони нетривалі. Захоплюється всім приємним, симпатизує іншим, то­вариський; проте непостійний, на нього не можна розраховувати у відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на обіцянки і легко забуває про обіцяне. Довірливий і легковір­ний. Любить створювати проекти, про які відразу ж забуває. По­блажливий до себе та інших. Легко заспокоюється. Ласкавий, доб­розичливий, товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.

Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволення виявляється рідко, страждання іншого завойовують його симпатії. Він бояз­кий, нерішучий, недовірливий. Впадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним подолати труднощі.

Але ці чотири типи не вичерпують усього розмаїття особисто­стей, існують їх різноманітні поєднання і переплетення. Це особ­ливості вищої нервової діяльності за І .Павловим. Вони залежать від сили процесів збудження і гальмування, які визначаються у свою чергу працездатністю нервових клітин, урівноваженістю і рухомістю нервових процесів. Тому І. Павлов характеризує чоти ри основні типи нервової системи таким чином:

- сильний неурівноважений;

- сильний урівноважений рухомий;

- сильний урівноважений інертний;

- слабкий.

В основу типізації особистостей покладено критерій типу мис­лення: теоретичне, інтуїтивне, наочно-образне і практичне; співвідношення мислено-розумових і емоційних компонентів.

Психологічна характеристика цих типів є синтезом кількох типологій. Використані типи темпераменту за Гіпократом (холе­рик, сангвінік, флегматик, меланхолік), типологія характерів за К. Юнгом (екстраверт і інтраверт) і типи вищої нервової діяль­ності за І.П.Павловим (сильний неврівноважений, сильний урів­новажений рухомий, сильний урівноважений інертний і слабкий). Згідно з цією типізацією розрізняють такі типи: мислительно-інтуїивний, інтуїтивно-мислительний, емоційно-інтуїтивний, інтуїтивно-емоційний, мислительно-розумовий, розумово-мис-литтельний, емоційно-розумовий, розумово-емоційний.

Я.І. Бедрііі. Безпека життєдіяльності

1.5.11. Емоції

Емоції — де переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить. Тобто до речей і явищ навколишнього світу, до людей, до їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.

Емоційний процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання — зіставлення — фізіологічне настрою­вання і переживання. Моменти прицінювання, фізіологічного на­строювання і переживання фактично складаються з мікромоментів і наведена вище схема відображає лише послідовність коротко­часних моментів.

Емоції — спонукальний рефлекторний апарат для задоволен­ня потреб людини, бо вони обслуговують потреби, спонукаючи до необхідних для їх задоволення дій.

При зміні умов життя чи діяльності потреби задовольняються -виникають позитивні емоції, при незадоволенні потреб—негативні.

Емоції бувають нижчі і вищі; позитивні і негативні; стенічні і астенічні, емоційні реакції та емоційні стани.

Нижчі і вищі емоції. Нижчі почуття пов'язані з задоволенням чи незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Виші емоції виникають на базі задоволення духовних потреб. Вони мають яс­краво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до явищ суспільного життя — моральних, інтелектуаль­них, естетичних.

Чіткого поділу на вищі та нижчі почуття немає.

Позитивні і негативні емоції. Позитивні емоції- позитивна оцін­ка об'єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо); негативні емоції — негативна оцінка (гнів, страх, огида, жах тощо). Нега­тивні емоції виникають при дефіциті інформіації, нестачі відо­мостей чи вмінь. Виникненню їх сприяють висока відпові­дальність за людей, хворобливий стан і втома.

Стенічні емоції — емоції, які підвищують життєдіяльність (радість).

Астенічні емоції — почуття прагнення, котрі гальмують жит­тєдіяльність, знижують енергію суб'єкта (журба).

Емоційні реакції (процеси) — короткочасні реакції на певний об'єкт, подію, ситуацію.

Емоційні стани—більш статичні, тривалі. Це ефект віддіїсиль-ної емоційної реакції. Емоційний стан, який виник внаслідокдіі

1. Основи безпеки життєдіяльності

певної емоційної реакції, може означати ставлення людини до різноманітн их явищ дійсності. Вони різні за силою та інтенсив­ністю впливу на людину. Емоції — це власне емоційні реакції середньої сили, які добре контролюються свідомістю.

Емоційна реакція, яка має особливо інтенсивний характер, змушує людину частково втрачати контроль над собою, кричати або робити незапрограмовані чи непродумані вчинки, нази­вається афектом.

Стан афекту найчастіший у людей з нестійкою психікою. При цьому не всі особисті компоненти включаються в регуляцію по­ведінки. Поведінка людини нерегульована, свідомість звужена. Загальмувати стан афекту дуже важко. Потрібно переключати людську увагу (рахувати до 20 чи стискати і розтискати кисті рук 20-30 разів).

Існує велика група емоційних станів, де на першому місці пе­ребуває специфічний компонент попереднього переживання (не­задоволення, тривога, переляк, радість, розчулення, гнів, журба). Коли при цьому компонент збудження слабкий і тривалий, то такий стан називається настроєм.

Стрес (напруга) — сукупність захисних фізіологічних реакцій, які віддзеркалюють дію зовнішніх чинників (стресів). Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, — брак часу; хтось підганяє, не дає зосередитись; внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи вироб­ничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс непов­ноцінності, брак відчуття поваги до себе ні вдома, ні на роботі.

Прикмети стресового напруження: неможливість зосередити­ся, часті помилки в роботі, постійне почуття втоми: дуже швидка мова, біль голови, спини, шлунку; підвищена збудливість, щезає апетит; втрата почуття гумору; постійне відчуття недоїдання.

Емоційні переживання супроводжуються певними змінами Фізіологічного стану організму. При переляку кров відходить від обличчя, а соромлячись, людина червоніє, настає застигла поза ( "від страху кинуло в піт", "волосся стає дибки", "ще митьсер-це" ). Рухи стають виражальними, змінюється хода, поза, міміка, інтонація. Бо рухи - це мова емоцій. Змінюється пульс, дихання. увага звужується, переключення загальмоване, рухи стають різки -ми, неточними, погано скоординованими, порушується пам'ять; неправильно оцінюється ситуація, допускаються технологічні по-

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

милки, змінюється поведінка людини. Емоціїзумовлюють пере­будову життєво важливих фізіологічних функцій, мобілізують резервні можливості організму, загострюють зір, слух, настає за­гальна зібраність, підвищується пильність і обережність тощо.

Воля

Воля— це здатність людини управляти своїми діями і вчинку -ми. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху до­сягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обо­в'язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.

Щоб виховати волю, слід завжди виконувати прийняте рішен­ня навіть у дрібницях, бути послідовним і вимогливим до себе, критично оцінювати свої дії і вчинки, не чинити імпульсивних дій, переборювати такі недоліки, як невпевненість, запальність, недисциплінованість, нерішучість, легковажність, недбалість, боягузство.

Мотив— це відповідь на запитання, чому людина хоче досяг­ти поставленої мети. Мета досягається через боротьбу мотивів, яка завершується рішенням, а потім відповідною дією.

Вольовими якостямиє дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість тошо.

Дисциплінованість — підкорення своїх дій вимогам громадсь­кого обов'язку, сумлінне виконання своїх обов'язків. Це якість, що забезпечує моральну спрямованість поведінки, що виявляєть­ся в здатності виконувати всі вимоги моралі і правил співжиття, це готовність докласти всіх зусиль та енергії для своєчасного, точно­го, бездоганного виконання поставленого завдання; це завершен­ня розпочатих справ, виховання навичок належної поведінки; умі­ння спланувати свої дії, організовано діяти за прийнятим планом.

Самовладання — вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміли­вості, подолання страху в критичній ситуації.

Рішучість — здатність швидко оцінювати ситуацію, прийма­ти рішення і без вагань виконувати їх.

Наполегливість — здатність довго і цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.

Терпіння — активне і цілеспрямоване подолання труднощів Від наполегливості слід відрізняти впертість.

/. Основи безпеки життєдіяльності

Впертість — це необгрунтована настирливість, коли при ви­конанні вольової дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які вимагають нових рішень.

Волю можна розвивати і виховувати.